Штірліц втрачає Плейшнера

Штірліц сказав: Нечестивий розмножується для того, щоб бути знищеним. Єретик розмножується для того, щоб бути знищеним.

Плейшнер сказав: Московська традиція вимови церковнослов'янської - це смертельна для українців традиція.

Штірліц сказав: Малороси без великоросів завжди були схильні до єресі, до католицизму - це погибель для Малої Росії і для українців. Єдиний спосіб врятувати українців від тієї неминучої загибелі, яка чекає на увесь Західний єретичний і тому нечестивий світ, - єднання з оплотом правої віри - з Великою Росією. Штірліц хоче українцям добра. Найбільш надійний спосіб пов'язати Малу Росію із Великою - універсалізація вимови церковнослов'янської, тобто - прийняття українцями єдиної для росів - московської вимови. І в більшості своїй українці це правило прийняли, бо зрозуміли його важливість: на прикладі життя під Старою Польщею українці зрозуміли, що все, що може дати їм Західний Світ, - це відірвати їх від чистої Східної Православної Віри. Саме тому українці пішли на вічний союз із Москвою і ніякі Мазепи не змогли переконати їх у протилежному. Сьогодні на захисті українців твердо стоїть митрополит Онуфрій - цей відважний воїн і захисник України від тих, хто хоче льстивими словами увести українців і Україну у блудовірство і погибель. Сьогодні Західний Світ величається своєю силою, яка була здобута ще православними їх предками, але дні їхні вже полічені, і навіть вже сьогодні вони тремтять від відваги і могутності руського православного воїнства, а далі - вони не мають з чого черпати сил для свого розвитку, бо їх віра - не благочестива, їх віра - це розсип бісівських єресей. Свята Русь - це оплот святої віри останніх часів. Усі, хто намагається відірвати малоросійську народність від спасительного єднання з Руссю Великою, будуть знищені, бо українці - це традиційно православні благочестиві християни, які призначені для порятунку і життя із Христом, і цей порятунок - у єднанні з Руссю Великою. Хто буде протидіяти - буде знищений, хто буде сумніватись і обертатись назад - подібно до жінки Лота перетвориться на сольовий камінь - закам'яніє від мертвості своєї думки.

Плейшнер сказав: Але ж прийняття московських правил вимови знищує малоросійську самобутність. Це ж видно навіть по історії і національній географії: там, де відмовляються від малоросійських правил вимови церковнослов'янської, там поступово відмовляються і від решти малоросійських традицій, і ми спостерігаємо зникнення цілого християнського народу. Хіба Бог бажає зникнення християнських народів?

Штірліц сказав: Українці мусять усвідомити свою історичну місію і роль. Раніше Русь була одна. Потім були міжусобиці і Русь поділилась. Кожна частина виробляла свої мовні та інші традиції і відмінності. А Бог на це все дивився: Він дивився, яка частина збереже чисту Православну Віру. Бог спостерігав, яка частина Русі збереже Православ'я і здобуде тим Боже благословення для того, щоб стати основою для майбутнього об'єднання і відновлення єдиної Русі. Історія засвідчує, що такою частиною стала Русь Велика, або, як ви кажете, Московія. Русь Мала дійшла була до того, що усі православні її єпископи прийняли унію з Римом, і якби не допомога великоросів, то б Мала Русь була б сьогодні вся римсько-єретична. Хтось може заперечити цим історичним фактам? Ні? Тож хіба не зрозуміло, що об'єднувати Русь потрібно на здоровій - великоросійській основі, а не на будь-якій іншій? Бог судить по плодам. Можливо, великороси багато у чому були історично не праві, але результат - збереження Православної Віри - не перекрити нічим. І малороси мають з цим змиритись або загинути. І цілком зрозуміло, що багато малоросів оберуть загибель, грунтуючись на своїй національній гордині. На жаль, багато людей не здатні зрозуміти, що нація, яка не здатна зберегти Православної Віри, не має права на майбутнє. Бог зневажений не буває.

