Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні

  Зображення - Скарбниця потребная. Іоанікій Галятовський, 1676 р.
 Текст: Чудо двадцят четвертоє. Року 1674, місяця Августа, Турки і Татаре пришовши до Малої Россії, воєвали міста і села, почавши од Браслава аж до Ладижина і Уманя, і волості іншиї Українскії плюндровали.

 Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні. Справа в тому, що під московщиною ми настільки стали невігласами у власній історії, що сам термін "росія" ми стали асоціювати переважно з північноросами-московитами, і забули, що це навіть більше наш ідентифікатор, ніж їх. Використання у негативному значенні терміна "малороси" (стосовно вірян УПЦ МП, скажімо) було доречне не з теоретичної відповідності, а з практичності-зручності - тому що прості люди інакше б не зрозуміли. Я про це нещодавно писав, що правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на зручність-практичність. Сьогодні, як то каже Святе Писання, часи незнання минають, і нас випробовують на здатність усвідомити свою недосконалість і на здатність виправляти теоретичні неточності. Сьогодні, по 25-ти роках незалежної держави і незалежного вивчення історії ми вже маємо нову зручність - ми вже не боїмось сказати про те, що ми - корінна Росія, а "Росію Велику", Російську Федерацію не грішно називати і Московією, і не тільки не грішно, а і праведніше. І сьогодні ми вже можемо точніше сказати, що промосковська, обманута московитами, частина вірян УПЦ МП - це не малороси, а недороси, недомалороси, московитофіли, підмосковці, але - аж ніяк не малороси. Мала Росія - це старовинний синонім слова Україна, і про справжні властивості Малої Росії пераважна більшість, скажімо, вірян УПЦ МП майже нічого не знає, і не тільки пересічні, а навіть по такому ніби науковому церковному телеканалі "Глас" вам навряд чи щось правдиве розкажуть про Малоросію. Нам було подано, що термін "Мала Росія" обов'язково означає залежність від "Росії Великої" - цей висновок невірний і ненауковий. Насправді ж у самому цьому терміні ніякої залежності від великоросів нема, а навпаки - все починається з малого, і Велика Росія має початок у Малій Росії і залежна від неї. Нам може заважати звичка називати Московію - Росією. Я мушу зауважити, що я вже досить давно писав про те, що ми маємо повне моральне право називати північноросів - московитами, і що ця назва взагалі більш правдива і моральна. Не послухалися - то тепер маєте класичні "ножиці", коли в умовах вашого недореформованого відповідно до дійсності світогляду ви отримуєте дві невигідні для вас протилежності: насміхатись з терміну "малоросія" - насміхатись із своєї історії, поважати "ДНР-малоросію" - поважати бандитів. Вся проблема - у недорозібраності історії і не зовсім правильно сформованому на цьому світогляді.

  Отже, вірна позиція:

  Малоросія - термін позитивний, синонім терміну "Україна", але від терміну "Малоросія" українці відмовлялись через те, що в умовах спільної з московитами держави і домінування московитів у цій державі цей термін прив'язувався до перекрученого терміну Росія і сприймався як залежність від Московії. Сьогодні, в умовах самостійної держави, нам нема потреби носити ці умовні "бронежилети" - в себе вдома вони лише заважають, ми вільні і можемо виявляти правильні смисли. Нас випробовують на зрілість і ми приймаємо виклик.

  Бандитьскі антиукраїнські - антималоросійські угруповання типу ДНР не мають жодного морального називати себе Малоросією чи малоросами, бо не знають ані справжньої історії Малої Росії, не шанують малоросійської - української мови і її носіїв. Більш відповідні терміни для ДНР і ЛНР - Малобандитія або Малопіратія і т. д. Єдина можливість визнати термін Донецька Малоросія - це відновлення на її теренах поваги до української мови і її носіїв.

