З Новим Роком!

 З'їздив перед новим роком у Почаїв. 

  Штірліц виконував завдання на західній Україні. Коли він допоміг одній жіночці пронести сумку, то вона дала йому шоколадку. На обгортці було написано: Золотая Русь. Це провал. - подумав Штірліц.

  Хоча і до того Штірліцу були знаки, які сповіщали, що подорож буде непростою. Ось у Здолбунові йому зустрівся пес, у якого навколо голови і тіла було наче сяйво.

 

  Коли приїхав у Лавру, Штірліц побачив вказівки, що фотографувати і знімати на камеру заборонено. Хтось, мабуть, провідав інформацію про приїзд Штірліца і попередив адміністрацію Лаври. Але Штірліцу це було не вперше, і на те він і Штірліц, щоб фотографувати там, де фотографувати заборонено. Штірліц пішов ночувати у храм разом з бідними людьми, які не мали або не хотіли заплатити 40 грн за готель. Коли адміністратор спального храму побачив, що Штірліц лежить у куртці на голій підлозі, то дав йому каремат. Штірліц ліг і побачив перед собою картину "Милосердний самарянин". Це був ще один знак, що за ним слідкують.

  Штірліц ліг рано, бо о четвертій треба було вставати. Хоча до початку богослужіння залишалась ще година, але о четвертій адміністратор усім сонним особисто подзвонив великим дзвоником на вухо: підйом - і з храму! Штірліц одягнувся і попрямував на вихід. Одразу перед собою побачив ще одну багатозначущу картину "Вигнання з раю". Співпадінь бути не могло: його, Штірліца, жорстко пасуть.

   Було очевидно, що проводити операцію зараз вкрай небезпечно. Довелось обмежитись загальними зовнішніми спостереженнями. Що можна було б відзначити для Центра: українофоби є, але загалом українофобії нема. Не допрацьовуєм. Хоча, звісно, більшість книг, які там продаються, одобрені Центром, і загалом Лавру можна сприймати як рай для москалів: служба на понятном і українські баби варять борщ, але боюсь, що це зовнішнє благополуччя досить хитке. Ось можете поглянути на оце:

http://lavka.pochaev.org.ua/id/svyate-evangel-568.html

http://lavka.pochaev.org.ua/id/novyy-tovar-432.html

Це ж так до чого може дійти? 

  Наших людей там багато, але їм все менше приділяють уваги: на свої очі бачив, як священник сидить для сповідання і позіхає, бо до нього ніхто не йде на сповідь... І це при тому, що на богослужінні в будний день десь біля чотирьох сотень чоловік... 

  Філаретівців на поминання не записують - це добре. Але, на жаль, мощі преподобного Іова для людей мають більше значення, ніж поминання теперішніх ієреїв. А до мощів пускають всіх і не питають, чи філаретівець чи зі згоди Центра. І осмілюсь висловити припущення, що поки є мощі преп. Іова, то український дух з Почаїва повністю витравити не вдасться: то тут, то там він все ж проривається. З цим треба щось робити, і не будь я Штірліцом, якщо в мене нема плану. А план такий: треба заборонити філаретівцям доступ до святинь і до мощей преп. Іова також. Почати все потрібно з "благого возмущєнія": а до яких пір нечестиві розкольники будуть оскверняти православні святині своїми мерзкими лобизаніями?! Іов Почаївській - не розкольник, щоб до нього розкольників допускати!.. і т. д. Потрібно запровадити опитування всіх, хто підходить до святині: Філарету анафема чи ні? Якщо ні - геть із Лаври. Це, звісно, викличе обурення зі сторони філаретівців, і вони все активніше будуть робити спроби захопити Лавру силою. А нам хіба не цього треба? Як кажуть діти: з Новим Роком, миу, здойобля! Хай хохли поб'ються, а ми посміємось. Філаретівці будуть дискредитованими, а тих, які під Ценром, ми будемо ублажати, що вони все роблять правильно, коли б'ють філаретівців, а не йдуть з ними на діалог або компроміс. Це головне: не буде діалогу, не буде і компромісу, і згоди не буде. Доти ми і будемо сильні там. 