Плейшнер сказав: Але ж саме московська вимова і московські традиції в Українській Церкві і відводять багатьох українців від Православ'я. Українець дивиться, що Православ'я вимагає від нього зречення від своєї національності, і він починає сумніватись у святості Православ'я, бо жоден з Апостолів не вимагав від язичників зречення від своєї національності. Апостоли вимагали від учнів зречення від поганської віри і поганських звичаїв, але мови і національних мовних традицій вони не зачіпали. І навіть навпаки: Апостоли не вимагали від греків ставати євреями і вчити єврейську мову, а самі ж Апостоли, передбачаючи більше поширення християнства саме серед греків, записували Святе Благовістування - Євангеліє переважно грецькою, а не єврейською мовою. Українець, коли бачить нав'язування собі чужої мови задля ніби спасіння, починає сумніватись, що це Православ'я - справді віра Апостольська, бо Апостоли мали зовсім протилежні нрави. Українець шукає інших варіантів, і найбільш зручним знаходить католицизм, який вже відійшов від традицій мовного нав'язування. Декотрі, як православні українці США, пішли до Константинопольського патріархату, але Константинопольський патріарх занадто слабкий, щоб протистояти Росії-Московії у питаннях всієї України, він навіть не може дорікнути митрополиту Онуфрію, що той підтримує смертельні для української нації традиції богослужбової мови, бо Константинопольський патріархат боїться втратити підтримку Росії-Московії в своєму доволі скрутному становищі перебування під владою Туреччини.

Штірліц сказав: Бідний нещасний українцю! Як же туго до тебе доходить слово правди! Але з любови моєї я тобі поясню ще раз: Бог не може безкінечно бути милостивим до своїх ворогів! Грецька Церква не один раз ішла на унію з Римом - цим центром гордині і єресі. Невже ти думаєш, що Бог цього не бачить? І невже ти думаєш, що це простий випадок, а не справедлива закономірність, що усі, хто ще хоч трохи залишається православним, шукають допомоги, заступництва і покровительства у Великій Русі? Ні, брате-малоросе, це не випадковість, а таки справедлива закономірність. Чи ти думаєш, що так легко було Русі-Московії зберігати чисту віру, коли практично увесь світ (разом із греками, скажімо, у Флорентійській унії) відходив у єретичне нечестя. Це саме вони - великороси - мали право подібно до розіп'ятого Господа на хресті заволати у стражденному відчаї: Боже наш, Боже наш, навіщо ти нас залишив самотніх і покинутих усіма у цьому світі єресі, гріха і облуди. Чи наслідком таких страждань не мала стати слава Великої Росії - її воскресіння у славі? І так і сталось: Московія зміцнилась у стражданнях і стала оплотом і суддею православних, а через них - і всього світу. Хіба ми, великороси, винуваті у тому, що багато малоросів пішли до католиків? Хіба з початку ми вводили в Україні московську вимову? Ні, українці почали переходити до римської церкви ще тоді, коли їх православні ще молились вимовою малоросійською, а потім у тій частині українців, що залишились православні, деяка ще частина виявила бажання відмовлятись від своєї малоросійської окремішності задля збереження Православ'я - хіба ж московити їх до цього примушували? Не московити роз'єднали українців по мовному питанню і по питанню окремішності чи об'єднання з великоросами, а роз'єднала їх жага тимчасового комфорту, відступ від Православ'я і, відповідно, відступ від Бога. І не московити винуваті в тому, що українство стало синонімом неправослав'я і тим самим накликало на себе прокляття від Бога. Православні українці не знаходили собі підтримки від своїх же братів-українців, а знаходили підтримку від "диких" московитів. І тепер ви хочете примусити цих українців не бути вдячними своїм православним братам-московитам? Ви хочете заборонити українцям шанувати московитську культуру заради православ'я, яке вона несе? І як ви збираєтесь забороняти: ви з ним мучеників робити будете? Так на мученицькій крові і росте Церква, і кожна мученицька кров возродиться стократно аж до загибелі мучителів. А молитись малоросійською вимовою ми не забороняємо, але бажаючих - вкрай обмаль, і тому зусилля українізаторів богослужіння приречені: українців історія навчила, що Православну Віру і спасіння вони можуть зберегти лише в єднанні з Церквою Московською, а для цього єднання потрібно зберігати єдність із московськими правилами єдиної вимови церковнослов'янської мови. Хочете іти проти волі українських православних? Тоді ми будемо їх захищати, і їх буде захищати Бог.

Плейшнер сказав: Тобто ви захищаєте Православну Віру без любові?

