Наступні президентські вибори передбачаються такими ж нудними, як і вибори між Януковичем і Тимошенко

 Теперь они все получат из просто Вадима Новинского - 

гетмана Вадима Новинского, который будет

 новым Богданом Хмельницким. Они сами вознесли

 его в своей травле - Вадима Новинского. Они 

сделают из него православного гетмана Малороссии.

Кіріл Фролов 

   Кандидатури, які пропонувались в інтернеті на посаду Президента України замість Порошенка: Микола Маломуж, Віктор Чумак, Володимир Лановий, Андрій Новак, Сергій Дацюк. Усі ці кандидатури я особисто вважаю кращими за Порошенка. Але більша ймовірність того, що на наступних виборах оберуть когось ще гіршого за Порошенка, ніж когось із зазначених кандидатур.

   Українцям, звісно, бажано було б мати значний інтервал між виборами Президента і Верховної Ради. Для цього можна було б провести дострокові вибори до Верховної Ради зі зміненим законом про вибори по відкритим спискам. Але мрії-мрії... Депутатам ще багато чого треба зробити: суддівська реформа (хоча б антикорупційний суд), медична реформа і т. д. І це байдуже, що у Верховній Раді непогані кондиціонери і вентиляція - тобто цілком зручні умови для роботи, - депутати самі краще знають, як їм відпочивати, як працювати, коли йти на перевибори і з яким виборчим законом.

   Що ж до можливих президентських виборів, то можна спрогнозувати їх значну занудність. В Україні керують не ідеї. Ідею державництва можуть втілювати або національно-патріотичні великобізнесові групи, або монархісти-авторитаристи; і в Україні нема значних ні перших, ні других. Якщо нема значного державницького руху, то маємо ілюзію політичного життя. В Україні керують олігархічно-мафіозні групи, які конкурують між собою у боротьбі за керівне крісло, а не за краще життя людей. Основні дві мафіозні групи умовно - регіонали-донецькі і бютівці-дніпровські. Для того, щоб вибори Президента були не дуже схожі на прості міжмафіозні розборки, то одна (або і обидві) із цих двох основних груп переходить у легку форму - лайт. Цей перехід здійснюється взаємодією із національно-патріотичними силами до такої міри, що створюється ілюзія, що ніби мафіозна група розчинилась і зникла. Роль Порошенка сьогодні - у керівництві мафіозною групою регіонали-лайт. Він і має шанси пройти у другий тур президентських виборів. Щодо його ймовірного опонента, то я все ж схиляюсь до класики - Тимошенко. Хоча її сьогодні не дуже видно, а видно багато нових особистостей, але це ще не основний бій. А на основний бій дніпровська мафія видвине перевіреного бійця і комунікатора - ЮВТ. Народу залишиться обирати менше зло. Більше шансів, думаю, все ж у Порошенка. Дебати будуть малоцікаві (якщо будуть), і явка буде мала.

   Якщо все ж подумати про інші кандидатури, то реальним політичним проектом, крім українських мафіозних дніпровсько-донецьких, може бути лише проект американський. Європа теж має гроші (так, саме картинка, яку забезпечують гроші, найбільше впливає на нашого виборця), але вона не така консолідована і більш залежна від Москви. Американського проекту поки що не видно. Кожен політичний проект в Україні сьогодні має свій телеканал. Американський проект не має свого телеканалу, і це означає, що серйозного політичного виборчого проекту в Україні американці поки що не мають. А можна було б: наприклад, створити телеканал, редакційну раду якого б складали зазначені вище інтернет-кандидати на посаду Президента. Тоді можна було б говорити, що занудній парі Порошенко-Тимошенко є альтернатива. Чому американці не входять активно в українську політику - це питання цікаве, але трохи інша тема.

   Ось такий розклад, шановні народовладці і мафіозні виборці: хочеться демократії - то і їжте. І звісно: будь-яка критика Порошенка без чіткої альтернативи - це праця на рейтинг Тимошенко, і навпаки: будь-яка критика Тимошенко без чіткої альтернативи - це праця на рейтинг Порошенка. Втішаймось: наша доля менш зла, ніж могла б бути.

Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні

  Зображення - Скарбниця потребная. Іоанікій Галятовський, 1676 р.
 Текст: Чудо двадцят четвертоє. Року 1674, місяця Августа, Турки і Татаре пришовши до Малої Россії, воєвали міста і села, почавши од Браслава аж до Ладижина і Уманя, і волості іншиї Українскії плюндровали.

 Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні. Справа в тому, що під московщиною ми настільки стали невігласами у власній історії, що сам термін "росія" ми стали асоціювати переважно з північноросами-московитами, і забули, що це навіть більше наш ідентифікатор, ніж їх. Використання у негативному значенні терміна "малороси" (стосовно вірян УПЦ МП, скажімо) було доречне не з теоретичної відповідності, а з практичності-зручності - тому що прості люди інакше б не зрозуміли. Я про це нещодавно писав, що правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на зручність-практичність. Сьогодні, як то каже Святе Писання, часи незнання минають, і нас випробовують на здатність усвідомити свою недосконалість і на здатність виправляти теоретичні неточності. Сьогодні, по 25-ти роках незалежної держави і незалежного вивчення історії ми вже маємо нову зручність - ми вже не боїмось сказати про те, що ми - корінна Росія, а "Росію Велику", Російську Федерацію не грішно називати і Московією, і не тільки не грішно, а і праведніше. І сьогодні ми вже можемо точніше сказати, що промосковська, обманута московитами, частина вірян УПЦ МП - це не малороси, а недороси, недомалороси, московитофіли, підмосковці, але - аж ніяк не малороси. Мала Росія - це старовинний синонім слова Україна, і про справжні властивості Малої Росії пераважна більшість, скажімо, вірян УПЦ МП майже нічого не знає, і не тільки пересічні, а навіть по такому ніби науковому церковному телеканалі "Глас" вам навряд чи щось правдиве розкажуть про Малоросію. Нам було подано, що термін "Мала Росія" обов'язково означає залежність від "Росії Великої" - цей висновок невірний і ненауковий. Насправді ж у самому цьому терміні ніякої залежності від великоросів нема, а навпаки - все починається з малого, і Велика Росія має початок у Малій Росії і залежна від неї. Нам може заважати звичка називати Московію - Росією. Я мушу зауважити, що я вже досить давно писав про те, що ми маємо повне моральне право називати північноросів - московитами, і що ця назва взагалі більш правдива і моральна. Не послухалися - то тепер маєте класичні "ножиці", коли в умовах вашого недореформованого відповідно до дійсності світогляду ви отримуєте дві невигідні для вас протилежності: насміхатись з терміну "малоросія" - насміхатись із своєї історії, поважати "ДНР-малоросію" - поважати бандитів. Вся проблема - у недорозібраності історії і не зовсім правильно сформованому на цьому світогляді.

  Отже, вірна позиція:

  Малоросія - термін позитивний, синонім терміну "Україна", але від терміну "Малоросія" українці відмовлялись через те, що в умовах спільної з московитами держави і домінування московитів у цій державі цей термін прив'язувався до перекрученого терміну Росія і сприймався як залежність від Московії. Сьогодні, в умовах самостійної держави, нам нема потреби носити ці умовні "бронежилети" - в себе вдома вони лише заважають, ми вільні і можемо виявляти правильні смисли. Нас випробовують на зрілість і ми приймаємо виклик.

  Бандитьскі антиукраїнські - антималоросійські угруповання типу ДНР не мають жодного морального називати себе Малоросією чи малоросами, бо не знають ані справжньої історії Малої Росії, не шанують малоросійської - української мови і її носіїв. Більш відповідні терміни для ДНР і ЛНР - Малобандитія або Малопіратія і т. д. Єдина можливість визнати термін Донецька Малоросія - це відновлення на її теренах поваги до української мови і її носіїв.

P. S. До цього питання прошу поставитись серйозно. В умовах війни дуже важлива однодумність. Ворог намагається використати будь-яку нашу неідеальність. Українці, на жаль, часто асоціюють ідеальність не з теоретичною досконалістю, а більше з художньою красою. Таке захоплення може живити марнославне бажання наполягати на своїй художньо гарній, але теоретично невірній думці. В умовах агресії Московії це може коштувати здоров'я і життів наших солдат. Тому ще раз дуже прошу: не дамо скаженим жодного шансу для панування над нами. Християнам - миром мир, нелюдам - пекельний вир! Краще смерть тіла, ніж смерть душі. А душа вмирає тоді, коли може не прийняти обман, але приймає. Набільша правда: Бог є любов. Той, хто прагне знищити брато свого - не має в собі ні любові, ні Бога.

Вузький шлях, яким багато хто йти не хоче, але доведеться. Або знову про те, чому Україні - бути.

  Компромісним варіантом могло б бути перейменування РФ на ПРФ - North Russian Federation. Тоді світ буде розуміти, що є ще another Russia and another origin Russia. Українцям цього було б достатньо. Але така поступка московитів-північноросів не додає їжі їх внутрішньому черв'ячку відчуття власної значущості. А цього черв'ячка вони вже добряче відгодували, і він вимагає їжі все більше і більше. Північнороси - теоретично не зовсім точне визначення, але правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на практичність-зручність, і з цієї оцінки термін найоптимальніший.
  Основна ідея агресії московитів проти українців - за єдину Русь. Мається на увазі, що менші Русі (Україна і Білорусь) мали б відмовитись від своєї окремої ідентичності для створення єдиної потужної Русі подібно до того, як Баварія стала частиною проекту єдиної Німеччини.  Вирішення цього питання тісно пов'язане з християнством. З однієї сторони - історично саме християнські лідери в нас були лідерами нації, з другої - саме нехристиянські впливи найбільше розмивали і знищували українську пам'ять і ідентичність. Поки Російська імперія не впилась і одуріла від власної сили, доти майже всі розуміли, що є різні Русі. Коли ж московський лапоть, навчений українськими єпископами і вченими став жандармом Європи, тоді і посилились розмови про потребу влиття малоросів-українців в "єдиний русскій народ". І тут треба відмітити, що Московська Церква була пасивним гравцем в цій історії: в розвитку українофобії її тягнула світська п'яна від багатства і часто по суті вже зовсім не християнська московсько-пітерська влада. Наслідком цього було затирання московитською владою джерел української ідентичності. І вже у 20 столітті дійшло до того, що стали з'являтись церковні українські авторитети (як приписують, скажімо, Лаврентію Чернігівському), які не визнавали окремої української ідентичності через причину недоступності до джерел цієї ідентичності - стародруків. Але ці святі - не відрікались від української ідентичності, вони її просто не знали. І попри всю пропаганду навіть Московська Церква не знає жодного малоросійського-українського святого чи майже святого видатного церковно-культурного діяча, який би зрікся своєї малоросійської - окремої від решти російства ідентичності. Цих видатних осіб навіть нема смислу тут перелічувати, бо їх тисячі. Одним із перших, хто справді зрікся окремої малоросійскості, можна назвати митрополита Самуїла Миславського, але навіть для Московської Церкви він і подібні йому - майже ніхто.  Зречення малоросійсько-української ідентичності історія і Церква визначили як справу переважно прокляту. І ми, навіть якби захотіли, не можемо змінити цього визначення і призначення. Україно-руська мова - мова тисяч великих і святих людей, і хто зрікається свого українства, той цим зреченням сам прикликає на себе прокляття. Сьогодні, коли техніка зробила можливим доступ до джерел ідентичності для широких мас, незнання своєї ідентичності теж не має виправдання, як це було можливим у минулому столітті.  Але як Україна живе, так живе поки що і українофобія. Основна причина українофобії - заздрість. Звичайна людська заздрість, яка штовхає на обріхування і вбивства неповинних. Примножується вона насильством нехристиянської світської влади над Церквою, насильством витонченим, яке не обов'язково вбиває церковних діячів, але обов'язково виховує їх у світському і нехристиянському дусі. Звикаймо, шлях ще довгий. А герої не вмирають, і Бог своїх святих знає, і ніхто не вкраде їх з рук Його, бо нема на світі такої сили, що могла б Йому спротивитись.

