Наука в понеделок світлої неделі, на утрені

 (Транслітерація із перекладом застарілих слів і полонізмів у дужках. Євангеліє учительне. Переклад руською мовою віленського православного братства - 1616-й рік, редакція Петра Могили - 1637-й рік. Слова стосуються і до всього тижня пасхального і до періоду пасхального до Вознесіння.) 

Ліность нашу освященний і Божественний Апостол Павел до чулості побужаючи мовит: Братіє, радуйтеся в Господі завжди, і зась (знову) мовлю: радуйтеся; скромность ваша нехай знана будет всіми людми. Господь поблизу, ні о што ся не клопочіте, але за все, в молитві, в прозьбі і в подякованю офіри (служби) ваші нехай бивают до Бога. І зась той же: Завжди радуйтеся, непреставаючи молітеся, за все дякуйте. В которих трех, през (через) Божественного Апостола описаних поступках і справах, тоєсть, в уставічной (стійкій, постійній), в уставічной молитві і в уставічном подякованю — збавенє (позбавлення, спасіння) наше, Братіє, залежит. То бовім (бо) же завжди радоватися, єст властность справедливости, которої кто пильно постерігаєт і завше єї полнит (сповнює, виконує), радость завжди з читого сумненя (сумління, совісти) в сердцу своєм маєт; а при радості — правость, сталость і досконалость. А мовячи “справедливость” всі посполу (спільно) добродітелі под іменем справедливости розуміти маємо. Бо коли добродітелі викониваєт душа, тогди (тоді) справедливость виполняєт; а виполняючи справедливость, впадує заісте (заправду, справді), (хоч) би і нерада, в преслідованє, в біди і в напасті, але радується єднак і тішит з надії збавеня, же для поднятих і утерплених бід готуєтся єй вічноє благословенство, а з виконаної справедливости вічную от Бога утіху приняти маєт: Благословені бовім (бо) (Збавитель наш Христос Господь мовит) коториї преслідованє терпят для справедливости, бо тих єсть Царство Небесноє. А гди (коли) рекл Божественний Апостол, жебисмо (щоб) ся завжди радовали, не так просто рекл, жебисмо з леда (з одної) радости певного збавеня очекивали, але придал: в Господі радуйтеся — в Пану Збавителю своєм жебисмо ся радовали, учит нас. Бо єли (єсли, якщо) кто і преслідован биваєт, єсли і муки окрутниї (скрутні) на тілі своєм поносит, єсли і кліщами і коньми торган биваєт, єсли і костій ламанє, і паленє, і найскрутнійшую смерть терпит, а то все для Христа, все в Господі, все для правди Єго терпит і подиймуєт, радуйтеся і завжди радуйтеся. Виходили (мовит Божественний Лука евангелист) Апостолове з Ратушей і от судов радуючися, же ся годними стали для імени Христова насміяними бити (бути). То зась што речено єст “непрестанно молітеся” не допущаєт, аби діавол і найменший до нас приступ міти могл. Бо молитва єст зброя напротив діавола, і кто ся молит — узброюєт себе напротив всіх здрад (зрад) і подступков бісовских, которими он в пожадливостях телесних человіка воюєт, жеби служил і голдовал (корився) гріхові, а през гріх аби в розмаїтиї покуси (спокуси), в напасті, в фрасунки (біди) і в клопоти впадал; для чого постерігаєт нас і Господь наш Ісус Христос, мовячи: Чуйте і молітеся, жебисте не впали в напасть. І Божественний Апостол Іаков: Бог, мовит, не єст покуситель на злоє, і не покушаєт он нікого, але кождий своїми пожадливостями потягнен і повален, сам себе кусит. Бо гди (коли) молитви отправуємо, тогди чуємо (пильнуємо) і трезво ся ховаємо (зберігаємо); а чуючи і молячися — уходимо покус і звитяжаємо напасті. А ово (те), же за все дяковати, освідченє єст і оказанє чистої до Бога любве. Бо кто кого любит, тому і дакуєт; і коли любит, тогди і дякуєт. А любит Бога і дякованє єму чинит душа, коли вольна і свободна биваєт от намітностей (пристрастей) телесних; і коли всі сегосвітниї фрасунки (біди) і печалованя зневажаєт і помітуєт (змітає, має за сміття). Тогди видит она презрочисто (ясно, чистим зором), тогди і за все дякуєт; тогди і з припадаючих на ню вшеляких бід і клопотов радується і великий з них пожиток относит. Кто бовім для Бога терпит і для правди Єго кушен биваєт, а не для (з) гріха своєго, радується той радостю великою, а на утиски, біди і напасті не дбаєт, приймуючи з них от Бога веселє і утіху Божественную і духовную, іж (що) уффность (упевненість) в невинності маєт сумненє єго. Мовит абовім (бо) Писмо святоє: Єсли сердце наше не тривожит нас, уффность маємо до Бога, і о што колвек (тільки) просимо, приймуємо от Него, поневаж (тому що) приказаня Єго виполняємо. А претож (тому) очутімося (очуняймо) з недбальства, як от сна, Братіє, а от того часу завжди пильно постерігаймо, аби вшелякії наші до Бога прозби в молитві, в обітах і в подякованю чинени били. Не ослабіваймо, прошу вас, ані униваймо, але все што колвек (тільки) чинимо, з терпеливостю і очекиванєм чинімо, в боязні і в послушенстві служачи Богові нашему, як вірниї і добриї ласки Єго справци. Жебисмо (щоб) ся завжди, ведлуг (згідно) Божественного Апостола, радовали і кріпили, а на збавенниї (спасительні) справи і на помоч душам нашим абисмо ся мощнили і твердили. За чим Великий сей День, Братіє, зацний (значний) і знаменитий, Воскресенія Христова, в празднованю обходячи, і єдин другого обиймуючи і цалуючи (цілуючи), неприязнь, которая би била в нас і злопомнініє откиньмо, єдин другого веселим і утішним Воскресенія Христова Торжеством простімо; а до тих, коториї нас ненавидят, рекнімо (скажімо): Братя ви наші єсте, простіте нас і в любов свою прийміте. І Христос абовім (бо) правдивий покой наш, которий земних з небесними поїднал, покой Свой нам дал, покой нам Свой зоставил. Мовит бовім (бо): Покой Мой зоставую вам, покой Мой даю вам. І з того познают всі, же Мої учиникове єсте, єсли любов будете міти (мати) єдин ку другому. А не только учиником і Апостолом своїм Христос Господь любов і покой Свой дал і зоставил, але в них і през них і нас синами любве і покоя учинил. Которої любве і покоя, якоби ніякого (деякого) штоденного цвіченя (свічення, світіння) по (від) нас потребуєт Господь. Для чого в покою і згоді жити повиннисмо, духовно праздновати, духовно обходитися в побожності і в справедливості, в скромності і в покорі, в терпеливості і в добротливості, і в Дусі Святом, абисмо не надаремноє і не порожнеє Христа Бога нашего о нас печолованє (печалування) на нас бити показали. Повиннисмо, Братіє, і о всем світі молитися і печоловати, молитви і прозьби приносити Богові. І Божественний абовім Апостол Павел радит і приказуєт нам чинити молитви і позьби, і подяковання за всіх людей: за Кроляі за всіх Княжат, Вельмож і Преложоних (привладних), абисмо за їх от Бога ублагословенєм тихо і в покою жили і все чисто і побожне спрововали (справували). Так бовім чинячи і так живучи, милиї і приємниї Богу праздники праздновати будемо, бо намітностями (пристрастями) опановани будучи не можемо праздновати. Як бовім может праздновати той, которий брух (брюхо, живіт) свой маєт собі за Бога, обжирству і піянству голдуєт (кориться)? Як может праздновати, кто роскошами телесними і пожадливостями палаєт? Як может праздновати, кто в заздрості і в ненависті тонет? Як может праздновати, кто в лакомстві (грошолюбстві), в неправдивом набитку, в лихві і в драпіжстві (грабіжництві) гинет? Як может праздновати, над ким порожняя слава, пиха, надутость і високоє о собі розуменє пануєт? Як может праздновати, кто вшелякими злими