Штірліц сказав: Не може бути любові без Православної Віри.
 

Плейшнер сказав: Тобто Православна Віра з любов'ю все ж можлива, але ні ви, ні ті підмосковські "поки що українці" на неї не здатні?

Штірліц сказав: Черговий! Черговий! Сюди бігом! Зв'язати професора і розстріляти! Він ганьбив фюрера! Прощавайте, професоре! Занадто багато вас таких мрійників!

Черговий відводить Плейшнера у іншу кімнату. Чути глухий постріл. Штірліц витягнув замотану в газету печену картоплю і подумав, що гнилим європейцям ніколи не зрозуміти ані краси чистої віри, ані краси замотаної в газету печеної картоплі.

Біблійні парні архетипи: вирівнювання балансів

Старокиївська гравюра "Ісус Навин вішає переможених царів"

 
  Папанов із його прокляттям 

"Щоб ти жив на одну зарплату!" 

залишається в Україні популярнішим за 

будь-якого антикорупціонера.

  Якщо спробувати визначати загальні риси парних біблійних архетипів Старого Заповіту, то найбільш адекватною видається пара "Закон і Благодать". Перший очевидний висновок - чітка послідовність: Благодать завжди приходить після Закону. Менш теологічно пару можна означити як "Очищення і Освячення". До цих висновків також підводить і переважно заперечувальна сутність старозавітнього закону: хай не буде тобі.., не створи собі кумира, не вбий, не вкради і т. д. Закон заперечує злочини для очищення від них. Благодать освячує-наповнює: блаженні вбогі духом, лагідні, миротворці і т. д., і найголовніше - благодать дає приклад: заповіді "возлюби Бога і ближнього" були і в Старому Заповіті, але на них менше концентрувались, бо ця планка була надто високою і в повній мірі придатною для взяття лише для втіленого Сина Божого - Ісуса Христа.
  Найбільш яскрава старозавітня пара архетипів - Давид і Соломон. Ця пара найбільш помітна, бо вона - царська. По нашому марнославству ми схильні більше звертати увагу на щось велике і потужне. Так, саме Давид і Соломон - були найвизначнішими будівничими еврейської державності - в її матеріальному розумінні: Давид об'єднав і зміцнив державність, Соломон - увійшов у Біблію як наймудріша старозаповітня людина. Що ми часто забуваємо стосовно цих осіб - що царська форма організації ізраїльської державності не була ініціативою Божою, а людською і гріховною. Давид - не перший цар Ізраїлю. Давид - перший благочестивий цар Ізраїля. Давид виконує функцію очищення монархії від її гріха, очищує народ від гріха бажання монархії. Гріх цей у тому, що Ізраїль був покликаний служити просвітленням для світу, а своїм бажанням монархії ізраїльтяни показати, що більше хочуть панувати над світом, ніж його просвітлювати. Цей гріх очищався війнами - війнами, в яких гинули не тільки вороги Ізраїля, а й самі ізраїльтяни. Давид майже все життя воює - очищає. Соломон вступає на царство у відносно спокійні часи - мало що заважає будувати Храм і складати притчі. Соломон не визнається Богом таким же благочестивим, як Давид, після Соломона царство розділяється на дві частини, а тим не менш - сам Спаситель Ісус Христос визнає надзвичайну мудрість Соломона, а неміч Соломона - це ознака немічності всякої людини. Усі старозавітні архетипи - це притемнені образи повної благодаті Христа, і у парах цих архетипів найбільш немічними виглядають саме архетипи Святості-Благодаті, бо всяка людина виглядає немічною перед висотою і силою Бога.
  Іншою парою, яку менше помічають і розглядають, є пара Мойсей і Ісус Навин. Хоча самого Мойсея розглядають достатньо, але якось дивно у проектах "виходу з рабства" забувають про те, що кінцева ціль для Ізраїля була не вихід з рабства, а опанування Землі Обітованної, і що в цю землю Ізраїль увів не Мойсей, а саме Ісус Навин. 40 років блукання по пустелі - це лише половина шляху до мети - до входження у Спокій Божий. Саме Ісус Навин символізує у цій парі архетипів освячення і благодать, а Мойсей - це лише очищення від єгипетських гріхів. З однієї сторони - очищення важливе, бо в нечисту посудину чисте наливати не годиться, з іншої - існує небезпека зупинитись на півдорозі або ж і повернутись назад в іще гіршому стані (згадаймо, притчу євангельську, про нечистого духа, що був вигнаний, але коли повернувся, то знайшов оселю - душу людську лише чисту, але не освячену, не наповнену благодаттю - нечистий дух повернувся із сімома злішими духами). Тобто роглядання архетипу Мойсея без Ісуса Навина страждає на небезпечну неповність. Саме Ісус Навин здійснив найвеличніший концепт ізраїльського народу - входження і опанування Землі Обітованної.
  Мойсей і Ісус Навин - чистіша пара архетипів, ще не заплямована гріхом бажання світового панування. Відхилення, звісно, були вже і тоді, але вони дуже швидко карались пророчою силою Мойсея. Мойсей - очищає. Але Мойсей більше пише, а Ісус Навин більше воює. Мойсей - більше Закон, ніж Давид, бо він Закон фундує, а Давид лише відновлює. Ісус Навин - більше благодать, ніж Соломон, бо зберігає благочестя. Можна запитати: в чому ж така велика благодать Ісуса Навина - в тому, що він вів війни і вішав нечестивих царів? Ну, думаю, в цьому також, бо це потребує великої віри і мужності, але це видається не основним. Основне - матеріальні результати цих воєн для Ісуса Навина, або точніше - його власне ставлення до своїх перемог. Здається очевидним, що той, хто увів Ізраїля в Землю Обітованну, запросто міг би стати і Царем Ізраїля, і навіть Божественним Царем Ізраїля. Здається очевидним, що Ісус Навин відмовляється від честі, влади і шани добровільно. А про матеріальний результат для Ісус Навина його героїчності Біблія пише чітко і ясно: Ісус Навин помирає у старості у небагатсві, самотності і народному забутті... Здається, плачевний кінець. Але - це і є благодать: Ісус Навин добровільно обирає багатство душевне і духовно-небесну славу замість багатства і слави дочасної і гинучої. Це і є та благодать, яка для світських людей часто не зрозуміла, але вона не нерозумна. Чому розумна? А тому, що багатіїв, мабуть, було багато в Ізраїлі за часів Ісуса Навина, але в пам'яті через тисячоліття - добрим словом і пам'яттю ніхто з них не залишився, а пам'ятають - самотнього і небагатого в старості Ісуса Навина. Іншими словами Ісус Навин переміг не тільки нечестивих царів, але і своїх співбратів у стратегії, у тисячоліттях і у вічності.
  Які можуть бути проекції архетипів Мойсея і Ісуса Навина на наше суспільство? А тут я вже зупинюсь і дам волю вашій фантазії. Єдине, що відзначу: робіть так, щоб про вас українці добрим словом згадували через тисячу років - і все у вас буде добре. :-)

