Мінімально необхідне почуття гумору

У фейсбуці я пожартував, що за підняттям мінімалки слідуватиме детінізація

Електронне декларування для чиновників... (правда, ще не завершене)

Підвищення удвічі мінімалки... (правда, ще не завершене)

Що далі?

Мене змусять декларувати усі мої тіньові доходи?

А чи не зазіхають вони на святе?

  А сьогодні по радіо чую: підвищення мінімалки буде здійснено за рахунок детінізації. Збіг?  Не думаю. Люди, ви жартів не розумієте? Ні, я не кажу про те, що підвищення мінімалки є невчасним заходом, але треба ж мати якесь відчуття гумору і не ідеалізувати усі мої слова. Я не закінчував економічних факультетів і не можу сказати точно про наслідки змін соціально-економічних показників. А особливо - не розумію, як підвищення мінімалки може детінізувати економіку. Працівнику, звісно, вигідніше буде оформлюватись офіційно, але хто ж його запитуватиме? Метод батога і пряника - поганий метод, але нічого кращого людство ще, на жаль, не придумало. Для детінізації потрібно, щоб стимули і погрози покарання застосовувались до працедавця, бо саме він вирішує про форму оплати. Стимулом може бути помірно-пільгове кредитування для малого бізнесу, який має офіційно найнятих працівників і не мав порушень у вигляді працівників неофіційних. Покаранням за тіньові зарплати можуть бути звичайні штрафи. Також, як вже було сказано, позитивно може вплинути прив'язка зарплат відповідальних за економіку чиновників до загальних економічних показників. Оце все, що я поки що можу сказати про детінізацію.

  Про мінімалку. Я не розумію, чому бояться сказати, що підвищення мінімалки - це лише перерозподіл фінансів від більш багатих і власників бізнесу до найбідніших верств населення. Ми ж не все в багатіїв відбираємо - не розкуркулюємо, то чому соромитись? Для перерозподілу ніяких додаткови надходжень не потрібно. Але можна передбачити, що бізнес навпаки буде тінізуватись, щоб відвести від себе цей невигідний йому перерозподіл. Тоді потрібно показати бізнесу, що його теж не ображають. Але чим допомагає бізнесу підвищення мінімалки? Перше, що приходить на мій неекономічний розумі, - полегшення збуту. Підвищення соціальних стандатрів стимулює попит перш за все на українську продукцію і послуги, бо товари і послуги першої необхідності виробляються переважно в Україні. Збільшення попиту на українські товари і послуги позбавляє бізнес зайвих клопотів про пошуки альтернативних і складніших (експортних) шляхів збуту. Полегшення збуту - це вчасне надходження виручки і збільшення оббігових коштів. Збілшення оббігових коштів дозволяє зробити додаткові витрати на підвищення мінімалки без завдання шкоди самому бізнесу. Покращення збуту не надасть багато додаткових коштів? Ну, так і підвищення мінімалки не так вже і багато їх забирає. Звісно, це не буде додатковою стимуляцією бізнеса, але я думаю, що це вже зовсім інша історія. Підвищення мінімалки - це не стимул, а стабілізація соціального становища і база для стимулів, які ще потрібно вводити. База без стимулів - це застій, стимули без бази - це перевантаження і злам системи. 

Чому помилився Путін?

До цієї замітки в мене буде дуже розлогий епіграф, який я взяв зі свого ж коментаря десь на просторах фейсбуку.

В кожного процесу - навіть застійного - є лідери чи основні виконавці. Мільярди чесно зароблених гривень українських бізнесменів було витрачено на будівництво храмів УПЦ МП у щирій надії, що це є українська церква. Якби ті спонсори знали, яку антиукраїнську роль відіграє УПЦ МП, то багато з них би скоріше повісились би, ніж дали гроші на ті храми. Тобто, є конкретні виконавці застою. Я не поділяю думки про те, що люди в нас аморальні і злі. Але потужне прагнення наших людей до ідейно-моральної чистоти і святости було витончено каналізовано у русло ідеології УПЦ МП про український світ на московсько-російській основі. І приблизно половина добрих поривань нашого народу вилилось на шкоду Україні і самим шукачам доброго. Українці не злі, а малодосвідчені і малоознайомлені зі своїми історичними християнськими особистостями, звичаями і культурними здобутками. Така неознайомленість спричинила загальну недовіру українців загалом до українського і один до одного, а на цей голод довіри прийшли московські проповідники і торгівці святинями. Саме тому, думаю, що українці згрішили не через злобу, а через невідання і малосильність, їм і посилається божествення ласка і допомога у вигляді нерозважливих рішень московського керівництва з окупіцією Криму і Донбасу з порушенням міжнародних норм і договорів і загнанням себе у пастку світової ізоляції. Саме так часто і діє божественна благодать: вона руйнує оманливі надії. Коли нерозважливі українці стали занадто довіраяти чужим московським керівникам (згадаймо рейтинг Путіна в Україні до війни), то Бог, для того, щоб привернути українців до чистих цінностей, послав у голови тих напівчистих, на кого вони сподівались, дух омани і помилковости. 