Олігархат і інформаційна політика держави

Що там з квотами? Я бачу лише квоту на 90% дебілізуючих передач. Квота виконується. А хто це все буде дезінфікувати? Є дві основні проблеми на ТБ: 1 - московщина, 2 - людей не вчать заробляти гроші, а вчать вбивати час і розтринькувати гроші. Можливо, олігархат показує, як він сам прийшов до великих статків - хитрощами і розкраданням. Глядач сприймає інструкцію, намагається повторити шлях до успішності, але місця вже зайняті. Типова безперспективна модель. Впровадження олігархатом безперспективних для України інформаційних тб-програм - це теж сторона війни проти України. І тому не можу не сприймати олігархат як загрозу і навіть як одну із причин війни: якби Україна була економічно сильна, то путін би не наважився. Люди в Україні не бідні, в Україні переважно бідними є ті люди, які турбуються про розвиток і зміцнення держави. Інформаційний Чорнобиль ніхто не відміняв.

Олігархат нахабніє, бо відчуває свою безкарність. Усі політичні партії залежні від фінансування і, відповідно, залежні від олігархату. Єдина альтернатива олігархічному правлінню - організований авторитаризм і запровадження недемократичних природних інститутів влади. Але українці не відчувають загрози від ультрадемократизму, який призводить до безвладдя, яким вдало користується олігархат. Українці рішуче воюють лише за демократію і попадають під владу олігархату. Олігархат крутить по телебаченню "порнографію для дорослих" - різні розважальні програми та про успішне життя тих, хто зрікся своєї українськості. Все це по краплині дебілізує українців, які втрачають політичну орієнтацію і розуміння витоків власних проблем. Українці знову кидаються на вистелену перед ними червону ряднину недодемократизму. Я теж за демократію, я теж за новий закон про вибори по відкритим спискам. Але я стверджую, що однієї демократизації замало. Україна потребує недемократичного власника, який би був об'єктивно зацікавлений у зміцненні держави і був здатний приборкати олігархію. Я маю надію. Моя надія в тому, що Україна ще існує після двох майданів - демократичних революцій. Ми втратили частину території, але ми все ще стоїмо. Не кожна країна може похвалитись такою стійкістю і міцністю. Надія у тому, що провалені два майдани можуть довести людей до думки, що майдани і ультрадемократизм - це не панацея. Провал одного майдану можна пояснити собі випадковістю. Якщо два майдани підряд не дають якихось значних результатів - це вже серйозний привід замислитись, що не такі вже ті майдани корисні, як нам часто намагаються це показати. До українців починає доходити істина. Цю істину вони мусять зберігати під килимовим інформаційним бомбардуванням із олігархічних телеканалів. Це не легко, але це наше єдине майбутнє.

Основи московитології

  Як для оцінки будь-якого явища потрібно мати чіткі і правильні основні поняття, що стосуються цього явища, так потрібно мати чіткі і правильні поняття про московитів. Хоча Україна - це не основне місце розселення московитів, але їх кількість тут досить значна, і це спонукає в московитології розглядати перш за все тих московитів, які мають українське громадянство, і класифікувати московитів перш за все за їх ставленням до українців і України.

  В умовах триваючого московито-українського збройного конфлікту ясне розуміння класифікації московитів стає надзвичайно важливим питанням національної безпеки. У цьому дописі зібрано основні і найбільш необхідні поняття московитології.

