Про бібісішне маніпулювання і церковне реукраїнізування

   Мені не подобається, коли порівнюють кримінальні і економічні злочини. Звісно, економічні злочини можуть спричиняти і більш руйнівний вплив, ніж поодинокі кримінальні злочини, але в самому порівнянні кримінальних і економічних злочинів закладається економічна оцінка життя людини, іншими словами - злочинність вбивства набуває певної умовності: якщо у вас є достатня сума грошей, то вам вбивство можуть повністю пробачити. Звісно, з ідеалами ми в житті зустрічаємось рідко, і певна оцінка втрати людини відбувається досить часто - від державних компенсацій сім'ям вбитих воїнів до мирових угод між злочинцями і постраждалими. Але така грошова оцінка ніколи не ставиться в правило, або краще сказати - грошова оцінка життя людини не має права претендувати на істину. Коли ж робляться заяви, що загально порівнюють кримінальні і економічні злочини, або навіть заяві, які дозволяють асоціативно прийти до такого порівняння, то це виглядає принаймні некоректно. Така некоректність може бути проявом психологічного тиску на особистість або й на націю: грошова оцінка життя людей особистостей або нації - це вид психологічного приниження. Між іншим, саме таке психологічне приниження притаманне діям терористив, які захоплюють заручників і вимагають певний грошовий викуп. Тому подібні публічні офіційні заяви вважаю проявом прихованої зневаги. 

  Тепер до нашої політики і виборів. Є в мене чернетка передвиборчого допису, але там ще багато незавершеного, тому поки що вона доступна лише ЦРУ. Тут же хочу трохи ще зупинитись на церковній темі, оскільки вона останнім часом сильно актуалізована. 

  Так от, давайте ще подумаємо загалом про українську церковну (далі - УПЦ) проблематику - про теорію, так би мовити, нашої проблеми. Перш за все треба означити принцип більшої ефективності усування причини якось недоліку, ніж усування самого недоліку; поки залишається причина проблеми, доти усування її наслідків може бути неефективним взагалі, бо проблема буде відновлюватись, а в умовах потужного зовнішнього стимулювання проблеми - вона буде відновлюватись гарантовано. Тому виявляємо проблеми і шукаємо їх причини.  

   Основна проблема УПЦ - в тому, що вона обмосковлена, вона ослаблена в своїх патріотичних українських почуттях, і має хоч і малообгрунтовану, але потужну схильність до Москви і московитів. Які причини такого обмосковлення? Причини історичні - це свідома політика Російської імперії, що була спрямована на примусову асиміляцію українців в "єдиноросійський" - тобто московитський - етнос. Механізмами цієї асиміляції були поступові але тверді зневаги і заборони національно-мовних особливостей українців. Основним інструментом цієї асиміляції було примусове затвердження для українців північноросійських-московитських правил вимови церковнослов'янської мови і загалом церковнослов'янської абетки, яка була основою для слов'янських національних мов. Поступово виростали нові покоління українців, які не могли знайти основ для своєї окремої української ідентичності ні в школі, ні в державних установах, ні в церкві. Єдиними джерелами сил для підтримки української ідентичності залишились побут, народний фолькльор, і невелика кількість вчених, яким ще дозволяли бувати в архівах і бібліотеках стародруків, але які переважно не мали ресурсів або навіть дозволів для розмноження українських книг. Звісно, що машина асиміляції, в умовах відсутності національної держави, виявилась сильніша принаймні формально.  Це історичні причини обмосковлення. 