намітностями і пожадливостями нечистими, і іними многими непристойними бридкостями окалян будучи, в болоті лінивства, недбальства і нечулости лежит? Заправди як єст реч неподобная на горячку хоруючому (хворому) успокоїтися, утонулому плавати і мертвому дихати, так і намітностями телесними і сегосвітними пожадливостями потемнілому не єст реч подобная ясніти і світитися, ровне (так само) і в гріхах роскошуючому духовне праздновати не єст реч подобная. Але я уффаю (надіюсь) і сподіваюся, Братіє, же ви не в поменених злостях роскошуєте, але в справах душевному збавеню належачих (належних) працуєте і празднуєте. То бовім єст властность назвиска нашего христіанского, і не іначей ми христіане на сем світі жити маємо, только якоби на куплі (торгівлі): завше (завжди) о духовний пожиток і о розмноженє душевних цнот (чеснот) стараючися, промишляючи і забігаючи. Ми всі, духовниї Архисвященници і Священникове, Діаконове і Монархове, Четци і Півци, і ввесь Причет Церковний, ні на што іншеє приготовани єстесмо, только на промисл отправованя праздников — Праздников, мовлю, то єст на опеку (опіку) Святих Божіїх Церквей, на науку і на проповід слова Божого, на псалми, співаня і пісні, на вседневниї і на всеночниї праци духовниї, на молитви, моленія, прошенія і на благодаренія. Всі єднак, ми духовниї, заровно зо всіми вами свіцкими от найболшого стану, аж до найнизшого і найубожшого чоловіка, ведлуг (згідно) Бога, ведлуг Єго Приказаній і ведлуг сомої пристойности жити повинни єстесмо, заховуючи (зберігаючи) межи собою любов нелицемірную, постерігаючи зобопольної згоди, ненарушаючи зоставленого нам от Христа покою, маючи сердце умиленноє і милосердноє, уділяючи от добр своїх убогим і потребуючим, єдин за другого взаєм Бога просячи, і єдин о другом промишляючи (піклуючись), же так молитви і прозьби, любовію і покоєм злучених нас з собою, з Богом злучат і вічне з Ним жити і царствовати учинят. А то єст заправди доброє, похвальноє і збавенноє житіє, то єст благословенноє мешканє і Богу приємноє, то єст пожаданая оная (та) святобливая Пасха, то єст вічная і завжди триваючая Пасха, отколь збігла вшешякая болезнь і вздиханє, то єст Пасха, в которой радость і веселє, і вічная роскош. То єст Пасха, в которой благословенний оний покарм Христос, вічним добром наполнений. То єст Пасха, в которой уставічне світячая світлость голос празднуючих і хори торжествуючих побужаєт (надихає). То єст Пасха, в которой новий оний от Христа речений напиток, где мовит: Не буду пити от того часу з овоцу (овочу) винници сеї, аж буду єго пити нового з вами в Царстві Отца Моєго. Што іж не о самих только Апостолах рекл Господь, але і о всіх нас. Той же Збавитель наш Христос Господь там же упевняєт нас мовячи: Не за сими только прошу, але і за всіми віруючими в Мене для сих слов Моїх. Таковий теди (тоді) праздник празднуймо, Братіє! Такоє свято обходімо! Безпрестаннє молячися всемилостивому Богу і дякуючи Єму, жебисмо (за те, що) ся завжди радовали, ходячи в святих Єго Приказанях. А охотне їх, ведлуг (згідно) сил наших, виполнивши, жебисмо (щоб) правдивої оної і благословенної Пасхи доступили. За чим сам Христос, которий єст Збавенєм нашим і Воскресенієм, не только притомниї віка сего потреби для нас наготуєт і тим, коториї Єму вірне служат, обфите (щедро) їх даст, але і обіцаноє Царство подаруєт, і вічную оную (ту) небесную Пасху в ужиток подаст. Которої абисмо ся всі годними участниками стали, Он же сам милосердний Господь наш і Бог Ісус Христос, справити нам нехай рачит (допоможе). Которому з Отцем і з Духом Святим належит от нас Честь, Слава і Поклон, нині і завжди, і на віки віков. Амінь.