P. S. До цього питання прошу поставитись серйозно. В умовах війни дуже важлива однодумність. Ворог намагається використати будь-яку нашу неідеальність. Українці, на жаль, часто асоціюють ідеальність не з теоретичною досконалістю, а більше з художньою красою. Таке захоплення може живити марнославне бажання наполягати на своїй художньо гарній, але теоретично невірній думці. В умовах агресії Московії це може коштувати здоров'я і життів наших солдат. Тому ще раз дуже прошу: не дамо скаженим жодного шансу для панування над нами. Християнам - миром мир, нелюдам - пекельний вир! Краще смерть тіла, ніж смерть душі. А душа вмирає тоді, коли може не прийняти обман, але приймає. Набільша правда: Бог є любов. Той, хто прагне знищити брато свого - не має в собі ні любові, ні Бога.

Вузький шлях, яким багато хто йти не хоче, але доведеться. Або знову про те, чому Україні - бути.

  Компромісним варіантом могло б бути перейменування РФ на ПРФ - North Russian Federation. Тоді світ буде розуміти, що є ще another Russia and another origin Russia. Українцям цього було б достатньо. Але така поступка московитів-північноросів не додає їжі їх внутрішньому черв'ячку відчуття власної значущості. А цього черв'ячка вони вже добряче відгодували, і він вимагає їжі все більше і більше. Північнороси - теоретично не зовсім точне визначення, але правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на практичність-зручність, і з цієї оцінки термін найоптимальніший.
  Основна ідея агресії московитів проти українців - за єдину Русь. Мається на увазі, що менші Русі (Україна і Білорусь) мали б відмовитись від своєї окремої ідентичності для створення єдиної потужної Русі подібно до того, як Баварія стала частиною проекту єдиної Німеччини.  Вирішення цього питання тісно пов'язане з християнством. З однієї сторони - історично саме християнські лідери в нас були лідерами нації, з другої - саме нехристиянські впливи найбільше розмивали і знищували українську пам'ять і ідентичність. Поки Російська імперія не впилась і одуріла від власної сили, доти майже всі розуміли, що є різні Русі. Коли ж московський лапоть, навчений українськими єпископами і вченими став жандармом Європи, тоді і посилились розмови про потребу влиття малоросів-українців в "єдиний русскій народ". І тут треба відмітити, що Московська Церква була пасивним гравцем в цій історії: в розвитку українофобії її тягнула світська п'яна від багатства і часто по суті вже зовсім не християнська московсько-пітерська влада. Наслідком цього було затирання московитською владою джерел української ідентичності. І вже у 20 столітті дійшло до того, що стали з'являтись церковні українські авторитети (як приписують, скажімо, Лаврентію Чернігівському), які не визнавали окремої української ідентичності через причину недоступності до джерел цієї ідентичності - стародруків. Але ці святі - не відрікались від української ідентичності, вони її просто не знали. І попри всю пропаганду навіть Московська Церква не знає жодного малоросійського-українського святого чи майже святого видатного церковно-культурного діяча, який би зрікся своєї малоросійської - окремої від решти російства ідентичності. Цих видатних осіб навіть нема смислу тут перелічувати, бо їх тисячі. Одним із перших, хто справді зрікся окремої малоросійскості, можна назвати митрополита Самуїла Миславського, але навіть для Московської Церкви він і подібні йому - майже ніхто.  Зречення малоросійсько-української ідентичності історія і Церква визначили як справу переважно прокляту. І ми, навіть якби захотіли, не можемо змінити цього визначення і призначення. Україно-руська мова - мова тисяч великих і святих людей, і хто зрікається свого українства, той цим зреченням сам прикликає на себе прокляття. Сьогодні, коли техніка зробила можливим доступ до джерел ідентичності для широких мас, незнання своєї ідентичності теж не має виправдання, як це було можливим у минулому столітті.  Але як Україна живе, так живе поки що і українофобія. Основна причина українофобії - заздрість. Звичайна людська заздрість, яка штовхає на обріхування і вбивства неповинних. Примножується вона насильством нехристиянської світської влади над Церквою, насильством витонченим, яке не обов'язково вбиває церковних діячів, але обов'язково виховує їх у світському і нехристиянському дусі. Звикаймо, шлях ще довгий. А герої не вмирають, і Бог своїх святих знає, і ніхто не вкраде їх з рук Його, бо нема на світі такої сили, що могла б Йому спротивитись.