Старокиївська гравюра "Ісус Навин вішає переможених царів"
Папанов із його прокляттям
"Щоб ти жив на одну зарплату!"
залишається в Україні популярнішим за
будь-якого антикорупціонера.
Якщо спробувати визначати загальні риси парних біблійних архетипів Старого Заповіту, то найбільш адекватною видається пара "Закон і Благодать". Перший очевидний висновок - чітка послідовність: Благодать завжди приходить після Закону. Менш теологічно пару можна означити як "Очищення і Освячення". До цих висновків також підводить і переважно заперечувальна сутність старозавітнього закону: хай не буде тобі.., не створи собі кумира, не вбий, не вкради і т. д. Закон заперечує злочини для очищення від них. Благодать освячує-наповнює: блаженні вбогі духом, лагідні, миротворці і т. д., і найголовніше - благодать дає приклад: заповіді "возлюби Бога і ближнього" були і в Старому Заповіті, але на них менше концентрувались, бо ця планка була надто високою і в повній мірі придатною для взяття лише для втіленого Сина Божого - Ісуса Христа.
Найбільш яскрава старозавітня пара архетипів - Давид і Соломон. Ця пара найбільш помітна, бо вона - царська. По нашому марнославству ми схильні більше звертати увагу на щось велике і потужне. Так, саме Давид і Соломон - були найвизначнішими будівничими еврейської державності - в її матеріальному розумінні: Давид об'єднав і зміцнив державність, Соломон - увійшов у Біблію як наймудріша старозаповітня людина. Що ми часто забуваємо стосовно цих осіб - що царська форма організації ізраїльської державності не була ініціативою Божою, а людською і гріховною. Давид - не перший цар Ізраїлю. Давид - перший благочестивий цар Ізраїля. Давид виконує функцію очищення монархії від її гріха, очищує народ від гріха бажання монархії. Гріх цей у тому, що Ізраїль був покликаний служити просвітленням для світу, а своїм бажанням монархії ізраїльтяни показати, що більше хочуть панувати над світом, ніж його просвітлювати. Цей гріх очищався війнами - війнами, в яких гинули не тільки вороги Ізраїля, а й самі ізраїльтяни. Давид майже все життя воює - очищає. Соломон вступає на царство у відносно спокійні часи - мало що заважає будувати Храм і складати притчі. Соломон не визнається Богом таким же благочестивим, як Давид, після Соломона царство розділяється на дві частини, а тим не менш - сам Спаситель Ісус Христос визнає надзвичайну мудрість Соломона, а неміч Соломона - це ознака немічності всякої людини. Усі старозавітні архетипи - це притемнені образи повної благодаті Христа, і у парах цих архетипів найбільш немічними виглядають саме архетипи Святості-Благодаті, бо всяка людина виглядає немічною перед висотою і силою Бога.
Іншою парою, яку менше помічають і розглядають, є пара Мойсей і Ісус Навин. Хоча самого Мойсея розглядають достатньо, але якось дивно у проектах "виходу з рабства" забувають про те, що кінцева ціль для Ізраїля була не вихід з рабства, а опанування Землі Обітованної, і що в цю землю Ізраїль увів не Мойсей, а саме Ісус Навин. 40 років блукання по пустелі - це лише половина шляху до мети - до входження у Спокій Божий. Саме Ісус Навин символізує у цій парі архетипів освячення і благодать, а Мойсей - це лише очищення від єгипетських гріхів. З однієї сторони - очищення важливе, бо в нечисту посудину чисте наливати не годиться, з іншої - існує небезпека зупинитись на півдорозі або ж і повернутись назад в іще гіршому стані (згадаймо, притчу євангельську, про нечистого духа, що був вигнаний, але коли повернувся, то знайшов оселю - душу людську лише чисту, але не освячену, не наповнену благодаттю - нечистий дух повернувся із сімома злішими духами). Тобто роглядання архетипу Мойсея без Ісуса Навина страждає на небезпечну неповність. Саме Ісус Навин здійснив найвеличніший концепт ізраїльського народу - входження і опанування Землі Обітованної.
