Втрачений український поетичний твір Іоасафа Білгородського

 Оновлення -  11.02.2017.

Поема святителя Іоасафа (Горленко) таки віднайшлась. Хоч лише у транслітерованому по московських правилах варіанті, але слов'янський оригінал віднайшовся тут -

http://nikolo-ioasaf.ru/index.php…

З помірно-простою українською транслітерацією поеми (моєї роботи) можна ознайомитись тут - https://drive.google.com/…/0BxcRAGqBdw6yUjEtbk9mVkhIQjQ/view

Далі - текст від 24.01.2017.
  Святитель Іоасаф Білгородський написав поетичний твір "Боротьба семи добродітелей із сімома гріхами смертними". Але твір відомий нині лише у перекладах мовою московсько-російською. Колись я навіть пробував шукати оригінал твору по електронним бібліотекам - і по українським, і по московським, - але мої пошуки завершились невдачею, і оригінал твору залишався для мене та і для широкого загалу таємницею. 

  Але свідчення українськості оригіналу твору все ж вдалось знайти у життєписі святителя Іоасафа, складеного Фоминим Петром Георгієвичем по матеріалам Н. Д, Жевахова, які були основою для канонізації святителя у 1911-му році.  Для тих, хто не має достатньо вільного часу, щоб читати весь життєпис, викладаю місця, де цитується твір святителя Іоасафа в оригіналі, який виявляється достатньою мірою українським. 

  Як бачимо, у близько десяткові цитат із оригіналу твору - близько десятка українізмів, що з певністю засвідчує українськість оригіналу твору святителя. Але, на жаль, для загалу повністю цей оригінал і далі залишається невідомим. Хоча на час написання життєпису (кін. 19 - поч. 20 ст.) список оригіналу був у Київській Духовні Академії. 

  Також цікавими є деталі родоводу святителя: дід його був полковником Прилуцьким і був вірним Мазепі до самої смерті, і супроводжував Мазепу у вигнанні разом із своїм сином Андрієм - батьком святителя Іоасафа.

Хто більше політичний християнин?

Добре діло - молитва з постом
 і милостинею і справедливістю (Товит 12, 8).

Мир без справедливости - 
це шахрайство і грабіжництво.

  Перехід Київської митрополії на московську вимову слов'янської мови - це було обновленство 18-го століття, яке було і є абсолютно згубним для південноросів-українців, бо змушує одночасно з молитвою до Бога плювати на Його угодників з наших предків. Це зі сторони УПЦ КП, то УПЦ МП - це український різновид старообрядців, а історично - навпаки: обновленці. Обновленство 20-го століття було засуджене, бо радянсько-московська влада, на догоду якій обновлялись, була відверто безбожною. А обновленство 18-го століття не засуджене. А чому? А тому що не знайшлось тоді митрополита київського Онуфрія, який би сказав, що Церква має слідувати за Христом, а не за політиками — чужими імператорами. А натомість послідували за веліннями тогочасної політічєскої особи — Катерини ІІ, і прийняли згубні для українців церковні традиції. Митрополит Онуфрій хоче, щоб його вважали спадкоємцем Київської митрополії. Але спадкоємність означає переймання як і заслуг попередників, так і помилок, і злочинів. Митрополит же Онуфрій хоче знати лише честь митрополичу, а ганьби знати не хоче, і для того видумує фантазії, ніби політичне православ'я з'явилось лише з незалежністю України, а раніше його не було. Шановні, та усі більш як 300 років підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії і Імператорсько-Синодальній московській церкві — це ж переважно і було політправослав'я. І якби митрополит Онуфрій справді хотів, щоб Церква слідувала за Христом, а не за політиками, то він би у першу чергу постарався б видалити з Церкви усе те, що туди внесли політики за всю історію Церкви, і особливо — що в українську Церкву понавносили ворожі до українців петербурзькі самодержавні політики - імператори і імператрийці. Ніхто тоді не запитався ні в українців, ні у пам'яті українських святих — Федора Острозького, Петра Могили, Іоана Тобольського, Феодосія Чернігівського, Інокентія Іркутського, Іоасафа Білгородського і безлічі праведних південноруських мужів, які хоч і володіли, і використовували для проповіді московитам московську вимову, але ніхто з них рідною її для себе не вважав. Нікого не запитались, але: як сказала зробити політічєска Катька на шкоду малоросам — так і зробили, і так і досі оту політічєску традицію пильно зберігають, акі святиню, і думають, що вони служать Христу, а не політикам. Ні, панове, ви слідуєте не за Христом, а за Катькою. Бо до Катьки отих ваших сучасних ніби святих традицій в Київській митрополії не було. 

Р. S. Написано: Світло у темряві світить, і темрява його не огорнула. Є думка, що це говориться і про людей грішних: що частинка Божого світла залишається у кожній людині, навіть у найгрішнішій. Тому і я не можу сказати, що віряни РПЦ і УПЦ МП вже зовсім позбавлені чеснот. Але якщо хочуть похвалити себе, то вже знали б - чим можуть похвалитись, а чим би і не слід. Наприклад, в УПЦ КП я ніяк не можу сприйняти використання Псалтиря у перекладі, що не узгоджується із апостольським баченням, зокрема — Пс. 39, вірш 7. У своєму примірнику україномовного Псалтиря я без особливих вагань використав диво сучасних матеріальних благ — коректор. І є ще речі, які мені не подобаються. Але чужими помилками — я не хвалюсь. Бо чужими помилками ще не виправдався ніхто, а намагання так виправдатись — це ознака часів передпотопних: тоді теж люди думали спастись лише тому, що навколо теж люди грішні - і всі загинули.

Мінімальні правила української вимови слов'янської мови - https://goo.gl/zZ8i6b

Розширені правила - http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/13704-ilarion-arh-ukrayinska-tserkovna-vimovayu-praktichni-vkazivki/  

P. P. Поза темою.

Ієроним: Велике у Бога благородство — бути світлим чеснотами.

Ієроним: Той у Бога ліпший і цінніший, котрого не шляхетність роду, ані почесті цього світу, але побожність віри і святість життя засвідчує.

Златоуст: Що допоможе тому шляхетне уродження, котрого злі звичаї мажуть? Або що пошкодить тому уродження бідне, котрого пристойні оздоблюють звичаї?

Златоуст: Ліпша є річ, коли заради нас вихваляють наших батьків, аніж аби ми у чеснотах батьків наших мали похвалу.