Дочитав "Праведний розум" Джонатана Гайдта. Книга загалом цікава і повчальна. Шукаючи шляхи зменшення взаємної агресивності для різних політичних партій, Гайдт спробував дослідити і розширити знання про глибші - фізіологічні і природні основи моралі.
Дізнався з книги багато нового: наприклад, що мавпи мало здатні до групової діяльності, і людина цією здатністю дуже від мавп відрізняється. Хоча багато відкриттів Гайдта ще достатньо сирові. Гайдт із багатьма дослідниками сьогодні святкують перемогу над "винаходом" учених, що групового відбору не існує, а така ідея трималась десятки років. Ідеї Гайдта про моральні модулі психіки ще порівняно дуже молоді, і сам він це визнає, хоча працює переважно задля вдосконалення своєї ідеї (спочатку основних модулів було п'ять, потім стало шість), а не для пошуків альтернативних варіантів. А вони можуть і бути.
Якщо конкретно сказати про модулі то Гайдт відрізняє такі: турбота (щоб нікому не було боляче), правдивість (головна запорука, що нікому не буде боляче), свобода, вірність, пошана до авторитетів, святенність (чистота). Гайдт відзначив, що розвинуті індустріальні і демократичні народи схильні більше шанувати лише турботу і правдивість, а особливо на цьому зациклені партії демократів і лібералів. Гайдт розробив достатньо продуману систему визначення прихильності до конкретних моральних модулів, але проблема може виникнути з тим, що Гайдт дослідив достатньо мало націй, хоча дослідив кілька націй з протилежними по моральній орієнтації полюсами. Гайдт, наприклад, не одразу помітив моральний модуль свободи. Мені, наприклад, поки що не дуже зрозуміло, чому модулі вірності і поваги до авторитетів не можна об'єднати в один модуль; а модуль святості або чистоти є настільки неконкретний, що в різних середовищах може означати різні речі.
Для американського суспільства Гайдт визначив, що турбота про запобігання страждань є загальновизнаною чеснотою. Але ліберали або демократи схильні до звуженого розуміння причин і майже єдиною запорукою вважають чесність. Консервативна ж частина суспільства ніби визнає, що декларативна і формальна чесність - це ще не гарантія чесноти, а що треба знати і рахуватись із багатьма законами природи, і що такими знаннями і вміннями, умовно кажучи, володіють переважно успішні люди, традиційна влада і пастирі традиційних церков. Хоча Гайдт у молодості був запеклим лібералом, але коли він практично познайомився із більш традиційними суспільствами (в Індії) і прочитав класиків консерватизму, то визнав, що ліберальний погляд ніби бажає лише добра, але, на жаль, часто має обмежені знання про те, як цього добра практично можна досягнути.
Неточності або необґрунтовані точності можна знайти і в інших місцях книги.
Наприклад, заслужено вихваляючи групову діяльність, він чомусь сконцентрувався лише на бджолах з їх груповим вуликом, і навіть дав точне визначення, що люди - це на 90% індивідуалісти-мавпи, а на 10% - груповики-бджоли. Можливо, такі категоричні припущення використані всього лише для кращого засвоєння інформації, але не дуже зрозуміло, де взялись саме 10%, і чому, наприклад, ніяк не згадані вовки як групові тварини, оскільки вовки як ссавці все ж ближчі до людини в еволюційному дереві. Але, звісно, ні вовки, ані бджоли не здатні зробити стрибок у адаптивних можливостях спеціалізації, оскільки для цього потрібен розвиток символьної системи передачі і зберігання інформації, що неможливо розвинути швидко, а товариш Шаріков - це поки що лише кіно.
Гайдт, як справжній психолог, може в одній книзі свої теорії і заперечувати, і підтверджувати. Наприклад, легко погодитись з його законом, що спочатку працює інтуїція, а потім розум, але важко погодитись із тим, що розум шукає лише виправдань для інтуїції, а не шукає правди. Інтуїція молодості спонукала Гайдта шукати виправдання для лібералів, але розум все ж переміг його інтуїцію, хоча і не знищив. Чи з роками стає інтуїції більше, а розум слабшає - можливо, хоча це трохи смішно. З іншої сторони - ми справді схильні шукати правду у приємному, а брехню в огидному, і це, можливо, найпопулярніше і найстійкіше людське когнітивне упередження. Гайдту було приємно писати свою книгу, тому він її і написав. Мені було приємно читати, тому я і прочитав. А чи був в наших діях хоч якийсь розум - це дуже сумнівно, якщо згідно теорії Гайдта.
