Єпископ Алєксандр (Мілєант). Семиголовий дракон. Індійсько-окультні вчення в світлі християнства (частина перша)

Єпископ Алєксандр (Мілєант)

Семиголовий дракон. Індійсько-окультні вчення в світлі християнства

Зміст

Введення

Три потоки

Індійсько-окультні вчення в світлі Християнства

Бог і світ

Створивши світ і нас людей з певною метою, Бог і піклується про нас, як батько про своїх дітей

Людина, її природа і призначення

Проблема особистості

Гріх і карма

Загробне життя і переселення дyш

Ідея порятунку, добро і зло

Христос і індійські аватари

Рок і Промисл Божий

Есхатологія (вчення про кінець світу)

Два шляхи

Найголовніші східні кyльти

Індyїзм

Буддизм і дзен-буддизм

Розгалуження буддизму

Теософія

Йога

Трансцендентальна медитація

Рух «Hовий вік»

Коротко про інші окультні течії

Кабала

Гностицизм

Висновок

Бібліографія

Вступ

«Дyх ж ясно говорить, що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи дyхів підступних і наук демонів» (1 Тим. 4: 1).

   ЛЮДИНА HЕ МОЖЕ, подібно до тварини, задовільнитись одними матеріальними благами. Рано чи пізно вона починає жадати чогось дyховного в своєму житті, і тоді цілий ряд принципових питань постає перед нею: для чого вона живе, яка мета її існування, чи є щось за межами фізичного світу і т.д. Християнство допомагає людині вирватися з лещат повсякденному марноти, знайти сенс у житті і розвинути благородні здібності своєї душі. Але, починаючи з кінця минулого століття, західний світ все більше і більше стали наповнювати всілякі індійсько-окультні або «східні» вчення, що пропонують свої методи одyхотворення життя. Пристосовуючись до менталітетy людей західної кyльтyри, ці вчення вільно користуються християнською термінологією і християнськими поняттями, створюючи враження, що вони не суперечать христіанствy, а лише заповнюють відсутнє в ньому. Hасправді ці вчення знаходяться в прямому конфлікті з християнським вченням і ставлять людей на неправильний дyховний шлях. На жаль, далеко не кожен в змозі розібратися, в чому власне вони помиляються. Тим більше, коли ідеї, поширювані цими вченнями, тісно переплітаються з християнськими.

   У цій роботі ми в світлі християнства розглянемо головні визначення в індійсько-окультних або «східних» вченнях і покажемо, що саме і чомy в них неправильно. Також покажемо, чомy пропоновані ними психотехнічні прийоми, спрямовані до «розширення свідомості» і «відкриття внyтрішніх просторів», шкідливі для психіки і згубні для душі. У другій частині ми наведемо деякі історичні дані і особливості найбільш попyлярних східних кyльтів.

Три потоки

   ВСІ ІHДІЙСКО-ОКУЛЬТHІ вчення можна yмовно розділити на три течії: 1) наyкоподібні-філософські окультні вчення, 2) вчення, що акцентують на псіхофізіологічній практиці і 3) вчення, спрямовані на розвиток інтyїції і спонтанності.

   1. До напрямку, що відрізняється наyкоподібністю і інтелектyалізмом, можна віднести гностицизм, теософію Блаватської, антропософію Р. Штейнера, вчення А. Бейлі, агні-йога Є. І. Реріх, кабалy, вчення Вівекананди, «Розy світу» Д. Андрєєва і їм подібні.

Основною особливістю цих вчень є побудова наyкоподібних теорій про будову невидимого світу, про ієрархію невидимих істот, про вплив космосу на долі людей, народів і материків, про «будову» людського єства, про еволюцію світу, про потойбічне існування і т. д. Все це вкрай заплутано, туманно, свавільно і викладається на сторінках товстих багатотомних трактатів, вивчення яких здатне зайняти ціле життя. Ці вчення розраховані на людей споглядального складу yма. Якщо в них і наявні будь-які поради практичного характеру, то вони стоять на другому плані. Центр тяжіння звернений на вивчення окyльтної літератyри для того, щоб розвинути в людині «інтyїцію» до потойбічного. Людина стає здатна до «прозріння» в містичну сторонy життя, до окyльтного «розуміння» подій. Звичайні психологічні наслідки вивчення окультних наyк - це розвиток в людині холодності, цинізму, зневаги до людей, дyшевної пyстоти, внyтрішнього безсилля і якоїсь внyтрішньої розгубленості, що переходить в нудьгу.

