Операція "Друшляк" тривалістю чверть століття (або цинічні досліди без матюків)

Друшляк (від нім. durchschlagen— пронизувати, проціджувати) — предмет кухонного начиння (посуду), кругла миска чи черпак з невеликими отворами на дні, інструмент кухаря.

Використовується в кулінарії при приготуванні страв, для відділення харчових продуктів від рідини; при відварюванні чи промиванні макаронних виробів, круп, картоплі, грибів, овочів, ягід та фруктів. Виготовляють з металу чи пластмаси, з ручками чи без.

 

  В Україні ніякої революції і зміни системи не було. В Україні 2013-2014-го років відбувся протест проти повернення до моноколоніального стану. Після перебудови було здійснено "вашингтонський консенсус", який передбачав перехід України від моноколоніального до біколоніального стану - від колонії московської до колонії московсько-американської. Для українців це був значний прогрес, бо диверсифікація колонізаторів - це додаткова можливість для маневрів і певні мінімальні гарантії хоч якогось самоуправління. До справжнього самоуправління і політичної суб'єктності на міжнародному рівні було ще далеко, але з однієї сторони - яких демократично-виборчих результатів можна було очікувати від нащадків тих, хто строєм ходив на паради і вигукував "Слава КПСС", що, на жаль, означало і "Слава НКВД!", і "Слава тим, хто знищив цвіт, честь і совість нашої нації!"; з іншої сторони - демократична біколонія давала можливість активній національній частині підготувати ґрунт для переходу від проміжного стану біколонії до стану міжнародного політичного суб'єкту. У українських спецслужб періоду 90-х практично не було кращого варіанту, ніж перехід до стану біколонії, бо національна держава не могла бути сприйнята народом.

 Проблема Януковича полягала у тому, що своєю жадібністю, владолюбством і недалекоглядністю він практично повертав Україну у стан московської моноколонії: він прагнув мати в Україні максимальну повноту влади, але утримати цієї влади не міг і тому починав шукати допомоги у Москви - єдине місце, де йому могли все пробачити за передачу України в московську владу із затвердженням Януковича як постійного губернатора України-Малоросії. На нещастя російського народу таке повернення України до моноколоніального стану суперечило дуже багатьом міжнародним угодам і домовленостям та і самих українців аж ніяк не влаштовувало. Янукович став як уособленням московського впливу, так і уособленням узурпації влади; і хоча в українських протестах можна побачити антимосковські ознаки, але ці ознаки були несамостійні - вони були індуковані неадекватними претензіями Януковича на непорушність своєї влади в Україні. Але Путін відреагував так, ніби протести в Україні були чітко протимосковськими, і оскільки об'єктивних доказів цього він не зміг знайти, бо їх не було і нема, то він із Росією загалом отримав санкції та інші утиски зі сторони розвинених держав. 

  Україні було повернуто попередній умовно-позитивний стан - стан московсько-американської біколонії. І до того ж, з'являються значні можливості для отримання політичної суб'єктності, бо з однієї сторони - американцям став більш очевидний московський реваншизм - дурне і вперте бажання мати Україну своєю моноколонією, а з другої - неможливість зі сторони Америки швидко і ефективно вирішити проблему Москви, яку, на нещастя вже американське, вони навіть і обіцялись вирішувати українцям - це дає нові шанси для України і в спілкуванні з американцями, дає шанс позбутись колоніальної залежності також і від Америки.

  Якщо читачів цікавить, які ознаки здобуття Україною політичної суб'єктності, то скажу те, що ознакою цього є здобуття Україною недемократичної постійної влади, яка, в той же час, буде сприйнята народом України. На розчарування багатьох українських демократів повторю ще раз: чиста демократія для України - це лише підтвердження колоніального стану, хоч і диверсифікованого, бо фінансові потуги колонізаторів незрівнянно більші за фінансові потуги самих українців, що зумовлює неможливість самостійного демократичного вибору, оскільки нефінансових внутрішніх авторитетів нема, а фінансові - лише зовнішні. Американці могли б, звісно, спробувати залишити в Україні біколоніальний стан через фінансові вливання в демократичні інституції, що призвело б до нового витку, але в них самих зараз багато проблем, бо якщо російська бензоколонка здатна впливати на американську політику, то ще більше вони можуть очікувати від Китаю з його півмільярдом користувачів інтернету. Тому фінансова допомога на демократизацію України від Америки буде помірною, і є значна ймовірність на затвердження в Україні стабільних і постійних недемократичних, але корисних державних інституцій. 

  Що нам заважає? У будь-якій нормальній країні завжди актуальна одна з двох потреб - або потреба зміцнення вертикальних зв'язків у державі або потреба зміцнення горизонтальних зв'язків у державі. Якщо про горизонтальні зв'язки українцям розповідають усі - і радники американські, і радники московські, то зв'язки вертикальні асоціюються переважно із бійцем "беркуту", який лупцює дубинкою стареньку пенсіонерку за п'ять колосків пшениці. Значною мірою праві є ті, які кажуть, що владна українська вертикаль - це зло. Тому що не може бути добром те, чого нема. Так, саме в цьому і проблема - у фактичній відсутності української владної вертикалі. Мені, звісно, заперечать: ну, в нас же є президент. Ну і що з того? Янукович теж був президентом - і де він тепер? Які ви можете дати гарантії, що нинішній президент також, образно кажучи, не вилетить у трубу або не вийде на нуль? Владна вертикаль, яка легко виходить на нуль, - це не вертикаль, це щось інше - це вертикаль колонії.   
  Про причини відсутності української владної вертикалі. Перша причина - це те, що вона мало кому потрібна. Вона не потрібна закордонній фінансовій еліті - колонізаторам, вона не потрібна багатьом навіть громадянам України, патріотизм яких завершується за пустої кишені, і які хочуть з України брати, але давати щось Україні бажання не мають. Друга причина - це те, що ті, кому ця вертикаль потрібна, не вміють її організувати і побудувати. 

  Спадок СРСР - це спадок негативний. Словами церковними - це спадок сатани. Вертикаль, що збудована на цьому спадку не може бути істотною, бо саме зло - це лише відсутність добра, і тому неістотна вертикаль - це практично відсутність вертикалі. Ми це бачимо майже щодня: ми бачимо руйнування цієї вертикалі, ми бачимо її кричущу неефективність. Але мало хто докопується до суті - до визнання неістотності владної вертикалі або її відсутності. 

  Будується владна вертикаль - національним консенсусом і консолідацією. Найбільш звичні варіанти - це лідерство світсько-церковне або церковно-світське. У першому варіанті світський лідер проводить консолідаційну роботу у суспільстві, об'єднує церкву і здобуває її авторитет. У другому випадку - церква висуває свого лідера, який поступово здобуває авторитет світський. На жаль, ні перший, ні другий варіанти у нас поки що не відбулись, і вся наша владна вертикаль до самої України має не багато стосунку. І в такій ситуації жодні наші зусилля не принесуть значної користі: так, зміцнювати громадську горизонталь - це добре, але разом з тим ми зміцнюємо і неукраїнські сили; так, зміцнювати владну вертикаль - це теж може бути добре, але в українських умовах ми цим зміцнюємо переважно фінанси владоможців, які міцної зв'язаності із українською державою не мають, і тому наші зусилля не приносять очікуваного результату. 

  Пораду у цій справі дам цинічно-банальну: моліться на ніч. А ще краще - і вранці також. Зовнішня ситуація досить сприятлива, хто знає - може, і прорвемось.