Якщо коротко, то тому, що вже ніколи не вдасться переконати світове співтовариство, що це була не анексія, а сепаратизм. Мабуть, основною помилкою Путіна було ігнорування українського фактору. Тобто, була можливість зіграти не тільки на почуттях московитської діаспори в Україні, а й на почуттях самих українців. Було багато зроблено у пропаганді першості московсько-російського етносу, але не було акцентовано на "другості" українців - не у значенні вторинности і неважливости, а у значенні другого за значенням у світі народу після московсько-російського. Натомість поряд із заявами про єдиний народ Путін говорив про те, як він цінує галушки і сало. Така примітивізація українців замість утвердження значимости української ідентичности, але на московсько-російській основі заклала надійну вибухівку в московський проект оволодіння частиною України. 

  Нерозробка означеного вище питання призвела до трагічних для Московії наслідків:

  1. Окупацію частини України було здійснено поспішно.

  2. Не було використано українські протестні настрої проти Януковича, а навпаки було вбито чіткий клин і негативізацію між українцями і московитами. 

  3. Наслідок перших двох помилок - окупацію було здійснено майже абсолютно за рахунок НЕУКРАЇНСЬКИХ за самосприйняттям військових формувань, що підтверджує факт окупації і призводить до неминучої жорстко-негативної світової реакції. 

 Стратегія є правильною тоді, коли є вчасною. Наприклад, якщо б Путін після втечі Януковича його б повісив, звинувативши у безвідповідальному правлінні братським "україно-московським" народом, то це було б правильно згідно правильної стратегії. Але оскільки вже було запущенне виконання неправильної стратегії зелених чоловічків і гіркіних-порєбрікових, то публічне осудження Януковича зі стратою вже нічого б не дало. Пізно запускати збройне виконання правильної стратегії, коли вже запущене збройне виконання стратегії неправильної. 

  Основне, що я хочу довести до розуміння читачів, що Путін реально мав можливість захопити Південно-Східну Україну, але будучи засліплений зневагою до українців загалом, здійснив анексію поспішно і згідно помилкової стратегії - без застосування фактору схильної до ефективного московського управління власне питомо української ідентичности. Виконання цієї помилкової стратегії загнало московське керівництво у так званий ятір: кожен крок вперед по підтриманню вже виконаної помилкової стратегії лише поглиблює проблеми для Москви. Частково Москва це зрозуміла і реалізовує стратегію відступу з найменшими втратами. Основна ціє стратегії - маргіналізація здобутків. Тобто: ЛДНР і Крим будуть маргіналізовуватись, принижуватись, будуть інфіковані різними безглуздими ідеями, виставлені у такому світлі, що вже навіть для значної частини московитів-росіян буде прийнятною думка, що від Криму і ЛДНР варто повіністю відмовитись. Така стратегія не призведе до швидкого зняття санкцій і міжнародної ізоляції, але вона може зберегти баланс влади і народу в нашого північного сусіда. Тож можна сказати, що значною мірою ця нова стратегія московської влади є логічною і розумною, на відміну від стратегії попередньої. Хоча, мабуть, не вся влада у Москві підтримує цю нову стратегію, а багато хто ще й далі хоче воювати шашечками. От яка з цих ліній буде у Москві домінувати - ми побачимо.

Про гуманітарну стратегію на час міжнаціонального конфлікту

  Україна буде підтримувати усі національні меншини, які не мають зв'язків із ворогами України. До повернення окупованих частин Донбасу і Криму і до виплати адекватних компенсацій за завдані збитки не може бути і мови про якусь підтримку московитської національної меншини в Україні. Ніхто не збирається саджати за грати за московську мову на побутовому рівні, але весь розвиток московських общин буде покладено виключно на засоби цих общин без жодної державної підтримки. Це можна назвати вибірковою помірно-примусовою асиміляцією. До асиміляції не будуть примушуватись кримські татари, греки, євреї і т. д., бо ні кримські татари, ні греки, ні євреї, ні будь-яка інша нація не вступила у відкритий збройний конфлікт з Україною і не завдала Україні матеріальних збитків. 