  Тепер переходимо до причин сучасних і фактичних, що ці проблеми консервують. Причини сучасні полягають у тому, що все церковне московське - має великі тиражі і різноманітність, а українське - значно менша різноманітність і тиражі. Ну, нехай щодо московського може теоретично бути і ігнорування, якщо є розуміння його ворожості, але відсутність критично важливих українських видань, на жаль, не можна компенсувати нічим. Як я вже говорив, проблему можна вирішити лише діставшись і вирішивши її першопричину. По суті, проблему українського православ'я можна вирішити лише з тих точок і інструментів, звідки вона почалась. Почалась вона зі зневаги і заборон української вимови церковнослов'янської, і вирішитись вона може лише поверненням поваги до цієї вимови. Як тоді обмосковлення відбувалось забороною видавництва староукраїнською, так сьогодні реукраїнізація можлива лише через відновлення втраченого зв'язку поколінь нації - через ревидавництво тих українських церковних стародруків, які вціліли і збереглись через століття зневаги. І інакше - ніяк, бо лише цей шлях дає розуміння і зв'язок поколінь. А якщо цього розуміння людям не дати, то чи варто дивуватись, що будуть протести, незгоди і невдачі?

  Тобто, процес реукраїнізації церкви має певну послідовность і певну, на жаль, не малу тривалість. І саме першими пунктами в ній мусить бути донесення правдивої історичної інформації.

  Послідовність приблизно така:

  1. Перевидання якомога більшої кількості українських церковних стародруків (репринтів із словниками староукраїнізмів). Критичний мінімум - щоб на кожного священника УПЦ припадала хоча б одна книжка стародруку, а краще - щоб десь хоча б по п'ять книг. Ці книги мають бути донесені і доступні для адресата - обмосковлених українських священнослужителів.

  2. На основі загальної росповсюдженості стародруків державна влада робить певні офіційні висновки про належність тієї чи іншої традиції вимови і написання до традиції української. Оскільки в самих стародруках і сучасних передмовах і поясненнях до них міститемиться достатньо пояснень, то не викличуть протестів і певні законодавчі вимоги - називати українським лише те, що таким є; а щодо іншого - або називати його не українським, а якось інакше, або, у разі непокори, платити штрафи за порушення громадського спокою.

  І вже після виконання цих перших двох пунктів (виконання яких, мабуть, потребуватиме не одного року) можна зі спокійною душею переходити до пункту третього:

  3. Об'єднання українського православ'я в єдину українську православну церкву.

  Таке об'єднання було б найбільш повним, природним, цілісним і могутнім, якому не були б вже і такі страшні якісь окремі зовнішні невизнання, і ці невизнання були б швидко подолані, бо для них не було б підстав.

   Ну, власне тепер до сумного. Що було зроблено по першому пункту?   Пересопницьке Євангеліє? Добре, але це книга малодоступна: по-перше, сам оригінальний текст дуже незручний для читання (дуже багато скорочень, рідкісний незручний для сучасного читача шрифт. Я особисто спілкувався з багатьма власниками репринту, і можу засвідчити, що переважна більшість із них цим Євангелієм більше хваляться, ніж читають, бо просто не вміють його читати і не дуже хочуть навчитись, бо це навіть для них - обізнаних з церковнослов'янськими текстами - досить нелегко. Що ще було видано? Греко-католицьке учительне Євангеліє? Добре, але це не для православних. Твори Інокентія Гізеля? Добре, але текстів староукраїнською там не так багато, і, до того ж, їх було видано з приватної ініціативи і фінансування ентузіастів, і, відповідно, про великі тиражі і розповсюдження мова не йдеться. Що ще? А нічого. Особисто я більше нічого не можу пригадати, хоча намагаюсь слідкувати за новинами. НІ-ЧО-ГО. Про яке відновлення української самосвідомості в обмосковлених церковників ви хочете говорити? Його нема, бо йому нема звідки взятись. І це пряма відповідальність української влади, і, на жаль, наша проєвропейська коаліція разом із Порошенком теж з цим завданням не впорались: за цілих чотири роки навіть і не почали; виростити нового агродоларового мільярдера - спромоглись, а видати і розповсюдити хоча б один український стародрук - не спромоглись. Ну, мабуть, вони на це не вчились, але ніхто на це не вчився. Це трохи творчий процес, але який стає очевидний для тих, хто має незаплямоване сумління. І я ще з 2012-го року (відколи сам, після багатьох років завідування електронною церковною бібліотекою в УПЦ МП, вперше дізнався про існування української вимови церковнослов'янської) б'ю в набат, де тільки це можливо, про необхідність перевидання і розповсюдження церковних стародруків староукраїнською. Хотів не раз і на себе брати ініціативу роботи по підготовці перевидання (для прикладу - Євангеліє Учительне видання віленського братства і Петра Могили, два томи А. Радивиловського, для ревнителів ортодоксії - можна і Палінодію Захарії Копистенського), але можете написати мені в приват, і я розповім вам, наскільки мій бюджет відрізняється від державного, які є на те причини, і чи можна знайти в ньому місце для таких ініціатив. 