  Нагадаю, що термін "московити" - це термін, який українці використовують для означення так званих росіян. Росіяни, русскіє - це самоназва московитської нації, яка, з точки зору українців, є занадто претензійна з огляду на те, що українці - це теж руська нація, і узурпація терміну лише частиною групи східнослов'янських народностей не містить у собі любові і взаємоповаги, і тому означення "русскіє" містить у собі спекуляцію і є неточне. З усіх інших термінів термін "московити" - найбільш адекватний, бо означає історично домінуючу частину умовної північноросійської нації, яка і визначила сутність і особливості нації. Можна називати і північнороси, але тут виникають різні труднощі із точністю географічно-пов'язаних визначень: північні, східно-північні, східні і т. д. Московити - це визначення найбільшої точності і без неадекватних претензій на всеросійську спадщину.

 Згідно ставлення до українців і України московитів з українським громадянством можна розділити на три основні категорії:
1. Московитомовні українці.
2. Московити з українським громадянством.
3. Південнокацапи. 

  Московитомовні українці

 
  Найбільш прихильні до українців - московитомовні українці. Але під цю категорію найбільше маскуються московити інших категорій. Видавати із себе максимально прихильну до українців людину - це в Україні вигідна матеріально справа, і тому існує спокуса видавати із себе українця, не будучи таким. Московитомовні українці - це люди, які дійсно розчарувались у своїй материнській нації і хочуть стати українцями як нацією, яка досить близька до нації московитської, але позбавлена історичного багажу московитських гріхів і пороків. Московитомовний українець хоче щоб українство в ньому домінувало і робить для цього відповідні зусилля: настирливо вчить українську мову, всіляко підтримує українців у різних їх матеріальних і духовних потребах. На жаль, ця категорія найменш чисельна, і можливо, що тих, хто видає із себе московитомовних українців, набагато більше, ніж тих, хто такими є насправді. Серед відоми осіб, яких можна назвати московитомовними українцями , - Амосов і сестри із тріо Маренича. Амосов так і відійшов до Бога московитомовним українцем, а сестри із тріо дійшли до логічного завершення кожного московитомовного українця - стали українками і по настрою, і по мові. Це і є найкраща визначальна ознака московитомовного українця - його стійке спрямування до того, щоб стати українцем повноцінним.

  Московити з українським громадянством

  Решта дві категорії більш поширені - масові. Основні ознаки категорії московитів з українським громадянством - це бажання зберегти свою московитську ідентичність, але з повагою до української нації і державності. Це категорія найбільш чистих, так би мовити, московитів. Це люди, що були виховані на кращих зразках московитської освіти і культури, яка не позбавлена і національної самокритичності. Це люди, яким відомі і не забуті ті чисті джерела порядності, чистоти, простоти і нелукавства окремих представників московитства. І ці люди хочуть ці джерела зберегти. Але також ці люди адекватно розуміють свою ситуацію і свої обов'язки як громадян України. Ці люди розуміють, що московит в Україні не просто може, а зобов'язаний бути білінгвом - вільно володіти як московитською так і українською мовою. Виходить це в кожного різною мірою, але загальне прагнення саме таке - білінгвізм: московитська мова у внутрішньому локальному середовищі і українська у середовищі загальноукраїнському. Ці люди не представляють загрози для української державності, а навіть навпаки - здатні до деякої самопожертви заради цієї державності. Оскільки ця категорія масова, то її представників можна зустріти у різних сферах життєдіяльності суспільства у великих кількостях: волонтери, сумлінні воїни, держслужбовці, лікарі, педагоги і т. д. і т. п. Звісно, в тих умовах, коли московитська ідентичність - це ідентичність, яка почала проти українців не тільки економічну, а і відкриту збройну агресію і захоплення територій, то ця ідентичність може викликати деяке роздратування в українців навіть тоді, коли окремий носій московитської ідентичності налаштований до українців добре. Тут вже ми маємо ситуацію, яка вимагає діалогу, взаємопорозуміння і самокритичності з обох сторін. Українцям іноді в спілкуванні з представниками цієї категорії варто усвідомлювати, що націй безгрішних нема, і що українці теж не завжди чинили справедливо стосовно московитів. Московитам же з цієї категорії варто пам'ятати, що хоч і не максимально, але підтримка української ідентичності - це також і їх обов'язок як громадян України, і що без цієї підтримки вони можуть сповзти до категорії третьої.

  Південнокацапи

  Третя категорія - це категорія українських московитів із вираженими і домінуючими негативними ознаками - південнокацапів. Звісно, це слово має негативну ознаку, але воно цілком адекватне, бо воно і позначає саме негативні ознаки. Можна кожен раз писати "московити із вираженими і домінуючими негативними ознаками", але задля легшого сприйняття достатньо важливого на сьогодні матеріалу не буде гріхом і використання такого спрощенного варіанту означення. До того ж, це означення виявляє основний напрямок спекулятивної і деструктивної дії московитів з домінуючими негативними ознаками стосовно українців - це напрямок церковний і решти святинь: дружби, рідства, приязні.
  Південнокацапи - це люди самозакохані, сліпо закохані у себе і у свою націю. Південнокацапи - це люди, яким українці завжди щось винні. Південнокацапи - це люди, які ставляться з презирством до української нації загалом, а не до окремих її представників. Південнокацапи - це люди, які поважають лише тих українців, які визнають зверхність московито-російської нації. Південнокацапи - це люди, які вважають, що українська релігія і культура може бути повноцінна лише під московито-російським контролем і з домінуючими московитськими ознаками і т. д. На жаль, таких людей в Україні досить багато - це категорія, яка, можливо, і не домінує в середовищі українських московитів, але є достатньо масова. Це категорія, яка уможливила в Україні масовий колабораціонізм - згоду з московитською агресією проти України і відторгнення частини міжнародно визнаних українських територій.
  Крім українофобії, характерною ознакою цієї категорії є маскування під категорії менш деструктивні. Як усяке зло, південнокацапство не бажає виявляти своєї справжньої сутності, а маскується під добро. Оскільки основних недеструктивних московитських груп є дві, то і маскування відбувається двояке: маскування під московитомовних українців і маскування під порядних московитів. Вибір маскування здійснюється відповідно до ситуації і аудиторії. Виявлення цього маскування - це головне завдання українців у подоланні деструктивного московитського впливу в Україні. Відділивши деструктивну московитську частину - можна її дезактивувати. Основний інструмент для цього відділення - це виявлення усвідомлення московитом наявності в Україні деструктивних московитських груп і усвідомлення потреби виділення, марґіналізації і дезактивації деструктивного впливу цих груп. 