Нові для мене українські церковні стародруки онлайн

Цифрова бібліотека історико-культурної спадщини

 Чи я раніше не помічав його, чи його було доповнено нещодавно цікавими книгами - не знаю. Хоча проблема об'єднання і зв'язку електронних фондів, мабуть, існує. Книги із сайту можна зберігати у форматі pdf на свій комп'ютер, хоча алгоритм не дуже ясний. Потрібно почекати коли книга почне активно завантажуватись (можливо, іноді - поки завантажиться і прокрутиться вся) на екран і натиснути "CTRL+S". Якщо пропонує зберегти htm, то відмовитись і далі дати книзі завантажуватись. Якщо ж пропонує зберегти pdf, то сміливо зберігаємо.

Що нового для мене і цікавого?       

Ростовський (Туптало Д. С.) Д.
ЧУДА ПРЕСВЯТОЙ И ПРЕБЛАГОСЛОВЕННОЙ ДІВИ МАРІИ (1677)
Мабуть, перша книга майбутнього святителя Димитрія. Книга староукраїнською мовою, яка, схоже, лягла в основу виданої пізніше слов'янською книги Дмитра Туптала "Руно орошенное", яка теж наявна на сайті - Ростовський (Туптало Д. С.) Д.
РУНО ОРОШЕНОЄ (1696)

Галятовський І.
ГРІХИ РОЗМАИТІИ (1685)
Староукраїнська мова. Невеличкий посібничок для тих, хто готується до сповіді.   

