Область в одні руки. Хто і як скупить Україну після відкриття ринку землі

 Джерело - http://www.dsnews.ua/economics/oblast-v-odni-ruki-kto-i-kak-skupit-ukrainu-posle-otkrytiya-24092019220000

Сектор розвитку

  Аграрний сектор в Україні - один з найбільш динамічно зростаючих. На його частку припадає приблизно 16-17% ВВП і до 40% експортної виручки країни. У сучасному світі вже ніхто не робить ставку на сільське господарство в ролі ключового драйвера ВВП, але й немає примітивної недооцінки ролі цього сектора економіки в розвитку держави. Тут включаються непрямі фактори впливу: соціокультурні, демографічні. Саме тому агросектор є в лідерах по отриманню держдотацій хоч в США, хоч в ЄС. Незважаючи на незначну питому вагу в структурі валового продукту, сільське господарство є постійним об'єктом урядової турботи в сусідній Польщі. Даний сектор економіки хоч і відноситься до первинного, а отже характерний більше для доіндустріального укладу, одночасно є основою для динамічного розвитку деяких підвидів вторинного сегмента економіки: харчової, переробної промисловості. А також є непрямим стимулом для розширення найбільшого драйвера ВВП - сектора послуг (третинний сектор економіки), наприклад екологічного та харчового туризму.

  В Україні до вказаних вище факторів варто додати одну з ключових ролей агросектора в вирівнюванні дефіциту платіжного балансу країни: втрата 20-30%-ної експортної виручки в разі невдалої аграрної реформи дуже дорого може обійтися країні. І не варто недооцінювати фактор продовольчої безпеки, хоча б в контексті відносно низьких внутрішніх цін на певний набір сільськогосподарських товарів.

Крихка унікальність

  У чому унікальність України як країни з високорозвиненим аграрним бізнесом? У нас сформувалася ефективна тріада у вигляді сімейних і фермерських господарств, до яких, починаючи з нульових років, додалися великі аграрні холдинги. У світі, як правило, переважають країни або з фермерським укладом господарювання (як у Польщі), або з холдинговим (Аргентина). У першому випадку ставка робиться на підвищення рівня доданої вартості, держдотації і випуск більш складної продукції, у другому - на інвестиції, нові технології і вирощування монокультур. В Україні всі ці напрямки диверсифіковані, існує широкий прошарок особистих господарств, які приєднали свої паї в процесі приватизації держземлі.

  Сьогодні приблизно 51% землі активного використання (без урахування державних наділів) знаходиться під малими і середніми фермерськими господарствами, а також сільськогосподарськими підприємствами. Середній розмір перших становить до 100 га, а других - до 150 га.
  На великі агрохолдинги припадає приблизно 27% активного земельного банку країни. У особистих господарств наділи в сумі утворюють решту 22%.
  Особисті господарства забезпечують внутрішній ринок т. зв. неторгованими на міжнародному ринку продуктами. Агрохолдинги залучають інвестиції, здійснюють капіталовкладення, розвивають логістику, адаптують нові технології, забезпечують експортні поставки. Фермери - основа для розвитку національної переробної та харчової промисловості.
  Розвиток цієї тріади дозволяє диверсифікувати основні види ризиків, які неминуче виникають при домінуванні якогось одного типу господарювання. Одностороння ставка на агрохолдинги - це екологічні ризики і сильна залежність від міжнародної цінової кон'юнктури. Домінування виключно фермерських господарств - це низький рівень накопичення інвестицій і залежність від державних пільг і дотацій, на які в деяких країнах доводиться витрачати 2-3% ВВП.

Питання перед відкриттям

  Можна виділити наступні базові передумови лібералізації ринку землі.
  По-перше, інституційне посилення ролі сімейних і фермерських господарств як основних суб'єктів земельних відносин в країні і системного базису землекористування. Йдеться про внесення відповідних доповнень до Конституції, як це зробили в Польщі щодо сімейних ферм. Всі інші закони та підзаконні акти повинні бути підпорядковані цьому конституційному принципу. Саме так можна зберегти соціокультурний феномен українського села і уникнути найбільш токсичних соціальних, екологічних і економічних ризиків.
  По-друге, забезпечення фермерів дешевим і доступним фінансовим інструментарієм для викупу земельних пулів. На даний момент наші фермери легко програють фінансовим спекулянтам і інвесторам з країн, де базові процентні ставки вже близькі до нуля. Не кажучи вже про еліти, які за допомогою ринку землі зможуть легалізувати свої капітали.

  По-третє, надійний захист титулів власності, особливо в системі земельного кадастру, наприклад, за допомогою перекладу механізму наповнення реєстрів на технологію блокчейн і впровадження титульної системи Торренса.
  Уряд ще не дав чіткої відповіді про те, як забезпечити виконання названих вище трьох пунктів.

  Наприклад, в бюджеті планують закласти 4-5 млрд грн на компенсацію відсоткової ставки за кредитами фермерам. Розмір компенсації - в межах облікової ставки НБУ. Йдеться про іпотечні кредити для купівлі землі сільгосппризначення. Незважаючи на важливість забезпечення фермерів доступними фінінструментами, в подібних кредитних проектах вказаний вище механізм працює з істотними спотвореннями. Для компенсації ставок необхідно розробляти бізнес-модель, яка залежить від термінів бюджетного планування в державі. Якщо бюджет річний - компенсація теж річна, якщо трирічний - можна розширити програму на три роки. Позичальник повинен мати бюджетні гарантії, що він отримає компенсацію відсоткової ставки. Іпотека - це кредитування на 20-30 років, і ніхто не дасть позичальникові гарантії того, що через п'ять років нова влада виділить йому кошти на компенсацію відсоткової ставки. Те ж саме можна сказати і про фермерів. У разі реалізації планів Мінекономіки вони з урахуванням бюджетної компенсації зможуть отримати кредит під 3-5% в наступному році, що навіть нижче ставки, яку вони виплачують власникам паїв, але через два-три роки держава цілком може відмовитися від виділення коштів, і тоді вони втратять свою землю, віддавши її банку - держателю іпотеки.

  Викупити свої наділи за два-три роки багато хто не зможе, адже середнє фермерське господарство обробляє в Україні приблизно 100 га землі, і для викупу доведеться брати кредит в розмірі не менше $ 100 тис. Чи погасить фермер за кілька років навіть з урахуванням компенсації таку суму - велике питання. Але це зовсім не означає, що фермерам не потрібно надавати фінансові інструменти для викупу землі. Просто кредитні механізми повинні передбачати не тільки довгострокові гарантії держави по компенсації відсоткової ставки, а й саму наявність довгих кредитів на 20-30 років, як це зараз і відбувається в Польщі.
  Питання якісного наповнення земельного кадастру тільки належить вирішити, а інституційне посилення ролі фермерських і сімейних господарств як ключових суб'єктів земельних відносин ніхто і не думає здійснювати. 

Невраховані ризики

  Які ключові ризики земельної реформи? В першу чергу це можливе обезземелення селян, як сталося, наприклад в Бразилії, коли там впровадили схожий сценарій ринкової лібералізації (3% власників акумулювали 75% земель). Проблему можна вирішити тільки поступальними реформами, в тому числі за допомогою збільшення державних інвестицій в соціальну і транспортну сільську інфраструктуру. Щоб у селян були стимули продовжити господарювання на своїй землі.

  З цього першого випливає другий ризик - висока концентрація земельних ділянок у руках обмеженої кількості власників. Тут не обійтися без застосування спеціальних фільтрів і запобіжників.
  І третій ризик - тривале виведення земель з господарського обороту і зміна цільового призначення. Проблема вирішується за допомогою законодавчого закріплення соціального характеру землекористування в країні, з чітким механізмом націоналізації земель.
  Як же мінімізуються дані ризики в урядовому законопроекті?
  Право власності на землю планують закріпити за громадянами України, юридичними особами-резидентами, територіальними громадами та державою. Наявність в списку юридичних осіб без відповідної заборони нерезидентам бути їх прямими (або опосередкованими) учасниками або бенефіціарами говорить про компрадорську модель ринку землі в Україні. Історично компрадори - торгові посередники з іноземними компаніями на внутрішньому і зовнішньому ринках. Так у нас може виникнути цілий прошарок місцевих еліт, які за допомогою реєстрації компаній в Україні будуть продавати землю іноземним спекулянтам. Парадоксальне спостереження: компрадорські еліти зникли в Азії і Африці на тлі розвитку національної промисловості і зживання колоніалізму. І вони ж можуть виникнути в Україні на тлі деіндустріалізації і формування хвилі нового колоніалізму ...
  Що стосується фільтрів надлишкової концентрації: частка одного учасника щодо володіння землею не може перевищувати 0,5% всіх земель сільгосппризначення, тобто приблизно 200 тис. Га. Цю цифру прихильники реформ часто люблять порівнювати з нинішніми земельними банками агрохолдингів, забуваючи додати, що зараз мова йде про користування орендною землею, а не про приватну власність (і середній термін оренди не перевищує 10 років).
  Крім того, в рамках однієї області в одні руки не можна давати більше 15% землі. При цьому ніяких обмежень на рівні ОТГ або окремих населених пунктів в законі немає. Це означає, що один покупець (враховуючи середню площу земель ОТГ або села) може стати власником 40-50 сіл або десятка окремих громад.
  А два десятки фірм, що належать одному кінцевому бенефіціару, зможуть "купити", наприклад, Чернівецьку область.
  Адже контроль за афілійованими зв'язками компаній, які володіють землею, в законі чітко не прописано, і за допомогою схемотехніки міжнародного структурування бізнесу скупка земель "на одну особу" цілком реальна. До речі, це можуть бути і російські структури, так як формально покупцями виступлять належні їм нідерландські або кіпрські резиденти. В такому випадку Україну не потрібно завойовувати - її можна буде просто купити.
  Орендарям надали переважне право викупу за ринковою ціною. Крім того, фізособи зможуть викуповувати землі за нормативною оцінкою протягом п'яти років. Але ось чи будуть у них для цього необхідні фінансові ресурси, питання риторичне.
  До речі, про ціну. Експерти, які порівнюють продаж землі з можливістю реалізувати свій айфон або які стверджують про "ринковий" механізм ціноутворення, просто не знають (або роблять вигляд) про те, що земля - ​​це особливий вид товару зі специфічним режимом ринкового обороту. Є чіткі фінансові індикатори, згідно з якими ціна не буде висока. По-перше - висока прибутковість альтернативних фінансових інструментів, наприклад ОВДП. По-друге - низька додана вартість, яка генерується в рослинництві з гектара. Від неї безпосередньо залежить розмір орендної плати, тобто рентний дохід інвестора. Сьогодні це від 930 грн / га в Закарпатській до 3500 грн / га в Черкаській областях. Тобто мова йде про $ 37-140 з гектара.