  Є в Україні люди, які вже задають питання: скільки відрубаних українських голів коштує позолотити храм? Ці питання мене тривожать. Нам потрібно діяти твердо і рішуче, не шкодувати коштів для збереження нашого впливу. Адже якщо буде допущено перехід УПЦ МП на українську вимову ц.-сл. мови, то від наших пожертвувань ми не будемо мати жодного зиску. Іскупующе время, яко дніє лукави суть. З найщирішими побажаннями для Центра, ваш агент Штірліц із Почаєва.

 

 

 

Прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете

  Волшебники летают, но не часто и не как рабы. Такой волшебник прилетал в Севернороссию - Советская власть ему имя. В то время, когда белогвардейские войска северных пытались истребить почти такие же по идеологии белогвардейские войска южноросов, в среду этого белого угара вдруг прилетает на красном петухе Волшебник-Комунизм, взмахивает волшебной палочкой, и враждующие народы вдруг, по мановению палочки, понимают, что в мире им будет жить лучше - в этом новом Коммунистическом мире. Волшебник, видя что его волшебство действует, машет палочкой вновь и вновь - и, как в сказке, вырастают заводы, фабрики, самолеты, космические аппараты и водородные бомбы. Все довольны, никто не голоден, есть еда, есть семья, и дети учатся решать уравнения. И только один Волшебник как-то все больше удаляется, уединяется, как будто что-то пытается скрыть. И это правда: Волшебник хочет скрыть тот факт, что волшебная палочка, оказалось, имеет ограниченный ресурс, и ресурс этот уже на исходе. И эта правда как-то не вписывается в атмосферу всеобщего ликования окружающего народа. Волшебник вспомнил про свой вертолет и периодически захаживал в свою тайную мастерскую, прихватив в охапку журналы "Квант" и "Радиолюбитель". Вертолет требовал ремонта и советские журналы в этом очень пригодились: за несколько лет вертолет был не только отремонтирован, но и модернизирован.
  И вот, одним летним днем, в небе затрепетали лопасти победительным ревом. Волшебник смотрел в окно: как его будут провожать? Или, может, никто и не заметит? Ну, нет, его - Волшебника, который спас страну - должны заметить и поблагодарить хотя бы взмахом платка!.. Но, увы - никто не обратил внимания на улетающий вертолет Волшебника: мало ли кто там летает, у нас этих вертолетов как жаб в озере...
  И исчезли все чары. Вдруг и северноросы и южноросы (да и не только) увидели, что их уже мало что обьеденяет: каждый начал строить не чужую, а свою белую гвардию. Вспомнились старые обиды, вспомнились старые войны. Все стали как-то одинаково эгоистичными. Была только одна разница: некоторые еще надеялись, что Волшебник вернется - да, в том же голубом вертолете и бесплатно покажет кино... "Милые, глупые люди, - думал Волшебник, покуривая трубку возле бассейна в Маями, - они думают, что Волшебник не понимает, что они любят больше не самого Волшебника, а его вертолет...".

Истины, которые трудно понять русским

1. Наличие в Украине УПЦ МП и множества русскоязычных - это не оправдание, а факт, который усугубляет вину за агрессию: мы вас терпели, а вы не захотели.
2. Те, кто принимают решения, обращают мало внимания на ваши исторические опусы и объяснения, что украинцев придумывали сначала хазары, а потом все подряд. Ваши обширные тексты могут повлиять лишь на тех, кто не принимает решений в Украине и на условном Западе. Ваши оправдания влияют преимущественно на жителей России, которые в них находят  себе оправдание за "Крым наш!". 
3. История нацистской Германии не повторится в русском варианте. Элита условного Запада обслуживается хорошей медициной и на амнезию не страдает. Помнят хорошо Германию, и никто не собирается забывать Крым и Донбасс. Более того - есть опыт решения вопроса, и все решится значительно быстрее, чем с Германией.
4. Синтез трех предыдущих: чем больше разговоров о том, что Крыму нужно какое-то изменения статуса в составе Украины и т. д.  - это лишь свидетельство остроты нацистской болезни России. Чем сильнее болезнь - тем сильнее надо будет делать профилактику ее рецидива после излечения.
  Иными словами: похоже, что вы уже договорились до того, что вопрос возвращения Украине Кубани уже не стоит - он уже рошен, так сказать. Еще немного помашите триколорами  - и туда же уйдут Белгородщина и Стародубщина. Успехов вам.

