Трохи зауважень до українського монархічного руху (мій допис кількамісячної давності на фейсбуці)

  

Приблизно те ж саме я писав ще до московської агресії, але сьогодні деякі висновки стали більш очевидні, що спонукає повторюватись.

  Визначення основної проблеми України в тому, що у нас скрізь керують олігархи - не зовсім точне. В США теж часто олігархи керують, але рівень добробуту там інший. Проблема в тому, що наші олігархи переважно "не страждають на патріотизм". Американський олігархізм - економічний, а в нас додається ще значна непатріотичність. Американський олігархізм виправляється наступним обранням демократів. Український непатріотичний олігархізм наступними демократами не виправляється, а ними лише формально підтримується соціальна система для того, щоб згодом віддати її чужинцям. Демократи скрізь однакові: вони турбуються про формальне соціальне забезпечення громадян незалежно від національності та інших ознак, і навіть - незалежно від моральності; демократи піклуються про забезпечення соціальної бази для будь-яких ідеологій. А от республіканці (чи монархісти) в різних країнах мають різну якість, і саме від цієї якості переважно залежить успіх держави. Хоча надмірні сподівання на республікансько-демократичний шлях успіху - це наша малограмотна ілюзія, бо це шлях держав, які вже є лідерами, а не тих, хто лише тільки прагне лідерства. Республіканство - це обмежена поліархічність або обмежена демократія. Але це все ж демократія, яка не прив'язана до держави непорушно, а прив'язана переважно величчю і потугою цієї держави - тобто більше престижем, ніж жорстко і нерозлучно. Слабкі економічно і престижно держави цієї розкоші без шкоди собі дозволити не можуть. Томі зі слабких в лідери виходять лише або ті, хто має сприятливий зовнішній вплив, або ті, хто ідеалізує (максимально і іноваційно вдосконалює) свою політичну систему на основі монархо-демократичного балансу.

  На жаль, зовнішнього сприятливого впливу для нас не спостерігається, бо ми стали "яблуком ворожнечі" між двома супер-державами з найбільшими ядерно-ракетними потенціалами; і тому навіть ті, хто не проти нам допомагати, не стануть цього робити через загрозу ядерної війни. Але натомість ці світові потуги мають достатньо інтелектуального ресурсу, щоб зробити для нас ілюзію допомоги, і якщо ми і можемо мати зовнішню допомогу, то вона загрожує бути "достатньо незначна", що переважно буде призводити до результату "майже вдалось", "майже успіх" і т. д. - тобто до результату негативного, хоч і з ейфорією героїчності і досягнень. Тому, на жаль, я не бачу успіху немонархічної України.

  Щодо України монархічної найголовніше - узгодити принципи. Якщо узгоджено принципи, то підбір кандидатури стає не таким вже і важким. Перша ознака успішного монархічного руху в наші часи, з огляду на глобальний демократичний пріоритет, - це несуперечність між монархією і демократією. Проблема в тому, що історично традиційно така суперечність часто існувала, і в тому полягає робота монархічного руху, щоб розробити і роз'яснити людям механізми несуперчності і ефективності майбутньої монархічно-демократичної політичної системи.

  Демократична монархія - коли сама монархія вважається спадковою і непорушною, але межа її впливу визначається народом - дозволяє народові виховувати бізнес-еліту в патріотичному дусі, бо народ у будь-який час (а такі зміни межі впливу монарха можуть визначатись на кожних виборах демократичних представників у владу - тобто майже кожних два-три роки) може посилити владу монарха, даючи йому нові повноваження і навіть майже абсолютиські; і це при тому, що такі повноваження будуть цілком демократичними, бо дані саме народом. Така можливість втрати влади і впливу буде неухильно стимулювати навіть олігархічну еліту діяти в патріотичному дусі. Як бачимо, демократична монархія не віднімає в народу впливу на владу, а навіть збільшує його і робить його більш ефективним. Тому можна сподіватись, що здорові сили нації будуть прихильні до такої демократично-монархічної системи, і головне, що нам потрібно, - не дати себе забалакати різною гіпердемократичною демагогією, яка в дійсності є втратою народного ефективного впливу на свою еліту і владу, є легалізованою меншовартісністю, якій дозволяють служити лише чужим монархам.

