Існує розподіл домінантних зон. Є зони, які домінують демократично і фінансово. Очевидно, що такою домінантною зоною є США. Довготривалі успішні проекти можливі лише згідно з домінантною зоною. Багато читачів тут подумають, що для успішного довгострокового проекту нам потрібно усе погоджувати із США. Воно-то думка варта уваги, але сказати я хотів зовсім не це. Я хотів сказати, що масштабні успішні політичні проекти в інших, ніж США, країнах можливі на зовсім іншій домінанті - на протилежні домінанті - колективістській.
Успішна домінанта для США - демократично-індивідуалістична. Для всіх інших - або повільний розвиток у зв'язку з США, або, при розумному плануванні, швидкий розвиток авторитарно-колективістського проекту. Можна помітити, що демократи в США виглядають більш серйозно і помірковано, а республіканці - часто виглядають комічно. Це не означає, що республіканці гірші демократів, а означає лише те, що американці не забувають, що їх успішна домінанта - це демократія, і на рівні патернів вони дотримуються успішної для себе стратегії. У інших країнах - навпаки: комічно частіше виглядають саме демократи. Тому що скільки не демократизуй, а більшу вигоду все одно отримує домінанта - тобто США. Авторитарно-колективістські проекти в інших країнах мають більш серйозний вигляд, але вони більш ризиковані. Приблизно можна сказати навіть так: 50% авторитарних пректів - це серйозний успіх, решта 50% - серйозний провал. Але тим не менш все дуже серйозно. :-)
Для чого я це все пишу? Я пишу це з огляду на українську політико-економічну ситуацію і її потреби. Українська економіка дуже просіла. Це означає, що нам потрібне швидке зростання. Забезпечити швидке зростання власними економічними ресурсами - практично неможливо, бо ми не маємо до того великого і платоспроможного ринку. Помірне зростання економіки загрожує незадоволенням громадян і частою зміною влади, що посилить нестабільність, непрогнозованість, хаос і бідність. Для України це майже точно, бо ми на межі цивілізацій, і зовнішні впливи без власного авторитарно-колективістського проекту можуть розірвати Україну на шматки.
Отже, для політичної стабільності потрібне швидке зростання економіки. Швидке зростання можна забезпечити лише у поєднанні із значними інвестиціями іззовні. З інвестиціями ситуація подібна: великі гроші можна отримати лише під реалістичні довгострокові плани. Можуть дати грошей і на три роки, але не великі. Невеликі гроші даються під чіткі, але короткострокові проекти. Але це гроші не великі, які не можуть ґарантувати швидкого і тривалого зростання. Великі ж гроші самі у собі містять захист від ризику по принципу too big to fail (занадто велике, щоб йому дозволили впасти). Але великі гроші дають не на три роки, а на тридцять і під реалістичні проекти.
Отже, потрібен реалістичний довготривалий український проект, під який можуть дати великі гроші.
Тут логічно постає питання: як такий проект написати і утворити? Спробую означити обриси.
Ну, по-перше, як я вже сказав вище, це має бути проект колективістський - тобто проект, який залучає до участі якомога більшу частину громадян, який залучає до участі майже усіх. Авторитарність цього проекту не у тому, що всі мають виконувати примхи лідера чи лідерної групи, а у тому, що лідерна група буде настільки налаштована на успішність усієї нації, що будь-який бунт проти лідерної групи буде загалом сприйматись як бунт проти самого себе.
Для більшої ясності пригадаємо основні діалектичні пари і їх зв'язок:
Ян Інь
Чоловічий Жіночий
Індивідуалізм Колективізм
Демократія Авторитаризм
Виявляється, нам потрібен довготривалий жіночий недемократичний проект... Звучить зловісно, правда?.. Ну, можете сприймати це як жарт, якщо ви не вивчали законів матеріалістичної діалектики. А той, хто вивчав, той знає, що протилежності один одного не знищують, а - в нашому політичному розумінні - марґіналізують. Демократів нам не потрібно ні знищувати, ні саджати до в'язниць, ні навіть якось обмежувати, крім обмеження антидержавної їх діяльності.
Для марґіналізації демократичних рухів потрібно дві речі: перша і головна - це той же реалістичний і успішний колективістський проект, друга - власне розбір демократичного руху на частки і контроль його. Про перше треба говорити довго, то коротко тут скажемо про друге - про розподіл демократичного руху. Зазначаємо, що мінусом будь-якого демократичного руху поза США є його катастрофічна слабкість і неефективність у порівнянні із тими ж американськими демократами. І це їх властивість, яку виправити неможливо навіть за 30 років. Далі структуруємо демократичні рухи по напрямкам індивідуалізму: українські ультранаціоналісти, рускомірівці, міські люмпени, сільські червоношиї і т. д. Усі ці групи мають свої претензії, які хочуть задовольнити за рахунок інших. Можна дозволяти їм ці претензії пред'являти, але не можна дозволяти їм задовольняти свої примхи за рахунок шкоди справі загальної успішності. Це пояснюється громадському загалу, і так досягається марґіналізація і контроль різних ультрадемократичних груп.
