понеділок, 24 грудня 2018 р.

Чотирьохсотрічні церковні аналогії

  Не дивно, що нащадки тих, хто обіцяв здійснити світову комуністичну революцію, мислять так само широко і в церковних питаннях: чоловік московський мислить широко і у світових масштабах. Тому спроби так званого "Третього Риму" знецінити авторитет Риму другого - Константинопольської церкви не стали для багатьох несподіванкою. Тим більше, що не тільки третій, а й перший Рим давно цим займається. Але цікаво те, що тепер "Третій Рим", який позиціонує себе як святу альтернативу латинянам, використовує ті ж аргументи проти Константинопольської церкви, що і колись латиняни, але вже через чотириста років. 
  Подаю вирізки з "Палинодії" Захарії Копистенського, 1621-й рік.

  В першій показується важливість дотримання догматів віри, і важливість соборної влади східних патріархів.

  На тиї клятви помененних патріархов, як хотят, нехай отступникове крутят, з того ся нігди (ніяк) не викрутят! Же суть в проклятстві (бовім о нарушенє прав і догмат віри, соборами вселенскими ухвалених і поданих, суть викляти), нехай слухают бож. Златоустого в викладі посланія до Галатов на главу 1 мовячого: "чоловік той, которий страшнії і невимовнії віри артикули стратит (порушить), доступит ли той отповіді (на страшном суді) і прощенія? Нігди (ніяк), а нігди!" І зась там же на овиї слова апостолскії "аще ми, іли ангел с небесе благовістит вам" виклад чинячи: "не рекл, мовит, Павел апостол, єсли противниї речі оповідати будут, або все вивернут, але хто мало што іначей проповідати будут над то, што ми вам проповідали, хоть малоє што порушат, прокляти нехай будут!"


  Тут ось пишеться про те, що адміністративні питання Руської (українців, білорусів, московитів) церкви традиційно вирішуються Константинопольським патріархатом, а у справах віри, як ще важливіших, то варто і інших східних патріархів дослухатись.

  В Россії без патріархи вселенского, яко пастира своєго зверхнійшего, не могут унеї творити.
Правдивая єст реч, іж Росскому народові святійший архієпископ вселенский, патріарха Константинополский, єст зверхнійшим пастиром, як ся то вишше на своїх многих місцах доводило. А за тим Россія, так стан, преложенство (владу) духовноє от него маючий, як і світскії станове, послушенству і науці церкви Константинополскоє і патріарсі подлегаючії, без відомости і зезволенья не толко, мовлю, Константинополского, але і без оних трох: Александрійского, Антіохійского і Ієрусалимского (бо то о вірі ідет), не міли і не могли отступникове до костела Латино-Римского збігати, ані унії якоїж колвек строїти.
  Тут йдуть виправдання невільного стану Константинопольської патріархії: невільний стан позбавляє світської влади - золота і срібла, а не церковної. Так, латиняни чотириста років тому теж, як і тепер московити, світську підневільність помилково ставили Константинопольській церкві у церковну провину. Захарія Копистенський нагадує, що і латиняни були під неволею, але своєї церковної влади від того не втратили.

  Не позволят, розумію, і самі отступникове на такий аргумент: "папеж Римский і вся заходняя церков под Готтами в неволі била, прето (через те) і папеж, і вся пастви єго церков єст зловірна!" Не позволяємо, заісте (справді), і ми на тому подобний отступницкий аргумент: "патріархове і вся церков восточная под Турками в неволі, партріархове прето і вся восточная церков єст зловірна!" Коли абовім (бо) в неволі церков Римская била, тогда ониї з Петром святим в голосі зараз і в скутку (наслідку) слова мовити могла: "востани і ходи". Гди зась (коли ось) тепер єст на свободі, ово толко мовити может: "злато і сребро єст мі (золото і срібло є в мене)". Тож мают розуміти отступникове о святой восточной церкві, которая не может мовити о собі "злато і сребро ест мі", але "стань і ходи" может благодатію притомного і дійствуючого в ней св. Духа мовити.


  Далі пояснюється, що втрата світської влади не обов'язково є ознакою догматично-канонічних гріхів церкви, а що це частіше буває через любов до розкошів і неправедних прибутків влади світської. А для вірних християн неволя може бути навіть і особливим рятівних випробуванням. 

  Далеко болш ми грішнії, покаряючися перед Господем, мовимо, іж панства і царства пострадалисмо, напрод (найперш), для (через) гріхов тіла і для збитков і несправедливости, як Сирах мовит: "царство от народу в народ переносится для несправедливости і кривд, і іміній зле набитих (набутих)". Другая причина та єст: допустил Господь Бог пониженіє Греков на досвідченє їх в вірі і в надії збавеня, о чом нам дано впрод відати, яко святий апостол Петр мовит: "мало нині, єсли слушна єст, засмучені будучи в розмаїтих напастех, аби досвідченє вашей віри далеко коштовнійшеє над злото гибнучоє, которого огнем пробуют, било найдено в похвалу і славу, і честь, в об'явленю Ісус Христовом"; а Захарія пророк от лица Божого мовит: "і будет в день оний на всю землю, дві єї часті згладятся і угинут, а третая останут на ней. І проведу третюю часть скрозь огонь, і розожгу їх, яко розжизаєтся сребро, і спробую їх, яко пробуєтся злото: той призовет ім'я моє, і вислухаю єго, і реку: люди мої тиї суть, а тиї рекут: Господь Бог наш".
  Звісно, для тих, хто читав у Новому Заповіті про те, в яких умовах проходив Апостольський Собор - без будь-якої підтримки світської тодішньої влади, можна було б обмежитись і посиланням саме на цей, описаний в Діях Апостолів, Собор. Але оскільки опоненти Православної Церкви України не лінуються у своїх нападках, і багато хто тим спокушується, то можна згадати і ці чотирьохсотрічні аналогії.