  Що потрібно визначити монархістам технічно і практично - потрібно розробити систему числового (відсоткового) розподілу влади. Тобто потрібно усвідомити усю існуючу систему влади, визначити її у повноті за одиницю або 100%, а потім визначити, який відсоток загальної влади приблизно припадає на ту чи іншу найвищу посаду. Ну, наприклад: можливість займати або делегувати посаду командування армією - 15%, право призначати прем'єр-міністра - 15 %, керівників спецслужб - 10%, голову нацбанку - 10%, верховний суд - 20%, законодавче право - 20%, право законодавчого вето (що може бути подолане двома третинами чи трьома четвертями ВР) - 10%. Ось загалом маємо 100%. При потребі можна подрібнити - наприклад: якщо маємо 20 верховних суддів - 20%, то право призначити лише одного суддю - 1%. Такий розподіл потрібен для спрощення процедури визначення меж влади монарха. Практично - на кожних виборах у центральну чи місцеву владу до бюлетеня буде додаватись листочок із відсотками влади. Наприклад, 11 варіантів комірок:  0%, 10%... 90%, 100% влади, яку виборець хоче на даний час надати монарху. Паперового простору для цього голосування потрібно дуже мало, і якщо голосування проводиться одночасно з іншими виборами, то витрати - мінімальні і незначні. Виборчою комісією підраховується загальна сума відсотку, і потім, згідно попередньо визначеного розподілу, монарх вибирає, які ж саме владні частини він хоче мати під своїм управлінням, якщо визначений демократично відсоток впливу монарха дозволяє вибрати саме ці частини.
  Це все треба зробити. Ініціативні групи мають тиснути на політиків, які називають себе демократичними, для примушення їх до дій, які справді посилуюють вплив народу і, відповідно, демократію, а не лише формально, спекулятивно і маніпулятивно. В ідеалі - програма додавання в українську політику третього фактору - монархії має бути подана на затвердження на всенародному референдумі, але конституційна більшість парламенту, установчі збори - це все теж дієво. Крім політичних діячів, можуть бути долученні і церковні організації.

  Не можна не додати думку про те, що існує значна ймовірність виходу українського політичного процесу із формально демократичного русла. Ця велика ймовірність обумовлена саме низькою патріотичністю нашої бізнесової і політичної еліти, яка дбає про демократичність переважно на словах, ніж на ділі, і звісно, вона не сильно буде зацікавлена у тому, щоб посилити на неї ефективний демократичний вплив через запровадження демократичної монархії. Тому з боку еліти можлива штучна дестабілізація політичної ситуації з метою залякування народу анархією чи лівацькою диктатурою у стилі Пол Пота. Козир еліти в цьому питання полягає в тому, що вони можуть легко сісти в літачок і - бувайте здорові, а прості українці цього зробити не можуть. Тому не слід спрощувати питання, а готуватися до війни нервів.

  Можна знову згадати про спроби не монархічного, а республіканського виходу з кризи. Найбільш поширена ідея - диктатура патріотичного президента з посиленям повноважень через референдум. Крім протидії самому кандидату будемо мати додаткову потужну протидію диктатурі. І, мабуть, не менш важчим за здобуття посати президента з великими повноваженнями буде завдання зберегти цю посадо на достатній для реформ термін. Історія нової України вчить, що ще нікому цього не вдавалось, а виходили лише "майже успіхи". Значна причина цього у тому, що ми маємо сильних відносно нас ворогів. Вони слабкі проти Бога, але не відносно нас. І загалом республіканська форма не здатна бути ефективніша за демократичну монархію, а лише ускладнює систему без додавання ефективності, бо демократичність при республіканстві не більша, але з'єднаність системи слабша, що при сильному негативному зовнішньому впливі неминуче спричиняє вивітрювання енергії. Тому кожному претенденту на посаду просвітленого і патріотичного президента-диктатора раджу задуматись: чи достатньо ви просвітлені, щоб не брати участь в українському демократично-монархічному проекті?

Мрії з фантазіями і реальна політика

  Героїчна і ейфорійна українська поляризація типу "перемога-зрада" поступово переповзає до своєї більш буденної, не емоційної, а більш сухої математично-економічної поляризації типу "перемога-руїна". Націоналістичні і не тільки групи громадян раптом помітили Портнова на телеканалі ЗІК і відчули, що в позитивному напрямку в країні нічого не змінилось - руїна. Говорять про реванш регіоналів, про чергову спробу домінування московсько-мафіозної Тимошенко і т. д. Тобто зникає ейфорія майданного героїзму і приходить усвідомлення, що політичний "віз" залишився і нині там, де і був раніше - в руїні міждержавно-мафіозного розкрадання і руйнування України. Мені особисто дивно спостерігати за тими людьми, що думали, що буде інакше і краще, але я тут хочу писати не про своє, а про державне.

  Розкрадачі і руйнатори знають, що об'єкт тривалого насильства не повинен довго перебувати в пригніченому і депресивному стані, тому його потрібно захопити новими надіями і ейфоріями. В давнії грецьких і римських соціумах рабів напували вином. У нас же - воздають славу Амону і зікуратам за те, що до виборів все ближче і ближче, і настає вже мить, коли папірці в урнах "рішуче змінять руїну і зраду на перемогу". От тільки звідки взятись тій перемозі - я особисто уявлення не маю: самі виборці переважно бідні - куди ж їм перемогти багатіїв, світова коньюнктура така, що занепад України вигідний багатьом - вид тих, хто має хоча б моральні зобов'язання по меморандумах, і до тих, хто ненавидить українців всією душею щиро і відверто. Щоб краще зрозуміти те, як про нас мусять потурбуватись інші багаті країни, просто згадайте, наскільки вас особисто турбує доля голодних африканських дітей - то ж бо і воно.

