Тисяча і одна ніч українського розуму (вступ і перші глави)

Людям подобаються солодкі ілюзії. В глобалізованому світі солодкі ілюзії стали провідним товаром і провідною зброєю. На курсах духовних семінарій у Москві, можливо, і протиставляють Дейла Карнеґі і Авву Дорофея, але на практиці світській і навіть церковній Дейл Карнеґі залишається передовим і незамінним: дай людині ту ілюзію, яка їй сподобається, і ти отримаєш ключ управління над нею. Управління досягається використанням моменту контрольованого запізнілого просвітлення: коли людина усвідомлює, що тривалий час активно вірила у пустоту, то вона від цього відчуває подавленість і упадок сил, і в ці контрольовані моменти слабкості людиною набагато легше керувати зі сторони. Тарас Григорович Шевченко називав це "спочатку приспати, а потім збудити (пробудити, контрольовано просвітити) окрадену у вогні".

У воєнних психологічних операціях як приманку використовують і ненависть до агресора, гнів і відповідне бажання від нього відсторонитись - ніби правильне бажання, але якщо його змішати з приємною для жертви неправдою, то і його можна використати.

Ілюзія №1: Україна в 1991-му році стала незалежною і самостійною державою

Якби це був десь 1691-й рік, то було б правдиво, а в кінці 20-го століття людство вже міцно стало на глобалізаційні рейки, коли інформаційні впливи можуть іноді важити більше за формальні кордони. В Україні залишились цілі багатомільйонні організації московського інформаційного впливу. Таку організацію, як УПЦ МП, можна спокійно вважати московською окупаційною адміністрацією гібридного типу в Україні. Особливістю церковних організацій є їх сакралізація і подавлення критики, тому віряни чужих церков — це надійні солдати чужих армій в сучасному світі.

Ілюзія №2: Мойсей 40 років виводив євреїв з Єгипту

Не 40, а 80. Мойсей проявив ініціатву виходу з Єгипту ще за 80 років до завоювання євреями Палестини, коли вбив єгиптянина, що кривдив єврея. Але євреї йому тоді відповіли: ти що — нас усіх хочеш повбивати, як того єгиптянина?.. Тобто Мойсей вже тоді бажав їх виводити з Єгипту, але мусів навіть тікати і переховуватись у іншій землі 40 років, чекаючи на проростання в народі самої ідеї виходу з Єгипту. Потім ще 40 років тривала реалізація ідеї.

Цю ілюзію сьогодні часто використовують задля каналізування деокупаційної протестної енергії: ну, мовляв, давайте зараз піднажмемо, рябінушка ухнєм — і вирішимо всі наші проблеми під пильним окупаційним контролем. Але, по-перше, окупанти створюють проблеми, а не вирішують, а сама проблема деокупації після тривалої окупації вирішуються досить довго з причини виробленої лояльності до окупанта.

Ілюзія №3: скажена Машка краще ведмедя

Ми звикли сприймати легку форму навіженості чи скаженості як щось менш шкідливе, ніж грубі форми агресії. Насправді ж, легка навіженість готує ґрунт і комфортні умови для агресії ведмедя. Сам ведмідь може прийти, але не мати успіху, бо діє дуже грубо і незграбно. Самотній прихід ведмедя також сприяє усвідомленню небезпеки і вжиттю відповідних заходів, обережності, серйозності і дисципліні. Тобто самотній прихід ведмедя зовсім не ґарантує наступного приходу скаженої Машки, але навпаки — оберігає від нього. Натомість самотній прихід скаженої Машки майже ґарантує наступний успішний прихід ведмедя. Скажена Машка переводить усі серйозні проблеми і питання на сміх, і людина втрачає світоглядні орієнтири, які їй потрібні для протидії агресивним впливам. Скажена Машка — істота переважно індивідуалістична, що вчить сподіватись лише на себе, відкидати і осміювати колективні зв'язки, відкидати всякий смисл і ціль людського життя заради короткочасного успіху і перемоги.

Ілюзія №4: "Никогда мы не будем братьями" — це хороший патріотичний вірш.

