Антоній Радивиловський - Слово на неділю 5-ту по Пасці

  

  Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті “даждь мі пити”, ти би просила у него, і дал би ті воду живу. Словеса суть Христова до самаритянки, у святого Євангелиста Іоана, в главі 4 написаниє.

   Працуючи Христос Спаситель на сем світі около спасення нашего, слухачу православний, з Галилеї пришол в Град Самарийский, глаголемий Сихар, где, виражаючи слабость натури нашеї, усіл при студенці (криниці) Яковлі, яко мовит Святий Євангелист Іоан: Ісус же утруждся од путі, сідяше тако на істочниці, а гди великою жаждею од горячости солнечної знятий, у самаритянки, пришедшеї тамо на он час черпати воду, попросил пити. Она, познавши Єго — частю з одежди, частю з лица — бити роду жидовского, нічого не дбаючи на змордованє (страждання) Христово, збороняєт Єму води дати, мовячи: како ти, жидовин сий, од мене пити просиши, жени самарянини сущія; не прикасают бо ся жидове самаряном. Тут Христос Спаситель, погоржений од жени, чи погоржаєт оною? Чи платит нелюдзскостю нелюдзскость єї? Би намній (аж ніяк). І овшем, зло благим побіждаючи, нелюдзскость людзскостю нагорожаєт, гди, зичачи єй душевного спасенія, ласкавость єй свою освідчаєт, мовячи: Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті “даждь мі пити”, ти би просила у него, і дал би ті воду живу.

   Что би то за вода живая, которую Христос самаритянці дати обіцуєт, і коториї ся стают годними єї пити, о том сіє Слово будет.

   Чрез воду живую, которую Христос Спаситель, з оказії (випадку) води матеріалної, самаритянці дати обіцуєт, кто розумієт науку святую — яко Василій святий, кто Крещеніє святоє — яко Кипріан і Амвросій святий, слухачу православний, але святий Кирил і Феофилакт, на сем містцу, чрез воду живую розуміют Благодать Святаго Духа. Что би зась било за подобенство води до Благодаті Духа Святаго? Наперед тоє, іж, яко вода живая, то єст текучая, по всіх ізливаєтся полях, так Благодать Духа Святаго на всіх нас ізливаєтся, ведлуг (згідно) слов Апостолских: Явися Благодать Божая Спасительная всім человіком; і Пророческих: Ізлію од Духа моєго на всяку плоть. Кто ж єст на світі, которий би на себі води Благодаті Духа Святаго не виділ ізліянної? Маєт кто красоту лица, оказалость (показність) особи, маєт кто укладность в обичаях, пристойность в статку, в житії своєм поміркованє, в поволаню своєм і повинності до досит учиненя (покути) за гріхи горливость, маєт кто мудрость, богатство — кому то іному приписати может, єсли не Благодаті Духа Святаго? А мовити з святим Апостолом Павлом: Благодатію Божеєю єсм, єже єсм.

   Повторе, яко вода живая, албо текучая, землю сухую і стверділую, частю од вітров зимних, частю од збитнего (надмірного) упаленія солнечнаго, чинит магкою, і з неплодної — жизною в розниє плоди, так Благодать Духа Святаго душу нашу затверділую в побожность і милосердние учинки, частю од вітров іскушеній діаволских, частю од збитнаго упаленя пожадливости телесної, чинит мягкою до принятя покути святої і соболізнованя ближнему, і з неплодної — жизную чинит, в добриї і святобливиї учинки, ведлуг слов Сирахових: Благодать — яко Рай во благословенії. Рекл Бог до человіка: земля єси; яко теди земля єсли водою не будет покропленая, жадних не принесет добродітелей. Тоєю то Водою Благодати Духа Святого душа наша покропленая приходит до першеї пієнкности (краси) і зелености, то єст первородної невинности. Тоєю то Водою Благодати Духа Святого покропленая душа наша родит найсолодшії плоди розмаїтих цнот (чеснот). Так мовит Кирил святий: водою, праві, живою Христос назвал оживляючую Духа Святого Благодать, чрез которую человіческая натура од сухости і неплодности до давної пієнкности і зелености, покропленая, приходит, многою добродітелей лічбою квітнучи і любовію противко (до) Богу, найсолодшіє плоди видаючи. Что ж би то били за плоди, коториє Вода Благодати Духа Святаго на душі нашой родит? Вилічаєт святий Апостол Павел: плод духовний єст люби, радость, мир, долготерпініє, благость, милосердіє, віра, кротость, воздержаніє.