  Є ще група прихильників демократичного диктатора: мовляв, у нас є програма виходу з кризи, ми переможемо на виборах і впровадимо програму і через підтримку народу подолаємо тиск неадекватних лібералів і євромрійників. Але, шановні, багаточисельні неадекватні ліберали і євромрійники разом із таким же чисельним люмпеном і доярками з московського патріархату, щедро проспонсоровані як московською мафією, так і чисельними світовими магнатами, що їм співчувають, будуть вас бороти не після виборів, а до виборів, і ніхто за вас не проголосує, бо у мафії гречки та інших подарунків для виборців значно більше, ніж у вас, а ваших можливих спонсорів разом з вами знищать інформаційно наші "неупереджені" журналісти разом з усіма борцями за демократію і лібералізм. А за маленькі конкретні подарунки наші люди дуже вдячні - проголосують за мафію. Не вірите - можете поглянути рейтинги соцопитувань. Можливо - навіть життя своє віддадуть у боротьбі за чергову демократизацію під таємним, але міцним мафіозним контролем. А руїна - то буде потім; коли в голові ейфорія боротьби за свободу - не до думок про руїну, і горе тому, хто стане проти розгніваного народу.

  Вибір в нас не великий: мафія в нас скрізь, мафія в нас сильна, більше і страшніше - наш народ малосвідомо, але потужно мафію любить. В таких умовах боротись проти мафії сенсу нема, а вихід із кризи - йти з мафією в ЗАГС. Так, вам не засліпло в очах, шановні мої ейфорійні читачі, я пишу саме про це: якщо ви не можете не спати з мафією по кущах і під мостами, то кращим варіантом для вас буде потягнути цю мафію в ЗАГС і на рушник до храму вінчатись, ніж продовжувати ваш вічний блуд, за який вас ніхто у світі поважати не буде. Українці не можуть мафію перемогти, а тому їм краще мафію легалізувати. Легалізовується мафія інституціями зі спільними ознаками: оскільки мафія безсмертна, то і легалізувати її можна схожою спадково-безсмертною інституцією - монархією. Звісно, коли я писав про демократично-монархічний устрій, в якому міра монаршої влади встановлюється демократично на кожних виборах, то я мріяв, що монархічну лінію ми започаткуємо із роду високоморального і немафіозного. Але, панове, ви ж бачите, що ситуація, як то кажуть, не до жиру. 

  Краще синиця в нашій руці, ніж журавель, що пролітає в небі над нашим трупом. І, до того ж, демократично-монархічна система має здатність до саморегуляції. Тобто ми мусимо, з огляду на обставини, твердо і рішуче заявити: Порошенка - в монархи! Головне - що свій колгосп Петро Олексійович нікому не дозволить ображати. А от про демократизацію - тут вже нехай опісля Європа з Америкою покажуть свою стурбованість у всій, як то кажуть, красі і силі.

Тому актуальні лозунги наразі такі:

Мафію - на рушник і під вінець!
Мафію - до ЗАГСу!
Порошенка - в монархи!

Презумпція влади і церковний авторитаризм

Часто політики, що просять собі політичної підтримки

 від електорату, нагадують людей, що просять у своїх

 знайомих грошей на горілку: той, хто підтримує і дає,

 більше сумнівається, що це допоможе, але той, хто просить,

 більше мотивований і наполегливий...

  Багато проблем виникає у суспільствах від монопольної презумпції демократичної влади. Хоча мало хто з виборців знає, звідки і як їх демократія взялась і якими засобами вона себе підтримує. В судочинстві презумпція невинуватості означає, що вас ніхто не має права карати (крім обмежень, що потрібні для слідства), поки ваша провина не доведена неупередженим судом. Ваша презумпція невинуватості зовсім не означає, що вас не покарають за злочин, а лише зумовлює певну процедуру визначення і покарання. Монопольна презумпція демократичної влади означає те, що інше джерело влади ще потрібно довести, а влада демократична сприймається як така, що ніби встановлена природно і справедливо, і що ця природність і справедливість не потребує доведення, а є аксіома. Насправді ж, така монопольна презумпція демократичності влади не є аксіома, а є лише думка окремих осіб і груп, можливо - навіть думка більшості громадян, але не обов'язково всіх громадян і не обов'язково громадян найрозумніших і найморальніших. 