Я не стверджую, що автор цього вірша є агент ФСБ, бо можливо, що це просто людина, яка не знає правил інформаційної безпеки, і її просто використали тим, що розрекламували її вірш. Ну, що ж, реклама і емоції — одне, але що ж за ними? Преподобний Никодим Святогорець пише, що ми неправильно судимо про речі через те, що не вдивляємось в їх глибину. А в глибині цього вірша - звичайна приємна ілюзія і заперечення об'єктивних речей, які колись вдарять “бездумно прожитими роками”. Українцям приємно відсторонитись від агресора, приємно не згадувати, що ми цьому агресору і самі сандалі підносили історично немало - ось вам дається "порятонук": Никогда мы не будем братьями.
Все ніби легко і просто, але проблема в тому, що це брехня. Генетична і лінгвістична спорідненість не заперечується різними дитячими мантрами. От уявіть, що в людини є рідний брат, він сходить з розуму, трохи скаженіє, а та людина своїм сусідам розповідає, що “вони вже ніколи не будуть братами”. Звісно, нормальні сусіди на це скажуть, що здоровий братик від хворого не далеко втік, бо він замість дорослого і адекватного сприйняття правди — по-дитячому просто витісняє неприємну інформацію, заганяючи себе в пастку майбутніх депресії і безсилля.

Звісно, лінгвістично до нас є ближчі народи: білоруси, поляки. Але ж це зовсім не означає, що лінгвістично московити більше небратній нам народ, ніж братній. Генетично нам, можливо, і шведи є ближчими, але ні з германцями, ні з романцями, ні тим більше з китайцями або індійцями у нас нема стільки схожості, скільки з московитами. Це об'єктивні правдиві факти, які неможливо змінити навіть за десятки років, але вони нам неприємні. І замість того, щоб визнати правду, що ми маємо великого і скаженого братика, ми придумуємо (чи нам свідомо підсовують) різні приємні ілюзії, які нас ціпляють на гачок майбутнього розчарування і знесилення, які, можливо, саме цей великий і оскаженілий братик буде контролювати і використовувати.

Ілюзія №5: Нам не вистачає демократії

Насправді ж, не вистачати демократії сьогодні може лише в тих місцях, куди не дійшла глобалізація у вигляді інтернету. Увесь же охоплений інтернетом глобальний світ є світом демократичним, в якому демократія є домінантним трендом, і не вистачає у цьому світі, як правило, чогось іншого — ресурсів, розуміння, але не демократії. Основою демократії є усвідомлений вибір людиною свого політичного представництва і своєї долі, відповідно. Але основою усвідомленого вибору є рівномірна обізнаність щодо альтернатив. Коли увесь світ агітує за посилення демократії, то ми втрачаємо альтернативу, якщо ми цю альтернативу не продукуємо самі. Але якщо ми бездумно захоплені трендом демократії, то ми і не можемо виробити ніякої їй альтернативи і, відповідно, не можемо зробити усвідомлений вибір і цю демократію реалізувати ефективно. Тобто в сучасному світі вам демократизуватись допоможуть завжди, а от з ресурсами або розумінням — не завжди, і якщо у вас довготривалі негаразди в політиці, то швидше за все вам не вистачає чогось іншого, а не демократії.

Ілюзія №6 (подібна): Лідерами світу є демократичні і антимонархічні народи

Основним аргументом цієї ілюзії є лідерське становище США. Але якщо дослідити ВВП по мовах світу — як основних ознаках націй, то дізнаємось, що більшість ВВП виробляють носії лише чотирьох мов: англомовні, іспаномовні, китайськомовні, японськомовні. Титульні країни для цих мов: Англія, Іспанія, Японія — монархії, Китай — комуністична диктатура. Якщо додати ще багаті європейські та арабські монархії, то становище демократично-республіканських мов буде зовсім жалюгідне. Звісно, люди, які більше дивляться телевізор, ніж читають книги, почнуть волати: але ж США! Так, але ж в США державною мовою є англійська мова, і англійці не такі відсталі, щоб воювати тоді, коли можна інтегрувати.

Ілюзія №7: Московська влада і Путін — погані, а самі росіяни-московити — хороші

Дуже неправдива ілюзія. Насправді ж, навіть у питанні війни проти України Путін лише виконав бажання громадян Росії, задля чого і проводив дослідження громадських побажань. Хтось може сказати, що влада в Росії старанно виховує громадян у споживацько-ковбасному дусі, щоб потім отримувати такі побажання. Але більшість росіян і не противляться такому вихованню, тому що ковбасно-споживацький стиль життя їм подобається.

Взагалі-то, Путін трохи влип з цим збройним вторгненням в Україну. Санкції ледь не похитнули його трон. І він, думаю, вже іноді починав жалкувати з того, що він так необдумано повівся задовольняти примітивні хотілки громадян РФ. Але порятунок для нього може прийти традиційно — від українців: в них теж є свої хотілки виборчі і демократичні, які можуть компенсувати усі погані наслідки від задоволення хотілок московитських. Хто ж, якщо не українці, може врятувати трон московського царя? А увесь демократичний і не дуже світ нам в цьому допоможе.