  Примусова асиміляція передбачає: 

- скорочення московсько-патріотичних організацій;

- скорочення викладання у вузах московською мовою;

- скорочення шкіл, де ведеться навчання московською мовою;

- накладення значних податків на все москвомовне: книги, радіо, телебачення, школи, церкви і т. д. 

  Потрібно ще раз підкреслити: примусова асиміляція не є безумовною стратегією, а є лише адекватною відповіддю на агресію зі сторони Московії і завдані Україні збитки. Примусову асиміляцію буде припинено, але лише тоді, коли буде звільнено окуповані території і виплачено Україні компенсації за завдані збитки. Якщо потрібен орієнтир щодо компенсацій, то можна згадати, скільки Україна виплатила за катастрофу лайнера із ізраїльськими громадянами. Хоча відповідальність України і викликала багато сумнівів, але щоб зберегти дружні стосунки між державами Україна виплатила значні суми. Так само має бути і з Московією: можна ставити під сумнів абсолютну відповідальність Московії за конфлікт, але дружні стосунки без виплати значних компенсацій неможливі. Відсутність дружніх стосунків передбачає поступове, але впевнене примусове скорочення москвомовного простору в Україні. Аж до повної зачистки України від московської мови, якщо не буде повернення територій і виплати компенсацій. 

  Щодо внутрішнього саботажу стосовно захисту Вітчизни.

  Зрадників не любить ніхто. Кожному українцю слід пам'ятати, що рано чи пізно, а конфлікт з Московією завершиться і Україні потрібно буде знову відбудовувати мирні і добросусідські стосунки з Московією і московитами. Людей ідеальних немає, і тому, хоч московити і є зачинателями цього конфлікту, але українці теж не все робили ідеально. Я веду до того, що на сучасному етапі історії не сформовано жодної ідеальної нації, і тому на завершені конфліктів щось доводиться пробачати і переможцям, і переможеним. І московитам ми багато чого зобов'язані будемо пробачити. Але зрадникам пробачення не буде. В першу чергу я б хотів, щоб це запам'ятали віряни УПЦ МП. В моїх словах нема жодної ненависти чи заздрости, чи злости. Я лише змальовую механіку суспільних процесів і реальну перспективу. Як пише Біблія: ті, хто вам лестить, вас обманюють. Тому що їм нам доведеться багато чого пробачити, а вам - ні.

Чому? Тому що за помилки потрібно платити, а за нерозкаяні помилки - потрібно платити подвійно, потрійно і аж поки не буде розкаяння.

  

Життя по інтуїції

  Не вірте тим, хто каже, що це легко. Інтуїція - як примхлива дівчина: за дрібницю може образитись і більше не повернутись. Той, хто живе по інтуїції, досить часто ніби змушений робити купу безглуздих речей, і, що дивно, в момент самої дії своєю свідомістю він також вважає свої дії безглуздими - в тому значенні, що він не розуміє навіщо він це робить, а більше вірить і надіється, що він усе робить правильно.

  Ці стани є досить небезпечними для людей непідготовлених. Не всяка віра і надія є доречною і розумною. Легковір'я в хрисиянській традиції - це гріх, а не чеснота. Тому, коли людина без вивіреного наставника самовпевнено стрибає на вітрильник віри у свою інтуїцію, то швидше за все - її накриє хвилями. 

  Десь вже було вірно сказано, що матір'ю інтуїції є ерудиція. Але тут така справа, що без батька дитини не буде. Батьком для інтуїції є чиста совість. На жаль, для багатьох сучасних людей це поняття віддає архаїкою, і чутно скептично-зневажливі голоси, що "ти нам ще святих отців запропонуй...". Шановні, я ні до чого вас не примушую: хочете - ідіть в бізнесмени і економісти, хочете - в бандити. Це ваше право, а може - і доля. Може, є інші шляхи, але я про них не знаю. Я знаю лише про багатьох самовпевнених, які ніякої користи від своєї самовпевнености не здобули, а знайшли лише великі біди і нещастя. А важкий шлях - то праця, молитва, читання отців, безперервна молитва... По суті справи, той інтуїтивний "полон" - то і є вже перехід від фази молитви безперервної самопримусової до фази молитви самодіючої, до якої примушувати себе вже не потрібно, але яка натомість сама примушує людину вчиняти незрозумілі дії, які, тим не менш, у віддаленній і вічній перспективі виявляються вірними і корисними для людини, а зі сторони - це видається такою собі геніальністю дії. Хоча насправді це не геніальність, а лише закономірний наслідок десятиліть праці над ерудицією і чистотою совісти - такі собі тонни крови і поту. І повторюсь: ерудиція - це лише базис і будівельний матеріал, який без майстра не здатний сам себе збудувати.