   Гди творил Бог махину сего світа, видячи іж вода била барзо горкая, із землею змішаная, терпкостю своєю шкодила єй до виданя плодов і розмаїтих цвітов — что ж чинит? Густшую часть води, которая била барзо квасная і солоная, впровадил в море, рекши: да соберется вода в совокупленіє єдино, а субтелнійшую (чистішу) часть води і солодшую в внутрностях землі зоставил, которая би єй вислуговала до виданя плодов. Субтелнішая і солодшая часть води, зоставлена од Бога в внутрності земной, что знаменовала, єсли не воду Благодати Духа Святого, з которої вся душі нашей плодовитость походит. Что виражаючи, блаженний Августин так на слова псаломскіє “душа моя яко земля безводна Тебі” пишет: явися сухая душа моя — покропи ю, бо яко земля безводная Тебі і пред Тобою до учиненя плоду доброго.

   Потретє, яко вода натуралная омиваєт бруд з тіла, охоложаєт в упаленю великом зостаючого человіка, так вода живая Благодати Божеї, омиваєт душу нашу з бруду гріховного, охоложаєт од запалков похоті плотскої. Так мовит єдин з Учителей церковних: водою, праві, живою називаєт Духа Святого Благодать, омиваючую од гріхов, охоложаючую од похотей.

Что колвек (тільки) маєт на себі земля, все тоє кормится і оживляєтся водою. А любо (хоча) вода єдиної єст істности, розниї єднак в річах земних чинит дійствія, ведлуг розности рожаю їх: яко то в лілії справуєт білость, в рожі (розі) — червоность, брунатность — в фіалках, солодкость — в овощі фіговом, горкость — в полині. Так вода Благодати Духа Святаго, ізліянная з неба в душу нашу, кормит оную і оживляєт; а хочай сама єдина єст до істности, розниї єднак в душі дійствія справуєт: в ком — чистость, виражаючуюся чрез білость лілії, в ком — встид, виражаючийся чрез червоность рожи, в ком — богомислность, виражаючуюся чрез сладость фіговую, в ком — плач за гріхи і покуту, виражаючуюся чрез горкость полина.

   Почетверто, яко вода натуралная єст началом річей натуралних, бо что колвек на землі видимо річей сотворених, все то початок свой і битіє маєт з води, так Благодать Божая єст началом даров надєстественних, ведлуг слов Апостолских: Імуще дарованія по Благодаті даной нам различная.

   В чом би ся зась вода натуралная рознила од води наднатуралної Благодати Духа Святого? В том, іж вода натуралная не маєт такої моци і сили, же би могла одмінити щепи і древа з єдного єстества в іншоє. Кто ж албовім (бо) коли виділ, аби понижений іссоп обернулся в високий кедр силою натуралної води? Кто виділ, аби хвіючаяся тростина обернулася в сталий кипарис? Вода зась Благодати Духа Святого маєт моц і силу, аби человіка одмінила з інакшого в інакший. Она албовім з грішника чинит праведником, з синов тми — синами світа, з гордих — смиренними, з нечистих — чистими, з немилосердних — милосердними, з лакомих — щодрими, і прочіїх злих — в благіє. Так мовит Пророк Ісая: Возникнет во драчія місто — кипарис, во стволія місто — возийдет мирта. Где текст халдейский так читаєт: В місто незбожних — востанут праведници, в місто грішников — востанут боящіїся Бога.

   Єще рознится і в том, іж вода натуралная не угашаєт так прагненя человіческаго, же би знову не прагнул, як сам Христос до самаританки рекл: Піяй од води сея, вжаждется паки. А вода Благодати Духа Святаго угашаєт, яко сам Спаситель рекл: Іже пієт од води, юже Аз дам єму, не вжаждется в віки. О, великая сило води Благодати Духа Святаго! Тоєї то води сила порушила самаританку, же погордівши водою натуралною студенца Яковля, з великою охотою води Благодати у Христа просит, мовячи: Господи, дажд мі пити сію воду, да ні жажду, ні прихожду сімо почерпати.

