(Твір художній. Усі персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними людьми є випадковий.)
Митрополит Озвіріній вчився добре і розумів, що без Бога озвіріти практично неможливо, або стисліше (як треба говорити на проповіді, щоб запам'яталось): Без Бога - не озвірієш!
Людське співчуття людини до людини закладено в біологічній природі людини як програма розвитку і збереження виду. Щоб подолати цю програму, потрібно стати надлюдиною - піднятися над біологічною природою людини, сприйнявши надлюдські енергії надбіологічного світу, який в народі називають світом духовним і божественним. Щоб пробудити у собі справжнього звіра - треба спочатку справжньою вірою подавити свою людську природу.
Митрополиту Пофігінію з дитинства було пофіг на надлюдські енергії. Він не прагнув стати справжнім звіром, оскільки і в середовищі людей почував себе добре. Він не розумів грубощів і смислу озвіріння, оскільки вважав це негідним людини розумної. Пофігіній думав так: якщо замість звірства використовувати розум, то вам буде пофіг на звірство. Або інакше: навіщо лякати людей, якщо їх можна вивчати? Знаючи людину - завжди можна підібрати і ключ до управління нею. Звірі з часом набридають, а знавці залишаються у віках. Якщо людям потрібні релігійні ритуали - ми їх вивчимо і дамо людям у найкращому вигляді; люди хочуть почути про Бога - ми знаємо, як про це розповісти найкраще. Так, Штучний Інтелект загрожує нас випередити у знаннях, але козир залишається у нас: біологічна природа і закладена у ній програма співчуття людини до людини, а не до машини.
Використовувати біологічну людську природу чи підноситись над нею - ось у чому не могли погодитись два митрополити, і, оскільки кожному хотілось стати митрополитом єдиним, то аргументуючи свої позиції вони влаштовували те, що в народі називають дискусією...
Частина 2: Перше слово.
Отже, зустріч перша.
Ведучий: Перше слово надається кожному з учасників дискусії для того, щоб означити основні аргументи своєї позиції. Першому означити свої основні позиції надається можливість владиці Пофігінію.
Пофігіній: Ми не розуміємо, чому нам чиниться спротив, адже чинити спротив розуму - це безнадійно. Ми все розрахували дуже точно, і ми гарантовано переможемо. Ми розглянули кожну вашу слабкість, розглянули різні способи дискредитації наших супротивників через ці слабкості і вибрали способи найефективніші. Натомість основу нашої церковної політики складають базові людські потреби і цінності, які виявив ще науковець Маслоу. Ми вивчили усі потреби наших людей, розробили стратегії їх задоволення, і запрошуємо всіх безнадійно відсталих від життя теоретиків і практиків духовності приєднатися до нашого єдиного корабля спасіння, адже будь-яка нераціональність приречена на погибель, чого ми не бажаємо ані нашим супротивникам, ані навіть нашим ворогам.
Озвіріній: Ледь не заснув, вас слухаючи. Не дарма ж вас називають також мікропроцесорним митрополитом, бо ви неначе читаєте книгу по якійсь теорії електродинаміки: тут у нас явища, тут у нас формули, тут можливі результати при різних початкових значеннях показників. Але у вас нема відповіді на одне просте питання: чому мене називають Озвірінієм? Розумієте, я про те, що вам практично байдуже, чи перед вами сидить людина, чи перед вами сидить звір, адже жодна з ваших формул не зміниться від того, чи вони будуть стосовно людей, чи звірів. Тобто саме у вашому світогляді нема різниці між звірями й людьми, а не в моєму і загалом у світогляді нашої спільноти. Тобто саме ваш виграш у боротьбі з нами може стати перемогою звірства, оскільки саме ви не бачите різниці між людьми і звірями. Тому основний мій аргумент такий: Богові перемога звірства не потрібна, і тому вам перемоги не буде.
Звісно, поки що ви ніби перемагаєте, бо ваші мікропроцесори працюють над завданням вашої перемоги і у простих обчисленнях і аналізах вони зрозуміло досягають успіхів, бо мають на це достатньо інтелектуальних і енергетичних спроможностей.
Наприклад, легко вчепитись за формальні і очевидні ознаки: мовляв, ім'я Озвіріній вже саме говорить за себе. Люди легко сприймають такі висновки, хоча такі висновки можуть бути помилкові. З однієї сторони - такі висновки не враховують звичайну людську культуру, коли ім'я дається людині не для визначення її сутності, а лише для розрізнення від інших людей. З іншої сторони - дивно чути про негативність озвіріння від тих, хто не розрізняє між звірячою і людською природою. Тобто ваша пропаганда виграє поки що через те, що люди розуміють лише прості і негативні значення мого імені. Але це не означає, що у моєму імені нема інших - більш важливих значень, які можуть і, якщо дослідити глибше, мають бути переможні. "Озвіріній" - це приблизно те саме, що і "нелюд". І ми знаємо з творінь усіх святих отців і вчителів церкви, що спасіння лише людською волею практично не можливе, а здійснюється виключно божественною - тобто нелюдською волею. Звісно, вказувати на потребу звірства всупереч людськості - це трохи дивний спосіб вказівки на потребу божественного, але цілком можливо, що це є саме найкращий спосіб, оскільки, по-перше, люди легко зациклюються на буденному людському житті, і, щоб їх вирвати з цього зациклення, потрібен екстраординарний стимул, а стимулам, що іменовані божественно, люди вже вірять мало, оскільки мають безліч історичних прикладів церковних зловживань і лицемірства. Тому озвіріння - це юродство наших часів, але якщо вдивлятися у внутрішні, а не зовнішні властивості, то можна знайти божественне і непереможне.