  Звісно, як людина відповідальна, я мушу (;-)) застерегти від шукання швидких результатів: поступовість - це обов'язкове правило. Спроби перестрибувань через сходинку дуже часто закінчуються дуже трагічно. Відомі випадки, коли людина 50 років важко працювала над собою в духовному плані, а все одно закінчувала трагічно - сходила з розуму і вчиняла безглузде самогубство. Тут справді стає корисною проста і мирська обізнаність і ерудиція, яка може нас навчити, що східці для того і зроблені, щоб пройтись по кожній з них, а надто - східці до духовної досконалости. Цьому ми можемо навчитись із різних явищ і законів природи, які навчають нас, якоюсь мірою, і Божих принципів. Ставитись бережливо до природи, тварин і людей - як вінця Божого творіння - це теж праця над чистотою совісти, яка колись подарує інтуїцію. Бо хоч і інструментом Божественної інтуїції є молитва, але в молитві теж може бути багато неправильних відхилень, а саме Божественну молитву спричиняє чиста совість і нелицемірна любов до всіх і всього.

Чого собі і вам бажаю

Бо іноді я засинаю

І сам себе не пам'ятаю

П'ю горілку і все, що під руками маю

Кохаю дівчину в гаю

Яку ще навіть і не маю

А так собі те просто мрію

Дівку в гаю, дівку в гаю, юуууууу...

Замальовочка

«Я буду вмирати, та, поки маю дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…».
І. Багряний. Людина біжить над прірвою.

Нема нічого дивного

  Хронічна недолегітимність влади - це хвороба усіх республік. Навіть тих, які пройшли процедуру установчих зборів.  Бо ж установчі збори теж мають право на помилки, які з роками все більше будуть хотіти виправити. Як з цим жити? А чого ви так хвилюєтесь? Ви що - влада? Ні? То нехай вона і хвилюється. По суті, то недолегітимність влади є однією з основ республік, і про це говорить також і Конституція України: пункти про те, що "джерелом влади є народ" і "ніхто не має права узурповувати владу" саме на цю хронічну недолегітимність, з якою потрібно якось миритись, і досить прозоро натякають. Ця недолегітимність навіть має свою мету: кожен предствник влади зобов'язується доводити свою легітимність діями на благо усіх (який жах!) громадян. У цьому і плюс республік. А мінус - у піддатливості недолегітимної влади до зовнішніх впливів: зовнішні агенти можуть шантажувати владу перевиборами, задіявши своїх агентів всередині республіки і гіпертрофувавши бездіяльність влади у очах громадян. А далі - як у анекдоті: те, що у попа є лише сини, вже не так важливо тоді, коли все місто повірило, що його дочка блудить.

  Варіанти вирішення проблеми.

1. Республіканський. Усвідомлення громадянами зовнішніх загроз, визначення і іґнорування груп, що свідомо чи несвідомо працюють на зовнішніх гравців. 

2. Нереспубліканський. Усвідомити, що республіканський устрій не єдиний можливий. А особливо - в умовах масової інфільтрації зовнішніх агентів, в умовах економічної слабкості держави.

  Особисто я давно вже більше схиляюсь до другого варіанту. Але це зовсім не означає, що про перший потрібно забувати. З обома варіантами є свої проблеми. У першому варіанті потрібно навчити громадян якщо не ігнорувати, то хоча б автоматично ділити на два усяку інформацію, що пов'язана з агресором проти держави. Мова тут є зручним інструментом: якщо інформація надходить мовою країни-агресора її важливість має удвічі знижуватись. Це не означає, що не може бути корисної інформації мовою агресора, але в середньому - має бути приблизно така установка. Якщо такої установки нема, то ми маємо проблему.

  Чим держава економічно міцніша загалом - тим менше хтось іззовні може впливати негативно на владу, тим менше загроз від республіканської недолегітимности. Саме тому недолегітимність не страшна для США, бо вона підкріплена економічною потугою. Не така страшна недолегітимність і для ЄС, бо внутршня економічна слабкість багатьох країн врівноважуюється загальною потугою ЄС. Хоча тут в ЄС трохи більше ризиків, ніж в США.

  Ну, а по другому питанню - не знаю! Рятуйте!

