Одна із філософських загадок - це відмінність між добротою і мудрістю, і пошук ідеального балансу. Якщо прагнути чесноти, то треба бути добрим, але лише доброю людиною легше маніпулювати. Добра людина схильна до всіх, а особливо - до близьких людей ставитись як до святих, трагедію іншої людини сприймати як свою власну, і, відповідно, для інших людей з'являється можливість перекласти свої проблеми на наївного добрячка. Словами теорії прийняття рішень така добра людина ніби добровільно губить свій розум: своєю надмірною емоційною прив'язаністю до оточення вона посилює вплив емоційності і на прийняття власних рішень, і якщо оточення ще додає маніпулювання посиленням невизначеності, то це створює ситуацію високого рівня когнітивного конфлікту, що значно ускладнює прийняття рішень адекватних. Такі ситуації найгостріше проявляються в романтичних стосунках і також у політиці. Класичним прикладом подібного краху нерозважливої доброти у романтичних стосунках є головний герой роману Достоєвського "Ідіот". Самою назвою роману автор прихиляє нас до теми доброти без розуму. Адже князя Мишкіна важко назвати ідіотом у звичному розумінні: він не виглядає слабоумним або не здатним осягати правила і науки життя, він має розумові можливості для різноманітного навчання. Але ідіотом його робить надмірна доброта, надмірна емоційна прив'язаність до речей і людей, які не здатні відповісти йому такою ж емоційною прив'язаністю, і ця його емоційність із невизначеністю оточення призводять до серії помилкових і згубних рішень, що завершуються майже повною соціальною дезадаптацією - таким собі вже ніби очевидним ідіотизмом. Роман можна було назвати інакше, наприклад: Трагедія чистої романтики, Від кохання на обочину, Втрата розуму від кохання, Недоречна закоханість тощо. Але чому саме це гостре і безкомпромісне "Ідіот"? Гостро і безкомпромісно висловлюються ті, хто хоче бути почутий. Автор назвою твору звертається до читача: ви звикли думати, що ідіотами народжуються, а я вам говорю, що ідіотами і виховують, і можливо - ви теж саме ті люди, які з потенційно нормальних людей старанно виховуєте ідіотів. Герой роману князь Мишкін поплатився за те, що приділяв забагато уваги тому, що було для нього особисто не потрібне. Але надмірно жорстким покаранням і в назві самого роману автор ніби нагадує, що і "вихователі ідіотів" не уникнуть покарання, бо несправедливість у назві роману буде компенсовано справедливістю в реальному житті: роман - всього лише вигадка, але може підвести до важливих розумінь. От, скажімо, взяти українське політичне життя: хіба ми рідко приходимо до висновку, що українському виборцю відведена роль того ж таки ідіота? І що, ми такими народились чи нас такими виховують? Якщо народились, то як біля половини українців спромоглись здобути вищу освіту? А якщо нас виховують, то яким чином ми дійшли до того, що отримали систему виховання ідіотів, і чому на це ми ще змушені платити податки? З точки зору психолога трагедія князя Мишкіна полягала у тому, що йому не попалась у житті людина, яка б пояснила, як уникати помилковості рішень від надмірної емоційності і невизначеності, що йому не порадили технологій відстороненого сприйняття власної ситуації і вироблення системи цінностей і пріоритетів для раціоналізації і адекватизації поведінки. Чи не в тому ж полягає трагедія українського виборця? І як саме з нього виховують виборчого ідіота? По-перше, треба зрозуміти, що виборчими ідіотами не народжуються, а виховуються. По-друге, треба зрозуміти, що неправильні (ідіотські) виборчі рішення - це все згідно загальних законів прийняття рішень, що визначають несприятливою ситуацією для прийняття адекватних рішень надмірну емоційність, емоційну прив'язаність до політичних гравців поруч із значним рівнем невизначеності і невідомості. Для зниження емоційної залежності варто навчитись обдумувати ситуацію так, ніби вона відбувається з кимось іншим, а нас лише просять порадити цьому іншому: наприклад, можна подумати, що б ми порадили представникам іншої нації, якби вони опинились у нашій ситуації. З невідомістю психологи радять справлятись виробленням і фіксуванням власної адекватної системи і ієрархії цінностей і пріоритетів, адже невизначеність - це природна частина нашого буття, яке не варто сприймати як фатальну загрозу, а от непідготовленість до невизначеності, відсутність адекватного світогляду на основі доступних знань і загалом неправильне знання як неадекватна відповідь на природні стимули - це може пошкодити більше, аніж з якихось причин невідоме. По-третє, знаючи ці базові принципи успішності рішень, ми можемо аналізувати конкретних політиків у їхніх спробах підвести нас до рішень успішних або неуспішних. Можна загалом окреслити, що маніпулювання свідомістю виборця відбувається у двох основних напрямках: 1) емоційна прив'язка виборця, що викликає у виборця відчуття аж до біологічної єдності з політиком і його ідеями; і тут треба задуматись, чи достатньо в нас доказів, що політик не просто лицемірно грає роль близької нам людини; 2) недостатня простота і відкритість політика, що унеможливлює його адекватну оцінку; часто цю відсутність простоти і відкритості політики досить успішно компенсують скандальністю і заявами про безліч ворогів і заздрісників, але це успішне виховання виборчих ідіотів, якими нам зовсім не на користь ставати. Отже, всім нам треба мати здоровий світогляд, а політичну дурість влади і політиків мати сміливість називати тим, чим вона є - політичною дурістю. Недолік демократії і її політиків полягає у тому, що їм вигідно виховувати з виборців політичних і виборчих ідіотів. Але сам Федір Достоєвський ніби звертається до нас своїм романом: не дай їм виховати із себе ідіота, бо інакше мій роман - це більше про тебе, а не про князя Мишкіна.
