вівторок, 12 грудня 2017 р.

Націєфобія як післяімперський камінь церковного спотикання

  Не можна заперечити, що РПЦУ (УПЦ МП) служить спасінню людей. Насамперед ця церква спасає людей від української національної пам'яті, від української національної самосвідомості і від пошани до українських християнських традицій. Потім ця церква дає людям благодатні таїнства, що закріплюють зневагу до українства і роблять цю зневагу священною. Саме в цьому ця церква, схоже, вбачає основну умову порятунку від гріха. Тобто умовою спасіння ставиться не облагородження всього українського, його виправлення згідно заповідей Євангелія, а умовою спасіння ставиться відмова від українського. Ця відмова, звісно, робиться не без хитрості: вона робиться не різко, а повільно - щоб нещасний українець не запідозрив злого умислу, а повільне знищення українського мовного простору вважав закономірним ходом подій. Для затушування загального антиукраїнського настрою то там, то тут дозволяють українською мовою богослужіння, як "западенську", а не українську традицію дозволяють на Заході України деяке використання української вимови церковнослов'янської. Але навіть через чверть століття незалежної української держави і відносно незалежної церкви українську вимову церковнослов'янської не визнано на церковному рівні (УПЦ МП) найбільш прийнятною і рідною для українців, а такою пріоритетною і надалі залишається вимова московська, що поступово, але впевнено руйнує національну свідомість вірян, руйнує зв'язок поколінь українських християн, виховує необгрунтовану і неприв'язану до дійсних заслуг прихильність до нації московитської-північноросійської з такою ж само необгрунтованою і неприв'язаною до дійсних провин зневагою до нації української. Тобто маємо суд несправедливий і нечестивий, і ці нечестиві судді ще закликають, щоб перед ними каялись і визнавали їх слугами благодаті Христової. Закореніла тупість переходить в злобу: так і ці, навчені у зваблених спогляданням власної величі московитських церковних школах церковні представники, читають про те, що "в Христі нема ні юдея, ні гелена", але не здатні зрозуміти цих слів у Дусі Святому: не здатні зрозуміти, що хоч національність і віддвинута на другий план, але ні апостол Павло, ні Христос не були націєфобами так само, як і не зневажали сімейних інституцій, а лише засуджували зловживання ними всупереч любові до Бога. Тому якщо комусь і потрібно покаятись у надмірному націоналізмі, то каятись йому варто у молитві до Бога безпосередній або в церкві національній, яка спрямовує націю до Христа, але аж ніяк не перед тими, хто видає себе посередниками між людьми і Богом, але не вважає за необхідне діяти так, як діяв Христос і апостоли, - з повагою до інститутів сім'ї (таїнство вінчання) і з повагою до інститутів нації як великої сім'ї - з непорушним правом поважного ставлення до мовних богослужбових традицій нації, які освячені церковним використанням.
 І особливо дивно читати після всіх цих націєфобських заяв УПЦ МП про якусь боротьбу за українське православ'я як значну допомогу православ'ю світовому. Так ви ж, панове з УПЦ МП, і губите українське православ'я і тим також ослаблюєте православ'я світове своїми націєфобскими заявами і традиціями, бо здорові українські православні сили, які знають своє православне українське коріння, ви цькуєте і змушуєте каятись перед націєфобами і людьми, які не знають українських православних традицій. Цим ви руйнуєте українське православ'я і змушуєте його захищатись військо-збройними способами від православ'я московитського, яке підтримує вашу українофобію, і від вас самих, які в мовних традиціях богослужіння - за незначними винятками, які лише підтверджують правило, - нічим від московитів не відрізняєтесь. 
  Тобто націєфобія (і українофобія як один з її варіантів) - це розпалювання війни між християнами, що є важкий гріх. Запалений вогонь ворожнечі гасне не швидко, тому нічого хорошого не можна очікувати тим, хто за основу своєї взаємодії з людьми ставить націєфобію і, відповідно, сіяння ворожнечі між християнами. Тому пропоную не очікувати кари Господньої, а виправлятись і відмовлятись від націєфобії, визнавати українські рідні, а не нав'язані традиції вимови церковнослов'янської, і тоді - можливо, ви не тільки віддалите від себе кари Господні, а і станете тими, перед якими і каятись іншим можна буде. Бо поки ви сівачі націєфобії і, відповідно, міжнаціональної ворожнечі між християнами, то ви не заслуговуєте на те, щоб перед вами каятись, а навпаки - людям від вас треба тікати подалі, як від пастирів лукавих, від вас треба спасатись.
  А щодо моїх власних гріхів, то їх у мене дуже багато і дуже хочу знайти наставника, перед яким можна було б очиститись без гріховного бартеру - щоб, покаявшись в одному, не здобути друге, і так святу справу перетворити на безглуздий і Богові непотрібний обмін гріхами.