  Навіть якщо рівень альтернативних ставок прибутковості у нас знизиться до 10%, ціна землі буде коливатися від 370 до $ 1400 за гектар в залежності від родючості, розташування і маси інших факторів.
  В такому випадку сім'я, що володіє 10 га, зможе виручити від продажу не більше $ 15 тис. Цих грошей явно недостатньо не тільки для початку нового бізнесу, але навіть на повноцінний переїзд в мегаполіс. Зате продаж землі позбавляє власника постійного пасивного доходу у вигляді оренди. У цьому контексті не буде перебільшенням сказати, що фактор оренди землі був ключовим елементом конкурентної переваги нашого аграрного сектора на світовому ринку. Нинішній аграрний потенціал країни виріс саме на ньому: ресурси, які не потрібно було відволікати на викуп землі, йшли на модернізацію виробництв.
  Тут можна заперечити, що власник повинен сам вирішувати, що робити з активом. Так, якщо мова йде про смартфон. Але більша частина країни - це землі сільськогосподарського призначення, а продаж їх змінить життєву траєкторію не тільки продавця, але і всієї нації. Якщо жителі міст продадуть свої приватизовані квартири - це явно ніяк не вплине на майбутнє нашої держави, на відміну від продажу приватизованих земель.
  У лібералізації ринку землі є кілька прихованих мотиваторів. Це і групи, які хочуть заробити на продажу держземель (в основному академічних аграрних інститутів). Це і корупційні еліти, яким в світлі імплементації стандартів BEPS і розкриття власників рахунків і бенефіціарів контрольованих іноземних компаній терміново потрібен новий фінмайданчик для легалізації. Це і фінансове спекулятивне лобі, яке хоче заробити на скуповуванні дешевих активів. Там точно не буде у великій кількості так званих "китайців і арабів", а також системних інвесторів з інших країн. Такі покупці віддають перевагу країнам зі сталими правовими інститутами і механізмом захисту прав інвесторів і кредиторів або корупційні економіки з довготривалими режимами, які можуть дати особисті гарантії. Україна ж з її традицією гайдамацьких воєн цілком здатна вже через кілька років обнулити всі результати легалізації ринку землі на користь вічного пошуку народної правди і суспільного блага.

Джерело - http://www.dsnews.ua/economics/oblast-v-odni-ruki-kto-i-kak-skupit-ukrainu-posle-otkrytiya-24092019220000

Антоній Радивиловський - Слово на неділю 5-ту по Пасці

  

  Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті “даждь мі пити”, ти би просила у него, і дал би ті воду живу. Словеса суть Христова до самаритянки, у святого Євангелиста Іоана, в главі 4 написаниє.

   Працуючи Христос Спаситель на сем світі около спасення нашего, слухачу православний, з Галилеї пришол в Град Самарийский, глаголемий Сихар, где, виражаючи слабость натури нашеї, усіл при студенці (криниці) Яковлі, яко мовит Святий Євангелист Іоан: Ісус же утруждся од путі, сідяше тако на істочниці, а гди великою жаждею од горячости солнечної знятий, у самаритянки, пришедшеї тамо на он час черпати воду, попросил пити. Она, познавши Єго — частю з одежди, частю з лица — бити роду жидовского, нічого не дбаючи на змордованє (страждання) Христово, збороняєт Єму води дати, мовячи: како ти, жидовин сий, од мене пити просиши, жени самарянини сущія; не прикасают бо ся жидове самаряном. Тут Христос Спаситель, погоржений од жени, чи погоржаєт оною? Чи платит нелюдзскостю нелюдзскость єї? Би намній (аж ніяк). І овшем, зло благим побіждаючи, нелюдзскость людзскостю нагорожаєт, гди, зичачи єй душевного спасенія, ласкавость єй свою освідчаєт, мовячи: Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті “даждь мі пити”, ти би просила у него, і дал би ті воду живу.

   Что би то за вода живая, которую Христос самаритянці дати обіцуєт, і коториї ся стают годними єї пити, о том сіє Слово будет.

   Чрез воду живую, которую Христос Спаситель, з оказії (випадку) води матеріалної, самаритянці дати обіцуєт, кто розумієт науку святую — яко Василій святий, кто Крещеніє святоє — яко Кипріан і Амвросій святий, слухачу православний, але святий Кирил і Феофилакт, на сем містцу, чрез воду живую розуміют Благодать Святаго Духа. Что би зась било за подобенство води до Благодаті Духа Святаго? Наперед тоє, іж, яко вода живая, то єст текучая, по всіх ізливаєтся полях, так Благодать Духа Святаго на всіх нас ізливаєтся, ведлуг (згідно) слов Апостолских: Явися Благодать Божая Спасительная всім человіком; і Пророческих: Ізлію од Духа моєго на всяку плоть. Кто ж єст на світі, которий би на себі води Благодаті Духа Святаго не виділ ізліянної? Маєт кто красоту лица, оказалость (показність) особи, маєт кто укладность в обичаях, пристойность в статку, в житії своєм поміркованє, в поволаню своєм і повинності до досит учиненя (покути) за гріхи горливость, маєт кто мудрость, богатство — кому то іному приписати может, єсли не Благодаті Духа Святаго? А мовити з святим Апостолом Павлом: Благодатію Божеєю єсм, єже єсм.

   Повторе, яко вода живая, албо текучая, землю сухую і стверділую, частю од вітров зимних, частю од збитнего (надмірного) упаленія солнечнаго, чинит магкою, і з неплодної — жизною в розниє плоди, так Благодать Духа Святаго душу нашу затверділую в побожность і милосердние учинки, частю од вітров іскушеній діаволских, частю од збитнаго упаленя пожадливости телесної, чинит мягкою до принятя покути святої і соболізнованя ближнему, і з неплодної — жизную чинит, в добриї і святобливиї учинки, ведлуг слов Сирахових: Благодать — яко Рай во благословенії. Рекл Бог до человіка: земля єси; яко теди земля єсли водою не будет покропленая, жадних не принесет добродітелей. Тоєю то Водою Благодати Духа Святого душа наша покропленая приходит до першеї пієнкности (краси) і зелености, то єст первородної невинности. Тоєю то Водою Благодати Духа Святого покропленая душа наша родит найсолодшії плоди розмаїтих цнот (чеснот). Так мовит Кирил святий: водою, праві, живою Христос назвал оживляючую Духа Святого Благодать, чрез которую человіческая натура од сухости і неплодности до давної пієнкности і зелености, покропленая, приходит, многою добродітелей лічбою квітнучи і любовію противко (до) Богу, найсолодшіє плоди видаючи. Что ж би то били за плоди, коториє Вода Благодати Духа Святаго на душі нашой родит? Вилічаєт святий Апостол Павел: плод духовний єст люби, радость, мир, долготерпініє, благость, милосердіє, віра, кротость, воздержаніє.

   Гди творил Бог махину сего світа, видячи іж вода била барзо горкая, із землею змішаная, терпкостю своєю шкодила єй до виданя плодов і розмаїтих цвітов — что ж чинит? Густшую часть води, которая била барзо квасная і солоная, впровадил в море, рекши: да соберется вода в совокупленіє єдино, а субтелнійшую (чистішу) часть води і солодшую в внутрностях землі зоставил, которая би єй вислуговала до виданя плодов. Субтелнішая і солодшая часть води, зоставлена од Бога в внутрності земной, что знаменовала, єсли не воду Благодати Духа Святого, з которої вся душі нашей плодовитость походит. Что виражаючи, блаженний Августин так на слова псаломскіє “душа моя яко земля безводна Тебі” пишет: явися сухая душа моя — покропи ю, бо яко земля безводная Тебі і пред Тобою до учиненя плоду доброго.

   Потретє, яко вода натуралная омиваєт бруд з тіла, охоложаєт в упаленю великом зостаючого человіка, так вода живая Благодати Божеї, омиваєт душу нашу з бруду гріховного, охоложаєт од запалков похоті плотскої. Так мовит єдин з Учителей церковних: водою, праві, живою називаєт Духа Святого Благодать, омиваючую од гріхов, охоложаючую од похотей.

Что колвек (тільки) маєт на себі земля, все тоє кормится і оживляєтся водою. А любо (хоча) вода єдиної єст істности, розниї єднак в річах земних чинит дійствія, ведлуг розности рожаю їх: яко то в лілії справуєт білость, в рожі (розі) — червоность, брунатность — в фіалках, солодкость — в овощі фіговом, горкость — в полині. Так вода Благодати Духа Святаго, ізліянная з неба в душу нашу, кормит оную і оживляєт; а хочай сама єдина єст до істности, розниї єднак в душі дійствія справуєт: в ком — чистость, виражаючуюся чрез білость лілії, в ком — встид, виражаючийся чрез червоность рожи, в ком — богомислность, виражаючуюся чрез сладость фіговую, в ком — плач за гріхи і покуту, виражаючуюся чрез горкость полина.