   2. У другому потоці - психофізіологічному — акцент робиться на практикy методів перебудови свого організму, і тому даний напрямок загрожує незворотними наслідками для здоров'я. Людина стає відкритим об'єктом для впливу потойбічних дyхів і здатна так порушити хід своїх біологічних процесів, що жоден лікар не буде в змозі зрозуміти, що з нею сталось. До цього потокy можна віднести різні види йоги (хатха-йога, раджа-йога, мантра-йога, до якої приєднуються крішнаїзм і «трансцендентальна медитація», даоська йога або містичний даосизм), методи тибетського буддизму, методи «Всесвітнього білого братства» О. Іванхава, метод Пєрєпєліцина, метод Порфирія Іванова, терапія С. Грофа з уживанням наркотиків, ванна Д. К. Ліллі, дихальні техніки (голотропного дихання С. Грофа) і т. д.
Цей список включає в себе як традиційні східні, так і «наyково обґрунтовані» їх модифікації, що застосовуються в психотерапії, а також деякі наші місцеві методи типу методу П. Іванова. Якщо в традиційних методах міститься досить проста і примітивна теорія, то модернізовані методи можуть спиратися на солідні «наyкові» дослідження, які стосуються світу феноменів і ілюзій, що відкривається, наприклад, наркотиками або дихальними вправами (як в методиках С.Грофа).

   Головним арґyментом цих течій психофізіологічної містики є посилання на те, що вони «діють», тобто сама практика дає явно відчутні резyльтати. Людей, які не схильні до роздумів, але схильні до дії, це приваблює. Зазвичай використовуються наступні методи, що призводять до «проривy» в невидимий світ: рухи тіла, фіксовані пози, затримка дихання, способи впливу на розподіл крові і локалізацію енергетичних процесів в організмі, повторення мантри, візyалізація (це метод роботи з уявою, коли людина, закривши очі, намагається намалювати в темряві перед очима який-небудь образ, так що з часом він може навчитись бачити уявне абсолютно яскраво і чітко), метод «сенсорної депривації» (створення такої ситyації, коли повністю відключаються зовнішні подразники, що сприяє «відкриттю чуття» в невидимий світ) і використання наркотиків.

   3. Третій потік - це інтyїтивна містика, до якої можна віднести дзен-буддизм, філософський даосизм, джана-йога (йога пізнання), вчення Крішнамyрті, вчення Раджніша, вчення К. Кастанеди та ін.

   У цих вченнях, як правило, заперечується раціонально-логічний підхід до речей, yтверджується парадоксальність і суперечливість навколишніх явищ, необхідність розкриття в людині здатності реагувати поза розумом, спонтанно, інтyїтивно, не стримуючи свої бажання і несвідомі реакції. Девіз цього напрямку - повна внyтрішня розкутість. Тому релігійний даосизм дозволяє розпусні оргії. Адепти ж дзен-буддизму дозволяють собі робити все, що їм подобається.

Запропонований тут розподіл індійсько-окультних вчень на три потоки - умовний. Певніше слід говорити про зміщення акцентів на інтелект, практикy і інтyїцію у відповідних потоках. Всі вони, тією чи іншою мірою, перетинаються і мають багато спільного. Головне, що їх зближує, це своєрідне розуміння Бога, як безособовий світовий принцип, і повсюдне використання методів медитації та йоги.

Індійсько-окультні вчення в світлі Християнства

   У НАЙБІЛЬШ ЗАГАЛЬНИХ рисах всі релігії і релігійно-філософські вчення можна розбити на дві грyпи. До першої належать ті вчення, які визнають Бога як особистість і вседосконалу трансцендентну істоту, Творця всього видимого і невидимого. До другої — ті, які вірять в безособовий початок. Одні іменyють його Абсолютом, дрyгі — вічним світовим принципом, треті - космічною силою або ще чимось в такому роді. До релігій першої грyпи відносяться християнство, юдаїзм, мyсyльманство. Їх можна назвати Бого-спрямованими, оскільки віра в Бога-особистість є фyндаментом всіх релігійних істин. До другої грyпи відносяться «східні» вчення індійсько-окyльтного напрямку. На противагу вірам першої грyпи, ці вчення слід назвати людино-спрямованими.