P. S. Сепаратисты жалуются, что не смогут жить в одной стране с теми, кто в них стрелял. Мы их прекрасно понимаем.

Прояснення стосунків

- Мені здається, що я взявся не за свою справу.
- А хто тобі сказав, що це була твоя воля взятись за цю справу? Хіба це не було призначено тобі згори?
- Ну, знаєш, усі ці видіння - все це так ненадійно. Була б впевненість, якби я бачив хороші плоди своєї роботи: якби я бачив, що ті, хто мене слухає, живуть у істині і любові. Але я цього не бачу і тому сумніваюсь. Що скажеш?
- Дін! Дон! Дін! Дон!
- У-у-у, от так завжди: на самому цікавому місці все закінчується якимсь дзеном...

Пригоди доброї людини

Несу я, значить, труп котика у відрі до ветлабораторії на експертизу. Заніс. Сказали, що результат на сказ буде вечером (ну, покусав трохи нас котик - пручався). Іду я далі у поліклініку, щоб записатись на профілактику про всяк випадок. Іду, значить, по тротуару, дивлюсь - якесь лице підозріле йде навпроти. А у мене в руці відро пластамасове. Підходить він, а я йому цим відром - по голові. "Ах, - кажу, - ти скотина, зараз я тобі!" І йому ногою в живіт - "це тобі за маму!" Потім правою по щелепі - "це тобі за дєдушку!" Потім коліном по печінці - "це тобі за хрестик і котика!" Він вже захитався. Я йому: "спробуй ще мені раз на дорозі стати - пошкодуєш!" - і головою йому в носа!.. Він так і розплестався по землі..
  Ну, іду я далі в лікарню, в приймальне:
- Тук-тук.
- Заходьте. Що у вас?
- Підозра на сказ.
- Сідайте. Розповідайте.
- Ну, котик захворів. Ми ж то думали... і т. д.
- Ну, ми вас запишемо, а коли прийдуть результати експертизи, то і вирішимо, що далі робити. Прізвище ваше... Адреса... Телефон...
- Так, без бюрократії в нас не можуть: скрізь бумаги, відмітки, звіти.
- Ну да, такий порядок. Ви нервуєтесь?
- Та ні, все нормально. То так, щось політика згадалась.
- В нас ніякої політики. Лише медицина.
- Я вам вірю. Зозуля Віктор Миколайович...
- До побачення.
- Легкого чергування.

Всяка влада від Бога

  Тоді, за велінням Божим, прийшов до царя Давида пророк Нафан і сказав: "В однім місті жило двоє людей: один багатий, а інший – бідний. Багатий мав численні стада великої і дрібної рогатої худоби, а в бідного не було нічого, окрім однієї овечки, яку він купив ще ягнятком і ростив її разом зі своїми дітьми; вона їла, пила, спала разом з ним і була для нього немов дочка. Та прийшов до багатого мандрівник. Однак він пошкодував своїх овець і волів, аби почастувати подорожнього, а взяв овечку у бідного і заколов її для свого гостя".
  Цар Давид вельми розгнівався на таку людину і сказав Нафанові: "Клянусь Богом, людина, вчинивши зло, гідна смерті, а за овечку він мусить заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, не маючи співчуття".
  Тоді Нафан сказав Давидові: "Ця людина – ти. Так каже Господь Бог: Я помазав тебе в царі над Ізраїлем, Я позбавив тебе від руки Саула, навіщо ж ти знехтував Господнім словом? Дружину Урії ти взяв собі, а його ти вбив мечем аммонитян. За це меч не відступить від дому твого. Я учиню на тебе зло з дому твого".
  І сказав Давид Нафанові: "Згрішив я перед Господом".
  Нафан відповів йому: "Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш, але помре син, що народиться у тебе". І пішов пророк Нафан у дім свій.

В идеале

   В формировании и характерологической стабилизации мотивов, в пе­реходе их на уровень ценностей «я» важная функция принадлежит «внутреннему пути действия» или «способу жизнен­ного действия». Расширенно его можно определить как установившуюся в сходных жизненных ситуациях связь иерархически организованных целей жизненного действия с когнитивной моделью действия, с интеллектуальными, инструментальными, предметными и социальными средствами действия, с оценками личностью своих операциональных возможностей, с промежуточными и конечными результатами действия, с объективной и субъективной эффективностью действия, с рациональной и интуитивной регуляцией действия. В идеале, элементы и их связи в составе способа действия должны быть рефлексивно представлены личности. Тогда, зная детальные различия разных способов, она всегда сможет сделать гибкий жизненный выбор: что делать и как действовать.