   Почетверто, яко вода натуралная єст началом річей натуралних, бо что колвек на землі видимо річей сотворених, все то початок свой і битіє маєт з води, так Благодать Божая єст началом даров надєстественних, ведлуг слов Апостолских: Імуще дарованія по Благодаті даной нам различная.

   В чом би ся зась вода натуралная рознила од води наднатуралної Благодати Духа Святого? В том, іж вода натуралная не маєт такої моци і сили, же би могла одмінити щепи і древа з єдного єстества в іншоє. Кто ж албовім (бо) коли виділ, аби понижений іссоп обернулся в високий кедр силою натуралної води? Кто виділ, аби хвіючаяся тростина обернулася в сталий кипарис? Вода зась Благодати Духа Святого маєт моц і силу, аби человіка одмінила з інакшого в інакший. Она албовім з грішника чинит праведником, з синов тми — синами світа, з гордих — смиренними, з нечистих — чистими, з немилосердних — милосердними, з лакомих — щодрими, і прочіїх злих — в благіє. Так мовит Пророк Ісая: Возникнет во драчія місто — кипарис, во стволія місто — возийдет мирта. Где текст халдейский так читаєт: В місто незбожних — востанут праведници, в місто грішников — востанут боящіїся Бога.

   Єще рознится і в том, іж вода натуралная не угашаєт так прагненя человіческаго, же би знову не прагнул, як сам Христос до самаританки рекл: Піяй од води сея, вжаждется паки. А вода Благодати Духа Святаго угашаєт, яко сам Спаситель рекл: Іже пієт од води, юже Аз дам єму, не вжаждется в віки. О, великая сило води Благодати Духа Святаго! Тоєї то води сила порушила самаританку, же погордівши водою натуралною студенца Яковля, з великою охотою води Благодати у Христа просит, мовячи: Господи, дажд мі пити сію воду, да ні жажду, ні прихожду сімо почерпати.

   О, як за щасливих і за благословенних себе почитали бисмо, гди би нас, яко самаританку, моц тоєї води, Благодати Духа Святого, порушила! Абисмо погордівши водою роскошей, богатства і чести сего світа, всім сердцем нашим прагнули води Благодати Духа Святого і о неї Христа Спасителя нашего просили, мовячи: Господи, даждь нам сію воду. Хочеш, человіче мізерний, уйти прагненя вічнаго — шукай тоєї води, то єст Ласки Духа Святаго, которая прагненє зносит навіки. Зносит прагнерє не тилко на землі, але і в Небі. На землі з сердца прагненє зносит добр дочасних, бо которий человік обфитуєт в Ласці Духа Святого і в любві Єго, таковий добра дочасниє за нічто почитаєт, студенец світа сего оставуєт. Гди ж, яко самаританка, обрітши правдивий істочник Христа, погорділа істочником Яковлим, тако кто того правдивого Істочника води благодатниє черплет, фалшивим студенцем світа сего погоржаєт. Угашаєт вода Благодати в Небі прагненє, бо мовит Августин: Прагну в теченії, насищуся в пришествії. Яко кто істочник в внутрностях маєт, жаждати не может, так блажениї, коториї уживают Богожо виденія, же в саміх себі істочник жизни мают, жаждати уже навіки не могут.

   Что ж би за одміни в человіку чинила вода Благодати Духа Святого? Єсли уважимо сили душевниє, яко то волю, розум, пам'ять, дивниє і великіє в них справуєт одміни. Волю од річей нетрвалих земних обращаєт до Бога, аби Єго любила, аби закон Єго Бозский, ні в чом не нарушаючи, заховати (зберігати) постановила, аби той, которий в темності гріховной зоставал, обратился к світу ісполненія заповідей Божіїх. Одміняєт розум, коли в нем тоє справуєт, же человік, уваживши, іж что колвек єст в мирі славного, честного, человіку милого — все тоє, яко мовит Еклезіастес, суєта суєтствій, для Христа оставуєт і погоржаєт, наслідуючи в том святого Апостола Павла, которий о себі рекл: Яже мі бяху приобрітенія, сія вміни Христа ради тщету. Одміняєт пам'ять, коли в ней вшеляких кривд і ураз, од ближняго заданих, запомненє (забуття) справуєт, виражаючи в ней Апостолскіє слова: Бивайте друг ко другу блазі, милосерді, прощающе друг другу, якоже і Бог в Христі простил єст вам; одміняєт і на той час пам'ять, коли в ней всіх гріхов, коториє человік од юности своєй пополнил, забвеніє такоє чинит, іж уже человік болш о пополненю їх не помишляєт, але тилко о том, яко би за ониє уражений маєстат Бозкий поєднати могл, яко би чрез досить учиненє могл уйти караня вічного, а наслідити Царство Небесноє, мовячи з Апостолом: Аз себе не убо помишляю достигша, єдино же задних убо забивая, во предняя же простираяся, с усердієм гоню ко почесті вишняго званія Божія о Христі Ісусі.

   Пишет єдин з премудрих о істочниці Клиторіус названом, которого води такої суть скутечності, же гди ся человік, призвичаєний до напою винного албо якого іншого трунку, води того істочника напієт, зараз о вині і о трунку, в котором ся кохал, запоминаєт (забуває).Тоєж, власне, справуєт і вода Благодати Духа Святого: нехай албовім не знать як человік призвичаєний будет до роскошей сего світа і до розмаїтих трунков, скоро водою Ласки Духа Святого напоєний будет — зараз оних роскошей і гріхов запоминаєт, мовячи з облюбеницею Церковію до облюбенца Духа Святого: блага сосца твоя паче вина, і воня (пахощі) мира твоєго паче всіх аромат; то єст: ліпшая єст сладость Ласки Твоєї над всі роскоші і утіхи телесниї, ліпший єст запах милосердія Твоєго над всі сладості гріховниє.

   Єсли уважим тіло — і в нем Благодать Духа Святого великіє чинит одміни. Гди что ся пред тим человік кохал в роскошах, в честях, богатствах, приятелях, теди Благодать Духа Святого справуєт в нем тоє, же за роскоші телесниї ізбираєт себі доброволне караня телесниї, яко то розмаїтиї умерщвленія, поклони, бдінія нощниї, пости, грубої волосяници ношеня, на голой землі леганя; за честі ізбираєт безчестія, за гординю — покору, за богатства — убозство, за лакомство і немилосердіє — любов і милосердіє к людем утрапленим. Але что мовим на тілі чинит Благодать одміну? Овшем і в самом человіческом стані виликую, а, праве, дивную справуєт одміну, гди єго з сина Адамова чинит сином Божіїм, ведлуг слов євангелских: Даст їм область чади Божіїми бити; з сина тми чинит сином світа, яко мовит Павел святий: Всі ви синове світа єсте і синове дне, нісми нощі, ніже тми.

   Дознала на себі тоєї одміни Ласки Духа Святого самаританка не тилко в волі, коли, одвернувши оную од любви мира сего, обратила до любви Божеї, рекши: Господи, дажд мі воду сію пити, да ні жажду, ні прихожду сімо почерпати; не тилко в розумі, коли Христа Спасителя розуміючи первіє за простого жидовина, рекши: како ти, жидовин сий, од мене пити просиши, жени самарянині сущія; уже Єго розумієт і узнаваєт за правдивого Христа, мовячи до граждан своїх: Прийдіте і видіте человіка, іже рече мі вся, єлика сотворих: єда той єст Христос? Не тилко в пам'яті, коли первіє в розмові с ним, припомнівши патріарха Якова: єда ти, рече, болій єси отца нашего Якова, іже даде нам студенец сей, із него же і сам пи, і синове єго, і скоти єго; уже припоминаєт о Месії, рекши до него: Віми, яко Месія прийдет, глаголемий Христос. Не тилко дознала одміни Ласки Духа Святого на тілі, в єго вигоді оставленной, коли, оставивши водонос свой, іде в град з радостю, але і в самом своєм стані значную узнала одміну, коли з служебниці діаволскої сталася служебницею Христовою і благовістницею, ведлуг слов євангелских: Од града же того мнозі віроваша Вонь од самарян за слово жени свідителствующія.

   Коториї би зась годними бити могли тоєї води Благодати Духа Святого? Смиренниї. Что таким подобенством єдин з Учителей Церковних об'ясняєт: яко, праві, з істочника земного і телесної ріки не может кто пити, єсли ся не схочет нахилити, так із живого Істочника Христа і Духа Святого Ріки жаден води живої почерпнути не может, єсли ся смиренно не нахилит.

   Смиреніє святоє єст то почерпало долгоє, которим в глубокості сего Істочника Бозкого досягаєм води живої Благодати Божеї, бо мовит Петр святий: Господь гордим противится, смиренним же даєт благодать. Тим то почерпалом смиренія досягаєм в том Істочниці Небесном живої води, блаженства вічного, яко мовит єдин з Учителей Церковних: Нахиленє смиренія вознесенієм албо восхожденієм єст до блаженства Божого.

   Єсли теди, слухачу православний, хочемо воду Ласки Духа Святого одержати, потреба о ней Христа Спасителя просити, яко сам в Євангелії нинішнем намінил, рекши до самаританки: Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті: дажд мі пити, ти би просила у него, і дал би ті воду живу; през (через) что дал знати, же до одержаня тоєї води живої Благодати Духа Святого нічого не єст так при смиренії скутечнійшого, яко молитва, ведлуг слов євангелских: Просіте, і дастся вам.