  

Могила
СЪБРАНІЕ КОРОТКОИ НАУКИ О АРТИКУЛАХ ВІРЫ ПРАВОСЛАВНОКАФОЛИЧЕСКОИ ХРІСТІЯНСКОИ (1645)
Староукраїнська мова. Катехизис у питаннях і відповідях. Більше 200 сторінок.    

ЕВХАРІСТИРІОН, АЛБО ВДЯЧНОСТЬ... ПЕТРУ МОГИЛІ : од спудеов Гимназіум єго милости з школы реторіки ([1632])
Староукраїнська освітня поезія.     

       
Галятовський І.
КЛЮЧ РАЗУМІНІЯ (1665)
Радивиловський А.
ВЕНЕЦ ХРИСТОВ (1688)
Радивиловський А.
ОГОРОДОК МАРІИ БОГОРОДИЦЫ (1676)
Більш якісніші примірники, ніж ті, що подані на харківському сайті. Хоча фото на харківському сайті вищої точності, а тут все лише для попереднього ознайомлення-читання у компактному форматі пдф. Але і зрозуміло: подати тільки більше 2000 сторінок Радивиловського у форматі високої точності - це займе дуже багато мегабайтів. У описі книги Галятовського мови не вказано, а у описі книг Радивиловського вказано "старослов'янська мова", з чим не згоден, бо мова Радивиловського хоч із характерним після "переяславської ради" ухилом до слов'янізмів, але це все ж староукраїнська, а не слов'янська мова.

Димитрій Ростовський (Туптало Д. С.)
КНИГА ЖИТІЙ СВЯТЫХ...    
Знамениті заборонені Петром І першодруки Житій Святих святителя Димитрія з українськими особливостями слов'янської. Але це все та ж слов'янська мова, а не староукраїнська. Ну, замість "есть" - "естъ", замість "мѣсяцъ" - "мѣсяць" і тому подібне. Не особливо цікаво для широкої публіки.

Словник староукраїнської мови 

Наступні президентські вибори передбачаються такими ж нудними, як і вибори між Януковичем і Тимошенко

 Теперь они все получат из просто Вадима Новинского - 

гетмана Вадима Новинского, который будет

 новым Богданом Хмельницким. Они сами вознесли

 его в своей травле - Вадима Новинского. Они 

сделают из него православного гетмана Малороссии.

Кіріл Фролов 

   Кандидатури, які пропонувались в інтернеті на посаду Президента України замість Порошенка: Микола Маломуж, Віктор Чумак, Володимир Лановий, Андрій Новак, Сергій Дацюк. Усі ці кандидатури я особисто вважаю кращими за Порошенка. Але більша ймовірність того, що на наступних виборах оберуть когось ще гіршого за Порошенка, ніж когось із зазначених кандидатур.

   Українцям, звісно, бажано було б мати значний інтервал між виборами Президента і Верховної Ради. Для цього можна було б провести дострокові вибори до Верховної Ради зі зміненим законом про вибори по відкритим спискам. Але мрії-мрії... Депутатам ще багато чого треба зробити: суддівська реформа (хоча б антикорупційний суд), медична реформа і т. д. І це байдуже, що у Верховній Раді непогані кондиціонери і вентиляція - тобто цілком зручні умови для роботи, - депутати самі краще знають, як їм відпочивати, як працювати, коли йти на перевибори і з яким виборчим законом.

   Що ж до можливих президентських виборів, то можна спрогнозувати їх значну занудність. В Україні керують не ідеї. Ідею державництва можуть втілювати або національно-патріотичні великобізнесові групи, або монархісти-авторитаристи; і в Україні нема значних ні перших, ні других. Якщо нема значного державницького руху, то маємо ілюзію політичного життя. В Україні керують олігархічно-мафіозні групи, які конкурують між собою у боротьбі за керівне крісло, а не за краще життя людей. Основні дві мафіозні групи умовно - регіонали-донецькі і бютівці-дніпровські. Для того, щоб вибори Президента були не дуже схожі на прості міжмафіозні розборки, то одна (або і обидві) із цих двох основних груп переходить у легку форму - лайт. Цей перехід здійснюється взаємодією із національно-патріотичними силами до такої міри, що створюється ілюзія, що ніби мафіозна група розчинилась і зникла. Роль Порошенка сьогодні - у керівництві мафіозною групою регіонали-лайт. Він і має шанси пройти у другий тур президентських виборів. Щодо його ймовірного опонента, то я все ж схиляюсь до класики - Тимошенко. Хоча її сьогодні не дуже видно, а видно багато нових особистостей, але це ще не основний бій. А на основний бій дніпровська мафія видвине перевіреного бійця і комунікатора - ЮВТ. Народу залишиться обирати менше зло. Більше шансів, думаю, все ж у Порошенка. Дебати будуть малоцікаві (якщо будуть), і явка буде мала.