   Использование определенного способа приводит к зрелому осмысленному действию при следующих условиях: первое, если личность пытает­ся согласовать образ и концепцию действия с исходными в данной жиз­ненной ситуации мотивом и смыслом; второе, если личность интуитивно и рефлексивно выбирает наилучший из доступных способов и ставит реалистич­ную цель; третье, если личность движима силой креативности, исходящей из опыта творчества; четвер­тое, если она поддерживает в себе установку на само­стоятельность, активность и инициативу; пятое, если личность в своем намерении действовать «верна себе»; шестое, если применение избранного способа может привести к продуктивному результату, который бу­дет социально одобрен.

   Такой подход личности к определению способа жизненного действия означает, что она осознанно, самостоятельно и избирательно включается в деятельность или поступление, что сама личность со своей субъективной позицией является «элементом» собственной активности и ее намеченного способа. Зрелые смыслы, мотивы и я - ценности присущи, как правило, личности, искусной в способах жизненных действий. Становление характера в виде системы обобщенных, устойчивых, побудительных смыс­лов сопряжено с развитием способнос­тей к самостоятельной, деятельной, продуктивной жизни. Мотив, смысл и характер формируют смыс­ловой план жизненных отношений и действий; способ и способности образуют и развивают их операциональный план.

   Мера реализации способностей в продуктах деятель­ности и конструктивных влияниях на других определяет изменения в смыс­ловом мире личности. В частности, когда личность до­стигает результата, который существенно выше или ни­же исходного смысла действия, и это происходит в зависимости от уровня развития ее способностей и определенного социального контекста, она бывает вынуждена произвести смысловую переакцентировку. В одном случае она начинает искать более зрелый смысл даль­нейшей жизнедеятельности, в другом - углубляет исходный смысл, в третьем - снижает смысловой уровень действий.

Старовойтенко Е. Б.

Святий пророче Науме, моли Бога о нас

Молим Тя о сродниціх наших, Госпоже Всецарице, 

 ісціли недуги неісцільния, 

 устави раковия язви стуженіє, 

 терпініє неістощимоє страждущим даруй 

 і водами покаянія омий сердца їх.

Канон Пресвятой Богородиці пред іконой Єя "Всецарица"

  Господь довготерпеливий і великої потуги, та очистити винного Він не очистить. Господь у бурі та в вихрі дорога Його, а хмара від стіп Його курява. 

Як загнівається Він на море, то сушить його, і всі ріки висушує, в'яне Башан та Кармел, і в'яне та квітка Лівану.  

Це за многоту блудодійства розпусниці, привабно ласкавої, вправної в чарах, що народи за блуд свій вона продавала, а роди за чари свої. 

Всі фортеці твої, мов ті фіґи з доспілими овочами: коли затрясуться, то падають в уста того, хто їх їсть.  

Води на облогу собі набери, твердині свої позміцняй, увійди до болота та в глині топчись, форму на цеглу візьми міцно в руку.

mama mama i'm coming home

Ікона архистратига Михаїла з кліроса нижнього храма Михайлівського собора

Гінкго Білоба у парку

Внизу під деревом

Те саме

Майже там само

Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? ... її геть викидають.

   Погуглив - і нічого не знайшов про те, що зробив вітер у Немирові і ще у деяких селах поблизу.
Мені самому розповіли у минулу неділю, а вітер був ще до Введення, десь біля 2-го грудня. Погляньте на фото.


  Може, ви і не помітили нічого незвичайного, але над центральним куполом нема хреста. Вітром здуло.

