Коли вони назвали себе русскими, то я не звернув на це увагу, бо я не був русским. Коли вони назвали себе славянскими, то я не звернув на це увагу, бо я не був слов'янином. Коли вони назвали себе індоєвропейськими, то я не звернув на це уваги, бо я не був індоєвропейцем. А от коли вони назвали себе землянскими і почали знищувати китайців, називаючи їх недоземлянами, то вже не було кому допомогти китайцям, і китайці були знищені. Я був маленьким і мене виховали у дусі справжніх землянських: по вихідних ми ходили до церкви і славили Бога землян, який дарував землі мир. В неділю після церкви ми пили брагу, а потім, у будні, похмелялись і займались тварино-огородництвом. Мене, як і багатьох землянських китайського походження, від браги часто нудило і я бігав на околицю проблюватись. Там, на околиці селища міського типу я зачепився за корч і впав у невеличкий рів. Копнувши з досади ногою землю, я разом із землею вижбурив на поверхню щось подібне до стародавніх пластикових банківських карток. Я підняв і прочитав на картці напис: "Візитка Яроша"... Тоді я навіть не здогадувався, які проблеми я відкопав і взяв собі до рук.
Звісно, хто такий Ярош - про це вже не пам'ятали прості мешканці провінційних містечок, як часто вони не пам'ятали, що колись їхні предки були індусами чи британцями, чи французами, а не землянськими. Але коли я показав карточку свому родичу із Вищої Школи Землянських Шанхайського Округу, то він чомусь раптово зблід, вибіг з мого дому і більше ніколи не з'являвся і не відповідав на дзвінки. Через кілька днів, повертаючись додому із продуктового магазину, я помітив, що за мною слідом ув'язався чоловічок у чорному плащі і капелюсі. В чоловічка було безколірно-сіре обличчя і його очі ніби не рухались, а дивились відсторонено ніби у одну точку простору перед собою. Чоловічок з'являвся періодично по кілька разів на тиждень. Незважаючи на загальну відразу від його образу, я вирішив, що пасивність із моєї сторони буде мені не на користь. Я потребував інформації, і для цього потрібним вважав контакт. Одного разу, зайшовши за кут будинку, я за цим кутом тут же і причаївся. За хвилину, коли з'явився сірий чоловічок, я вискочив прямо перед нього і сказав звичною тоді для усіх землян мовою: "Ізвінітє, сігарєткі нє найдьотся?!" Сірий чоловік, зхоплений зненацька, нарешті трошки налився кольором - червоним, мабуть, від люти. Його очі удвічі збільшились у діаметрі і тепер дивились мені прямо у вічі. І очі, і обличчя були такі напружені, що здавалось - лопнуть. Не відводячи погляду, чоловічок розтягнув губи і оголив стиснуті зуби. Потім, не розтискаючи зубів, прошипів незнайомом мені тоді діалектом: "Здо-ро-вень-кі бу-ли!" Очі його зблиснули червоним жаром розпеченого вугілля. Потім так само раптово стухли, губи стягнулись, чоловічок відсторонено опустив голову з очима, розвернувся, і плавно, ніби кішка, побіг геть...
Що ж, інфоомації було небагато: "Візитка Яроша", "Здоровенькі були" і невимовно-парадоксальна лють чоловічка.
Наступного дня чоловічків було вже двоє, і вони вміло тримали дистанцію. Керівник виробництва, де я працюю, влаштував мені допит, засипав питаннями: Чому я іноді не до кінця вистоюю богослужіння? Чому іноді уникаю святкового пиття браги? Якщо у мене блювота, то чому я не вживаю рекомендовані Урядом Землянських протиблювотні таблетки для східних землянських?.. Найменше питань було про саме виробництво. Тоді я вперше подумав про втечу, бо зрозумів, що оточений звідусіль і що спокою мені не дадуть.
Куди було тікати? Світ вже десятки років як жив у абсолютному мирі і благоденствії. Тікати від миру і благоденствія? Але навіщо? І як? Розпач від однакової безперспективності альтернатив роздирав мені груди. Я витягнув картку. Червона і чорна полоси. Тризуб із мечем посередині. Я вдивлявся знову і знову... "Ти не один" - ніби промайнуло у просторі і думках і залилось невидимими райдужними спалахами... Ранець був уже спакований. Я вийшов з будинку, зачинив двері і впевнено пішов у непроглядну пітьму.