   Якщо все ж подумати про інші кандидатури, то реальним політичним проектом, крім українських мафіозних дніпровсько-донецьких, може бути лише проект американський. Європа теж має гроші (так, саме картинка, яку забезпечують гроші, найбільше впливає на нашого виборця), але вона не така консолідована і більш залежна від Москви. Американського проекту поки що не видно. Кожен політичний проект в Україні сьогодні має свій телеканал. Американський проект не має свого телеканалу, і це означає, що серйозного політичного виборчого проекту в Україні американці поки що не мають. А можна було б: наприклад, створити телеканал, редакційну раду якого б складали зазначені вище інтернет-кандидати на посаду Президента. Тоді можна було б говорити, що занудній парі Порошенко-Тимошенко є альтернатива. Чому американці не входять активно в українську політику - це питання цікаве, але трохи інша тема.

   Ось такий розклад, шановні народовладці і мафіозні виборці: хочеться демократії - то і їжте. І звісно: будь-яка критика Порошенка без чіткої альтернативи - це праця на рейтинг Тимошенко, і навпаки: будь-яка критика Тимошенко без чіткої альтернативи - це праця на рейтинг Порошенка. Втішаймось: наша доля менш зла, ніж могла б бути.

Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні

  Зображення - Скарбниця потребная. Іоанікій Галятовський, 1676 р.
 Текст: Чудо двадцят четвертоє. Року 1674, місяця Августа, Турки і Татаре пришовши до Малої Россії, воєвали міста і села, почавши од Браслава аж до Ладижина і Уманя, і волості іншиї Українскії плюндровали.

 Ніколи більше не вживайте слово "Малоросія" в негативному значенні. Справа в тому, що під московщиною ми настільки стали невігласами у власній історії, що сам термін "росія" ми стали асоціювати переважно з північноросами-московитами, і забули, що це навіть більше наш ідентифікатор, ніж їх. Використання у негативному значенні терміна "малороси" (стосовно вірян УПЦ МП, скажімо) було доречне не з теоретичної відповідності, а з практичності-зручності - тому що прості люди інакше б не зрозуміли. Я про це нещодавно писав, що правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на зручність-практичність. Сьогодні, як то каже Святе Писання, часи незнання минають, і нас випробовують на здатність усвідомити свою недосконалість і на здатність виправляти теоретичні неточності. Сьогодні, по 25-ти роках незалежної держави і незалежного вивчення історії ми вже маємо нову зручність - ми вже не боїмось сказати про те, що ми - корінна Росія, а "Росію Велику", Російську Федерацію не грішно називати і Московією, і не тільки не грішно, а і праведніше. І сьогодні ми вже можемо точніше сказати, що промосковська, обманута московитами, частина вірян УПЦ МП - це не малороси, а недороси, недомалороси, московитофіли, підмосковці, але - аж ніяк не малороси. Мала Росія - це старовинний синонім слова Україна, і про справжні властивості Малої Росії пераважна більшість, скажімо, вірян УПЦ МП майже нічого не знає, і не тільки пересічні, а навіть по такому ніби науковому церковному телеканалі "Глас" вам навряд чи щось правдиве розкажуть про Малоросію. Нам було подано, що термін "Мала Росія" обов'язково означає залежність від "Росії Великої" - цей висновок невірний і ненауковий. Насправді ж у самому цьому терміні ніякої залежності від великоросів нема, а навпаки - все починається з малого, і Велика Росія має початок у Малій Росії і залежна від неї. Нам може заважати звичка називати Московію - Росією. Я мушу зауважити, що я вже досить давно писав про те, що ми маємо повне моральне право називати північноросів - московитами, і що ця назва взагалі більш правдива і моральна. Не послухалися - то тепер маєте класичні "ножиці", коли в умовах вашого недореформованого відповідно до дійсності світогляду ви отримуєте дві невигідні для вас протилежності: насміхатись з терміну "малоросія" - насміхатись із своєї історії, поважати "ДНР-малоросію" - поважати бандитів. Вся проблема - у недорозібраності історії і не зовсім правильно сформованому на цьому світогляді.