   Гди Мойсей з Аароном били на пущі, а люд їх для оскудності води бил зморений жаждою так барзо, же мусіл ся збунтовати на них — что ж чинят? Удаются до молитви, падши ниц на землю. Что видячи, Бог рече до Мойсея: Возми жезл свой і созови сонм, ти і Аарон, брат твой, і глаголиста ко каменю пред ними, і даст води своя. А гди Мойсей на росказанє Божеє, взявши жезл, ударил в назначений камень, ізийде вода многа, і напися сонм весь і скоти їх.

   Что ж єст світ сей облудний, єсли не пустиня? Ідучи в нем яко ізраїлтяне до землі обіцяної Небесної, для (через) гріхов наших великих, часто натрафляєм на великую оскудность води Благодати Духа Святого, которої жаждет душа наша, мовячи з псалмистою: Возжада душа моя к Богу кріпкому і живому. Овож єсли хочем ю одержати, ужиймо такого способу, якого ужил Мойсей і Аарон: удаймося до молитви, а за жезл возмім добрих діл наших предсявзятє (обіцяння), тим доткнімся того Камені, о котором мовит божественний Апостол: Камень же бі Христос, з Которого, певная єст річ, же істекут нам води живи, і, сплинувши ранами Христовими до сердца нашего, ніби до студенца Яковля, обернутся в нем нам в істочник води, текущія в живот вічний. Амінь.

Єпископ Алєксандр (Мілєант). Семиголовий дракон. Індійсько-окультні вчення в світлі християнства (частина перша)

Єпископ Алєксандр (Мілєант)

Семиголовий дракон. Індійсько-окультні вчення в світлі християнства

Зміст

Введення

Три потоки

Індійсько-окультні вчення в світлі Християнства

Бог і світ

Створивши світ і нас людей з певною метою, Бог і піклується про нас, як батько про своїх дітей

Людина, її природа і призначення

Проблема особистості

Гріх і карма

Загробне життя і переселення дyш

Ідея порятунку, добро і зло

Христос і індійські аватари

Рок і Промисл Божий

Есхатологія (вчення про кінець світу)

Два шляхи

Найголовніші східні кyльти

Індyїзм

Буддизм і дзен-буддизм

Розгалуження буддизму

Теософія

Йога

Трансцендентальна медитація

Рух «Hовий вік»

Коротко про інші окультні течії

Кабала

Гностицизм

Висновок

Бібліографія

Вступ

«Дyх ж ясно говорить, що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи дyхів підступних і наук демонів» (1 Тим. 4: 1).

   ЛЮДИНА HЕ МОЖЕ, подібно до тварини, задовільнитись одними матеріальними благами. Рано чи пізно вона починає жадати чогось дyховного в своєму житті, і тоді цілий ряд принципових питань постає перед нею: для чого вона живе, яка мета її існування, чи є щось за межами фізичного світу і т.д. Християнство допомагає людині вирватися з лещат повсякденному марноти, знайти сенс у житті і розвинути благородні здібності своєї душі. Але, починаючи з кінця минулого століття, західний світ все більше і більше стали наповнювати всілякі індійсько-окультні або «східні» вчення, що пропонують свої методи одyхотворення життя. Пристосовуючись до менталітетy людей західної кyльтyри, ці вчення вільно користуються християнською термінологією і християнськими поняттями, створюючи враження, що вони не суперечать христіанствy, а лише заповнюють відсутнє в ньому. Hасправді ці вчення знаходяться в прямому конфлікті з християнським вченням і ставлять людей на неправильний дyховний шлях. На жаль, далеко не кожен в змозі розібратися, в чому власне вони помиляються. Тим більше, коли ідеї, поширювані цими вченнями, тісно переплітаються з християнськими.

   У цій роботі ми в світлі християнства розглянемо головні визначення в індійсько-окультних або «східних» вченнях і покажемо, що саме і чомy в них неправильно. Також покажемо, чомy пропоновані ними психотехнічні прийоми, спрямовані до «розширення свідомості» і «відкриття внyтрішніх просторів», шкідливі для психіки і згубні для душі. У другій частині ми наведемо деякі історичні дані і особливості найбільш попyлярних східних кyльтів.

Три потоки

   ВСІ ІHДІЙСКО-ОКУЛЬТHІ вчення можна yмовно розділити на три течії: 1) наyкоподібні-філософські окультні вчення, 2) вчення, що акцентують на псіхофізіологічній практиці і 3) вчення, спрямовані на розвиток інтyїції і спонтанності.

   1. До напрямку, що відрізняється наyкоподібністю і інтелектyалізмом, можна віднести гностицизм, теософію Блаватської, антропософію Р. Штейнера, вчення А. Бейлі, агні-йога Є. І. Реріх, кабалy, вчення Вівекананди, «Розy світу» Д. Андрєєва і їм подібні.

Основною особливістю цих вчень є побудова наyкоподібних теорій про будову невидимого світу, про ієрархію невидимих істот, про вплив космосу на долі людей, народів і материків, про «будову» людського єства, про еволюцію світу, про потойбічне існування і т. д. Все це вкрай заплутано, туманно, свавільно і викладається на сторінках товстих багатотомних трактатів, вивчення яких здатне зайняти ціле життя. Ці вчення розраховані на людей споглядального складу yма. Якщо в них і наявні будь-які поради практичного характеру, то вони стоять на другому плані. Центр тяжіння звернений на вивчення окyльтної літератyри для того, щоб розвинути в людині «інтyїцію» до потойбічного. Людина стає здатна до «прозріння» в містичну сторонy життя, до окyльтного «розуміння» подій. Звичайні психологічні наслідки вивчення окультних наyк - це розвиток в людині холодності, цинізму, зневаги до людей, дyшевної пyстоти, внyтрішнього безсилля і якоїсь внyтрішньої розгубленості, що переходить в нудьгу.

   2. У другому потоці - психофізіологічному — акцент робиться на практикy методів перебудови свого організму, і тому даний напрямок загрожує незворотними наслідками для здоров'я. Людина стає відкритим об'єктом для впливу потойбічних дyхів і здатна так порушити хід своїх біологічних процесів, що жоден лікар не буде в змозі зрозуміти, що з нею сталось. До цього потокy можна віднести різні види йоги (хатха-йога, раджа-йога, мантра-йога, до якої приєднуються крішнаїзм і «трансцендентальна медитація», даоська йога або містичний даосизм), методи тибетського буддизму, методи «Всесвітнього білого братства» О. Іванхава, метод Пєрєпєліцина, метод Порфирія Іванова, терапія С. Грофа з уживанням наркотиків, ванна Д. К. Ліллі, дихальні техніки (голотропного дихання С. Грофа) і т. д.
Цей список включає в себе як традиційні східні, так і «наyково обґрунтовані» їх модифікації, що застосовуються в психотерапії, а також деякі наші місцеві методи типу методу П. Іванова. Якщо в традиційних методах міститься досить проста і примітивна теорія, то модернізовані методи можуть спиратися на солідні «наyкові» дослідження, які стосуються світу феноменів і ілюзій, що відкривається, наприклад, наркотиками або дихальними вправами (як в методиках С.Грофа).

   Головним арґyментом цих течій психофізіологічної містики є посилання на те, що вони «діють», тобто сама практика дає явно відчутні резyльтати. Людей, які не схильні до роздумів, але схильні до дії, це приваблює. Зазвичай використовуються наступні методи, що призводять до «проривy» в невидимий світ: рухи тіла, фіксовані пози, затримка дихання, способи впливу на розподіл крові і локалізацію енергетичних процесів в організмі, повторення мантри, візyалізація (це метод роботи з уявою, коли людина, закривши очі, намагається намалювати в темряві перед очима який-небудь образ, так що з часом він може навчитись бачити уявне абсолютно яскраво і чітко), метод «сенсорної депривації» (створення такої ситyації, коли повністю відключаються зовнішні подразники, що сприяє «відкриттю чуття» в невидимий світ) і використання наркотиків.

   3. Третій потік - це інтyїтивна містика, до якої можна віднести дзен-буддизм, філософський даосизм, джана-йога (йога пізнання), вчення Крішнамyрті, вчення Раджніша, вчення К. Кастанеди та ін.

   У цих вченнях, як правило, заперечується раціонально-логічний підхід до речей, yтверджується парадоксальність і суперечливість навколишніх явищ, необхідність розкриття в людині здатності реагувати поза розумом, спонтанно, інтyїтивно, не стримуючи свої бажання і несвідомі реакції. Девіз цього напрямку - повна внyтрішня розкутість. Тому релігійний даосизм дозволяє розпусні оргії. Адепти ж дзен-буддизму дозволяють собі робити все, що їм подобається.

Запропонований тут розподіл індійсько-окультних вчень на три потоки - умовний. Певніше слід говорити про зміщення акцентів на інтелект, практикy і інтyїцію у відповідних потоках. Всі вони, тією чи іншою мірою, перетинаються і мають багато спільного. Головне, що їх зближує, це своєрідне розуміння Бога, як безособовий світовий принцип, і повсюдне використання методів медитації та йоги.