  Отак я бачу ситуацію. Тобто політично я не бачу можливостей, скажімо, Порошенку кардинально покращити церковну ситуацію. По-перше, просто мало вже часу до виборів, а консервативна церковна свідомість так швидко не змінюється. По-друге, навіть якщо буде надано автокефалію УПЦ КП і УАПЦ, то до загального об'єднання це не призведе, бо, як я вже пояснив, в УПЦ МП священнослужителі, умовно можна сказати, спілкуються іншою мовою, а сказати точно - в них просто інакше і зовсім інше розуміння проблеми, а роз'яснити їм - ніхто не роз'яснив, і не так це легко, як для окремих ентузіастів. По-третє,  хоч "канонізація" і додасть авторитету УПЦ КП, але може додати і непотрібної самовпевненості, що при не дуже радісному кадровому і організаційному становищі може не призвести до зростання їх авторитету серед вірян УПЦ МП. Наприклад: багато вірян УПЦ МП однією з причин їх небажання ходити на богослужіння УПЦ КП називають не тільки "неканонічність", а і неповність, надмірну скороченість богослужіння в храмах УПЦ КП; коли я запитував про причини такої неповності богослужіння в самих (не одного) священників УПЦ КП, то чув взагалі парадоксальну і нелогічну відповідь: навіщо служити, якщо людей мало ходить? Отак, на жаль, скрізь є ознаки ослаблення сили духовної ревності, але що світ котиться у прірву - це не новина.

Біблія і творчість

  Старий Заповіт доречно сприймати як тінь Заповіту Нового. Але, як навчив нас Юнг, тінь - це теж важливо, і тінь навіть може стати джерелом нових ресурсів і сил, коли їх не вистачає.

  Особливість тіні - це певний негатив у значенні протилежності. Зрозуміти правильно Старий Заповіт повноцінно можна лише з урахуванням цієї його негативності. Найпростіша і одночасно найголовніша негативність - у означенні двох основних періодів духовного життя: очищення і освячення. Оскільки Старий Заповіт - це тінь, то його основу складають не позитивні заповіді освячення, а негативні заповіді очищення: не матимеш інших богів, крім Мене; не вбий; не вкради і т. д. Але сказати, що Старий Заповіт нічого не говорить про освячення, теж було б неправильно. І про освячення Старий Заповіт часто говорить під виглядом подвійної тіні - тіні тіні, або, якщо взяти математичну аналогію, два мінуси дають плюс - мінус на мінус дає плюс. Так само і в Старому Заповіті особливості освячення можна виявити за деталями і символікою не основних (мінусових) десяти заповідей Старого Заповіту, а у нижчих його правилах - у особливостях формальних обрядів і жертвоприношень - цих подвійних негативів, що приховано і символічно, але можуть нам розповісти саме про плюс - про освячення.

  Нехай поки що доказів про те, що особливості обрядів Старого Заповіту свідчать про особливості періоду освячення, я не навів, але пропоную зробити таке припущення і далі перевірити, чи є на те підстави. 

  Саме розділення на заповіді і обряди містить в собі інформативність про розділення на дві сфери. В часовому розрізі це можуть бути два періоди, що характеризують як духовне людське життя загалом, так і творчість в різних сферах життя: перший період - період пізнання і очищення, другий - творчості або освячення. Наша діяльність у різних сферах чи галузях може визначати і наш духовний стан загалом: бо якщо ми прихильні до якоїсь галузі і присвячуємо їй більшість життя, то наше життя ніби зливається з  нашою професійною діяльністю, і порядність (духовність) нашого життя можна буде визначити по порядності нашої професійної діяльності. Може бути і поліпрофесійність, але в кожному окремому напрямку ми мусимо дотримуватись правила розділення на періоди навчання і творчості.