Підготовка проекту. Загальні зауваження. З огляду на значну демократичну інерцію українського суспільства обираємо з пари властивостей саме ті терміни, які краще сприймаються суспільством. Наприклад: кажемо не авторитарний проект, а колективістський; а щодо демократичних опонентів - навпаки: кажемо не демократи, а індивідуалісти. Звісно, опоненти вживатимуть інші терміни, але на те не зважати.
Проект потребує певної символіки. Звісно ж, вона має бути колективістська. До того ж, колективізм - це також зв'язок у часі, і бажано, щоб символіка проекту пов'язувала націю не тільки сучасно-просторово, але і історично. Символіка має бути, звісно ж, позитивною і лише позитивною. У мене є деякі особисті напрацювання, але то трохи інший формат.
Далі - знову основне: коли ми маємо якісні успішні обриси або символіку - тобто форму, то потрібно наповнити її відповідним змістом. Бо якщо цієї відповідності не буде, то проект буде приречений на провал, і не просто на провал, а - як вже писано вище про колективістські проекти - на серйозний провал.
Наповнення змісту проекту полягає у залученні до проекту усіх конструктивних груп суспільства. Це легко сказати, але практично - це дуже багато наукової і переговорної роботи: спочатку формується ядро, а потім ідуть дослідження і переговори: а) досліжуваній групі пропонується участь у проекті; б) якщо погоджується, то розробляється план дії для групи; в) якщо не погоджується, то визначаємо для групи марґінальну нішу; г) якщо не можемо визначити для групи марґінальну нішу, то повертаємось до пункту "а", але з новими умовами - можливо, щось із нами самими не все гаразд і змінитись треба саме нам, а не досліджуваній групі. Для зміни власних умов проводимо додаткові переговори з учасниками ядра проекту.
Отакий, здається, простий алгоритм. Але складність його у тому, що він має охопити майже всіх громадян і десь так на років тридцять.
Далі буде.
Успішна домінанта для США - демократично-індивідуалістична. Для всіх інших - або повільний розвиток у зв'язку з США, або, при розумному плануванні, швидкий розвиток авторитарно-колективістського проекту. Можна помітити, що демократи в США виглядають більш серйозно і помірковано, а республіканці - часто виглядають комічно. Це не означає, що республіканці гірші демократів, а означає лише те, що американці не забувають, що їх успішна домінанта - це демократія, і на рівні патернів вони дотримуються успішної для себе стратегії. У інших країнах - навпаки: комічно частіше виглядають саме демократи. Тому що скільки не демократизуй, а більшу вигоду все одно отримує домінанта - тобто США. Авторитарно-колективістські проекти в інших країнах мають більш серйозний вигляд, але вони більш ризиковані. Приблизно можна сказати навіть так: 50% авторитарних пректів - це серйозний успіх, решта 50% - серйозний провал. Але тим не менш все дуже серйозно. :-)
Для чого я це все пишу? Я пишу це з огляду на українську політико-економічну ситуацію і її потреби. Українська економіка дуже просіла. Це означає, що нам потрібне швидке зростання. Забезпечити швидке зростання власними економічними ресурсами - практично неможливо, бо ми не маємо до того великого і платоспроможного ринку. Помірне зростання економіки загрожує незадоволенням громадян і частою зміною влади, що посилить нестабільність, непрогнозованість, хаос і бідність. Для України це майже точно, бо ми на межі цивілізацій, і зовнішні впливи без власного авторитарно-колективістського проекту можуть розірвати Україну на шматки.
Отже, для політичної стабільності потрібне швидке зростання економіки. Швидке зростання можна забезпечити лише у поєднанні із значними інвестиціями іззовні. З інвестиціями ситуація подібна: великі гроші можна отримати лише під реалістичні довгострокові плани. Можуть дати грошей і на три роки, але не великі. Невеликі гроші даються під чіткі, але короткострокові проекти. Але це гроші не великі, які не можуть ґарантувати швидкого і тривалого зростання. Великі ж гроші самі у собі містять захист від ризику по принципу too big to fail (занадто велике, щоб йому дозволили впасти). Але великі гроші дають не на три роки, а на тридцять і під реалістичні проекти.