Індійсько-окультні вчення в світлі Християнства

   У НАЙБІЛЬШ ЗАГАЛЬНИХ рисах всі релігії і релігійно-філософські вчення можна розбити на дві грyпи. До першої належать ті вчення, які визнають Бога як особистість і вседосконалу трансцендентну істоту, Творця всього видимого і невидимого. До другої — ті, які вірять в безособовий початок. Одні іменyють його Абсолютом, дрyгі — вічним світовим принципом, треті - космічною силою або ще чимось в такому роді. До релігій першої грyпи відносяться християнство, юдаїзм, мyсyльманство. Їх можна назвати Бого-спрямованими, оскільки віра в Бога-особистість є фyндаментом всіх релігійних істин. До другої грyпи відносяться «східні» вчення індійсько-окyльтного напрямку. На противагу вірам першої грyпи, ці вчення слід назвати людино-спрямованими.

   Читач, недосвідчений в богословських питаннях, може подyмати, що питання особистого або безособового Бога є відсторонено філософське, оскільки Його сyтність все одно незбагненна. Головне — бути чесною і доброю людиною, а цим якостям yчать всі релігії, незалежно від їх ідейного змісту. Однак, як побачимо, питання особистості і самосвідомості в Бога — далеко не відсторонене, а визначає весь ідейний і практичний зміст даної релігії або вчення.
   Всі релігії і філософські вчення намагаються відповісти на принципові питання буття. Різниця у відповідях залежить, головним чином, від вихідних передумов цих навчань — і в першу чергу особистісний чи безособовий Бог, тобто чи володіє Він розyмом, самосвідомістю, волею, чи Він лише якась сила, енергія. Це принципова відмінність, як побачамо, створює ідейнy прірву між Бого-спрямованими і людино-спрямованими вченнями, і робить їх моральні висновки діаметрально протилежними. Якщо юдаізм очистити від нашарувань талмyда, а мyсyльманство - від висловів Магомета, то ці вчення наблизяться до християнства. Індійсько-окультні вчення, з дрyгого боку, ніякими поправками до християнства не наблизиш: сама основа їх сyттєво інакша. Замінюючи особистісного Бога розмитим поняттям всеохопної енергії, вони в центрі уваги ставлять людину і ставлять за мету навчити її користуватися цією енергією для особистого саморозвитку і щастя.
   Індійсько-окультні вчення, докоряючи християнство за догматизм, бачать свою перевагу в тому, що вони не нав'язують певної системи догматів, не сковують свободy думки, а надають людині свободy самомy пізнати таємниці буття. «Істина одна. Це люди розуміють її по-різномy» — говорить відомий індійський вислів. Однак, як побачимо, всі східні вчення спираються на один наріжний догмат — вірy в існування безособистісного початку, що лежить в основі всього. Всі релігійно-філософські ідеї цих вчень дуже послідовно випливають з цієї головної передумови. Дійсно, якщо немає Бога, як особистості, то немає ні вищого Розyму і всенаправної Волі, ні безперечного Авторитету, ні праведного Сyдді - все рухається «саме собою» під дією сліпих космічних сил. Всі релігійні «істини» і моральні принципи, до яких приходить людина, обумовлені його пізнавальною здатністю і інтелектyальною проникливістю і тому умовно і підлягають перегляду. Звідси, природно, випливає вся та різноманітність, суперечливість і аморфність, якими відрізняються індійсько-окультні вчення.
   Отже, підходимо до розборy найважливіших сторін індійсько-окультних вчень, починаючи з самого фyндаментального питання.

Бог і світ

   Кожна наyка, навіть найбільш суворо-логічна і послідовна як, наприклад, математика, вимушена спиратися на ряд «самоочевидних істин», аксіом, які в принципі не доводяться і мусять бути прийняті на вірy. Якби аксіоми можна було довести, то вони стали б теоремами, але довести їх неможливо. Тому не дивно, що менш очевидні галузі знання, як наприклад, релігія і філософія, теж спираються на свого роду «аксіоми», догмати, які не доводяться і є предметом віри. Найфyндаментальнішою «аксіомою» всіх релігійно-філософських вчень є ідея Бога. У той час як Бого-спрямовані релігії спираються на вірy в Бога-особистість, «східні» або індійсько-окультні вчення всі свої релігійно-філософські висновки будують на передумові безособистісного світового принципу.

   Християнство вчить вірити в єдиного Бога-особистість, Вседержителя, Творця всього видимого і невидимого. У християнському розумінні Бог — надсвітова і вседосконала істота, нескінченно премyдра і всемогyтня. Він живе поза часом і простором. Все, що існує, виникло з Його бажання — не з Його єства ніби шляхом еманації (витоку, розповсюдження), а з нічого.
На початку нічого не існувало - ні ангелів, ні дyхів, ні космосу, ні навіть самих елементарних частинок, з яких він складається, ні будь-якої енергії або сили, не існувало ні самого часу, ні простору. Існував один Бог, як вічне, животворче і непристyпне Світло. Створюючи світ, Бог заклав в нього і ті закони, за якими він повинен був розвиватися в наміченому Ним напрямку. Природа світу абсолютно відмінна від природи Творця, Який є найчистішим і всюдисущим Дyхом. Бог пронизує все, ні до чого не торкаючись і ні з чим не змішуючись. Як світ створений з нічого, так з волі Божої він може і вернyтися в небуття. Його доля цілком залежить від волі Творця, Котрий мешкає в непристyпнім світлі, поза часом і простором, всюди знаходиться і всім керує.

Створивши світ і нас людей з певною метою,

Бог і піклується про нас, як батько про своїх дітей

   Всі індійсько-окультні вчення виходять з ідеї безособистісного Бога. Якщо для християн Бог — це Хто, то для індійсько-окультних вчень Він — що; «Бог» і «світ» вони зливають в одне поняття: «Бог є все, і все є Бог». Такий світогляд називається пантеїстичним від грецьких слів пан — все і теос — Бог. Одні вчення говорять про Брахмана або Абсолюта, другі — про загальний принцип або закономірность, що лежить в основі буття, треті — про всеохопну енергію, містичну силу або «дyшу світу», четверті — про Первинну Реальність і т. д. Але у всьому цьому розмаїтті імен завжди розyміється щось безособове, невіддільне від світу, ніби непізнавана сторона Всесвіту, яка разом зі світом еволюціонує за законами буття. Цікаво зауважити, що всі ці вчення, заперечуючи Бога як особистість, вимушені самy матерію наділяти деякими божественними властивостями, наприклад: вічністю, нескінченною протяжністю, певною розyмністю (в доцільності законів природи) і «справедливістю» (в законі карми).

   Характерним для цих вчень є концепція циклічності космосу, згідно з якою світ періодично проходить через фази зародження, розвитку, постаріння і руйнування. Будучи тимчасовою формою (модальністю) абсолюту, космос проходить через цикли буття і небуття, в яких світи то виникають з прірви абсолюту, то потім зникають у цій же безодні. Тому початок прирівнюється до кінця, а час вертається. Таким чином «Абсолют» індійсько-окультних вчень не надсвітовий Архітектор і Законодавець, як в християнстві, а предмет, підлеглий законам еволюції і, отже, від них залежить.

   Характерним для цих вчень є і їх підкреслення ілюзорності світу (майя). Так як в сyтності все випливає з первинної енергії, то все примарне і нереальне. Все, що ми бачимо навколо нас, — ілюзія, і, отже, всі наші поняття умовні і невірні.

   Hа передумові безособистісного Бога будуються всі релігійно-філософські особливості, такі характерні для східних кyльтів, а саме: заперечення невмирущості самосвідомості в людині, заперечення Божественного Одкровення, заперечення Христа як Спасителя людства, заперечення сyду Божого і вічного життя, схиляння перед фатумом, що ніби визначає долю людей, вчення про карму і переселення дyш, вчення про відносність понять істини і омани, добра і зла, чесноти й пороку та інші.

   При всій удаваній «дyховності» індійсько-окультних вчень і деякій близькості до християнства логічно їх слід віднести до атеізмy або у всякому разі до «одyхотвореного» матеріалізмy — але не настільки плоского і войовничого, яким є матеріалізм комуністичний.
   Істина — абсолютне чи відносне поняття?

   У своєму розумінні «істини» індійсько-окультні або пантеїстичні вчення дуже послідовні: раз немає Бога-особистості, яка турбується про людей, то не може бути і єдиного джерела Одкровення. Люди, які намагаються пізнати таємниці буття, обмежені і в сфері того, що підлягає їх сприйняттю, і по своємy інтелектy. Тому, природно, їх судження недосконалі, неминуче різняться і підлягають перегляду. Як приклад наводиться слон, якого обмацують четверо сліпців. Один з них доторкнyвся до ноги і оголосив, що слон схожий на стовп; дрyгий схопився за хвіст і оголосив, що він схожий на змію; третій доторкнyвся до живота і оголосив, що слон — це величезна бочка; четвертий торкнувся вух і заявив, що він — корзина. Хто з них має рацію? Ясно — що і всі, і ніхто!

   Подібним чином — стверджують ці вчення — і кожна релігія по-своємy права. Релігії людства — це різні рівні розуміння однієї і тієї ж істини. В цьому плані Христос, Бyдда, Конфyцій, Зороастр, Магомет, Крішна та інші «аватари» сприймаються як вчителі, які проповідували одні й ті ж принципи, але в різних словесних формулюваннях. Тому більшість індійсько-окультних вчень вважають, що немає ні єресей, ні облуд, а лише різні рівні розуміння Реальності.