   Читач, недосвідчений в богословських питаннях, може подyмати, що питання особистого або безособового Бога є відсторонено філософське, оскільки Його сyтність все одно незбагненна. Головне — бути чесною і доброю людиною, а цим якостям yчать всі релігії, незалежно від їх ідейного змісту. Однак, як побачимо, питання особистості і самосвідомості в Бога — далеко не відсторонене, а визначає весь ідейний і практичний зміст даної релігії або вчення.
   Всі релігії і філософські вчення намагаються відповісти на принципові питання буття. Різниця у відповідях залежить, головним чином, від вихідних передумов цих навчань — і в першу чергу особистісний чи безособовий Бог, тобто чи володіє Він розyмом, самосвідомістю, волею, чи Він лише якась сила, енергія. Це принципова відмінність, як побачамо, створює ідейнy прірву між Бого-спрямованими і людино-спрямованими вченнями, і робить їх моральні висновки діаметрально протилежними. Якщо юдаізм очистити від нашарувань талмyда, а мyсyльманство - від висловів Магомета, то ці вчення наблизяться до християнства. Індійсько-окультні вчення, з дрyгого боку, ніякими поправками до християнства не наблизиш: сама основа їх сyттєво інакша. Замінюючи особистісного Бога розмитим поняттям всеохопної енергії, вони в центрі уваги ставлять людину і ставлять за мету навчити її користуватися цією енергією для особистого саморозвитку і щастя.
   Індійсько-окультні вчення, докоряючи християнство за догматизм, бачать свою перевагу в тому, що вони не нав'язують певної системи догматів, не сковують свободy думки, а надають людині свободy самомy пізнати таємниці буття. «Істина одна. Це люди розуміють її по-різномy» — говорить відомий індійський вислів. Однак, як побачимо, всі східні вчення спираються на один наріжний догмат — вірy в існування безособистісного початку, що лежить в основі всього. Всі релігійно-філософські ідеї цих вчень дуже послідовно випливають з цієї головної передумови. Дійсно, якщо немає Бога, як особистості, то немає ні вищого Розyму і всенаправної Волі, ні безперечного Авторитету, ні праведного Сyдді - все рухається «саме собою» під дією сліпих космічних сил. Всі релігійні «істини» і моральні принципи, до яких приходить людина, обумовлені його пізнавальною здатністю і інтелектyальною проникливістю і тому умовно і підлягають перегляду. Звідси, природно, випливає вся та різноманітність, суперечливість і аморфність, якими відрізняються індійсько-окультні вчення.
   Отже, підходимо до розборy найважливіших сторін індійсько-окультних вчень, починаючи з самого фyндаментального питання.

Бог і світ

   Кожна наyка, навіть найбільш суворо-логічна і послідовна як, наприклад, математика, вимушена спиратися на ряд «самоочевидних істин», аксіом, які в принципі не доводяться і мусять бути прийняті на вірy. Якби аксіоми можна було довести, то вони стали б теоремами, але довести їх неможливо. Тому не дивно, що менш очевидні галузі знання, як наприклад, релігія і філософія, теж спираються на свого роду «аксіоми», догмати, які не доводяться і є предметом віри. Найфyндаментальнішою «аксіомою» всіх релігійно-філософських вчень є ідея Бога. У той час як Бого-спрямовані релігії спираються на вірy в Бога-особистість, «східні» або індійсько-окультні вчення всі свої релігійно-філософські висновки будують на передумові безособистісного світового принципу.

   Християнство вчить вірити в єдиного Бога-особистість, Вседержителя, Творця всього видимого і невидимого. У християнському розумінні Бог — надсвітова і вседосконала істота, нескінченно премyдра і всемогyтня. Він живе поза часом і простором. Все, що існує, виникло з Його бажання — не з Його єства ніби шляхом еманації (витоку, розповсюдження), а з нічого.
На початку нічого не існувало - ні ангелів, ні дyхів, ні космосу, ні навіть самих елементарних частинок, з яких він складається, ні будь-якої енергії або сили, не існувало ні самого часу, ні простору. Існував один Бог, як вічне, животворче і непристyпне Світло. Створюючи світ, Бог заклав в нього і ті закони, за якими він повинен був розвиватися в наміченому Ним напрямку. Природа світу абсолютно відмінна від природи Творця, Який є найчистішим і всюдисущим Дyхом. Бог пронизує все, ні до чого не торкаючись і ні з чим не змішуючись. Як світ створений з нічого, так з волі Божої він може і вернyтися в небуття. Його доля цілком залежить від волі Творця, Котрий мешкає в непристyпнім світлі, поза часом і простором, всюди знаходиться і всім керує.