  Звісно, можливо, це всього навсього помилки у будівництві. Але навіть якщо і так, то все одно це сприймається людьми як недобрий знак. Як не дивно, але мене цей знак не бентежить. І не тільки через те, що я не відношу себе цілковито до парафіян цього храму, але і через те, що я здогадуюсь, за які гріхи це все діється. Перше - це, звісно, заборона використання на богослужінні української вимови ц.-сл. мови. І це не тому, що цим вони (а храм цей підпорядковується ігумені Немирівського монастиря) ображають мене, а тому, що цим вони ображають взагалі всіх українців. Але постає питання: українську вимову забороняють не тільки в цьому храмі, чому ж тоді саме цей храм так відзначений? Друга причина - скорочення богослужінь. Цей Михайлівський храм - ніби для мирян, і зі згоди ігумені перестали читати кафісми і псалми після "Всякоє диханіє". Багатьох церковних старожилів це справді бентежило, бо таких порядків ми за багато років ніде не бачили. Але ніби заради немочів людських правило таки ввели вже не один рік. Згадується відповідь Іоана Золотоустого на питання "чи можна облишити псалтир": краще сонцю не світити, ніж облишити псалтир. Як на мене, то заради немочі людської (хоча причиною цієї немочі може бути саме і недостача молитви), то можна скоротити кількість служб, а не скорочувати саму службу. Опущення псалтиря - це зміна структури богослужіння, яка вироблялась Церквою більше тисячі років. І це бентежить. А те, що хрест впав, - не бентежить: церква не в бревнах, а в ребрах.

Одна з багатьох невигаданих історій

  В голод два мужики ходили по лісі, шукали якогось моху, щоб поїсти. Повіддаль за ними ходив ще один мужик. Чого він ходив - ніхто не знав. Але ось той третій наблизився до смерті і позвав тих двох. "Хочу посповідатись перед вами. Знаєте, чого я за вами ходив? Та дивився, кого з вас можна було забити та й зварити якогось борщику... Але дивився я за вами, дивився: а ви ж такі худі - одні кістки і шкіра. Не наїмся я з тих голокостих, подумав. Та й перестав за вами ходити".

Угорю я, и мне, угорелому, пар горячий развяжет язык

По словам В. Анисимова, именно под влиянием главы УПЦ Киевского Патриархата Филарета Господь перестал поддерживать власть Виктора Януковича и она развалилась: «Во времена Януковича он был тише воды, ниже травы, быстро вспомнил, что он коренной дончанин, выслужился до того, что впервые был удостоен чести от имени всех конфессий воспеть хвалу власти и лично Виктору Федоровичу на ежегодном благодарственном молебне на Владимирской горке в декабре 2013 года. Господь, как известно, такого святотатства не выдержал, и через месяц власть развалилась, а Филарет стал зажигать на майдане, клеймя того же Януковича».

http://bogoslov-club.org.ua/?p=8113#more-8113

Минин и Пожарский как представители московской хунты

Святитель Феофан Затворник о хунте 

 По-моему, военная карьера - есть самая лучшая.

 Учь (интеллигенция) наша почти сплошь и рядом вся

 перелгалась. Судьи в том только и упражняются, 

чтобы покривлять весы правды. Остается жить частно

 помещиком, делая вокруг посильное добро,

 или идти в военную... Блажь заходит и к военным,

 но пушки все выбивают из головы, и там всякий невольно

 вспоминает Бога и крестится.  Военный путь 

самый хороший - чистый, честный, самоотверженный.

  Какое терпение надо иметь, чтобы смотреть на исторические события с многостолетней перспективы. Как же всё повторяется и в какое уныние всё это может вовлекти. Сегодня зелёные в северных воротах, а синие - в южных; завтра наоборот: синие в северных воротах, зелёные - в южных. Погнали мячик, ребята! Так это должно выглядеть в глазах ангельських, которые наблюдают ход истории уже тысячи лет.

  Сегодняшние русские поразительно напоминают южноросов 17-го века: такие же умные и горделивые. Сагайдачный подошел к Москве, но не все проявили решимость и хунта борцов за незалежность Московии в лице Минина и Пожарского успела укрепиться, и шанс был упущен. Соратники Сагайдачного в гневе: ну, мы же говорили, что надо было брать Москву! Надо было делать это быстро и не раздумывать! Мы же не желали московитам зла, мы несли культуру и просвещение братскому московскому народу! А теперь - они насобирали отряды с разных диких племён и на своих майданах дружно кричат, помахивая мечами: кто не махает, тот литвин! Теперь уже поздно брать Москву. Как бы и самим не сложить головы...  

  Что-то напоминает, правда?

  Умность и горделивость южноросов 17-го века закончилась веком  18-ым: южнорусское войско - Запорожская Сечь была разогнана, а южнорусское произношение вытеснено из церковной и образовательной сфер. Настал век 19-й век - век украино-южнорусской ночи.