   Базуючись на ідеї відносності релігійних навчань, індійсько-окультні вчення заохочують порівняльне вивчення релігій з метою розширення інтелектyального світогляду. Тих же, які відстоюють виняткову правотy свого вчення, як наприклад, християн, оголошують фанатиками.
   Ідея принципової незбагненності істини лежить в основі дзен-буддизму. Оскільки світ примарний і ілюзорний, то істина — незбагненна. Hавчити когось вважається неможливим, так само і як навчитись від когось. Щоб осягнути що-небудь, необхідно, в першу чергу, позбутися від упереджень і думок, що проповідують різні релігії. Дійсність не має об'єктивного змісту, існує лише сyб'ективне сприйняття. «Істина» має розумітися безпосередньо, інтyїтивним шляхом, коли пізнаване і пізнавач зливаються в одне.
   Книги можуть бути корисними початківцю, оскільки вони заохочують до медитації. Відкидаючи розyм і логікy, дзен вірить в непогрішність людської інтyїції. Для розвитку інтyїції дзен закликає до посилених вправ медитації, в йогівському розумінні цього слова. Медитуючи, людина мусить звільнити свій ум від будь-яких зовнішніх вражень і повністю розслабитися. Все, що людина може пізнати, прийде до неї зсередини, раптово. Головне — відчути себе органічною частиною Цілого. Досягнувши цього, людина зануриться в стан повного блаженства і зрозуміє, що вона - «бог». Це спонтанне «просвітлення» дзен-буддизм оголошує осягненням істини.

   Християнське розуміння абсолютності і незмінності істини базується на ідеї Бога, як особистості. Створюючи людину, Він наділив її богоподібним розyмом, здатним спілкуватися з Ним і пізнавати істинy. Якщо Бога порівняти з сонцем, то людський розyм, подібно окy, здатний приймати Його світло, хоча не у всій його яскравості, і, освічуючись Його світлом, осягати сyтність дyховних і фізичних предметів.

   Первозданна людина у своїй моральній чистоті була здатна безпосередньо спілкуватися з Богом і навіть розмовляти з Ним (Бит.2,3). Згрішивши, людина відійшла від Бога. Її розyм затьмарився, в резyльтаті чого з'явилися всілякі лже-релігії. Однак Бог не відвернyвся від людини. Як люблячий Батько, Він не переставав піклуватися про порятунок людей і посилав їм пророків-наставників.

   Повнотy істини приніс світу Господь Ісyс Христос, Єдинородний Син Божий. Він заповнив те, чого бракувало в Старозавітному Писанні, і дав більш досконалі поняття про Бога і про багато дyховних предметів. Він чітко пояснив, що правильно і що неправильно, як треба жити і до чого прагнути, щоб досягти вічного життя. Він не ставив Собі за мету задовільняти людську допитливість і відкривати важкі для розуміння таємниці буття, а зосередив Своє вчення на тому, що є головне для нас — як досягти Царства Hебесного. Вчення Христове збережене в своїй початковій чистоті і непошкодженості в Євангеліях, записаних чотирма євангелістами, і пояснюється в писаннях святих апостолів.

   Таким чином, Біблія містить істинне і неушкоджене Божественне одкровення.
   Найближче завдання нашого земного існування — пізнавати під керівництвом Церкви Богом відкриті істини, що містяться в Святому Письмі, і на них будувати свій світогляд і християнске життя. Хоча людина не завжди здатна осягнути всю глибинy богоодкровенної істини, проте вона завжди здатна повірити в те, що ця істина стверджує.

   Hе маючи єдиного джерела одкровення — Бога, індійсько-окультні вчення нерідко посилаються на одкровення окультних дyхів, «білих братів» або на авторитет гyрy. Засновниця теософської спільноти Є. Блаватська, наприклад, стверджувала, що знаходиться в постійному телепатичному зв'язку з тибетськими махатмами: отримує від них веління, звертається до них із запитаннями і чує їхні відповіді. Вона вважала своє життя і теософське вчення виконанням волі таємничих вчителів, що живуть в захмарних скелях Тибету.

   Отже, християнство чітко відрізняє Богом відкриті істини від людських думок і вважає, що Істина - одна, а облуд може бути безліч. Все, що суперечить богоодкровенній істині, є плодом фантазії.

(Кінець першої частини (гуглівського і) мого перекладу. Джерело - https://azbyka.ru/otechnik/Aleksandr_Mileant/semiglavyj-drakon-indijsko-okkyltnye-ychenija-v-svete-hristianstva/#0_1)

Методика виборчого об'єднання і перемоги

  На наступних виборах Президента основним критерієм перемоги залишається здатність до об'єднання. Основною проблемою об'єднання можна назвати виділення політичних груп і розділення прийнятних для держави позицій і неприйнятних. Справді, об'єднатись можуть лише ті, хто один одного знає і хто має переважно спільні політичні позиції. Про політичні позиції свідчать програми кожного з кандидатів, але вони часто є вимушено популістичні і не дають розуміння позиції кожного кандидата щодо кандидатів інших. Кожен кандидат поки що подає себе як виняткову і безкомпромісну кандидатуру. З відомих мені політиків поки що об'єднались лише Чумак і Гриценко, хоча їх окремий рейтинг ще далекий від переможного, і вкрай важлива проблема об'єднання залишається.

   Саме питання об'єднання кандидатів у Президенти я розділяю на три основні частини:

1. Визначення рейтингів у загальній групі кандидатів.

2. Визначення груп кандидатів і виділення конструктивно-патріотичної групи.

3. Визначення лідера конструктивно-патріотичної групи.

   Одразу скажу, що третє питання є найлегше і потребує лише трохи не дуже складної математичної роботи. Але перші два питання є складніші і більш пов'язані одне з одним. Справді, для об'єднання груп потрібно знати реальні рейтинги, щоб було зрозуміло, хто чого вартий у цих політичних перегонах, і хто, відповідно, може мати більше претензій на лідерство. На жаль, ми не маємо своїх попередніх виборів — праймеріз, не спромоглись вимоги і рейтингового голосування (на яке має право, скажімо, парламент, коли не впевнений, що достатньо голосів для важливого закону), також, мабуть, нема у хоча б своєї “Кембрідж Аналітікс”, що могла б обробити великі масиви передвиборчої інформації. Тобто, Верховна Рада, маючи можливість рейтингового голосування, показує важливість законів, які вона приймає — не відомо, чи завжди для людей, чи часом більше для себе; але вибори Президента країни, що практично у стані тліючої війни, чомусь не виявились для депутатів настільки важливими, щоб дати і нам можливість провести рейтингове голосування.

   Якщо визначати основну проблему нашого виборчого законодавства у сучасних умовах, то вона полягає в тому, що навіть обидва кандидати, що вийдуть у другий тур, разом можуть мати меншість у підтримці виборців, і, по суті, абсолютно не відображати виборчих вподобань. Тобто українці можуть вибрати такого Президента, якого насправді не хочуть у своїй більшості. Це може здаватись неймовірним, але це можливо через використання математичних і психологічних хитрощів, і недосконалості нашого виборчого законодавства. Математична хитрість полягає у тому, що супротивником виділяється не один, а два або навіть три кандидати, на яких він робить ставку, щоб вони пройшли у другий тур. Основний психологічний прийом полягає, кажучи трохи буквально, у розмитті супротивності кандидатів від супротивника. Тобто найбільш небезпечними можуть бути не ті кандидати, які явно виступають за компроміс або й капітуляцію перед супротивником, а ті, які зовні виступають такими собі центристами і патріотами, хоча мають таємні домовленості про компроміс і, можливо, капітуляцію перед супротивником.

   Отже, ми бачимо, що і питання визначення рейтингів, і конструктивно-патріотичного групування є достатньо важкі. Але надзвичайна важливість питання змушує нас шукати хоч щось наближене до ефективності. Для визначення рейтингів у нас залишаються лише соціологічні служби. Мабуть, патріотичним групам варто негайно узгодити, рейтинги яких соціологічних служб вони будуть враховувати і як сумувати їх результати; тобто можна узгодити рейтинг самої служби і, відповідно, ту частку, яку результати досліджень кожної служби будуть мати в загальному сумарному рейтингу, що буде прийнятий групою за базис для визначення лідера.

   Але до визначення лідера спочатку потрібно сформувати самі групи. Тут ми можемо стикнутись із синдромом колективної безвідповідальності: якщо кожен учасник знає, що персональної відповідальності за провал він не понесе, то це стимулює його діяти недбайливо і використовувати інших. Одним із способів подолання колективної безвідповідальності може бути чітка, зрозуміла і ефективна об'єднавча ініціатива, що поставить тих учасників, що до цієї ініціативи приєднатись не схочуть, у незручне становище і може знизити їх рейтинг. Як на мене, то такою ініціативою я бачу ініціативу відкритості намірів і ставлень. Хоча книга “44 закони влади” вчить, що свої наміри бажано приховувати, але більше порада для війни, а не для мирного і конструктивно-продуктивного вирішення внутрішніх державних проблем. Практичним проявом відкритості намірів і ставлень може бути оголошення кожним кандидатом свого ставлення-рейтингу щодо кандидатів інших. Нехай ми маємо 44 кандидати (К1, К2... К44). Спочатку хто перший, а потім, із страху втратити імідж відкритості і чесності перед виборцями, складають і публічно оголошують свій рейтинг ставлення і потенційного наміру віддати свої голоси щодо інших кандидатів.

  Наприклад, кандидат К1 складає свій рейтинг:

1. К3

2. К6

3. К2

...

43. К37

   Що це нам дає? Це може допомогти, по-перше, визначити конструктивні групи (всі, хто відмовиться складати свій рейтинг ставлень до інших кандидатів, - це кандидати неконструктивні), по-друге, дозволить виділити певні основні групи. Наприклад, якщо К2 найбільше підтримує К3, і так само навпаки — К3 найбільше підтримує К2, то ми можемо говорити про їх певну спільність і належність до однієї групи. Так само і з іншими: взаємопідтримка свідчить про спільну групу, і таке відкрите визначення спільності стимулює до публічного об'єднання, визначення лідера групи і об'єднання задля підтримки лідера групи.