  Згадаємо ще раз метод визначення ефективності демократії і спробуємо краще зрозуміти, що він означає. Основна перевага демократичної політичної системи - її конкуренційність. Кожне масове суспільство має багато своїх підгруп і окремих інтересів. Відповідно до різних інтересів відбувається поляризація суспільства по різним темам: мовним, регіональним, економічним, релігійним, культурним, філософським і т. д. В самій цій поляризації нема нічого страшного до тієї пори, поки не знаходяться люди, які на цій поляризації починають паратизувати. В здоровій демократичній системі поляризація стимулює самокритичність і, відповідно, розвиток, віддаючи належне переможцям виборів, але і не зневажаючи тих, хто вибори програв. Коли ж, користуючись природною відкритістю системи, до влади приходять ті, хто навчився цією відкритістю зловживати, і заволодівають ресурсами і інструментарієм системи, то система стає неефективна, не стимулює ні духовно-інтелектуальний розвиток, ні матеріальне багатство держави і громадян. Зкочення влади, за період свого демократичного владарювання, від 50% до нижче 25% означає те, що вона не змогла задовільнити навіть рідну собі поляризаційну частину виборців. Якщо це відбувається один раз - це може бути випадковість. Якщо це відбувається два рази підряд - після почергового владарювання протилежних "представників" поляризаційних груп - це вже правило і закономірність. Це означає, що існує певна владна група, яка мало піклується про інтереси держави, яка володіє значними ресурсами, і що виборці не мають жодної можливості вплинути на якісну зміну політичної системи через вибори, бо владна група вибори контролює в своїх інтересах, може пристосуватись і до різних форм виборчого процесу.

Єдиний вихід із цієї замкненої негативної ситуації - зрозуміти, що презумпція демократичної влади - це не аксіома. 

  Що ж до іншої влади - влади авторитарної, вождиської чи монархічної, то хочеться розглянути теологічний напрямок. Теологічно найбільш правильна форма влади - це теократія або влада Божих пророків, які виконують функцію влади. Це можна назвати владою "праведних жерців". Прикладом теократії є епоха суддів в Ізраїлі від Мойсея до Самуїла. Влада ця передавалась у спадок не по фізіологічній спадковості - від фізіологічного батька до сина, а по спадковості духовній: пророк обирав собі достойного наступника і з іншого роду, відповідно до оцінки його духовної спроможності.
  Аналогом теократії в християнську епоху є церквоправління. Найбільш відомі авторитарні форми церквоправління - це папоцезаризм і цезаропапізм. Обидві ці форми можна вважати формами крайніми. Папоцезаризм сприяє руйнації соборної сутності церкви, втягує церковних людей в політичну боротьбу - часто всупереч Божій правді і волі. Справді, навіть національний, так би мовити, першосвященник, не застрахований від гріха, і якщо втягнути його в політичну владу, то зберегти відсторонений і чистий духовний розум йому важче, бо політика, як кажуть, річ брудна. Тобто класичний папоцезаризм з часом може знецінити саму церкву, забруднивши її політичним болотом. Можуть, звісно, заперечити, що Мойсею і до Самуїла - як духовним лідерам, духовним першосвященникам - їх політичне лідерство не зашкодило. Але тут треба врахувати принаймні три моменти: ускладнення політичної системи, особливості застосування при потребі короткочасного абсолютизму, поділ церков на різні конфесії і потребу врахування різних інтересів. Можна підсумувати, трохи повторившись, але іншими словами: національний папоцезаризм - це найчистіша політична система, але оскільки політика - річ брудна, то ця чистота схильна втрачатись з часом і переходити в необгрунтований абсолютиський папоцезаризм, а з іншої сторони - значною мірою сприяти відходу духовенства від його функцій - від духовної роботи і збереження ідеалів розумової чистоти; до того ж - папоцезаризм нині може внести непотрібну конфліктність у національному суспільстві через наявність багатьох і доволі чисельних конфесій.
  Іншим - протилежним абсолютиському папоцезаризму - зловживанням церковної влади можна назвати цезаропапізм - коли світському монарху призначається роль голови церкви. Знайомий українцям приклад цього зловживання - Російська Імперія, в якій Імператор вважався головою російської церкви, а патріаршество було скасовано і замінено так званим Святим Синодом. Негативним наслідком такого зловживання є надмірне присвоєння монарху духовних якостей, яких він може і не мати. Тобто якщо в абсолютиському папоцезаризмі церква руйнується ніби із середини - політичними спокусами, то в абсолютиському цезарепапізмі церква руйнується іззовні - необгрунтованими духовними амбіціями самодержавця через формальне визнання його главою церкви. 

  Ознайомившись із цими двома крайнощами церковно-пов'язаного абсолютизму, природно і логічно хочеться знайти якусь між ними золоту середину. Видумувати велосипед тут не варто. Така серединна політично-церковна модель полягає у тому, що монарх поставляється церквою (в сучасних умовах - це може бути найбільш чисельна, національна і центриська конфесія) за відповідністю певним ознакам церковності і спадковості монархічної лінії, але головою церкви він не є, а є головою світської держави, а стосовно церкви - він сприймайється як так званий "зовнішній єпископ". Така церковно-політична монархія бачиться найбільш збалансованою, бо з однієї сторони - сприяє збереженню богословського церковного авторитета через відсторонення церкви від надмірних спокус, з іншої сторони - все ж надає світській, по суті, монархії додатковий церковний авторитет. 