Тому не треба тут розповідати про гарантовану вашу перемогу з нульовими коефіцієнтами похибки. Моя вам порада: поголіть бороду і зробіть собі макіяж і одяг простої людини - наприклад, якось ремонтника залізничних колій або працівника комунальних служб - і спробуйте поговорити з людьми не з висоти вашої кафедри, а ніби ви такі самі, як і вони, - і ви дізнаєтесь багато чого несподіваного, чого нема у ваших формулах. І тоді ви не будете такі самовпевнені у своїй перемозі. Я можу говорити з простими людьми, як один із них, бо я - Озвіріній, я - наче собака з їхнього двору, якій вони можуть розповісти все відкрито, чесно, без лицемірства; і тому саме я знаю, чим вони живуть, які у них настрої, наміри, тенденції і перспективи. А ви - митрополит кабінетний, але кабінетів також нових - кабінетів у фейсбуках, інстаграмах і хештегах; і тому вам ще треба пізнати справжнє непоказне життя людей, щоб могти визначати перспективи цього життя.
Частина 3: Усіх звірів випускають гуляти.
Пофігіній: Звірі мають сидіти в тюрмі! Але хочу зауважити: невже у нас сьогодні є потреба уточнювати назви? Я не визнаю ваших звинувачень, але чи справді важливо, як ми називаємося, якщо у нас відбирають можливість вижити? Мертві однакові всі: і люди, і звірі повертаються в порох. Але якщо Бог нас створив, то Він про нас і піклується, і дає можливості для повноцінного життя, бо Він Бог не бідності, а має всього вдосталь і дає вдосталь усьому творінню, що згоджується жити під Божим покровительством. І щодо імен, то мене теж не треба судити по імені.
Отже, спробуємо почати знову. Що ми хочемо і як збираємось цього досягти? Можливо, було трохи грубо заявляти про нашу обізнаність, але якщо ми і знаємо про гріхи і слабкості наших братів, то все одно намагаємось використати ці знання для спільного блага. Ми упевнені у нашій перемозі, бо ми вивчили ваші настрої (саме настрої ваших лідерів, які володіють повнотою інформації, а не пересічних, у яких обмежені і знання і можливості), і зрозуміли, що з ними до перемоги прийти неможливо. Ми б приєдналися до вас, якби була хоч маленька надія на ефективність вашої позиції. Але ваш світ - то світ фантазій, світ ваших дивовижних звірів - то світ неіснуючого. Ви навіть у звірстві своєму не щирі: за масками ваших дивних звірів ховаються хитрі задуми і плани цілком людські, і до того ж - людей беззаконних, а найчастіше - це просто старі і злобні звичаї людей зарозумілих і безкарних. Тобто ваше диво - це залишити зло безкарним. Але це псевдодиво і не диво взагалі, а лише прикриття злочинності. А ми піклуємося про загальне благо, в якому є місце і людям, і звірям, але відповідно до функціональності кожного. Ми обмежуємо звірів не тому, що вони нам не подобаються, а тому, що їхня функціональність потребує обмеження для власного ж порятунку.
Далі. Ви хвалитесь тим, що знаєте настрої простих людей, хоча у вас нема доказів, що ми знаємо ці настрої гірше. Але більше має значення, що ви можете дати цим простим людям. Якщо ви можете їм дати лише фантазії, то, може, краще б ви їх не знали і до них не лізли? Ви кажете, що даєте людям Бога, а не людські розрахунки, але чи можете ви дати людям більше, коли ви не можете дати менше. Ми ж не заперечуємо Божественне, а лише відмовляємось від того, що довело свою нікчемність і, відповідно, непотрібність.
Озвіріній: Так, ви відкидаєте те, що вже довело свою непотрібність, щоб встановити таке ж непотрібне, але непотрібність якого ще треба довести.
Пофігіній: Мабуть, ви хочете звинуватити нас у спрощеності підходів. Наприклад, якщо якесь правило працює на шкоду, то спрощений підхід полягає у тому, щоб встановити правило протилежне. Звісно, такий підхід може не призвести до позитивного ефекту, але все ж це рух у правильному напрямку, оскільки він виявляє, а не замовчує шкоди, і, виявляючи різні шкоди з різних сторін, такий підхід забезпечує поступове усунення шкод і загальне покращення життя.