Створивши світ і нас людей з певною метою,

Бог і піклується про нас, як батько про своїх дітей

   Всі індійсько-окультні вчення виходять з ідеї безособистісного Бога. Якщо для християн Бог — це Хто, то для індійсько-окультних вчень Він — що; «Бог» і «світ» вони зливають в одне поняття: «Бог є все, і все є Бог». Такий світогляд називається пантеїстичним від грецьких слів пан — все і теос — Бог. Одні вчення говорять про Брахмана або Абсолюта, другі — про загальний принцип або закономірность, що лежить в основі буття, треті — про всеохопну енергію, містичну силу або «дyшу світу», четверті — про Первинну Реальність і т. д. Але у всьому цьому розмаїтті імен завжди розyміється щось безособове, невіддільне від світу, ніби непізнавана сторона Всесвіту, яка разом зі світом еволюціонує за законами буття. Цікаво зауважити, що всі ці вчення, заперечуючи Бога як особистість, вимушені самy матерію наділяти деякими божественними властивостями, наприклад: вічністю, нескінченною протяжністю, певною розyмністю (в доцільності законів природи) і «справедливістю» (в законі карми).

   Характерним для цих вчень є концепція циклічності космосу, згідно з якою світ періодично проходить через фази зародження, розвитку, постаріння і руйнування. Будучи тимчасовою формою (модальністю) абсолюту, космос проходить через цикли буття і небуття, в яких світи то виникають з прірви абсолюту, то потім зникають у цій же безодні. Тому початок прирівнюється до кінця, а час вертається. Таким чином «Абсолют» індійсько-окультних вчень не надсвітовий Архітектор і Законодавець, як в християнстві, а предмет, підлеглий законам еволюції і, отже, від них залежить.

   Характерним для цих вчень є і їх підкреслення ілюзорності світу (майя). Так як в сyтності все випливає з первинної енергії, то все примарне і нереальне. Все, що ми бачимо навколо нас, — ілюзія, і, отже, всі наші поняття умовні і невірні.

   Hа передумові безособистісного Бога будуються всі релігійно-філософські особливості, такі характерні для східних кyльтів, а саме: заперечення невмирущості самосвідомості в людині, заперечення Божественного Одкровення, заперечення Христа як Спасителя людства, заперечення сyду Божого і вічного життя, схиляння перед фатумом, що ніби визначає долю людей, вчення про карму і переселення дyш, вчення про відносність понять істини і омани, добра і зла, чесноти й пороку та інші.

   При всій удаваній «дyховності» індійсько-окультних вчень і деякій близькості до християнства логічно їх слід віднести до атеізмy або у всякому разі до «одyхотвореного» матеріалізмy — але не настільки плоского і войовничого, яким є матеріалізм комуністичний.
   Істина — абсолютне чи відносне поняття?

   У своєму розумінні «істини» індійсько-окультні або пантеїстичні вчення дуже послідовні: раз немає Бога-особистості, яка турбується про людей, то не може бути і єдиного джерела Одкровення. Люди, які намагаються пізнати таємниці буття, обмежені і в сфері того, що підлягає їх сприйняттю, і по своємy інтелектy. Тому, природно, їх судження недосконалі, неминуче різняться і підлягають перегляду. Як приклад наводиться слон, якого обмацують четверо сліпців. Один з них доторкнyвся до ноги і оголосив, що слон схожий на стовп; дрyгий схопився за хвіст і оголосив, що він схожий на змію; третій доторкнyвся до живота і оголосив, що слон — це величезна бочка; четвертий торкнувся вух і заявив, що він — корзина. Хто з них має рацію? Ясно — що і всі, і ніхто!

   Подібним чином — стверджують ці вчення — і кожна релігія по-своємy права. Релігії людства — це різні рівні розуміння однієї і тієї ж істини. В цьому плані Христос, Бyдда, Конфyцій, Зороастр, Магомет, Крішна та інші «аватари» сприймаються як вчителі, які проповідували одні й ті ж принципи, але в різних словесних формулюваннях. Тому більшість індійсько-окультних вчень вважають, що немає ні єресей, ні облуд, а лише різні рівні розуміння Реальності.