  Отже, вірна позиція:

  Малоросія - термін позитивний, синонім терміну "Україна", але від терміну "Малоросія" українці відмовлялись через те, що в умовах спільної з московитами держави і домінування московитів у цій державі цей термін прив'язувався до перекрученого терміну Росія і сприймався як залежність від Московії. Сьогодні, в умовах самостійної держави, нам нема потреби носити ці умовні "бронежилети" - в себе вдома вони лише заважають, ми вільні і можемо виявляти правильні смисли. Нас випробовують на зрілість і ми приймаємо виклик.

  Бандитьскі антиукраїнські - антималоросійські угруповання типу ДНР не мають жодного морального називати себе Малоросією чи малоросами, бо не знають ані справжньої історії Малої Росії, не шанують малоросійської - української мови і її носіїв. Більш відповідні терміни для ДНР і ЛНР - Малобандитія або Малопіратія і т. д. Єдина можливість визнати термін Донецька Малоросія - це відновлення на її теренах поваги до української мови і її носіїв.

P. S. До цього питання прошу поставитись серйозно. В умовах війни дуже важлива однодумність. Ворог намагається використати будь-яку нашу неідеальність. Українці, на жаль, часто асоціюють ідеальність не з теоретичною досконалістю, а більше з художньою красою. Таке захоплення може живити марнославне бажання наполягати на своїй художньо гарній, але теоретично невірній думці. В умовах агресії Московії це може коштувати здоров'я і життів наших солдат. Тому ще раз дуже прошу: не дамо скаженим жодного шансу для панування над нами. Християнам - миром мир, нелюдам - пекельний вир! Краще смерть тіла, ніж смерть душі. А душа вмирає тоді, коли може не прийняти обман, але приймає. Набільша правда: Бог є любов. Той, хто прагне знищити брато свого - не має в собі ні любові, ні Бога.

Вузький шлях, яким багато хто йти не хоче, але доведеться. Або знову про те, чому Україні - бути.

  Компромісним варіантом могло б бути перейменування РФ на ПРФ - North Russian Federation. Тоді світ буде розуміти, що є ще another Russia and another origin Russia. Українцям цього було б достатньо. Але така поступка московитів-північноросів не додає їжі їх внутрішньому черв'ячку відчуття власної значущості. А цього черв'ячка вони вже добряче відгодували, і він вимагає їжі все більше і більше. Північнороси - теоретично не зовсім точне визначення, але правильні рішення - це добуток теоретичної відповідності на практичність-зручність, і з цієї оцінки термін найоптимальніший.
  Основна ідея агресії московитів проти українців - за єдину Русь. Мається на увазі, що менші Русі (Україна і Білорусь) мали б відмовитись від своєї окремої ідентичності для створення єдиної потужної Русі подібно до того, як Баварія стала частиною проекту єдиної Німеччини.  Вирішення цього питання тісно пов'язане з християнством. З однієї сторони - історично саме християнські лідери в нас були лідерами нації, з другої - саме нехристиянські впливи найбільше розмивали і знищували українську пам'ять і ідентичність. Поки Російська імперія не впилась і одуріла від власної сили, доти майже всі розуміли, що є різні Русі. Коли ж московський лапоть, навчений українськими єпископами і вченими став жандармом Європи, тоді і посилились розмови про потребу влиття малоросів-українців в "єдиний русскій народ". І тут треба відмітити, що Московська Церква була пасивним гравцем в цій історії: в розвитку українофобії її тягнула світська п'яна від багатства і часто по суті вже зовсім не християнська московсько-пітерська влада. Наслідком цього було затирання московитською владою джерел української ідентичності. І вже у 20 столітті дійшло до того, що стали з'являтись церковні українські авторитети (як приписують, скажімо, Лаврентію Чернігівському), які не визнавали окремої української ідентичності через причину недоступності до джерел цієї ідентичності - стародруків. Але ці святі - не відрікались від української ідентичності, вони її просто не знали. І попри всю пропаганду навіть Московська Церква не знає жодного малоросійського-українського святого чи майже святого видатного церковно-культурного діяча, який би зрікся своєї малоросійської - окремої від решти російства ідентичності. Цих видатних осіб навіть нема смислу тут перелічувати, бо їх тисячі. Одним із перших, хто справді зрікся окремої малоросійскості, можна назвати митрополита Самуїла Миславського, але навіть для Московської Церкви він і подібні йому - майже ніхто.  Зречення малоросійсько-української ідентичності історія і Церква визначили як справу переважно прокляту. І ми, навіть якби захотіли, не можемо змінити цього визначення і призначення. Україно-руська мова - мова тисяч великих і святих людей, і хто зрікається свого українства, той цим зреченням сам прикликає на себе прокляття. Сьогодні, коли техніка зробила можливим доступ до джерел ідентичності для широких мас, незнання своєї ідентичності теж не має виправдання, як це було можливим у минулому столітті.  Але як Україна живе, так живе поки що і українофобія. Основна причина українофобії - заздрість. Звичайна людська заздрість, яка штовхає на обріхування і вбивства неповинних. Примножується вона насильством нехристиянської світської влади над Церквою, насильством витонченим, яке не обов'язково вбиває церковних діячів, але обов'язково виховує їх у світському і нехристиянському дусі. Звикаймо, шлях ще довгий. А герої не вмирають, і Бог своїх святих знає, і ніхто не вкраде їх з рук Його, бо нема на світі такої сили, що могла б Йому спротивитись.

