Скоро буде ювілейна дата

  2 місяці від того, як я опоблікував цей допис http://zozvicnic.blogspot.com/2016/08/blog-post_11.html

:)

  Ви щось чули про реакцію? Ні? І усі ці розплідники янучарства і антиукраїнських диверсій і досі живуть досить непогано? Чи наші воїни добра готують якусь супер-операцію, щоб завалити диверсійне кодло одним ударом? А от у мене є сумніви, що ті, хто не здатен до малих подвигів, здатні до великих. А в результаті маємо, що Україна і досі (за 250 років однобокого союзу і 25 років ніби незалежности) не може подолати кореневої брехливої установки московитів для українців. Панове державники і захисники Вітчизни, у вас є взагалі якийсь план по вихованню УПЦ МП? Чи ви настільки тупі, що не розумієте, що заборона без пояснень викличе лише дестабілізацію? Спочатку потрібно пояснити людям суть проблеми, що називається також забезпеченням інформаційної підтримки. Те, що вам особисто чи якомусь телеведучому, чи політологу не подобається УПЦ МП - це не означає нічого і не є інформаційною підтримкою. Бо люди так і оцінюють: це суб'єктивна думка телеведучого, яка не має під собою об'єктивних підстав. А от батюшка в церкві і традиційне "так історічєскі сложілось" - для обивателів, які складають більшість громадян і виборців, це є об'єктивними підставами. І поки їм на пальцях не пояснили протилежне, доти і нічого не зміниться. А як можна пояснити? Люди вірять іншим людям тоді, коли ті здатні жертвувати собою заради якоїсь ідеї. Тоді ця ідея сприймається правдивою, бо вона подається як дорожча за життя. Що є дорожчим за життя? Дорожчою є правда, бо вона позбавляє смерті. Чи є правда у тому, щоб не дозволяти в україномовних книжках московську транслітерацію церковнослов'янської? Тут є і правда, і любов, і самопожертва. Правда є у запереченні брехні про те, що московська вимова є рідною для українців. Любов є у тому, що ми не виступаємо антимосковитами. І є самопожертва у тому, що ми піддаємо атаці саме україномовні книги. 

  Оце і є інформаційна підтримака операцій у правдивій боротьбі. Якщо ви думаєте здобути перемоги лише "шаблями", то, мабуть, ті прокляття, якими вас обсиплять представники УПЦ МП будуть заслуженими. А якщо ви взагалі не боретесь за правду, то заслуженими будуть прокляття від УПЦ КП і УАПЦ. І справедливо. Бо нема ніякої користі у тому, щоб ловити диверсантів, якщо одночасно дозволяти виховувати диверсантів нових. Ну, а поки що мої читачі з московитських паразитів можуть бути спокійними: я працюю на СБУ, але самій СБУ, схоже, нема до цього ніякого діла. Можете спати спокійно.

  Оновлення 1. Закон про можливість для парафіян переходити в іншу конфесію в наших умовах є правильним. Але я не думаю, що це ключовий захід. Наведу приклад. Звісно, аз многогрішний своїм блудним життям сам винуватий у тому, що не став авторитетом для немирівських православних: і те, що у хорі співав, і те, що електронну бібліотеку вів роками - все пішло блудному чорту під хвіст. Я вам розкажу ситуацію. В Немирові 3 храми УПЦ МП. В середньому у сумі в них щонеділі ходить десь 250 чоловік при вмістимості до 500 чоловік. Увели в дію в цьому році також храм УПЦ КП вмістимістю десь чоловік 70. Ходить щонеделі десь чоловік 25. З тих, кого я раніше часто зустрічав у УПЦ МП, - 2-3 чоловіка. Тобто після двох років війни із 250-ти прихожан УПЦ МП в УПЦ КП перейшло, ну, чоловік 10 - біля 4%. І це ще у освіченому місті Немирові, а у селах ще менше надії.

  Що це означає? Що УПЦ КП неправильно веде свою діяльність? Що люди в нас аморальні? Ні те і не інше. Це означає лише те, що, як і скрізь, переважна більшість людей у нас обивателі. І орієнтуються ці обивателі на певні загальнодержавні орієнтири. І якщо держава не буде виховувати свого обивателя, то його буде виховувати інша держава. І, як це дивно не звучить, обивателями я вважаю і більшість єпископату УПЦ МП, яких теж можна і треба виховувати. Закоренілих сатаністів в УПЦ МП не так вже і багато.  І якщо влада не займається вихованням своїх обивателів, то як я можу хвалити таку владу, яка ігнорує стратегічні безпекові питання? Церква відділена від держави? Ну, це означає лише те, що держава і Церква не є тотожніми, а взаємні обов'язки це аж ніяк не анулює. І Церква має право висловлювати своє ставлення до державних діячів, і держава має право втручатись у церковну діяльність, якщо окремі дії чи загальна політика церковних діячів загрожують безпеці громадян.