  

  

  

Скоро буде ювілейна дата

  2 місяці від того, як я опоблікував цей допис http://zozvicnic.blogspot.com/2016/08/blog-post_11.html

:)

  Ви щось чули про реакцію? Ні? І усі ці розплідники янучарства і антиукраїнських диверсій і досі живуть досить непогано? Чи наші воїни добра готують якусь супер-операцію, щоб завалити диверсійне кодло одним ударом? А от у мене є сумніви, що ті, хто не здатен до малих подвигів, здатні до великих. А в результаті маємо, що Україна і досі (за 250 років однобокого союзу і 25 років ніби незалежности) не може подолати кореневої брехливої установки московитів для українців. Панове державники і захисники Вітчизни, у вас є взагалі якийсь план по вихованню УПЦ МП? Чи ви настільки тупі, що не розумієте, що заборона без пояснень викличе лише дестабілізацію? Спочатку потрібно пояснити людям суть проблеми, що називається також забезпеченням інформаційної підтримки. Те, що вам особисто чи якомусь телеведучому, чи політологу не подобається УПЦ МП - це не означає нічого і не є інформаційною підтримкою. Бо люди так і оцінюють: це суб'єктивна думка телеведучого, яка не має під собою об'єктивних підстав. А от батюшка в церкві і традиційне "так історічєскі сложілось" - для обивателів, які складають більшість громадян і виборців, це є об'єктивними підставами. І поки їм на пальцях не пояснили протилежне, доти і нічого не зміниться. А як можна пояснити? Люди вірять іншим людям тоді, коли ті здатні жертвувати собою заради якоїсь ідеї. Тоді ця ідея сприймається правдивою, бо вона подається як дорожча за життя. Що є дорожчим за життя? Дорожчою є правда, бо вона позбавляє смерті. Чи є правда у тому, щоб не дозволяти в україномовних книжках московську транслітерацію церковнослов'янської? Тут є і правда, і любов, і самопожертва. Правда є у запереченні брехні про те, що московська вимова є рідною для українців. Любов є у тому, що ми не виступаємо антимосковитами. І є самопожертва у тому, що ми піддаємо атаці саме україномовні книги. 

  Оце і є інформаційна підтримака операцій у правдивій боротьбі. Якщо ви думаєте здобути перемоги лише "шаблями", то, мабуть, ті прокляття, якими вас обсиплять представники УПЦ МП будуть заслуженими. А якщо ви взагалі не боретесь за правду, то заслуженими будуть прокляття від УПЦ КП і УАПЦ. І справедливо. Бо нема ніякої користі у тому, щоб ловити диверсантів, якщо одночасно дозволяти виховувати диверсантів нових. Ну, а поки що мої читачі з московитських паразитів можуть бути спокійними: я працюю на СБУ, але самій СБУ, схоже, нема до цього ніякого діла. Можете спати спокійно.

  Оновлення 1. Закон про можливість для парафіян переходити в іншу конфесію в наших умовах є правильним. Але я не думаю, що це ключовий захід. Наведу приклад. Звісно, аз многогрішний своїм блудним життям сам винуватий у тому, що не став авторитетом для немирівських православних: і те, що у хорі співав, і те, що електронну бібліотеку вів роками - все пішло блудному чорту під хвіст. Я вам розкажу ситуацію. В Немирові 3 храми УПЦ МП. В середньому у сумі в них щонеділі ходить десь 250 чоловік при вмістимості до 500 чоловік. Увели в дію в цьому році також храм УПЦ КП вмістимістю десь чоловік 70. Ходить щонеделі десь чоловік 25. З тих, кого я раніше часто зустрічав у УПЦ МП, - 2-3 чоловіка. Тобто після двох років війни із 250-ти прихожан УПЦ МП в УПЦ КП перейшло, ну, чоловік 10 - біля 4%. І це ще у освіченому місті Немирові, а у селах ще менше надії.

  Що це означає? Що УПЦ КП неправильно веде свою діяльність? Що люди в нас аморальні? Ні те і не інше. Це означає лише те, що, як і скрізь, переважна більшість людей у нас обивателі. І орієнтуються ці обивателі на певні загальнодержавні орієнтири. І якщо держава не буде виховувати свого обивателя, то його буде виховувати інша держава. І, як це дивно не звучить, обивателями я вважаю і більшість єпископату УПЦ МП, яких теж можна і треба виховувати. Закоренілих сатаністів в УПЦ МП не так вже і багато.  І якщо влада не займається вихованням своїх обивателів, то як я можу хвалити таку владу, яка ігнорує стратегічні безпекові питання? Церква відділена від держави? Ну, це означає лише те, що держава і Церква не є тотожніми, а взаємні обов'язки це аж ніяк не анулює. І Церква має право висловлювати своє ставлення до державних діячів, і держава має право втручатись у церковну діяльність, якщо окремі дії чи загальна політика церковних діячів загрожують безпеці громадян.