  История повторяется. Только команды поменялись местами. Ну, разве что полузащитник зелёных получил травму, а нападающего синих удалили за нарушение. А еще разрешили допинг, и все футболисты стали бегать быстрее, и потому матч сократили с полутора часа до одного часа. Спрашивается: обязательно ли быть пророком, чтобы спрогнозировать ход событий? 

  Пусть живёт хунта!

 

Якось все підозріло просто

Сьогодні мені з'явився Ангел Бога, якому я служу.
Ангел: Тобі треба готуватись до виходу на служіння, для якого ти призначений. Вже дуже скоро.
Я: Гм, якось так несподівано. Ну, припустимо, що українці мене за це не вб'ють... Але що робити з росіянами? І, особливо, з їхніми ядерними зарядами?
Ангел: Не бійся: жоден з них до України не долетить. І, якщо ти хочеш, то я можу хоч зараз підірвати будь-який з них на території Росії...
Я: Е-е-е... ямщік нє гоні лошадєй... ну, в смислі, я ж не ставлю собі знищення людей за мету...
Ангел: Але скажи росіянам, щоб вони не дратували Бога і поступово, але впевнено виходили і з Донбасу і з Криму так само, як вони туди і зайшли.
Я: Добре. Скажу.

P. S. Правильно було б написати, що я бачив видиння подібне до Ангела Божого. Я так не написав, бо перебував трохи у шоковому стані. Тепер пишу це доповнення, але залишаю і оригінал. Намагаюсь не відходити від традиції отців обережно ставитись до різних знамень і видінь. Мабуть, треба ще раз перечитати свт. Ігнатія "О чувственном видении духов".

Прп. Паїсій Афонський

...Те, що в деяких людях нема злоби, але є просто поверховість, значення не має. Бо ж спокуси своєю поверховістю вони теж створюють.
...Тим, хто знаходиться в неправильному духовному стані, Бог своєї благодаті не дає. Інакше Він допомагав би дияволу.
...Треба робити добро там, де в ньому є найбільша необхідність.
...Злоба і страждання - це одне і те саме.
...

Все геніальне просте, але не все просте геніальне

  Графік ACEGJ - умовно могутність імперій. Графік ABFIJ - умовно духовність імперій. Все пояснення до графіків - досить нудне, якби не 4-та - парадоксальна фаза: духовність росте, а імперія занепадає.
  Колись робив аналіз Рос-мос-імперії. Був дуже здивований, що рік приєднання України співпадав із піком духовності. Виходить: Богдан був приречений. :)
  Зараз вже цим не займаюсь: суєта суєт. :)

Хай Бог милує

Аж ось вибухла революція. Отже можна собі уявити, що почуло недодушене, затоптане, понижене українство, коли залізна рука спала з його горла, коли воно могло підвестись, умитись, людськими, не запльованими очима глянути в очі таким же людям, рівним, дружим, радісним. Уся замучена душа українства в ці дні побожно стала на коліна й молилась Революції: „Нині одпущаєши раба твого, Владико”.

Володимир Винниченко. Відродження нації. 

Сутність орди

  Об одном только помяну: враг усиленно старается внушить не тотчас, как замечено прегрешение, приступать к делу внутреннего себя от него очищения, а подождать немножко, не день и не час, а немножко. Но только согласись на это, он подставит другой грех, после греха языком грех оком и еще каким чувством, а этого греха очищение поневоле уже отложишь, потому что надо прежде очистить предыдущий. И пойдет, таким образом, отлагание на целый день, и грех за грехом наполнит душу. Вечером, до коего обычно откладывается дело покаянного себя очищения, ничего не видно в душе определенного - там шум и смятение, и мрак от множества допущенных падений. Душа похожа на очи, пылью набитые, или на воду, помутившуюся от множества нападшего туда сора. Как ничего не видно, то дело покаяния совсем оставляется, но вместе с тем и душа оставляется мутной и смятенной.

http://www.wco.ru/biblio/books/bran1/Main.htm

Про поступовість і послідовність

  Є така історія з демонського царства. Ну, приходять різні демони до диявола зі звітом про виконану роботу. Один звітує: я спровокував заворушення в місті, і загинуло 10 тисяч людей. Інший теж звітує: я спровокував війну між народами, і загинуло 50 тисяч людей. Диявол спокійно сидить вислуховує, позіхає і киває наступному до звіту. Наступний скромно промовляє: ну, я 40 років ходив за одним монахом, щоб спровокувати його на блуд, і нарешті я досяг успіху... Диявол встає, підходить до демона і кланяється йому в ноги, промовляючи: ти найкращий демон і ти заслуговуєш найвищої нагороди!

