Трохи зауважень до українського монархічного руху (мій допис кількамісячної давності на фейсбуці)

  

Приблизно те ж саме я писав ще до московської агресії, але сьогодні деякі висновки стали більш очевидні, що спонукає повторюватись.

  Визначення основної проблеми України в тому, що у нас скрізь керують олігархи - не зовсім точне. В США теж часто олігархи керують, але рівень добробуту там інший. Проблема в тому, що наші олігархи переважно "не страждають на патріотизм". Американський олігархізм - економічний, а в нас додається ще значна непатріотичність. Американський олігархізм виправляється наступним обранням демократів. Український непатріотичний олігархізм наступними демократами не виправляється, а ними лише формально підтримується соціальна система для того, щоб згодом віддати її чужинцям. Демократи скрізь однакові: вони турбуються про формальне соціальне забезпечення громадян незалежно від національності та інших ознак, і навіть - незалежно від моральності; демократи піклуються про забезпечення соціальної бази для будь-яких ідеологій. А от республіканці (чи монархісти) в різних країнах мають різну якість, і саме від цієї якості переважно залежить успіх держави. Хоча надмірні сподівання на республікансько-демократичний шлях успіху - це наша малограмотна ілюзія, бо це шлях держав, які вже є лідерами, а не тих, хто лише тільки прагне лідерства. Республіканство - це обмежена поліархічність або обмежена демократія. Але це все ж демократія, яка не прив'язана до держави непорушно, а прив'язана переважно величчю і потугою цієї держави - тобто більше престижем, ніж жорстко і нерозлучно. Слабкі економічно і престижно держави цієї розкоші без шкоди собі дозволити не можуть. Томі зі слабких в лідери виходять лише або ті, хто має сприятливий зовнішній вплив, або ті, хто ідеалізує (максимально і іноваційно вдосконалює) свою політичну систему на основі монархо-демократичного балансу.

  На жаль, зовнішнього сприятливого впливу для нас не спостерігається, бо ми стали "яблуком ворожнечі" між двома супер-державами з найбільшими ядерно-ракетними потенціалами; і тому навіть ті, хто не проти нам допомагати, не стануть цього робити через загрозу ядерної війни. Але натомість ці світові потуги мають достатньо інтелектуального ресурсу, щоб зробити для нас ілюзію допомоги, і якщо ми і можемо мати зовнішню допомогу, то вона загрожує бути "достатньо незначна", що переважно буде призводити до результату "майже вдалось", "майже успіх" і т. д. - тобто до результату негативного, хоч і з ейфорією героїчності і досягнень. Тому, на жаль, я не бачу успіху немонархічної України.

  Щодо України монархічної найголовніше - узгодити принципи. Якщо узгоджено принципи, то підбір кандидатури стає не таким вже і важким. Перша ознака успішного монархічного руху в наші часи, з огляду на глобальний демократичний пріоритет, - це несуперечність між монархією і демократією. Проблема в тому, що історично традиційно така суперечність часто існувала, і в тому полягає робота монархічного руху, щоб розробити і роз'яснити людям механізми несуперчності і ефективності майбутньої монархічно-демократичної політичної системи.

  Демократична монархія - коли сама монархія вважається спадковою і непорушною, але межа її впливу визначається народом - дозволяє народові виховувати бізнес-еліту в патріотичному дусі, бо народ у будь-який час (а такі зміни межі впливу монарха можуть визначатись на кожних виборах демократичних представників у владу - тобто майже кожних два-три роки) може посилити владу монарха, даючи йому нові повноваження і навіть майже абсолютиські; і це при тому, що такі повноваження будуть цілком демократичними, бо дані саме народом. Така можливість втрати влади і впливу буде неухильно стимулювати навіть олігархічну еліту діяти в патріотичному дусі. Як бачимо, демократична монархія не віднімає в народу впливу на владу, а навіть збільшує його і робить його більш ефективним. Тому можна сподіватись, що здорові сили нації будуть прихильні до такої демократично-монархічної системи, і головне, що нам потрібно, - не дати себе забалакати різною гіпердемократичною демагогією, яка в дійсності є втратою народного ефективного впливу на свою еліту і владу, є легалізованою меншовартісністю, якій дозволяють служити лише чужим монархам.