  В сучасних умовах, звісно, довготривалий абсолютизм не є виправданий, але стосовно монарха все ж може застосовуватись презумпція монархічної влади: якщо монарх не заперечує демократичного визначення міри своєї влади і демократичне обмеження монархічної влади не доведене (демократична влада не проводить демократичної оцінки, не запитує об'єктивно в народу, яку міру влади народ хоче виділити монарху), то влада монарха в таких умовах може вважатись абсолютною.

Бідність - це потужний стимулятор колабораціонізму і дезінтеграційних процесів

  Бідність - це потужний стимулятор колабораціонізму і дезінтеграційних процесів. Бо ідейних людей - меншість. Більшість хоче виживати у цьому світі і, відповідно, мати для цього матеріальні ресурси. Якщо умови рідної держави не сприяють матеріальному добробуту, то більшість шукає собі іншу державу - чи на заробітки, чи в еміграції, чи, у випадку агресивно налаштованих держав, і до колабораціонізму. Мало людей бажає бути патріотом держави, в якій більшість живе за межею бідності.
  Але мова не тільки про Україну. Мова про те, що Україна виконала умови Будапештського меморандуму і, відповідно, інші країни-учасники угоди зкористалися вигодами від угоди, а Україна - не зкористалася вигодами від угоди, бо угоду було порушено.
  Варіантів, що відновили б честь учасників договору - з тих, звісно, хто піклується про честь - є два: жорсткий-збройний і збройно-м'який-економічний. Жорсткий збройний варіант полягаю у поверненні Україні ядерного статусу, і більше того - у допомозі Франції, Британії і Америки (США) (далі - ФБА) щодо відновлення ядерного статусу України з певними обмеженнями і контролем потужності і кількості зарядів і дальності ракет.
  Другий варіант - варіант економічного акцентування є менш конфронтаційним, але він полягає у глибокому економічному входженні країн ФБА в економіку України для її підтримки. Суть ідеї полягає у тому, що країни ФБА мали б взяти на себе ризики репарацій, які, можливо, будуть виплачені країною агресором Україні. Під репараціями тут розуміється компенсація економічних і моральних збитків, яких зазнала Україна внаслідок агресії РФ, понад повернення територій і вцілілого майна. 

  Проблема цих репарацій для України полягає у тому, що вони поки що гіпотетичні, а розбитий стан економіки і навіть закономірне падіння патріотизму внаслідоко цього - це проблеми цілком сучасні і проблеми дуже серйозні. Взяття ризиків репарацій полягає в укладені договору України з країнами ФБА (можуть і інші країни долучитись), що Україна отримує масштабне фінансування, а Україна зобов'язується повернути це фінансування з відсотками світової інфляції, але лише з репарацій і компенсацій від РФ. Тобто: якщо будуть репарації і компенсації від РФ - то кредитори отримають свої гроші назад, якщо не буде компенсацій - країни ФБА збережуть честь як країни, з якими можна укладати угоди.
  Що потрібно для такої участі країн ФБА. По-перше, потрібно цю участь хоча б запропонувати, створити якийсь відповідний фонд і його контролюючі органи. Запропонувати конкретну угоду: що фонд згоден кредитувати Україну під ті виплати, які Україна отримає в позовах проти воєнних дій РФ в міжнародних судах. Потім потім пропонувати конкретні програми. Це може бути фінансування певних державних програм по економічному розвитку. Може бути навіть дофінансування пенсійного фонду - і тоді посли ФБА можуть доводити до відома громадян України, що, наприклад, 20% їх пенсій наразі оплачують не платники податків України, а платники податків країн ФБА і т. д. В договорі також має бути обумовлено, що країни ФБА мають право контролювати адресність своїх благодійних внесків.
  Щодо стримування агресії РФ - це теж має бути ефективним, бо буде усвідомлення, що своїми воєнними діями проти України РФ безпосередньо не тільки протидіє Україні, але і економічно протидіє країнам ФБА.   Якщо влада України відмовиться від такої співпраці, то це має бути оголошено публічно. Але відмовитись можна лише від того, що запропоновано. І запропоновано на найвищому рівні.
 

Перехідні мости або трохи про вербування популярно

К вечерне уж звонят колокола...   

 

  Помилки сприйняття і аутоагресія стаються через нерозробленість вірної термінології і плутанину в термінах - коли термін не відображає справжньої сутності. Плутанина нав'язується нечистими духами гордості, що, без страху і благоговіння перед Богом, вважають виправданими такі термінологічні обмани і маніпулювання. Маніпулювання термінологією - найглибше і найруйнівніше. Але класична технологія - це не зміна змісту терміна на протилежний,а зміна змісту терміна на перехідний, проміжний. Брехня і злоба у своїх сутностях для кожної людини огидні і бридкі. Тому, для обману, під позитивний термін створюються перехідні, образно кажучи, мости - зони нестабільності, з яких вже нерозважливу жертву "скидають у річку" і "рятують", але вже для зовсім іншої сторони. Протидія цьому маніпулюванню полягає у наданні правильних термінів відповідно до змісту. А оскільки істинна суть або зміст проміжні і перехідні, то і вірні терміни теж будуть проміжні і перехідні.