  Є інша історія. Один ігумен монастиря теж досліджує своїх підлеглих монахів – хто що доброго зробив. Один монах каже: я вирощував пшеницю, змолотив, пік хліб, і нагодував 10 тисяч бідняків. Інший: я служив безоплатно в лікарні і виправ білизну для 50 тисяч хворих. Ігумен спокійно досліджує далі. Один з монахів звітує наступне: я впав в блуд, але після того не полишив свого молитовного правила. І ігумен каже всім: ось цей монах здійснив найбільшу перемогу над демонами і його треба відзначити і потішити.

  Здавалося б, що спільного в цих історіях? А спільний в них висновок: протилежності не так потішаються з власної маси, як з відсутності своїх протилежностей. Тобто: для зла не так важливе збільшення зла, як зменшення добра; і для добра не так важливе збільшення добра, як зменшення зла. Ну, облишимо царство зла, але запитаємо про добро: чому так? Можна було б задати завдання для доманшього розв'язку, але тут не той формат. Тож пояснюю: все так тому, що збільшити добро ми можемо лише з Божою допомогою, а зменшити зло – можемо і самі. Тобто збільшення добра – це добре, але це те, що від нас мало залежить, а зменшення зла – це саме і є наш прояв у цьому житті. Це вам підтвердять і психо-неврологи педагогічного спрямування: все позитивне виховання – це формування гальмівних механізмів психіки. Процеси збудження відповідають за генерування ідей і є наближенні функціонально до інтелектуальних здібностей, до, так би мовити, формування диявола всередині нас. Саме так, бо якщо брати інтелектуальні здібності без будь-якого спрямування на добродійність, то це буде хаос безлічі ідей. Ну, диявол він такий. А з часом буде ще більше ідей, і ще більше хаосу.

  Замкнене коло. Чи просто коло? Інь – той, що не янь? Хто мене визволить із цього тіла смерті? - вигукував апостол Павло. А чому б не сказати «кола смерті»? Або просто - з цього матеріального світу, що має потребу в послідовності і поступовості? Ну, хто-хто – Бог і визволить, але чи сподобається тобі існування без послідовності і поступовості?

- Як це?

- А чого ти запитуєш?

Людожер, син людожера

Благочестивий муж Туптало Сава,
Запорожскаго войска честь і слава,
В Богоявленский день отверсту небу
Восшествія тамо совершил потребу,
В третій час на день третьяго року
Сем сот тисящна - з троїчна кроку,
В троїчном кирильском почи чину,
Душею Тройци лице зрит вину.
В віку сем добрі жил сто і три літа;
Оби сторичну взял мзду троїчна світа.

Святитель Дмитрій (Туптало) Ростовський.

Шанель №5

VIII


Діждалася... Відкрились очі;
"Це він!" - подумала вона.
Тепер, ой леле! дні і ночі,
І сну жарота самітна.
Все повне ним; чудесна сила
Мрійливу діву охопила
Тісним кільцем. Докучні їй
І гомін лагідний людський,
І погляд челяді дбайливий,
З журбою в глибині очей
Вона не слухає гостей,
Клене в душі їх рій шумливий,
І їх одвідини гучні,
І всі розмови їх нудні.


IX


Тепер з яким вона тремтінням
Солодкий розгорта роман!
З яким кипучим оп'янінням
П'є чашу пристрасних оман!
Диханням творчості живої
Одухотворені герої,
Коханець Юлії Вольмар,
Малек-Адель і де Лінар,
І Вертер, мучень бунтівливий,
І незрівнянний Грандісон,
Що нам лиш навіває сон,-
Усі в уяві нетерпливій
В єдиний образ одяглись,
Усі в Онєгіні злились.

http://ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=320&bookid=7&part=0&sort=0

***

Згадай, безумче! Світ — не тільки ти:
Крім тебе є думки, планети, птиці.
Є з'явища такої красоти,
Яка тобі, дурному, і не сниться!

Вмираючи, умій зо співчуттям,
З усмішкою поглянути навколо…
Хто злився раз із світовим життям, —
Згниє в землі, але не вмре ніколи!

М. Рильський.