  Що потрібно визначити монархістам технічно і практично - потрібно розробити систему числового (відсоткового) розподілу влади. Тобто потрібно усвідомити усю існуючу систему влади, визначити її у повноті за одиницю або 100%, а потім визначити, який відсоток загальної влади приблизно припадає на ту чи іншу найвищу посаду. Ну, наприклад: можливість займати або делегувати посаду командування армією - 15%, право призначати прем'єр-міністра - 15 %, керівників спецслужб - 10%, голову нацбанку - 10%, верховний суд - 20%, законодавче право - 20%, право законодавчого вето (що може бути подолане двома третинами чи трьома четвертями ВР) - 10%. Ось загалом маємо 100%. При потребі можна подрібнити - наприклад: якщо маємо 20 верховних суддів - 20%, то право призначити лише одного суддю - 1%. Такий розподіл потрібен для спрощення процедури визначення меж влади монарха. Практично - на кожних виборах у центральну чи місцеву владу до бюлетеня буде додаватись листочок із відсотками влади. Наприклад, 11 варіантів комірок:  0%, 10%... 90%, 100% влади, яку виборець хоче на даний час надати монарху. Паперового простору для цього голосування потрібно дуже мало, і якщо голосування проводиться одночасно з іншими виборами, то витрати - мінімальні і незначні. Виборчою комісією підраховується загальна сума відсотку, і потім, згідно попередньо визначеного розподілу, монарх вибирає, які ж саме владні частини він хоче мати під своїм управлінням, якщо визначений демократично відсоток впливу монарха дозволяє вибрати саме ці частини.
  Це все треба зробити. Ініціативні групи мають тиснути на політиків, які називають себе демократичними, для примушення їх до дій, які справді посилуюють вплив народу і, відповідно, демократію, а не лише формально, спекулятивно і маніпулятивно. В ідеалі - програма додавання в українську політику третього фактору - монархії має бути подана на затвердження на всенародному референдумі, але конституційна більшість парламенту, установчі збори - це все теж дієво. Крім політичних діячів, можуть бути долученні і церковні організації.

  Не можна не додати думку про те, що існує значна ймовірність виходу українського політичного процесу із формально демократичного русла. Ця велика ймовірність обумовлена саме низькою патріотичністю нашої бізнесової і політичної еліти, яка дбає про демократичність переважно на словах, ніж на ділі, і звісно, вона не сильно буде зацікавлена у тому, щоб посилити на неї ефективний демократичний вплив через запровадження демократичної монархії. Тому з боку еліти можлива штучна дестабілізація політичної ситуації з метою залякування народу анархією чи лівацькою диктатурою у стилі Пол Пота. Козир еліти в цьому питання полягає в тому, що вони можуть легко сісти в літачок і - бувайте здорові, а прості українці цього зробити не можуть. Тому не слід спрощувати питання, а готуватися до війни нервів.

  Можна знову згадати про спроби не монархічного, а республіканського виходу з кризи. Найбільш поширена ідея - диктатура патріотичного президента з посиленям повноважень через референдум. Крім протидії самому кандидату будемо мати додаткову потужну протидію диктатурі. І, мабуть, не менш важчим за здобуття посати президента з великими повноваженнями буде завдання зберегти цю посадо на достатній для реформ термін. Історія нової України вчить, що ще нікому цього не вдавалось, а виходили лише "майже успіхи". Значна причина цього у тому, що ми маємо сильних відносно нас ворогів. Вони слабкі проти Бога, але не відносно нас. І загалом республіканська форма не здатна бути ефективніша за демократичну монархію, а лише ускладнює систему без додавання ефективності, бо демократичність при республіканстві не більша, але з'єднаність системи слабша, що при сильному негативному зовнішньому впливі неминуче спричиняє вивітрювання енергії. Тому кожному претенденту на посаду просвітленого і патріотичного президента-диктатора раджу задуматись: чи достатньо ви просвітлені, щоб не брати участь в українському демократично-монархічному проекті?