 

   Як приклад: справді, хто б з українців після стількох кривд від московитів дозволив би собі ходити в Україні в московську церкву? Таких людей було б зовсім мало, якби в Україні офіційно-термінологічно була московська церква. Але в нас московської церкви ніби нема, а є УПЦ МП, і цю приставку МП всіляко намагаються затерти з назви, але не з суті - класичний приклад перехідного мосту нестабільності з "позитивною" для жертви термінологією. Назвати церкву московською - може не сприйнятись, бо церква не абсолютно московська, а перехідна. Правильний термін, що відображає суть, - підмосковська церква.

Допомогти зрозуміти суть перехідних утворень може пісня "Подмосковные вечера".

"Не слышны в саду даже шорохи,
Всё здесь замерло до утра."

Умова здійснення маніпулювання - невідання жертви про перехідну сутність, тому потрібен режим секретності, щоб і "шороху" не було "до утра" - поки жертву не буде остаточно перетягнуто на московський бік, і вже в її голові без примусу саме буде світити розумове "сонце-утро" русского міра чи московського світла.

"Если б знали вы, как мне дороги
Подмосковные вечера,"

Ще одне підтвердження 1) секретності - "Если б знали вы", 2) важливості справи - "дороги", 2) замаскована суть - "вечера", а за ними ночі невідання, а потім і чужі "утра."

"Речка движется и не движется,
Вся из лунного серебра.
Песня слышится и не слышится
В эти тихие вечера,"

З цих слів навіть самі московити часто сміються, але якщо розібратись, то може стати і не до сміху, бо тут же цілком перехідний зміст. Річка і пісня - річка і пісня життя жертви. Рухається і не рухається, чутна і не чутна - означення перехідної і подвійної сутності, яка усвідомлюється агресором, але не усвідомлюється жертвою. Ну, звісно, дуже тихі вечори.

"Что ж ты милая смотришь искоса,
Низко голову наклоня?
Трудно высказать и не высказать
Всё, что на сердце у меня,
А рассвет уже всё заметнее,
Так, пожалуйста, будь добра,
Не забудь и ты эти летние
Подмосковные вечера,"

Тут вже означається, що половина роботи зроблено. Клієнт "поплив" - жінка-жертва вже "смотрит искоса", "низко голову наклоня" - перегнута, занижена і нестабільна. Вже скоро можна бути завершувати справу і важко стримати емоції, але все ж ще трохи треба потерпіти - "трудно высказать и не высказать всё, что на сердце у меня". Терпіння додає передчуття майбутнього заволодіння жертвою - "А рассвет уже всё заметнее". Залишились останні нагадування і закріплення матеріалу, які вже трохи і вимагають віж жертви покірності ніби за благодіяння і важку спекотно-літню працю - "Так, пожалуйста, будь добра, Не забудь и ты эти летние Подмосковные вечера".

P.S. Не дуже сподівають, що багато людей до цієї інформації поставиться серйозно. Ну, як кажуть: все буде значно гірше, ніж ви сподіваєтесь, але значно краще, ніж ви заслуговуєте. На мою думку, справи справді значно гірші. Скажімо, можна почитати, що співають і пишуть навіть наші, а не московські православні -

 http://www.zaistinu.ru/old/ukraine/o_sergiy/os1_6.shtml

Русь неделима,
Она телом и духом едина,
или зловонный труп, на куски расчленённый?

  Нормально, правда? І сайт в тому ж дусі. І в автора є ще біля сотні пісень московською мовою. Я їх половину переслухав ще коли в УЦП МП був: все благопристойно: ромашки, тіхій вєчєр і т. д. А що "за порєбріком" - можна уявити, і, як той, хто трохи знає, можу сказати, що втішного мало.

  В Україні таке перехідне майже все телебачення. В нас нема навіть розуміння, що вживання термінів "русь", "російський" стосовно московитів для українців є образливе і маніпулятивне. 

  Висновок особисто для себе роблю такий: у нашого покоління українських патріотів нема вибору - чи брати участь у війні, чи не брати, - бо все готове для нашого знищення. Єдиний вибір, який ми маємо, - це дати надію на українське майбутнє нашим дітям або не дати. Сам розумію, що своєю участю в УПЦ МП (хоча нікого цілеспрямовано не намагався увести в оману і ніби піклувався всім на добро) на штрафбат заслужив. От тільки де збори штрафбату - на телеканалі "Інтер" чи під хоругвами тієї ж УПЦ МП?
 

Живемо в егоїзмові і злобі, а помолитись за ближнього - то нема

Одна із властивостей заклинальних молитов, що, мабуть, не дуже добре досліджена, - властивість діагностична. Заперечувальна негативність молитви стає ніби тією позитивною землею, що не дає подвижнику злетіти в небо надто високо і нерозважливо від молитов позитивних, а потім болюче впасти. До вашої уваги - остання заклинальна молитва молебна за біснуватих із требника Петра Могили.