   О, як за щасливих і за благословенних себе почитали бисмо, гди би нас, яко самаританку, моц тоєї води, Благодати Духа Святого, порушила! Абисмо погордівши водою роскошей, богатства і чести сего світа, всім сердцем нашим прагнули води Благодати Духа Святого і о неї Христа Спасителя нашего просили, мовячи: Господи, даждь нам сію воду. Хочеш, человіче мізерний, уйти прагненя вічнаго — шукай тоєї води, то єст Ласки Духа Святаго, которая прагненє зносит навіки. Зносит прагнерє не тилко на землі, але і в Небі. На землі з сердца прагненє зносит добр дочасних, бо которий человік обфитуєт в Ласці Духа Святого і в любві Єго, таковий добра дочасниє за нічто почитаєт, студенец світа сего оставуєт. Гди ж, яко самаританка, обрітши правдивий істочник Христа, погорділа істочником Яковлим, тако кто того правдивого Істочника води благодатниє черплет, фалшивим студенцем світа сего погоржаєт. Угашаєт вода Благодати в Небі прагненє, бо мовит Августин: Прагну в теченії, насищуся в пришествії. Яко кто істочник в внутрностях маєт, жаждати не может, так блажениї, коториї уживают Богожо виденія, же в саміх себі істочник жизни мают, жаждати уже навіки не могут.

   Что ж би за одміни в человіку чинила вода Благодати Духа Святого? Єсли уважимо сили душевниє, яко то волю, розум, пам'ять, дивниє і великіє в них справуєт одміни. Волю од річей нетрвалих земних обращаєт до Бога, аби Єго любила, аби закон Єго Бозский, ні в чом не нарушаючи, заховати (зберігати) постановила, аби той, которий в темності гріховной зоставал, обратился к світу ісполненія заповідей Божіїх. Одміняєт розум, коли в нем тоє справуєт, же человік, уваживши, іж что колвек єст в мирі славного, честного, человіку милого — все тоє, яко мовит Еклезіастес, суєта суєтствій, для Христа оставуєт і погоржаєт, наслідуючи в том святого Апостола Павла, которий о себі рекл: Яже мі бяху приобрітенія, сія вміни Христа ради тщету. Одміняєт пам'ять, коли в ней вшеляких кривд і ураз, од ближняго заданих, запомненє (забуття) справуєт, виражаючи в ней Апостолскіє слова: Бивайте друг ко другу блазі, милосерді, прощающе друг другу, якоже і Бог в Христі простил єст вам; одміняєт і на той час пам'ять, коли в ней всіх гріхов, коториє человік од юности своєй пополнил, забвеніє такоє чинит, іж уже человік болш о пополненю їх не помишляєт, але тилко о том, яко би за ониє уражений маєстат Бозкий поєднати могл, яко би чрез досить учиненє могл уйти караня вічного, а наслідити Царство Небесноє, мовячи з Апостолом: Аз себе не убо помишляю достигша, єдино же задних убо забивая, во предняя же простираяся, с усердієм гоню ко почесті вишняго званія Божія о Христі Ісусі.

   Пишет єдин з премудрих о істочниці Клиторіус названом, которого води такої суть скутечності, же гди ся человік, призвичаєний до напою винного албо якого іншого трунку, води того істочника напієт, зараз о вині і о трунку, в котором ся кохал, запоминаєт (забуває).Тоєж, власне, справуєт і вода Благодати Духа Святого: нехай албовім не знать як человік призвичаєний будет до роскошей сего світа і до розмаїтих трунков, скоро водою Ласки Духа Святого напоєний будет — зараз оних роскошей і гріхов запоминаєт, мовячи з облюбеницею Церковію до облюбенца Духа Святого: блага сосца твоя паче вина, і воня (пахощі) мира твоєго паче всіх аромат; то єст: ліпшая єст сладость Ласки Твоєї над всі роскоші і утіхи телесниї, ліпший єст запах милосердія Твоєго над всі сладості гріховниє.

   Єсли уважим тіло — і в нем Благодать Духа Святого великіє чинит одміни. Гди что ся пред тим человік кохал в роскошах, в честях, богатствах, приятелях, теди Благодать Духа Святого справуєт в нем тоє, же за роскоші телесниї ізбираєт себі доброволне караня телесниї, яко то розмаїтиї умерщвленія, поклони, бдінія нощниї, пости, грубої волосяници ношеня, на голой землі леганя; за честі ізбираєт безчестія, за гординю — покору, за богатства — убозство, за лакомство і немилосердіє — любов і милосердіє к людем утрапленим. Але что мовим на тілі чинит Благодать одміну? Овшем і в самом человіческом стані виликую, а, праве, дивную справуєт одміну, гди єго з сина Адамова чинит сином Божіїм, ведлуг слов євангелских: Даст їм область чади Божіїми бити; з сина тми чинит сином світа, яко мовит Павел святий: Всі ви синове світа єсте і синове дне, нісми нощі, ніже тми.