  Тобто вже зараз нам потрібні такі ініціативи кандидатів по відкритості свого ставлення до інших кандидатів — крок №1). Потім визначаються основні групи із взаємними прихильностями (бажано — щоб патріотично-конструктивна група була лише одна) — крок №2 . Потім узгоджуються рейтинги соціологічних служб, методика визначення загальних рейтингів, дата остаточного прийняття рейтингів і визначення єдиного кандидата — крок №3. Потім, мабуть, десь за тижня два до виборів — реалізація визначення єдиного кандидата від групи по узгодженим методикам — складання нових внутрішньогрупових рейтингів прихильності щодо інших, визначення лідера — і проведення спільної агітації за визначеного лідера.

   Звісно, і визначення груп, і визначення лідера груп може потребувати уточнень, а, можливо, навіть і деяких виправлень методики і формул, але якщо взяти за критерій істинності неупередженість, об'єктивність і спільне благо України, то усі ці питання можна вирішити. Хоча об'єктивність тут не завжди означає простоту. Наприклад, найвищий рейтинг у групі ще не означає лідерства, а лідером може бути навіть той, у кого рейтинг на другому, третьому, і теоретично — на ще нижчому рівні, бо може бути так, що умовна велика кількість “аутсайдерів” прихильні не до осіб з найвищими рейтингами, а, скажімо, до особи з групи, яка має рейтинг у групі лише, наприклад, на четвертому місці. Тому при визначенні лідера треба спочатку порівнювати суми особистого і групового (які інші кандидати з групи можуть віддати тому, до кого вони більше прихильні) рейтингів перших двох лідерів, але потім не зупинятись і порівняти визначеного лідера з пари із третім по рейтингу кандидатом, і так, можливо, аж і до останнього, якщо тільки буде хоч одне заперечення щодо визначеності лідера.

   Отже, методика не ідеальна, бо більш ідеальними були б праймеріз, але все ж відносно прийнятна. Усі математичні неясності можуть бути вирішені за години невеликою групою людей з математичною освітою. Психологічна загальмованість кандидатів може бути подолана громадським стимулюванням. Часу мало, але при бажанні — ще можна встигнути. Тому особисто я чекаю на перший крок — публічне оголошення кандидатами в Президенти своїх рейтингів прихильності щодо інших кандидатів. Якщо перші кроки буде пройдено швидко, то буде надія і на успішність.

Святитель Феофан Вишенський: Корисні впливи на душу дитини: ум, волю і серце.

  (День пам'яті святителя Феофана - 23.01 по новому стилю, в той же день, що і день народження патріарха Філарета, який, якщо не помиляюсь, брав участь у канонізації святителя)

На ум. У дітей скоро виявляється тямущість. Вона сучасна говорінню і росте разом з удосконаленням останнього. Тому почати уладнання ума потрібно разом зі словом. Головне, що повинно мати на увазі, це здорові поняття і судження по початкам християнським про все, що зустрічається або підпадає увазі дитяти: що добро і зло, що благе і лихе. Це зробити дуже легко за допомогою звичайних розмов і запитань. Батьки самі говорять між собою; діти прислухаються і майже завжди засвоюють собі не тільки думки, але навіть звороти їх мови і манери. Нехай же батьки, коли говорять, називають речі завжди власними їхніми іменами. Наприклад: що значить справжнє життя, чим воно закінчиться, від кого все виходить, що таке насолода, яке значення мають ті чи інші звичаї та інше. Нехай говорять з дітьми і тлумачать їм або прямо, або, все краще, за допомогою розповідей: чи добре, наприклад, вичепурюватися; чи щастя це, коли матимеш похвалу, та інше. Або нехай питають дітей, як вони думають про те й інше, і поправляють їх помилки. Невдовзі цим простим засобом можна передати здорові початки для суджень про речі, котрі потім не буде викреслено надовго, якщо не на все життя. Таким способом, в самому корені буде придушене мирське мудрування і зла  ненаситна цікавість. Істина пов'язує розум тим, що насичує його. Мирське ж мудрування не насичує і тим розпалює цікавість. Позбавивши від неї, велике благо дадуть дітям. І це ще до того, як вони візьмуться за книги. Далі, варто тільки не давати дітям книг з розбещеними поняттями, і розум їх збережеться цілим, у здоров'ї святому і Божественному. Даремно не дбають таким чином тренувати дитя, в тому припущенні, що воно ще мале. Істина доступна кожному. Що мале християнське дитя мудріше від філософів – показав досвід. Він і тепер повторюється, але перед тим він був усюди. Наприклад, під час мучеництва, малі діти міркували про Господа Спасителя, про божевілля ідолопоклонства, про майбутнє життя та інше; це через те, що мати або батько роз'яснили їм про те в простій бесіді. Істини ці зріднилися з серцем, яке стало дорожити ними до готовності на смерть за них.

  На волю. Дитя багатобажальне: все його займає, все тягне до себе і народжує бажання. Не вміючи розрізняти доброго від злого, воно все бажає і все, що бажає, готове виконати. Дитя, віддане самому собі, робиться несамовито свавільним. Тому батькам треба суворо спостерігати цю галузь душевної діяльності. Найпростіший засіб до поставлення її в належні межі полягає в тому, щоб налаштувати дітей нічого не робити без дозволу. Нехай і з кожним бажанням вдаються до батьків і запитують: чи можна зробити те або інше? Переконати їх досвідом власним і чужим в тому, що їм небезпечно, не запитавши, виконувати свої бажання, налаштувати їх так, щоб вони навіть боялися своєї волі. Це налаштування буде найщасливіше, але разом воно і найлегше для закарбування, бо діти і так здебільшого звертаються із запитаннями до дорослих, усвідомлюючи своє незнання і слабкість; варто лише звеличити цю справу і поставити їм в закон неодмінний. Природним наслідком такого настрою буде повний послух і покора в усьому волі батьків, наперекір своїй, налаштування багато в чому відмовляти собі і звичка до цього, або вміння; а головне – досвідне переконання в тому, що не повинно слухати у всьому себе. Це найзрозуміліше для дітей з їх же досвіду, що вони багато бажають, а тим часом це бажане є шкідливе для їх тіла і душі. Відучуючи від своєї волі, треба привчати дитя робити добро. Для цього нехай батьки самі подають істинний приклад доброго життя і знайомлять дітей з тими, у яких головні турботи не про насолоди і відзнаки, а про спасіння душі. Діти люблять наслідування і вподібнення. Як рано вони вміють копіювати матір або батька! Тут відбувається щось схоже на те, що буває з однаково налаштованими інструментами. Разом з тим і самих дітей треба викликати на добрі справи, і спочатку наказувати їм робити їх, а потім спонукати, щоб самі робили. Найпростіші при цьому справи суть: милостиня, співчуття, милосердя, поступливість і терпіння. Всьому цьому досить неважко привчити. Випадки щохвилинні, варто взятися. Звідси вийде воля з настроєм на різні добрі справи і взагалі з тяжінням до добра. І добродіянню треба навчити, як і будь-чому іншому.

  На серце. Під такою дією ума, волі і нижчих сил само собою і серце буде налаштовуватися до того, щоб мати почуття здорові, справжні, здобувати звичку насолоджуватися тим, що дійсно істинно тішить, і анітрохи не співчувати тому, що, під прикриттям солодощів, вливає отруту в душу і тіло. Серце - здатність куштувати і відчувати насичення.

  Коли людина була в союзі з Богом – знаходила смак в речах Божественних і освячених благодаттю Божою. Після падіння вона втратила цей смак, і жадає чуттєвого. Благодать хрещення відсторонила від цього, але чуттєвість знову готова наповнити серце. Не треба допускати до цього, треба захистити серце. Найдієвіший засіб до виховання справжнього смаку в серці є церковність, в якій безвихідно повинні зберігатись діти, що виховуються. Співчуття до всього священного, солодкість перебування серед нього, заради тиші і теплоти, відсторонення від блискучого і привабливого до світської марноти – найкраще закарбовуються в серці. Церква, духовний спів, ікони – перші витончені предмети за змістом і за силою. Треба пам'ятати, що за смаком серця призначатиметься і майбутня вічна оселя, а смак у серця там буде такий, яким утворюють його тут. Очевидно, що театри, блазновища тощо – непридатні для християн.

  Упокорена і організована таким чином душа не буде, властивою їй безладністю, перешкоджати розвитку духу. Дух легше розвивається, ніж душа, і перш за неї виявляє свою силу і діяльність. До нього відносяться: страх Божий (у відповідність уму), совість (у відповідність волі) і молитва (в відповідність почуттю). Страх Божий народжує молитву і просвічує совість. Немає турботи, що все це звертається до іншого, невидимого світу. У дітей є до того нахил, і вони скоро засвоюють собі ці почуття. Особливо молитва прищеплюється дуже легко і діє не язиком, а серцем. Тому вони охоче і невтомно беруть участь в домашніх молитвах і церковному богослужінні і раді цьому. Тому не повинно позбавляти їх цієї частини освіти, а мало-помалу вводити їх в це святилище нашого єства. Чим раніше закарбується страх Божий і збудиться молитва, тим міцніше буде благочестя в усі наступні часи. У деяких дітей дух цей проявлявся сам собою, навіть серед видимих перешкод до його виявлення. Це дуже природно. Дух благодаті, отриманий при хрещенні, якщо він не погашений неправим розвитком тіла і душі, не може не оживляти духа нашого, а при цьому – що може перешкоджати йому бути в своїй силі?   Найближчого, втім, керівництва вимагає совість. Здорові поняття, з добрим прикладом батьків і іншими способами навчання добру, і молитва освітлять її і закарбують в ній достатні основи для подальшої доброї діяльності. Але головне, в дітях треба утворити настрій до совісності і свідомості. Свідомість є справа надзвичайної важливості в житті; але як легко її утворити, так легко і заглушити в дітях. Воля батьків для малих дітей є закон совісті і Божий. Скільки є у батьків розсудливості, нехай так розпоряджаються своїми повеліннями, щоб не поставляти дітей в необхідність бути переступниками їх волі; а якщо вже стали такими – скільки можна налаштовувати їх до каяття. Що мороз для квітів, то і відступ від батьківської волі для дитяти; воно не сміє дивитися в очі, не бажає користуватися ласками, хоче втекти і бути одне, а між тим душа грубіє, дитя починає дичавіти. Як добре попередньо налаштувати його до каяття, зробити, щоб без остраху, з довірою і зі сльозами прийшло і сказало: «Ось я так і так зробив зле». Само собою, що все це буде стосуватися одних звичайних предметів; але добре і те, що тут покладеться основа майбутнього постійного істинно-релігійного характеру – негайно повставати по падінні, утворюється вміння швидкого покаяння і очищення себе або поновлення сльозами.