  Заклинаю тя, гордині і всякоя злоби, лукавства же і одступства ізобрітателю і начальниче діаволе, превеликим, предивним, преславним, страшним і неізреченним, честі всякоя і поклона достойним, великоліпним іменем єдинаго в Троїці Святій славимого і покланяємаго, Отца, і Сина, і Святаго Духа, небо і землю і вся, яже на них видимая і невидимая, і тебе добра і свята од небитія сотворшаго, гордості же ради і возношенія твоєго ізвергшаго тя і всіх споспішников твоєя злоби нечистих духов с небес, і узами мрака связавшим: убойся сего, осужденниче, і скоро ізийди од созданія Єго. Заклинаю тя, вселукавий враже человіческаго рода, древній змію, превеликим і страшним іменем Господа нашего Ісуса Христа, Єму же всяко коліно небесних і земних, і преісподніх с трепетом покланяєтся: убойся сего, проклятий низверженниче, ізийди, устранися і одіди од созданія сего. Заклинаю тя і запріщаю ті спасительним воплощенієм Господа нашего Ісуса Христа і преславним Єго од Приснодіви Марії Рождеством, імже ключа дівства невредив, ціла сохрани: убойся сего, істини сопротивниче, і  одіди од созданія Єго. Заклинаю тебе, всіх злих іскусителя, плотію осмодневно обрізавшимся Господем і четиридесятаго дне Дівою Матерією в Ієрусалим приведеним, і на об'ятіях праведного Симеона возлегшим, і дванадесятолітен возрастом сий возшедшим в Ієрусалим і посреді учителій сідшим, і разумом своїм Божественним і одвіти предивними всіх послушающих удивившим: убойся сего одступниче мерзкий і скоро ізийди. Заклинаю тя, скверний демоне, Господем в Іордані плотію крещшимся і Духом Святим в образі голубином сошедшим Нань, і гласом Отчіїм с небесе бившим: "Ти єси Син Мой возлюблений, в Тебі благоволих": убойся сего, безстудний лестче і одіди і ктому не возвратися. Заклинаю тя, погибельний душе, четиридесят дній і четиридесят нощій постившимся і твоє іскушеніє, діаволе, побідившим, рек: "Не іскусиши Господа Бога твоєго": убойся сего всякоя лжи отче і абіє од созданія сего устранися. Заклинаю тя, діаволе, Богом воплощенним, на землі явльшимся і с человіки пожившим, неіщетная благодіянія сотворшим і путь спасенія мирові показавшим, і повелінія спасительная давшим, і біси словом прогнавшим, і различния недуги ісцілившим: убойся сего, адский вселукавий смоче, вострепещи і устранися. Заклинаю тя, адский всепагубний льве, прокаженния очистившим, сліпия прозріти, німия глаголати, глухія слишати, хромия ходити, раслабленния востати сотворшим і мертвия воскресившим: убойся сего, ісконний человікоубійцо діаволе, і скоро с трепетом одбіжи. Заклинаю тя, прегордий лукавства рачителю, смиренія путь нам показавшим, в низложеніє твоєя високія гордині, умовеніє ног святим своїм учеником і апостолом: убойся сего, гординею вознесийся і до ада низверженієм смиривийся, і абіє ізийди і біжи. Заклинаю тя, всякаго суровства і немилости ісполненний мучителю, на Тайной Своєй Вечері преєстественно существо хліба в Тіло Своє Пресвятоє, і существо вина в Кров Свою Пречестную претворивий, і вірним Своїм в снідь і питіє во оставленіє гріхов подавий, і сіє творити в Своє воспоминаніє повелівий: убойся того, всіх єресій ізобрітателю і нечестія всякаго кореню діаволе, і нічтоже умедли, но абіє ізийди і устранися. Заклинаю тя, всіх гріхов і погибелі істочниче, безкровною страшною животворящею же Жертвою Тіла і Крове Господа нашего Ісуса Христа, єю же вірнії спасаются, ти же і погибельная твоя сила іспражняєтся: убойся сея, непокаятельная злобо, мерзкий і нечистий душе, і біжи од созданія сего. Заклинаю тя, зависті глубино, преєстественною в вертограді молитвою Господнею і каплями крове, яко пот, од Пречистаго Тіла Єго на землі капнувшими: убойся сих, доброненависниче і погибелі сине, і скоро ізийди. Заклинаю тя, прелесті всякія істочниче, ізволившим ят, связан, бієн і веден ко Анні і Каїафі, заушен же, оплеван і люто мучим обнощ бити, і Пилату представшим, і од него много істязанним і битим, в хламиду наруганія облеченним, вінцем терновим обложенним, тростієм по главі бієнним, од Ірода укоренним і поруганним, і на смерть од Пилата осужденним: убойся сего, древняя злобо, всякія муки достойний, і Єго лютих болізній і страшних, нам же спасенних мук, імиже твою немощную силу сокруши, і вострепетав в бігство претворися. Заклинаю тя, с небесе