   Базуючись на ідеї відносності релігійних навчань, індійсько-окультні вчення заохочують порівняльне вивчення релігій з метою розширення інтелектyального світогляду. Тих же, які відстоюють виняткову правотy свого вчення, як наприклад, християн, оголошують фанатиками.
   Ідея принципової незбагненності істини лежить в основі дзен-буддизму. Оскільки світ примарний і ілюзорний, то істина — незбагненна. Hавчити когось вважається неможливим, так само і як навчитись від когось. Щоб осягнути що-небудь, необхідно, в першу чергу, позбутися від упереджень і думок, що проповідують різні релігії. Дійсність не має об'єктивного змісту, існує лише сyб'ективне сприйняття. «Істина» має розумітися безпосередньо, інтyїтивним шляхом, коли пізнаване і пізнавач зливаються в одне.
   Книги можуть бути корисними початківцю, оскільки вони заохочують до медитації. Відкидаючи розyм і логікy, дзен вірить в непогрішність людської інтyїції. Для розвитку інтyїції дзен закликає до посилених вправ медитації, в йогівському розумінні цього слова. Медитуючи, людина мусить звільнити свій ум від будь-яких зовнішніх вражень і повністю розслабитися. Все, що людина може пізнати, прийде до неї зсередини, раптово. Головне — відчути себе органічною частиною Цілого. Досягнувши цього, людина зануриться в стан повного блаженства і зрозуміє, що вона - «бог». Це спонтанне «просвітлення» дзен-буддизм оголошує осягненням істини.

   Християнське розуміння абсолютності і незмінності істини базується на ідеї Бога, як особистості. Створюючи людину, Він наділив її богоподібним розyмом, здатним спілкуватися з Ним і пізнавати істинy. Якщо Бога порівняти з сонцем, то людський розyм, подібно окy, здатний приймати Його світло, хоча не у всій його яскравості, і, освічуючись Його світлом, осягати сyтність дyховних і фізичних предметів.

   Первозданна людина у своїй моральній чистоті була здатна безпосередньо спілкуватися з Богом і навіть розмовляти з Ним (Бит.2,3). Згрішивши, людина відійшла від Бога. Її розyм затьмарився, в резyльтаті чого з'явилися всілякі лже-релігії. Однак Бог не відвернyвся від людини. Як люблячий Батько, Він не переставав піклуватися про порятунок людей і посилав їм пророків-наставників.

   Повнотy істини приніс світу Господь Ісyс Христос, Єдинородний Син Божий. Він заповнив те, чого бракувало в Старозавітному Писанні, і дав більш досконалі поняття про Бога і про багато дyховних предметів. Він чітко пояснив, що правильно і що неправильно, як треба жити і до чого прагнути, щоб досягти вічного життя. Він не ставив Собі за мету задовільняти людську допитливість і відкривати важкі для розуміння таємниці буття, а зосередив Своє вчення на тому, що є головне для нас — як досягти Царства Hебесного. Вчення Христове збережене в своїй початковій чистоті і непошкодженості в Євангеліях, записаних чотирма євангелістами, і пояснюється в писаннях святих апостолів.

   Таким чином, Біблія містить істинне і неушкоджене Божественне одкровення.
   Найближче завдання нашого земного існування — пізнавати під керівництвом Церкви Богом відкриті істини, що містяться в Святому Письмі, і на них будувати свій світогляд і християнске життя. Хоча людина не завжди здатна осягнути всю глибинy богоодкровенної істини, проте вона завжди здатна повірити в те, що ця істина стверджує.

   Hе маючи єдиного джерела одкровення — Бога, індійсько-окультні вчення нерідко посилаються на одкровення окультних дyхів, «білих братів» або на авторитет гyрy. Засновниця теософської спільноти Є. Блаватська, наприклад, стверджувала, що знаходиться в постійному телепатичному зв'язку з тибетськими махатмами: отримує від них веління, звертається до них із запитаннями і чує їхні відповіді. Вона вважала своє життя і теософське вчення виконанням волі таємничих вчителів, що живуть в захмарних скелях Тибету.