  Ось порядок: нехай дитя росте в ньому, і більш розвиватиметься у нього дух благочестя. Батьки повинні стежити за всіма рухами сил, що розкриваються, і все направляти до одного. Це закон - почати з самого першого подиху дитини, почати всім разом, а не одним чимось, вести все це безперервно, рівно, поважно, без поривів, з терпінням і очікуванням, спостерігаючи, проте ж, мудру поступовість, помічаючи паростки і користуючись ними, не вважаючи щось маловажливим в справі такій важливій. Подробиці не розкриваються; бо мається за мету вказати тільки головний напрямок виховання.

Мої вітання з Новим важким роком!

  Багатьом здається, що після надання Томосу буде лавина переходів із РПЦУ в ПЦУ. Я дозволю собі засумніватись. Час вже близько, і скоро дізнаємось, але я поясню логіку мого мислення. 

  Основне питання православних вірян - думаю, все ж не в Томосі, а у визначенні Української Православної Церкви: істинна Українська Церква - де саме вона є? Одні українці сімсот років непогано жили без Томосу під Константинопольським патріархатом, потім багатьом терпимо жилось триста років без Томосу під патріархатом Московським. Томос - це для значної частини вірян приємна вишенька на тортик, але загалом українці звикли жити без Томосу, і є сумніви, що Томос змінить щось кардинально у свідомості.

 Я навмисно аналізую окремо лише вірян РПЦУ-УПЦМП, щоб спрогнозувати їх подальші дії. І приходжу до висновку, що саме відновлення канонічності УПЦ КП і УАПЦ викликало як найбільшу увагу, зміну свідомості, так і найсильнішу реакцію, а Томос - це лише певна модифікація нового стану, не більше. І другий висновок, вже більш сумний, - що ці значні для свідомості вірян події викликали досить слабкі зміни в поведінці: лише два єпископи перейшли до ПЦУ і кілька десятків єпархій - це загалом не більше кількох відсотків. Є люди, і я в тому числі, які бачили загрозу масового переходу у тому, що священство РПЦУ-УПЦМП може принести в ПЦУ свої московсько-імперські і українофобські погляди. І тут питання: а чому переважна більшість священства РПЦУ-УПЦМП і досі зберегла свої українофобські погляди настільки, що їх страшно і в Українську Церкву приймати? Невже держава зобов'язана працювати лише з зовнішніми формами і не має працювати зі свідомістю? То, може, нам і державні шкільні програми теж скасувати, чи одразу доручити їх міністерству освіти Російської Федерації?

  На жаль, українська влада наші пропозиції, які лунали ці чотири роки, не почула. І маємо такі церковні висновки передвиборчого року після чотирьох років проєвропейської влади: реформи у Православній Церкві пройшли успішно лише у зовнішніх формах, а значної переорієнтації найбільшої конфесії на проукраїнську свідомість - не відбулось, що можна визначити як провал церковної політики, і що загрожує поляризацією і протистояннями у найбільш політично-крихкий виборчий рік. Головна причина - легковажність і самовпевненість влади у питаннях церковної реформи, що межує зі злочинною недбалістю і непрофесіоналізмом. 

  І ще трішки про те, що могло бути і що може бути далі. 

 Що могло бути? Якщо для держави природно формувати освітню програму для подальшого формування державницької свідомості дітей і майбутніх громадян, то так само може держава впливати на освіту і людей церковних. І можна це робити без насильства. Для цього потрібні дві речі: достатньо навчального матеріалу і система стимулювання тих, хто цей матеріал сприймає. Навчальний матеріал для формування української свідомості в церковних людей (перш за все - в священнослужителів РПЦУ-УПЦМП як конфліктної стосовно держави) - це історично-лінгвістично-церковна література: православні церковні стародруки староукраїнською мовою (Православні полемісти 16-го ст., Копистенський, Віленське братство, Могила, Галятовський, Гізель, Радивиловський), підручники з історії української мови (Огієнко, Кримський), підручники українських правил вимови церковнослов'янської мови (Огієнко, Куземська), підручники загальної історії Української Церкви (Огієнко та інші). Це все має перевидатись масово настільки, щоб можна було масово навіть не продавати, а дарувати священикам РПЦУ-УПЦМП (крім випадків небезпеки знищення літератури, звісно). Система стимулювання передбачає наявність фінансованих державою вчителів українізації церковного середовища, а також фінансування премій тим священнослужителям РПЦУ-УПЦМП, які погодяться використовувати українські освітні матеріали, так і  тим, які погодяться використовувати українські традиції в Богослужінні - або українську мову, або церковнослов'янську по українським правилам вимови. І ніякого насильства, крім хіба що відміни всіляких загальних пільг для церков.
  На жаль, цього не сталося, і РПЦУ-УПЦМП не тільки зберегла певну антиукраїнську монолітність, але досягла значної мобілізації своїх вірян, які досить часто переведені практично у воєнний стан свідомості партизанів московської імперії. Вірян РПЦУ-УПЦМП переважно готують не до того, що вони зобов'язані витрачати свої сили на боротьбу проти посталої нової Православної Церкви України, але до того, щоб всіляко акцентувати на нездатності українського керівництва в питаннях держбудівництва і стимулювати своє оточення проголосувати на виборах проти як проєвропейських, так і будь-яких інших серйозних україноцентричних претендентів у владу. Тобто основні два напрямки - це ігнорування, а у випадку неможливості ігнорування - висміювання україноцентричних політиків. На жаль, коли висміюють очевидне - то заперечення ефекту не дає.
  Якщо говорити про більш загальну прогнозовану стратегію Москви стосовно України, то схоже на те, що їх цілком задовільняє повторення сценарію 2005-2014-тих років: демократичний хаос із наступним контрольованим Москвою диктатором, що підготує Україну до наступної окупації, яку Україна може вже і не витримати.  Якщо вдасться створити демократичний хаос, то запропонувати втомленим від хаосу українцям диктатора вже буде їм легше. Демократичний хаос досягається поляризацією суспільства і активізацією поляризованих груп. Тут теж головною є перша частина: якщо поляризовані групи вже створено, то активізувати їх на протистояння і конфлікт - це вже легша справа. Тому критичним завданням будь-якої держави є перш за все не погашення активності, а згладжування поляризації. Якщо вам кажуть "давайте не будемо піднімати спірні питання" - це погашення активності і замороження поляризації, яку потім активізує вже інша - агресивна до нації і держави сторона. Якщо ж ви визначаєте поляризаційні лінії, вживаєте засоби освіти і стимулювання для тих, хто йде на поступки в інтересах держави, - то ви згладжуєте поляризацію і убезпечуєтесь від непотрібних конфліктів. 

  Таким згладжуванням поляризації мала б бути описана вище програма українізації священства РПЦУ-УПЦМП, яка не відбулась. Значною мірою не відбулась свідомісна реформа церкви і через пряме ігнорування владою питання українських правил церковнослов'янської мови. Це питання багатьом здається незначним, але воно дозволяє зберігатись орієнтуванню священства і вірян РПЦУ-УПЦМП саме на Москву, а не на Київ, як би могло бути, якби до питання церковнослов'янської мови наша влада поставилась більш серйозно.
  Також не можна сказати, що церковне питання - це єдина проблема України. У нас багато економічних проблем і залежності від Москви. Все це значно полегшить замороження поляризації і підтримку демократичних політичних криз, конфліктів, паралізації, що в кінцевому результаті призведе до втоми людей від політики і бажання стабілізації авторитаризмом, який буде контролювати і розвалювати з окупацією вже Москва. Ситуація значно погіршується множинністю економічних проблем: як від непроведеної земельної реформи (про яку вже деякі політологи говорять, що українці ментально були до неї не готові - це помилка: що українці були не готові політично - це можливо, а що господарськи не були готові - це повна маячня, бо українці природно близькі до господарства, і не така це вже глобально важка світоглядна річ, щоб було важко українців досить швидко трохи і переорієнтувати), так і від непроведеної реіндустріалізації з українською орієнтацією, від захоплення ЗМІ сумнівними щодо українства бізнес-групами, від значних додаткових витрат на оборону, від незначних доходів більшості громадян порівняно із часто незрозуміло якого орієнтування товстосумами. 

  Все це я веду до того, що нас чекає дуже важкий рік. Казали, що минулий рік був найважчим по боргам і тому, можливо, найважчим економічно. Рік, що настав, буде важчим за минулий політично: надто багато проблем не вирішено, а обрати тих, хто зможе їх вирішити у наступні роки, - це дуже важливо, але не так вже й легко, як може здатись багатьом, і прості рішення складних проблем у виборчих питаннях теж не проходять.