До цієї замітки в мене буде дуже розлогий епіграф, який я взяв зі свого ж коментаря десь на просторах фейсбуку.
В кожного процесу - навіть застійного - є лідери чи основні виконавці. Мільярди чесно зароблених гривень українських бізнесменів було витрачено на будівництво храмів УПЦ МП у щирій надії, що це є українська церква. Якби ті спонсори знали, яку антиукраїнську роль відіграє УПЦ МП, то багато з них би скоріше повісились би, ніж дали гроші на ті храми. Тобто, є конкретні виконавці застою. Я не поділяю думки про те, що люди в нас аморальні і злі. Але потужне прагнення наших людей до ідейно-моральної чистоти і святости було витончено каналізовано у русло ідеології УПЦ МП про український світ на московсько-російській основі. І приблизно половина добрих поривань нашого народу вилилось на шкоду Україні і самим шукачам доброго. Українці не злі, а малодосвідчені і малоознайомлені зі своїми історичними християнськими особистостями, звичаями і культурними здобутками. Така неознайомленість спричинила загальну недовіру українців загалом до українського і один до одного, а на цей голод довіри прийшли московські проповідники і торгівці святинями. Саме тому, думаю, що українці згрішили не через злобу, а через невідання і малосильність, їм і посилається божествення ласка і допомога у вигляді нерозважливих рішень московського керівництва з окупіцією Криму і Донбасу з порушенням міжнародних норм і договорів і загнанням себе у пастку світової ізоляції. Саме так часто і діє божественна благодать: вона руйнує оманливі надії. Коли нерозважливі українці стали занадто довіраяти чужим московським керівникам (згадаймо рейтинг Путіна в Україні до війни), то Бог, для того, щоб привернути українців до чистих цінностей, послав у голови тих напівчистих, на кого вони сподівались, дух омани і помилковости.
Якщо коротко, то тому, що вже ніколи не вдасться переконати світове співтовариство, що це була не анексія, а сепаратизм. Мабуть, основною помилкою Путіна було ігнорування українського фактору. Тобто, була можливість зіграти не тільки на почуттях московитської діаспори в Україні, а й на почуттях самих українців. Було багато зроблено у пропаганді першості московсько-російського етносу, але не було акцентовано на "другості" українців - не у значенні вторинности і неважливости, а у значенні другого за значенням у світі народу після московсько-російського. Натомість поряд із заявами про єдиний народ Путін говорив про те, як він цінує галушки і сало. Така примітивізація українців замість утвердження значимости української ідентичности, але на московсько-російській основі заклала надійну вибухівку в московський проект оволодіння частиною України.
Нерозробка означеного вище питання призвела до трагічних для Московії наслідків:
1. Окупацію частини України було здійснено поспішно.
2. Не було використано українські протестні настрої проти Януковича, а навпаки було вбито чіткий клин і негативізацію між українцями і московитами.
3. Наслідок перших двох помилок - окупацію було здійснено майже абсолютно за рахунок НЕУКРАЇНСЬКИХ за самосприйняттям військових формувань, що підтверджує факт окупації і призводить до неминучої жорстко-негативної світової реакції.
Стратегія є правильною тоді, коли є вчасною. Наприклад, якщо б Путін після втечі Януковича його б повісив, звинувативши у безвідповідальному правлінні братським "україно-московським" народом, то це було б правильно згідно правильної стратегії. Але оскільки вже було запущенне виконання неправильної стратегії зелених чоловічків і гіркіних-порєбрікових, то публічне осудження Януковича зі стратою вже нічого б не дало. Пізно запускати збройне виконання правильної стратегії, коли вже запущене збройне виконання стратегії неправильної.
Основне, що я хочу довести до розуміння читачів, що Путін реально мав можливість захопити Південно-Східну Україну, але будучи засліплений зневагою до українців загалом, здійснив анексію поспішно і згідно помилкової стратегії - без застосування фактору схильної до ефективного московського управління власне питомо української ідентичности. Виконання цієї помилкової стратегії загнало московське керівництво у так званий ятір: кожен крок вперед по підтриманню вже виконаної помилкової стратегії лише поглиблює проблеми для Москви. Частково Москва це зрозуміла і реалізовує стратегію відступу з найменшими втратами. Основна ціє стратегії - маргіналізація здобутків. Тобто: ЛДНР і Крим будуть маргіналізовуватись, принижуватись, будуть інфіковані різними безглуздими ідеями, виставлені у такому світлі, що вже навіть для значної частини московитів-росіян буде прийнятною думка, що від Криму і ЛДНР варто повіністю відмовитись. Така стратегія не призведе до швидкого зняття санкцій і міжнародної ізоляції, але вона може зберегти баланс влади і народу в нашого північного сусіда. Тож можна сказати, що значною мірою ця нова стратегія московської влади є логічною і розумною, на відміну від стратегії попередньої. Хоча, мабуть, не вся влада у Москві підтримує цю нову стратегію, а багато хто ще й далі хоче воювати шашечками. От яка з цих ліній буде у Москві домінувати - ми побачимо.
Немає коментарів:
Дописати коментар