  Вартою уваги ознакою групи цієї класифікації є їхня активна робота по інфікуванню самих українців антиукраїнськими ідеями. Найбільш яскраво це можна спостерігати на діяльності УПЦ МП, якою керують формально українці, але заражені від південнокацапів інфекцією замаскованих антиукраїнських ідей. 

  Стислі загальні означення і висновки

  Звісно, ці категорії визначають лише домінантний напрямок, і можливий перехід з однієї категорії в іншу при кількісних змінах якоїсь із ознак. Перехідні варіанти становлять додаткову небезпеку своєю невизначеністю, а більш "чистий" навіть негативний варіант є менш небезпечним через свою чіткість і придатність до виявлення і адекватної реакції. 

  Проміжна мета - означення, відділення і контроль над деструктивною групою. Кінцева мета - перевиховання деструктивної групи через її марґіналізацію. В кінцевому позитивному результаті група південнокацапів має зникнути внаслідок перевиховання у порядних московитів або українців. Треба також зазначити, що таке перевиховання є обов'язком не тільки українців, але і українських московитів, які прагнуть чесності і порядності.

Проект національного успіху

  Існує розподіл домінантних зон. Є зони, які домінують демократично і фінансово. Очевидно, що такою домінантною зоною є США. Довготривалі успішні проекти можливі лише згідно з домінантною зоною. Багато читачів тут подумають, що для успішного довгострокового проекту нам потрібно усе погоджувати із США. Воно-то думка варта уваги, але сказати я хотів зовсім не це. Я хотів сказати, що масштабні успішні політичні проекти в інших, ніж США, країнах можливі на зовсім іншій домінанті - на протилежні домінанті - колективістській.
  Успішна домінанта для США - демократично-індивідуалістична. Для всіх інших - або повільний розвиток у зв'язку з США, або, при розумному плануванні, швидкий розвиток авторитарно-колективістського проекту. Можна помітити, що демократи в США виглядають більш серйозно і помірковано, а республіканці - часто виглядають комічно. Це не означає, що республіканці гірші демократів, а означає лише те, що американці не забувають, що їх успішна домінанта - це демократія, і на рівні патернів вони дотримуються успішної для себе стратегії. У інших країнах - навпаки: комічно частіше виглядають саме демократи. Тому що скільки не демократизуй, а більшу вигоду все одно отримує домінанта - тобто США. Авторитарно-колективістські проекти в інших країнах мають більш серйозний вигляд, але вони більш ризиковані. Приблизно можна сказати навіть так: 50% авторитарних пректів - це серйозний успіх, решта 50% - серйозний провал. Але тим не менш все дуже серйозно. :-)
  Для чого я це все пишу? Я пишу це з огляду на українську політико-економічну ситуацію і її потреби. Українська економіка дуже просіла. Це означає, що нам потрібне швидке зростання. Забезпечити швидке зростання власними економічними ресурсами - практично неможливо, бо ми не маємо до того великого і платоспроможного ринку. Помірне зростання економіки загрожує незадоволенням громадян і частою зміною влади, що посилить нестабільність, непрогнозованість, хаос і бідність. Для України це майже точно, бо ми на межі цивілізацій, і зовнішні впливи без власного авторитарно-колективістського проекту можуть розірвати Україну на шматки.
  Отже, для політичної стабільності потрібне швидке зростання економіки. Швидке зростання можна забезпечити лише у поєднанні із значними інвестиціями іззовні. З інвестиціями ситуація подібна: великі гроші можна отримати лише під реалістичні довгострокові плани. Можуть дати грошей і на три роки, але не великі. Невеликі гроші даються під чіткі, але короткострокові проекти. Але це гроші не великі, які не можуть ґарантувати швидкого і тривалого зростання. Великі ж гроші самі у собі містять захист від ризику по принципу too big to fail (занадто велике, щоб йому дозволили впасти). Але великі гроші дають не на три роки, а на тридцять і під реалістичні проекти.
  Отже, потрібен реалістичний довготривалий український проект, під який можуть дати великі гроші.
  Тут логічно постає питання: як такий проект написати і утворити? Спробую означити обриси.