спадшая деннице, на смерть  ведомим Господем і крест Свой понесшим, і многая уничиженія і рани тогда од ведущих Єго спасенія нашего, погибелі же твоєя ради претерпівшим. Заклинаю тя, безстудний оболгателю і клеветниче, наго на Кресті посреді двою разбойнику распятим і четирма гвоздми пригвожденним, оцтом і желчію напоєнним, і лютими і неізглаголанними болізньми Єго, яже на Кресті нашего ради спасенія, осужденія же твоєго діля волею претерпі, і святими Пречистими кровій Єго нещадними ізліянії: убойся сих, Божий враже і лукавства істочниче, ужаснися і абіє ізийди. Заклинаю тя, безстудний оболгателю і клеветниче, седмію словес Господніх на Кресті на спасеніє наше, на твою же вічную погибель ізреченними і животворною Єго смертію, єю же ми ожихом, ти же умерщвлен еси: убойся сего, всякія благодаті вічно одчужденне, востени і скоро іщезни од созданія сего. Заклинаю тя, всякоя правди противниче, Тім, Єго же солнце на Кресті висяща видівше померче і земля вострепета, і завіса церковная раздрася, і Єго же силою каменіє распадошася і гроби одверзошася, і тілеса усопших святих восташа, і по воскресенії Єго внидоша в святий град і явишася многим: убойся сего, суровий мучителю і лукавства бездно, і скоро ізийди і устранися од созданія Єго. Заклинаю тя, развратниче вселукавий, прободенієм пречистаго ребра Господня, із него же істече кров і вода, в наше спасеніє і обновленіє, в твоє же конечноє сотреніє і сили твоєя сокрушеніє: убойся сего огня вічнаго вещество і скоро устранися. Заклинаю тя, безчинія всякаго і раздоров ізобрітателю, Боготілесним Господа нашего Ісуса Христа погребенієм і всесильним Єго в ад с душею і Божеством сошествієм, іже тамо силою Своєю Божественною тебе во злобі сильнаго злоначальника связа і силу твоєя злоби іспраздни, і душі праведних, тамо связаних, пліни, і со Собою, яко силен, в кріпості возведе: убойся сего, вічнаго Божіяго гніва наслідниче, і скоро од созданія Єго одіди. Заклинаю тя, крамольниче навітливий, смертію смерть поправшим і твою мучительскую державу раздрушившим, преславно же із мертвих силою Своєго Божества самовластно воскресшим Господем нашим Ісусом Христом: убойся сего кріпкаго Побідоносца, Божий сопротивоборче і погибельний сосуде, і трепетно воскочив устранися. Заклинаю тя, клятви і осужденія наслідниче, по воскресенії Своєм, апостолом Своїм преславно плотію явившимся і мир Свой тім і власть Свою на прогнаніє тебе давшим, і с ними риби печени і од пчел сот ядшим, і Фому прикосновенієм Своїх пречистих ребр, ручних же і ножних язв увірившим, і четирдесят дній на землі пребившим: убойся сего, вічния смерти повинниче, і скоро ізийди, і далече одскочи од созданія Єго. Заклинаю тя, мерзкий і всякія нечистоти ісполнений душе, плотію вознесшимся на небеса Господем нашим Ісус Христом, і на Престолі слави одесную Бога Отца сідящим, і в скончанії дній Пятьдесятниці по Своєму неложному обіщанію Духа Святаго од Отца ісходящаго на Своя апостоли в огненних язицех низпославшим, і тіх Богоразумієм, тіми же весь мир просвітившим, і од ідолослуженія к Себі обратившим, тебе же і твою лесть іспразднившим: убойся сего, всякоя злоби неістощимая пучино, вострепещи, убойся і одбіжи. Заклинаю тя, напрасний, сверіпий і напищенний душе, паки со славою многою на облаціх грядущим судити живим і мертвим, великим Богом і Спасителем нашим Ісус Христом, тебе же і всю споспішную злобную твою силу вічному огню в нескончаємия віки предати хотящим: убойся сего, душехищний звіру, огня же геєнскаго і вічния муки виновниче, ізийди, что медлиши, небесния брані побіжденний начальниче, одступи, Божий одступниче, устранися, Богом побіжденне хульниче, біжи, Христом іспраждненний і попраний враждоначальниче. Бог сильний в кріпості і кріпкий в силі, страшний в бранех і дивний в чудесех, Той тебі, милости недостойному, всякія неправди ісполненному і світоносія небеснаго лишенному прелеснику, кріпко і грозно мною, недостойним рабом Своїм, повеліваєт: одіди абіє од созданія сего в пустая і безводная міста, ідеже ніже человік, ніже звір обитаєт, і ктому во віки не возвратися к нему. Яко сила і держава, царство і слава, Христа Бога нашего, со Безначальним Єго Отцем, і с Пресвятим і Благим і Животворящим Єго Духом, нині і присно, і в безконечния віки віков, амінь.