У книзі 5 збірки "Про місто Боже" блаженний Августин розглядає причини, які призвели до могутності римську державу. Найбільше виділяє їх прагнення до свободи і народної слави. Свобода розумілася переважно як свобода від несправедливості, якою, у вигляді розумних і справедливих законів, римська держава навіть нагороджувала і поневолені народи. Прагнення слави теж було не безчинне і не хаотичне, а проявлялось у тому, що сьогодні ми можемо назвати націоналізмом. Блаженний Августин не ідеалізує ці схильності, але відзначає їх перевагу над багатьма іншими схильностями, серед яких і юдейські релігійні формалізм і буквалізм. Тому і тодішню колонізацію Юдеї римлянами він вважає закономірною і справедливою. Мабуть, і слова Ісуса Христа про те, що кесарю треба кесареве віддавати, лише посилювали такі висновки. Римська громадянська мораль вимальовується як майже ідеальна модель земного устрою суспільства, якій не вистачає до ідеалу лише стійкості до перемог. Римляни терпіли для слави своєї держави і поразки, і бідність зі скрутою навіть серед найвищої знаті, легко жертвували і життям і вмирали красиво заради загального процвітання римлян. Єдине, що їм не вдавалось без Христа - це перемогти перемогу, перемогти ту лавину розбещення, яка, як пророкували деякі попередники перемог і відзначали наступники, з неймовірною потужністю заливала римлян після кожної великої перемоги, і зокрема - ще після зруйнування Карфагена. Стародавнім римлянам вистачало розуму зрозуміти, що несправедливість і утиски - це поганий стимул для громадян, і що нема розумності в тому, щоб боротись проти власного націоналізму більше, ніж проти чужого. Розумність ця давала добрі плоди, але римляни часто забували дякувати Богу за цю розумність і впивались, п'яніли і дуріли від самолюбування. Можна сказати, що містична гордість юдеїв і раціональна гордість римлян призводили до однаково згубних наслідків, хоч і у різних історичних часі і місці. І блаженний Августин більше схиляється до раціональної синиці в руці, ніж до містичного журавля в небі. Людина, по його розумінню, не може бути владною над тим, що є у владі виключно Бога: існують і злі люди, і злі влади, але виправити людина може лише себе, коли усвідомить, що всяка влада від Бога, але не від Бога всяке бажання. Якщо люди іноді взагалі заперечують свободу волі і вибору людини, то хто все ж усвідомить і визнає цю свободу, то перш за все має владнати свободу волі свою, і на цю одну справу може не вистачити життя, так що заняття свободою волі іншого стають нераціональними і небезпечними. Християнська раціональність бл. Августина виглядає цілком переможною, і є в ній навіть щось від здорової містики, чого не скажеш про багатьох пізніших латинських християнських філософів, які відкинули цей якір раціональності і потонули в морі своїх містичних фантазій. І хоча тих, хто розбивався об цей якір чи камінь - неперебірливо ідеалізуючи раціоналізм і занадто сприймаючи його ще язичницькі здобутки, - теж загалом було немало, але християнський раціоналізм загалом можна назвати деревом добрим, з огляду на добрі плоди, які це дерево дає.