  Ну, по-перше, як я вже сказав вище, це має бути проект колективістський - тобто проект, який залучає до участі якомога більшу частину громадян, який залучає до участі майже усіх. Авторитарність цього проекту не у тому, що всі мають виконувати примхи лідера чи лідерної групи, а у тому, що лідерна група буде настільки налаштована на успішність усієї нації, що будь-який бунт проти лідерної групи буде загалом сприйматись як бунт проти самого себе.
  Для більшої ясності пригадаємо основні діалектичні пари і їх зв'язок:
Ян Інь
Чоловічий Жіночий
Індивідуалізм Колективізм
Демократія Авторитаризм
  Виявляється, нам потрібен довготривалий жіночий недемократичний проект... Звучить зловісно, правда?.. Ну, можете сприймати це як жарт, якщо ви не вивчали законів матеріалістичної діалектики. А той, хто вивчав, той знає, що протилежності один одного не знищують, а - в нашому політичному розумінні - марґіналізують. Демократів нам не потрібно ні знищувати, ні саджати до в'язниць, ні навіть якось обмежувати, крім обмеження антидержавної їх діяльності.
  Для марґіналізації демократичних рухів потрібно дві речі: перша і головна - це той же реалістичний і успішний колективістський проект, друга - власне розбір демократичного руху на частки і контроль його. Про перше треба говорити довго, то коротко тут скажемо про друге - про розподіл демократичного руху. Зазначаємо, що мінусом будь-якого демократичного руху поза США є його катастрофічна слабкість і неефективність у порівнянні із тими ж американськими демократами. І це їх властивість, яку виправити неможливо навіть за 30 років. Далі структуруємо демократичні рухи по напрямкам індивідуалізму: українські ультранаціоналісти, рускомірівці, міські люмпени, сільські червоношиї і т. д. Усі ці групи мають свої претензії, які хочуть задовольнити за рахунок інших. Можна дозволяти їм ці претензії пред'являти, але не можна дозволяти їм задовольняти свої примхи за рахунок шкоди справі загальної успішності. Це пояснюється громадському загалу, і так досягається марґіналізація і контроль різних ультрадемократичних груп.
  Підготовка проекту. Загальні зауваження. З огляду на значну демократичну інерцію українського суспільства обираємо з пари властивостей саме ті терміни, які краще сприймаються суспільством. Наприклад: кажемо не авторитарний проект, а колективістський; а щодо демократичних опонентів - навпаки: кажемо не демократи, а індивідуалісти. Звісно, опоненти вживатимуть інші терміни, але на те не зважати.
  Проект потребує певної символіки. Звісно ж, вона має бути колективістська. До того ж, колективізм - це також зв'язок у часі, і бажано, щоб символіка проекту пов'язувала націю не тільки сучасно-просторово, але і історично. Символіка має бути, звісно ж, позитивною і лише позитивною. У мене є деякі особисті напрацювання, але то трохи інший формат.
  Далі - знову основне: коли ми маємо якісні успішні обриси або символіку - тобто форму, то потрібно наповнити її відповідним змістом. Бо якщо цієї відповідності не буде, то проект буде приречений на провал, і не просто на провал, а - як вже писано вище про колективістські проекти - на серйозний провал.
  Наповнення змісту проекту полягає у залученні до проекту усіх конструктивних груп суспільства. Це легко сказати, але практично - це дуже багато наукової і переговорної роботи: спочатку формується ядро, а потім ідуть дослідження і переговори: а) досліжуваній групі пропонується участь у проекті; б) якщо погоджується, то розробляється план дії для групи; в) якщо не погоджується, то визначаємо для групи марґінальну нішу; г) якщо не можемо визначити для групи марґінальну нішу, то повертаємось до пункту "а", але з новими умовами - можливо, щось із нами самими не все гаразд і змінитись треба саме нам, а не досліджуваній групі. Для зміни власних умов проводимо додаткові переговори з учасниками ядра проекту.
  Отакий, здається, простий алгоритм. Але складність його у тому, що він має охопити майже всіх громадян і десь так на років тридцять.
  Далі буде.
 

Наука в понеделок світлої неделі, на утрені

 (Транслітерація із перекладом застарілих слів і полонізмів у дужках. Євангеліє учительне. Переклад руською мовою віленського православного братства - 1616-й рік, редакція Петра Могили - 1637-й рік. Слова стосуються і до всього тижня пасхального і до періоду пасхального до Вознесіння.) 