   Дознала на себі тоєї одміни Ласки Духа Святого самаританка не тилко в волі, коли, одвернувши оную од любви мира сего, обратила до любви Божеї, рекши: Господи, дажд мі воду сію пити, да ні жажду, ні прихожду сімо почерпати; не тилко в розумі, коли Христа Спасителя розуміючи первіє за простого жидовина, рекши: како ти, жидовин сий, од мене пити просиши, жени самарянині сущія; уже Єго розумієт і узнаваєт за правдивого Христа, мовячи до граждан своїх: Прийдіте і видіте человіка, іже рече мі вся, єлика сотворих: єда той єст Христос? Не тилко в пам'яті, коли первіє в розмові с ним, припомнівши патріарха Якова: єда ти, рече, болій єси отца нашего Якова, іже даде нам студенец сей, із него же і сам пи, і синове єго, і скоти єго; уже припоминаєт о Месії, рекши до него: Віми, яко Месія прийдет, глаголемий Христос. Не тилко дознала одміни Ласки Духа Святого на тілі, в єго вигоді оставленной, коли, оставивши водонос свой, іде в град з радостю, але і в самом своєм стані значную узнала одміну, коли з служебниці діаволскої сталася служебницею Христовою і благовістницею, ведлуг слов євангелских: Од града же того мнозі віроваша Вонь од самарян за слово жени свідителствующія.

   Коториї би зась годними бити могли тоєї води Благодати Духа Святого? Смиренниї. Что таким подобенством єдин з Учителей Церковних об'ясняєт: яко, праві, з істочника земного і телесної ріки не может кто пити, єсли ся не схочет нахилити, так із живого Істочника Христа і Духа Святого Ріки жаден води живої почерпнути не может, єсли ся смиренно не нахилит.

   Смиреніє святоє єст то почерпало долгоє, которим в глубокості сего Істочника Бозкого досягаєм води живої Благодати Божеї, бо мовит Петр святий: Господь гордим противится, смиренним же даєт благодать. Тим то почерпалом смиренія досягаєм в том Істочниці Небесном живої води, блаженства вічного, яко мовит єдин з Учителей Церковних: Нахиленє смиренія вознесенієм албо восхожденієм єст до блаженства Божого.

   Єсли теди, слухачу православний, хочемо воду Ласки Духа Святого одержати, потреба о ней Христа Спасителя просити, яко сам в Євангелії нинішнем намінил, рекши до самаританки: Аще би відала єси дар Божий, і кто єст глаголяй ті: дажд мі пити, ти би просила у него, і дал би ті воду живу; през (через) что дал знати, же до одержаня тоєї води живої Благодати Духа Святого нічого не єст так при смиренії скутечнійшого, яко молитва, ведлуг слов євангелских: Просіте, і дастся вам.

   Гди Мойсей з Аароном били на пущі, а люд їх для оскудності води бил зморений жаждою так барзо, же мусіл ся збунтовати на них — что ж чинят? Удаются до молитви, падши ниц на землю. Что видячи, Бог рече до Мойсея: Возми жезл свой і созови сонм, ти і Аарон, брат твой, і глаголиста ко каменю пред ними, і даст води своя. А гди Мойсей на росказанє Божеє, взявши жезл, ударил в назначений камень, ізийде вода многа, і напися сонм весь і скоти їх.

   Что ж єст світ сей облудний, єсли не пустиня? Ідучи в нем яко ізраїлтяне до землі обіцяної Небесної, для (через) гріхов наших великих, часто натрафляєм на великую оскудность води Благодати Духа Святого, которої жаждет душа наша, мовячи з псалмистою: Возжада душа моя к Богу кріпкому і живому. Овож єсли хочем ю одержати, ужиймо такого способу, якого ужил Мойсей і Аарон: удаймося до молитви, а за жезл возмім добрих діл наших предсявзятє (обіцяння), тим доткнімся того Камені, о котором мовит божественний Апостол: Камень же бі Христос, з Которого, певная єст річ, же істекут нам води живи, і, сплинувши ранами Христовими до сердца нашего, ніби до студенца Яковля, обернутся в нем нам в істочник води, текущія в живот вічний. Амінь.