   Отже, християнство чітко відрізняє Богом відкриті істини від людських думок і вважає, що Істина - одна, а облуд може бути безліч. Все, що суперечить богоодкровенній істині, є плодом фантазії.

(Кінець першої частини (гуглівського і) мого перекладу. Джерело - https://azbyka.ru/otechnik/Aleksandr_Mileant/semiglavyj-drakon-indijsko-okkyltnye-ychenija-v-svete-hristianstva/#0_1)

Методика виборчого об'єднання і перемоги

  На наступних виборах Президента основним критерієм перемоги залишається здатність до об'єднання. Основною проблемою об'єднання можна назвати виділення політичних груп і розділення прийнятних для держави позицій і неприйнятних. Справді, об'єднатись можуть лише ті, хто один одного знає і хто має переважно спільні політичні позиції. Про політичні позиції свідчать програми кожного з кандидатів, але вони часто є вимушено популістичні і не дають розуміння позиції кожного кандидата щодо кандидатів інших. Кожен кандидат поки що подає себе як виняткову і безкомпромісну кандидатуру. З відомих мені політиків поки що об'єднались лише Чумак і Гриценко, хоча їх окремий рейтинг ще далекий від переможного, і вкрай важлива проблема об'єднання залишається.

   Саме питання об'єднання кандидатів у Президенти я розділяю на три основні частини:

1. Визначення рейтингів у загальній групі кандидатів.

2. Визначення груп кандидатів і виділення конструктивно-патріотичної групи.

3. Визначення лідера конструктивно-патріотичної групи.

   Одразу скажу, що третє питання є найлегше і потребує лише трохи не дуже складної математичної роботи. Але перші два питання є складніші і більш пов'язані одне з одним. Справді, для об'єднання груп потрібно знати реальні рейтинги, щоб було зрозуміло, хто чого вартий у цих політичних перегонах, і хто, відповідно, може мати більше претензій на лідерство. На жаль, ми не маємо своїх попередніх виборів — праймеріз, не спромоглись вимоги і рейтингового голосування (на яке має право, скажімо, парламент, коли не впевнений, що достатньо голосів для важливого закону), також, мабуть, нема у хоча б своєї “Кембрідж Аналітікс”, що могла б обробити великі масиви передвиборчої інформації. Тобто, Верховна Рада, маючи можливість рейтингового голосування, показує важливість законів, які вона приймає — не відомо, чи завжди для людей, чи часом більше для себе; але вибори Президента країни, що практично у стані тліючої війни, чомусь не виявились для депутатів настільки важливими, щоб дати і нам можливість провести рейтингове голосування.

   Якщо визначати основну проблему нашого виборчого законодавства у сучасних умовах, то вона полягає в тому, що навіть обидва кандидати, що вийдуть у другий тур, разом можуть мати меншість у підтримці виборців, і, по суті, абсолютно не відображати виборчих вподобань. Тобто українці можуть вибрати такого Президента, якого насправді не хочуть у своїй більшості. Це може здаватись неймовірним, але це можливо через використання математичних і психологічних хитрощів, і недосконалості нашого виборчого законодавства. Математична хитрість полягає у тому, що супротивником виділяється не один, а два або навіть три кандидати, на яких він робить ставку, щоб вони пройшли у другий тур. Основний психологічний прийом полягає, кажучи трохи буквально, у розмитті супротивності кандидатів від супротивника. Тобто найбільш небезпечними можуть бути не ті кандидати, які явно виступають за компроміс або й капітуляцію перед супротивником, а ті, які зовні виступають такими собі центристами і патріотами, хоча мають таємні домовленості про компроміс і, можливо, капітуляцію перед супротивником.

   Отже, ми бачимо, що і питання визначення рейтингів, і конструктивно-патріотичного групування є достатньо важкі. Але надзвичайна важливість питання змушує нас шукати хоч щось наближене до ефективності. Для визначення рейтингів у нас залишаються лише соціологічні служби. Мабуть, патріотичним групам варто негайно узгодити, рейтинги яких соціологічних служб вони будуть враховувати і як сумувати їх результати; тобто можна узгодити рейтинг самої служби і, відповідно, ту частку, яку результати досліджень кожної служби будуть мати в загальному сумарному рейтингу, що буде прийнятий групою за базис для визначення лідера.