Ліность нашу освященний і Божественний Апостол Павел до чулості побужаючи мовит: Братіє, радуйтеся в Господі завжди, і зась (знову) мовлю: радуйтеся; скромность ваша нехай знана будет всіми людми. Господь поблизу, ні о што ся не клопочіте, але за все, в молитві, в прозьбі і в подякованю офіри (служби) ваші нехай бивают до Бога. І зась той же: Завжди радуйтеся, непреставаючи молітеся, за все дякуйте. В которих трех, през (через) Божественного Апостола описаних поступках і справах, тоєсть, в уставічной (стійкій, постійній), в уставічной молитві і в уставічном подякованю — збавенє (позбавлення, спасіння) наше, Братіє, залежит. То бовім (бо) же завжди радоватися, єст властность справедливости, которої кто пильно постерігаєт і завше єї полнит (сповнює, виконує), радость завжди з читого сумненя (сумління, совісти) в сердцу своєм маєт; а при радості — правость, сталость і досконалость. А мовячи “справедливость” всі посполу (спільно) добродітелі под іменем справедливости розуміти маємо. Бо коли добродітелі викониваєт душа, тогди (тоді) справедливость виполняєт; а виполняючи справедливость, впадує заісте (заправду, справді), (хоч) би і нерада, в преслідованє, в біди і в напасті, але радується єднак і тішит з надії збавеня, же для поднятих і утерплених бід готуєтся єй вічноє благословенство, а з виконаної справедливости вічную от Бога утіху приняти маєт: Благословені бовім (бо) (Збавитель наш Христос Господь мовит) коториї преслідованє терпят для справедливости, бо тих єсть Царство Небесноє. А гди (коли) рекл Божественний Апостол, жебисмо (щоб) ся завжди радовали, не так просто рекл, жебисмо з леда (з одної) радости певного збавеня очекивали, але придал: в Господі радуйтеся — в Пану Збавителю своєм жебисмо ся радовали, учит нас. Бо єли (єсли, якщо) кто і преслідован биваєт, єсли і муки окрутниї (скрутні) на тілі своєм поносит, єсли і кліщами і коньми торган биваєт, єсли і костій ламанє, і паленє, і найскрутнійшую смерть терпит, а то все для Христа, все в Господі, все для правди Єго терпит і подиймуєт, радуйтеся і завжди радуйтеся. Виходили (мовит Божественний Лука евангелист) Апостолове з Ратушей і от судов радуючися, же ся годними стали для імени Христова насміяними бити (бути). То зась што речено єст “непрестанно молітеся” не допущаєт, аби діавол і найменший до нас приступ міти могл. Бо молитва єст зброя напротив діавола, і кто ся молит — узброюєт себе напротив всіх здрад (зрад) і подступков бісовских, которими он в пожадливостях телесних человіка воюєт, жеби служил і голдовал (корився) гріхові, а през гріх аби в розмаїтиї покуси (спокуси), в напасті, в фрасунки (біди) і в клопоти впадал; для чого постерігаєт нас і Господь наш Ісус Христос, мовячи: Чуйте і молітеся, жебисте не впали в напасть. І Божественний Апостол Іаков: Бог, мовит, не єст покуситель на злоє, і не покушаєт он нікого, але кождий своїми пожадливостями потягнен і повален, сам себе кусит. Бо гди (коли) молитви отправуємо, тогди чуємо (пильнуємо) і трезво ся ховаємо (зберігаємо); а чуючи і молячися — уходимо покус і звитяжаємо напасті. А ово (те), же за все дяковати, освідченє єст і оказанє чистої до Бога любве. Бо кто кого любит, тому і дакуєт; і коли любит, тогди і дякуєт. А любит Бога і дякованє єму чинит душа, коли вольна і свободна биваєт от намітностей (пристрастей) телесних; і коли всі сегосвітниї фрасунки (біди) і печалованя зневажаєт і помітуєт (змітає, має за сміття). Тогди видит она презрочисто (ясно, чистим зором), тогди і за все дякуєт; тогди і з припадаючих на ню вшеляких бід і клопотов радується і великий з них пожиток относит. Кто бовім для Бога терпит і для правди Єго кушен биваєт, а не для (з) гріха своєго, радується той радостю великою, а на утиски, біди і напасті не дбаєт, приймуючи з них от Бога веселє і утіху Божественную і духовную, іж (що) уффность (упевненість) в невинності маєт сумненє єго. Мовит абовім (бо) Писмо святоє: Єсли сердце наше не тривожит нас, уффность маємо до Бога, і о што колвек (тільки) просимо, приймуємо от Него, поневаж (тому що) приказаня Єго виполняємо. А претож (тому) очутімося (очуняймо) з недбальства, як от сна, Братіє, а от того часу завжди пильно постерігаймо, аби вшелякії наші до Бога прозби в молитві, в обітах і в подякованю чинени били. Не ослабіваймо, прошу вас, ані униваймо, але все што колвек (тільки) чинимо, з терпеливостю і очекиванєм чинімо, в боязні і в послушенстві служачи Богові нашему, як вірниї і добриї ласки Єго справци. Жебисмо (щоб) ся завжди, ведлуг (згідно) Божественного Апостола, радовали і кріпили, а на збавенниї (спасительні) справи і на помоч душам нашим абисмо ся мощнили і твердили. За чим Великий сей День, Братіє, зацний (значний) і знаменитий, Воскресенія Христова, в празднованю обходячи, і єдин другого обиймуючи і цалуючи (цілуючи), неприязнь, которая би била в нас і злопомнініє откиньмо, єдин другого веселим і утішним Воскресенія Христова Торжеством простімо; а до тих, коториї нас ненавидят, рекнімо (скажімо): Братя ви наші єсте, простіте нас і в любов свою прийміте. І Христос абовім (бо) правдивий покой наш, которий земних з небесними поїднал, покой Свой нам дал, покой нам Свой зоставил. Мовит бовім (бо): Покой Мой зоставую вам, покой Мой даю вам. І з того познают всі, же Мої учиникове єсте, єсли любов будете