Озвіріній: А де гарантії, що шкода нового, протилежного першому, правила не буде більша, аніж шкода правила першого. Можливо, у вас перебільшена шкода від першого правила, а через нерозуміння системи впливів явищ одне на одне заміна першого правила на протилежне порушує гармонію у значно більшій і вищій системі - тобто стає більшою шкодою, аніж нібито шкідливе перше правило.
Пофігіній: Тобто ви таки звинувачуєте нас у спрощенні. Можливо, наші рішення не завжди ідеальні, але можна поставити і друге питання: а чи бувають у нас можливості для кращих варіантів рішень? Коли проблеми загострюються настільки, що потребують негайного реагування, то зрозуміло, що можливостей для знаходження ідеального рішення, яке б враховувало усі зв'язки і впливи, - таких можливостей просто нема. Якби ми були не самотні у наших проблемах, якби, так би мовити, ваше високоповажне звірство зійшло на нашу грішну землю і допомогло нам у наших проблемах, то, мабуть, наші рішення були б кращі і корисніші для суспільства, але крики наших проблем до вух вашого високоповажного звірства не долітають. Ви знаєте, можливо, наша ніби надмірна науковість - це теж лише реакція на вашу високоповажну глухоту: ми намагаємось зробити хоча б щось, де без наших часто своєвольних намагань не можна зробити взагалі ні-чо-го.
Озвіріній: А може - вся справа у тому, що ви не здатні мислити у достатньому масштабі. Який смисл усього дрібного копошіння, якщо воно не дає позитивного результату? І я намагаюсь навчити вас мислити масштабно, але ви не хочете, бо у вас блинці жаряться на пательні, і вам потрібно за ними доглядати. Ви ніби говорите мені: слухай, допоможи з блинцями, посип їх ваніллю або додай сметани - бо це ваші проблеми. І коли я кажу вам, що завтра вам вже борошна ніхто не привезе - і це справжня ваша проблема, то ви ображаєтесь, ніби я вам не друг.
Пофігіній: Щось я не пригадую від вас корисних порад ані дрібного масштабу, ані великого. У вас переважно порада одна: шанувати ваше високоповажне звірство зі всіма шкідливими для нашого суспільства звичаями.
Озвіріній: Я вже сказав, що у вас нема доказів, що ваші звичаї кращі за наші, і тому, можливо, у вас говорять лише ваші страсті: заздрість, гордість і нетерпимість.
Пофігіній: У нас є докази: є пророблена логічна модель, що домінування ваших правил призведе до краху нашого суспільства.
Озвіріній: І скільки нам ще чекати, щоб з'явилась надія, що ваші людські правила можуть привести до успіху? Я задам вам питання: якщо шкоди в наших правилах так багато і загалом багато проблем, то чому у ваших рішеннях ви не шукаєте допомоги Божої? Ви скаржитесь, що рішення виходять не досконалі, то чому не вчитесь у своїх рішеннях шукати волю Божу? Чи у вас нема віри у те, що Бог благий, всюдисущий і всемогутній? Чи ви настільки віддалені від церковної практики і церковного досвіду, що вже і не бачите можливостей для того, що завжди було основою християнського життя, - пошуку волі Божої?
Пофігіній: А ви не припускаєте, що ваше звірство теж може не узгоджуватись із волею Божою? Ми принаймні намагаємось виключити і не робити те, що з досвіду церкви найбільше супротивне волі Божій. Але нашої Богоцентричності ви не приймаєте, бо вам ближче до душі ваша звіроцентричність. Ви настільки ідеалізували церковну звичку, що стали її рабом, не врахувавши те, що в церкві можуть приживатись і гріховні звичаї. Про це пише апостол: "увійдуть до вас (у церкву) вовки хижі, які введуть (у церкві) ганебні звичаї", і в притчі Євангелія бачимо, що бур'ян на доброму ґрунті проростає і росте не гірше пшениці. Як можна в такій ситуації самозакохуватись у свої церковні звичаї настільки, що відмовлятись від їх дослідження - чи чиста в них пшениця, чи все ж з бур'янами?
Озвіріній: Здається, я починаю звіріти. Ви так багато на себе берете, що можете справедливо потрапити під гнів, який падає від Бога на всіх зухвалих.
Пофігіній: А мені чомусь навпаки: зовсім не пофіг. Можливо - треба продовжити нашу дискусію в інший час.
Ведучий: Отже, ми побачили, що ефективніше було б використовувати в житті Божественне для нашого блага, але це значно зухваліше і небезпечніше, аніж використовувати людей. І так само не дуже безпечно підноситись над людською природою, бо ще не відомо, куди тебе занесе, і чи зможеш ти звідти повернутись. Дякуємо нашим гостям. Було цікаво, що сподіваємось повторити з новими силами і аргументами.