Олігархат і інформаційна політика держави

Що там з квотами? Я бачу лише квоту на 90% дебілізуючих передач. Квота виконується. А хто це все буде дезінфікувати? Є дві основні проблеми на ТБ: 1 - московщина, 2 - людей не вчать заробляти гроші, а вчать вбивати час і розтринькувати гроші. Можливо, олігархат показує, як він сам прийшов до великих статків - хитрощами і розкраданням. Глядач сприймає інструкцію, намагається повторити шлях до успішності, але місця вже зайняті. Типова безперспективна модель. Впровадження олігархатом безперспективних для України інформаційних тб-програм - це теж сторона війни проти України. І тому не можу не сприймати олігархат як загрозу і навіть як одну із причин війни: якби Україна була економічно сильна, то путін би не наважився. Люди в Україні не бідні, в Україні переважно бідними є ті люди, які турбуються про розвиток і зміцнення держави. Інформаційний Чорнобиль ніхто не відміняв.

Олігархат нахабніє, бо відчуває свою безкарність. Усі політичні партії залежні від фінансування і, відповідно, залежні від олігархату. Єдина альтернатива олігархічному правлінню - організований авторитаризм і запровадження недемократичних природних інститутів влади. Але українці не відчувають загрози від ультрадемократизму, який призводить до безвладдя, яким вдало користується олігархат. Українці рішуче воюють лише за демократію і попадають під владу олігархату. Олігархат крутить по телебаченню "порнографію для дорослих" - різні розважальні програми та про успішне життя тих, хто зрікся своєї українськості. Все це по краплині дебілізує українців, які втрачають політичну орієнтацію і розуміння витоків власних проблем. Українці знову кидаються на вистелену перед ними червону ряднину недодемократизму. Я теж за демократію, я теж за новий закон про вибори по відкритим спискам. Але я стверджую, що однієї демократизації замало. Україна потребує недемократичного власника, який би був об'єктивно зацікавлений у зміцненні держави і був здатний приборкати олігархію. Я маю надію. Моя надія в тому, що Україна ще існує після двох майданів - демократичних революцій. Ми втратили частину території, але ми все ще стоїмо. Не кожна країна може похвалитись такою стійкістю і міцністю. Надія у тому, що провалені два майдани можуть довести людей до думки, що майдани і ультрадемократизм - це не панацея. Провал одного майдану можна пояснити собі випадковістю. Якщо два майдани підряд не дають якихось значних результатів - це вже серйозний привід замислитись, що не такі вже ті майдани корисні, як нам часто намагаються це показати. До українців починає доходити істина. Цю істину вони мусять зберігати під килимовим інформаційним бомбардуванням із олігархічних телеканалів. Це не легко, але це наше єдине майбутнє.