міти (мати) єдин ку другому. А не только учиником і Апостолом своїм Христос Господь любов і покой Свой дал і зоставил, але в них і през них і нас синами любве і покоя учинил. Которої любве і покоя, якоби ніякого (деякого) штоденного цвіченя (свічення, світіння) по (від) нас потребуєт Господь. Для чого в покою і згоді жити повиннисмо, духовно праздновати, духовно обходитися в побожності і в справедливості, в скромності і в покорі, в терпеливості і в добротливості, і в Дусі Святом, абисмо не надаремноє і не порожнеє Христа Бога нашего о нас печолованє (печалування) на нас бити показали. Повиннисмо, Братіє, і о всем світі молитися і печоловати, молитви і прозьби приносити Богові. І Божественний абовім Апостол Павел радит і приказуєт нам чинити молитви і позьби, і подяковання за всіх людей: за Кроляі за всіх Княжат, Вельмож і Преложоних (привладних), абисмо за їх от Бога ублагословенєм тихо і в покою жили і все чисто і побожне спрововали (справували). Так бовім чинячи і так живучи, милиї і приємниї Богу праздники праздновати будемо, бо намітностями (пристрастями) опановани будучи не можемо праздновати. Як бовім может праздновати той, которий брух (брюхо, живіт) свой маєт собі за Бога, обжирству і піянству голдуєт (кориться)? Як может праздновати, кто роскошами телесними і пожадливостями палаєт? Як может праздновати, кто в заздрості і в ненависті тонет? Як может праздновати, кто в лакомстві (грошолюбстві), в неправдивом набитку, в лихві і в драпіжстві (грабіжництві) гинет? Як может праздновати, над ким порожняя слава, пиха, надутость і високоє о собі розуменє пануєт? Як может праздновати, кто вшелякими злими намітностями і пожадливостями нечистими, і іними многими непристойними бридкостями окалян будучи, в болоті лінивства, недбальства і нечулости лежит? Заправди як єст реч неподобная на горячку хоруючому (хворому) успокоїтися, утонулому плавати і мертвому дихати, так і намітностями телесними і сегосвітними пожадливостями потемнілому не єст реч подобная ясніти і світитися, ровне (так само) і в гріхах роскошуючому духовне праздновати не єст реч подобная. Але я уффаю (надіюсь) і сподіваюся, Братіє, же ви не в поменених злостях роскошуєте, але в справах душевному збавеню належачих (належних) працуєте і празднуєте. То бовім єст властность назвиска нашего христіанского, і не іначей ми христіане на сем світі жити маємо, только якоби на куплі (торгівлі): завше (завжди) о духовний пожиток і о розмноженє душевних цнот (чеснот) стараючися, промишляючи і забігаючи. Ми всі, духовниї Архисвященници і Священникове, Діаконове і Монархове, Четци і Півци, і ввесь Причет Церковний, ні на што іншеє приготовани єстесмо, только на промисл отправованя праздников — Праздников, мовлю, то єст на опеку (опіку) Святих Божіїх Церквей, на науку і на проповід слова Божого, на псалми, співаня і пісні, на вседневниї і на всеночниї праци духовниї, на молитви, моленія, прошенія і на благодаренія. Всі єднак, ми духовниї, заровно зо всіми вами свіцкими от найболшого стану, аж до найнизшого і найубожшого чоловіка, ведлуг (згідно) Бога, ведлуг Єго Приказаній і ведлуг сомої пристойности жити повинни єстесмо, заховуючи (зберігаючи) межи собою любов нелицемірную, постерігаючи зобопольної згоди, ненарушаючи зоставленого нам от Христа покою, маючи сердце умиленноє і милосердноє, уділяючи от добр своїх убогим і потребуючим, єдин за другого взаєм Бога просячи, і єдин о другом промишляючи (піклуючись), же так молитви і прозьби, любовію і покоєм злучених нас з собою, з Богом злучат і вічне з Ним жити і царствовати учинят. А то єст заправди доброє, похвальноє і збавенноє житіє, то єст благословенноє мешканє і Богу приємноє, то єст пожаданая оная (та) святобливая Пасха, то єст вічная і завжди триваючая Пасха, отколь збігла вшешякая болезнь і вздиханє, то єст Пасха, в которой радость і веселє, і вічная роскош. То єст Пасха, в которой благословенний оний покарм Христос, вічним добром наполнений. То єст Пасха, в которой уставічне світячая світлость голос празднуючих і хори торжествуючих побужаєт (надихає). То єст Пасха, в которой новий оний от Христа речений напиток, где мовит: Не буду пити от того часу з овоцу (овочу) винници сеї, аж буду єго пити нового з вами в Царстві Отца Моєго. Што іж не о самих только Апостолах рекл Господь, але і о всіх нас. Той же Збавитель наш Христос Господь там же упевняєт нас мовячи: Не за сими только прошу, але і за всіми віруючими в Мене для сих слов Моїх. Таковий теди (тоді) праздник празднуймо, Братіє! Такоє свято обходімо! Безпрестаннє молячися всемилостивому Богу і дякуючи Єму, жебисмо (за те, що) ся завжди радовали, ходячи в святих Єго Приказанях. А охотне їх, ведлуг (згідно) сил наших, виполнивши, жебисмо (щоб) правдивої оної і благословенної Пасхи доступили. За чим сам Христос, которий єст Збавенєм нашим і Воскресенієм, не только притомниї віка сего потреби для нас наготуєт і тим, коториї Єму вірне служат, обфите (щедро) їх даст, але і обіцаноє Царство подаруєт, і вічную оную (ту) небесную Пасху в ужиток подаст. Которої абисмо ся всі годними участниками стали, Он же сам милосердний Господь наш і Бог Ісус Христос, справити нам нехай рачит (допоможе). Которому з Отцем і з Духом Святим належит от нас Честь, Слава і Поклон, нині і завжди, і на віки віков. Амінь.