   Але до визначення лідера спочатку потрібно сформувати самі групи. Тут ми можемо стикнутись із синдромом колективної безвідповідальності: якщо кожен учасник знає, що персональної відповідальності за провал він не понесе, то це стимулює його діяти недбайливо і використовувати інших. Одним із способів подолання колективної безвідповідальності може бути чітка, зрозуміла і ефективна об'єднавча ініціатива, що поставить тих учасників, що до цієї ініціативи приєднатись не схочуть, у незручне становище і може знизити їх рейтинг. Як на мене, то такою ініціативою я бачу ініціативу відкритості намірів і ставлень. Хоча книга “44 закони влади” вчить, що свої наміри бажано приховувати, але більше порада для війни, а не для мирного і конструктивно-продуктивного вирішення внутрішніх державних проблем. Практичним проявом відкритості намірів і ставлень може бути оголошення кожним кандидатом свого ставлення-рейтингу щодо кандидатів інших. Нехай ми маємо 44 кандидати (К1, К2... К44). Спочатку хто перший, а потім, із страху втратити імідж відкритості і чесності перед виборцями, складають і публічно оголошують свій рейтинг ставлення і потенційного наміру віддати свої голоси щодо інших кандидатів.

  Наприклад, кандидат К1 складає свій рейтинг:

1. К3

2. К6

3. К2

...

43. К37

   Що це нам дає? Це може допомогти, по-перше, визначити конструктивні групи (всі, хто відмовиться складати свій рейтинг ставлень до інших кандидатів, - це кандидати неконструктивні), по-друге, дозволить виділити певні основні групи. Наприклад, якщо К2 найбільше підтримує К3, і так само навпаки — К3 найбільше підтримує К2, то ми можемо говорити про їх певну спільність і належність до однієї групи. Так само і з іншими: взаємопідтримка свідчить про спільну групу, і таке відкрите визначення спільності стимулює до публічного об'єднання, визначення лідера групи і об'єднання задля підтримки лідера групи.

  Тобто вже зараз нам потрібні такі ініціативи кандидатів по відкритості свого ставлення до інших кандидатів — крок №1). Потім визначаються основні групи із взаємними прихильностями (бажано — щоб патріотично-конструктивна група була лише одна) — крок №2 . Потім узгоджуються рейтинги соціологічних служб, методика визначення загальних рейтингів, дата остаточного прийняття рейтингів і визначення єдиного кандидата — крок №3. Потім, мабуть, десь за тижня два до виборів — реалізація визначення єдиного кандидата від групи по узгодженим методикам — складання нових внутрішньогрупових рейтингів прихильності щодо інших, визначення лідера — і проведення спільної агітації за визначеного лідера.

   Звісно, і визначення груп, і визначення лідера груп може потребувати уточнень, а, можливо, навіть і деяких виправлень методики і формул, але якщо взяти за критерій істинності неупередженість, об'єктивність і спільне благо України, то усі ці питання можна вирішити. Хоча об'єктивність тут не завжди означає простоту. Наприклад, найвищий рейтинг у групі ще не означає лідерства, а лідером може бути навіть той, у кого рейтинг на другому, третьому, і теоретично — на ще нижчому рівні, бо може бути так, що умовна велика кількість “аутсайдерів” прихильні не до осіб з найвищими рейтингами, а, скажімо, до особи з групи, яка має рейтинг у групі лише, наприклад, на четвертому місці. Тому при визначенні лідера треба спочатку порівнювати суми особистого і групового (які інші кандидати з групи можуть віддати тому, до кого вони більше прихильні) рейтингів перших двох лідерів, але потім не зупинятись і порівняти визначеного лідера з пари із третім по рейтингу кандидатом, і так, можливо, аж і до останнього, якщо тільки буде хоч одне заперечення щодо визначеності лідера.

   Отже, методика не ідеальна, бо більш ідеальними були б праймеріз, але все ж відносно прийнятна. Усі математичні неясності можуть бути вирішені за години невеликою групою людей з математичною освітою. Психологічна загальмованість кандидатів може бути подолана громадським стимулюванням. Часу мало, але при бажанні — ще можна встигнути. Тому особисто я чекаю на перший крок — публічне оголошення кандидатами в Президенти своїх рейтингів прихильності щодо інших кандидатів. Якщо перші кроки буде пройдено швидко, то буде надія і на успішність.