Отже, потрібен реалістичний довготривалий український проект, під який можуть дати великі гроші.
Тут логічно постає питання: як такий проект написати і утворити? Спробую означити обриси.
Ну, по-перше, як я вже сказав вище, це має бути проект колективістський - тобто проект, який залучає до участі якомога більшу частину громадян, який залучає до участі майже усіх. Авторитарність цього проекту не у тому, що всі мають виконувати примхи лідера чи лідерної групи, а у тому, що лідерна група буде настільки налаштована на успішність усієї нації, що будь-який бунт проти лідерної групи буде загалом сприйматись як бунт проти самого себе.
Для більшої ясності пригадаємо основні діалектичні пари і їх зв'язок:
Ян Інь
Чоловічий Жіночий
Індивідуалізм Колективізм
Демократія Авторитаризм
Виявляється, нам потрібен довготривалий жіночий недемократичний проект... Звучить зловісно, правда?.. Ну, можете сприймати це як жарт, якщо ви не вивчали законів матеріалістичної діалектики. А той, хто вивчав, той знає, що протилежності один одного не знищують, а - в нашому політичному розумінні - марґіналізують. Демократів нам не потрібно ні знищувати, ні саджати до в'язниць, ні навіть якось обмежувати, крім обмеження антидержавної їх діяльності.
Для марґіналізації демократичних рухів потрібно дві речі: перша і головна - це той же реалістичний і успішний колективістський проект, друга - власне розбір демократичного руху на частки і контроль його. Про перше треба говорити довго, то коротко тут скажемо про друге - про розподіл демократичного руху. Зазначаємо, що мінусом будь-якого демократичного руху поза США є його катастрофічна слабкість і неефективність у порівнянні із тими ж американськими демократами. І це їх властивість, яку виправити неможливо навіть за 30 років. Далі структуруємо демократичні рухи по напрямкам індивідуалізму: українські ультранаціоналісти, рускомірівці, міські люмпени, сільські червоношиї і т. д. Усі ці групи мають свої претензії, які хочуть задовольнити за рахунок інших. Можна дозволяти їм ці претензії пред'являти, але не можна дозволяти їм задовольняти свої примхи за рахунок шкоди справі загальної успішності. Це пояснюється громадському загалу, і так досягається марґіналізація і контроль різних ультрадемократичних груп.
Підготовка проекту. Загальні зауваження. З огляду на значну демократичну інерцію українського суспільства обираємо з пари властивостей саме ті терміни, які краще сприймаються суспільством. Наприклад: кажемо не авторитарний проект, а колективістський; а щодо демократичних опонентів - навпаки: кажемо не демократи, а індивідуалісти. Звісно, опоненти вживатимуть інші терміни, але на те не зважати.
Проект потребує певної символіки. Звісно ж, вона має бути колективістська. До того ж, колективізм - це також зв'язок у часі, і бажано, щоб символіка проекту пов'язувала націю не тільки сучасно-просторово, але і історично. Символіка має бути, звісно ж, позитивною і лише позитивною. У мене є деякі особисті напрацювання, але то трохи інший формат.
Далі - знову основне: коли ми маємо якісні успішні обриси або символіку - тобто форму, то потрібно наповнити її відповідним змістом. Бо якщо цієї відповідності не буде, то проект буде приречений на провал, і не просто на провал, а - як вже писано вище про колективістські проекти - на серйозний провал.
Наповнення змісту проекту полягає у залученні до проекту усіх конструктивних груп суспільства. Це легко сказати, але практично - це дуже багато наукової і переговорної роботи: спочатку формується ядро, а потім ідуть дослідження і переговори: а) досліжуваній групі пропонується участь у проекті; б) якщо погоджується, то розробляється план дії для групи; в) якщо не погоджується, то визначаємо для групи марґінальну нішу; г) якщо не можемо визначити для групи марґінальну нішу, то повертаємось до пункту "а", але з новими умовами - можливо, щось із нами самими не все гаразд і змінитись треба саме нам, а не досліджуваній групі. Для зміни власних умов проводимо додаткові переговори з учасниками ядра проекту.
Отакий, здається, простий алгоритм. Але складність його у тому, що він має охопити майже всіх громадян і десь так на років тридцять.
Далі буде.
Про колективістський проект - супер. Супер-супер. І про маргіналізацію.
ВідповістиВидалитиПро інвестиції - помилка. Гроші і Я-чу давали, та то лише до біди вело. Бізнес нині скаржиться на зарегульованість і паперову тяганину, з усим іншим він чудово дає собі раду.