  Що нам про це говорить Старий Заповіт? Період очищення - це період відсікання помилкових напрямків. Кожне вміння - це сукупність заперечень невміння: Коли забиваєш цвяха, то молоток тримай не так і не так, а ось саме так - Не вбивай і не кради, а ось шануй лише Мене - Істинного Бога. І чим більше відхилення, тим суворіше навчання: Як ти тримаєш той молоток, телепню?! - Ви - народ непокірний і твердошийний! 

  Для кращого зрозуміння застосуємо математичну аналогію. Знову введемо припущення, які згодом, сподіваюсь, стануть очевидні. Процес навчання можна назвати і негативним, і низькоенергетичним; процес творчості - позитивним і високоенергетичним. Математичним відповідником низькоенергетичного процесу є додавання, а високоенергетичного - множення. Енергетичність корелюється з ефектом, і, звісно, ефект від, скажімо, 0×100 або 100×100 значно більший, ніж ефект 0+100 і 100+100. З цього випливають два висновки: основний акцент негативного процесу навчання - масштабність або розмірність (концентрація на найбільших відхиленнях і їх усунення), а основний акцент творчості - комплексність (концентрація на відсутності недоліків у комплексі). 

  Чи не про те саме говорить Старий Заповіт? Перед тим, як служити Богу, добре перевір, чи саме Богу ти служиш: Бог не в тій дії, і не в тій; в тій дії Його нема менше - за око тобі виб'ють око, а за блуд - за цілу розбиту душу з тебе самого виб'ють душу - щоб діти твої знали, що то дуже масштабний гріх, який дуже відхиляє тебе від твого успіху у навчанні.

  Жертвоприношення - це вже символіка періоду освячення і творчості: щоб справді принести жертву Істинному Богу, потрібно добре знати, що саме Йому, а не комусь іншому ти приносиш жертву; а для цього потрібно мати уявлення про Бога по уявленнях того, чим Він не є і чим Він дуже не є. Лише коли достатньо є цього орієнтаційного знання Бога, лише тоді можна приступати до творчості жертвоприношення. Але цей перехід у другий період - це лише півшляху, і ні про яке розслаблення не може бути і мови. Мабуть, саме для цього вводяться посередники - священники, люди, що виділені (і, можна сказати, профінансовані) на посилене навчання Богослужбовій справі і мають правильне уявлення про Бога, і які мають відання про правильне жертвоприношення. Але ці особливості жертвоприношення були записані в книги і стали доступні і для нашого з вами аналізу. Що ж правильно приносити в жертву? Однолітнє ягня без пороку чи ґанджу? А що таке ягня? Ягня - це комплекс, тварина-творіння зі складною системою органів і клітин. Однолітність, одиниця - це символіка цілісності; без пороку чи ґанджу - непорочність комплексу або комплексна непорочність, або - те ж саме акцентування на комплексності в процесі-періоді освячення або творчості. Це означає, що той, хто береться за творчість чи освячення, мусить або сам володіти комплексним і абсолютно безпорочним віданням, або ж визнати себе у певній сфері дилетантом і спробувати знайти собі у ній нехибного комплексного посередника. 

  Такою вбачається символіка хоч і невеликої, але основної частини Старозаповітньої подвійної тіні - обрядовості, і, на мій погляд, це - трохи прикриті закони життя, знаючи які, людина б уникала катастроф у своєму житті. Можливо, мої виявлення математично-біблійних збігів видались вам непереконливі, але не думаю, що вам зашкодить запам'ятати основні ознаки-акценти періодів-процесів: для очищення-навчання - масштабність (або розмірність), виявлення і усунення найбільших недоліків; для творчості-освячення - комплексність, розуміння усього комплексу або системи речей, і вміння продукувати абстрактні або матеріальні об'єкти без темних плям, які можуть повністю знецінити вашу творчість або освячення.