Мойсей і Ісус Навин - чистіша пара архетипів, ще не заплямована гріхом бажання світового панування. Відхилення, звісно, були вже і тоді, але вони дуже швидко карались пророчою силою Мойсея. Мойсей - очищає. Але Мойсей більше пише, а Ісус Навин більше воює. Мойсей - більше Закон, ніж Давид, бо він Закон фундує, а Давид лише відновлює. Ісус Навин - більше благодать, ніж Соломон, бо зберігає благочестя. Можна запитати: в чому ж така велика благодать Ісуса Навина - в тому, що він вів війни і вішав нечестивих царів? Ну, думаю, в цьому також, бо це потребує великої віри і мужності, але це видається не основним. Основне - матеріальні результати цих воєн для Ісуса Навина, або точніше - його власне ставлення до своїх перемог. Здається очевидним, що той, хто увів Ізраїля в Землю Обітованну, запросто міг би стати і Царем Ізраїля, і навіть Божественним Царем Ізраїля. Здається очевидним, що Ісус Навин відмовляється від честі, влади і шани добровільно. А про матеріальний результат для Ісус Навина його героїчності Біблія пише чітко і ясно: Ісус Навин помирає у старості у небагатсві, самотності і народному забутті... Здається, плачевний кінець. Але - це і є благодать: Ісус Навин добровільно обирає багатство душевне і духовно-небесну славу замість багатства і слави дочасної і гинучої. Це і є та благодать, яка для світських людей часто не зрозуміла, але вона не нерозумна. Чому розумна? А тому, що багатіїв, мабуть, було багато в Ізраїлі за часів Ісуса Навина, але в пам'яті через тисячоліття - добрим словом і пам'яттю ніхто з них не залишився, а пам'ятають - самотнього і небагатого в старості Ісуса Навина. Іншими словами Ісус Навин переміг не тільки нечестивих царів, але і своїх співбратів у стратегії, у тисячоліттях і у вічності.
Які можуть бути проекції архетипів Мойсея і Ісуса Навина на наше суспільство? А тут я вже зупинюсь і дам волю вашій фантазії. Єдине, що відзначу: робіть так, щоб про вас українці добрим словом згадували через тисячу років - і все у вас буде добре. :-)
Найбільш яскрава старозавітня пара архетипів - Давид і Соломон. Ця пара найбільш помітна, бо вона - царська. По нашому марнославству ми схильні більше звертати увагу на щось велике і потужне. Так, саме Давид і Соломон - були найвизначнішими будівничими еврейської державності - в її матеріальному розумінні: Давид об'єднав і зміцнив державність, Соломон - увійшов у Біблію як наймудріша старозаповітня людина. Що ми часто забуваємо стосовно цих осіб - що царська форма організації ізраїльської державності не була ініціативою Божою, а людською і гріховною. Давид - не перший цар Ізраїлю. Давид - перший благочестивий цар Ізраїля. Давид виконує функцію очищення монархії від її гріха, очищує народ від гріха бажання монархії. Гріх цей у тому, що Ізраїль був покликаний служити просвітленням для світу, а своїм бажанням монархії ізраїльтяни показати, що більше хочуть панувати над світом, ніж його просвітлювати. Цей гріх очищався війнами - війнами, в яких гинули не тільки вороги Ізраїля, а й самі ізраїльтяни. Давид майже все життя воює - очищає. Соломон вступає на царство у відносно спокійні часи - мало що заважає будувати Храм і складати притчі. Соломон не визнається Богом таким же благочестивим, як Давид, після Соломона царство розділяється на дві частини, а тим не менш - сам Спаситель Ісус Христос визнає надзвичайну мудрість Соломона, а неміч Соломона - це ознака немічності всякої людини. Усі старозавітні архетипи - це притемнені образи повної благодаті Христа, і у парах цих архетипів найбільш немічними виглядають саме архетипи Святості-Благодаті, бо всяка людина виглядає немічною перед висотою і силою Бога.
Іншою парою, яку менше помічають і розглядають, є пара Мойсей і Ісус Навин. Хоча самого Мойсея розглядають достатньо, але якось дивно у проектах "виходу з рабства" забувають про те, що кінцева ціль для Ізраїля була не вихід з рабства, а опанування Землі Обітованної, і що в цю землю Ізраїль увів не Мойсей, а саме Ісус Навин. 40 років блукання по пустелі - це лише половина шляху до мети - до входження у Спокій Божий. Саме Ісус Навин символізує у цій парі архетипів освячення і благодать, а Мойсей - це лише очищення від єгипетських гріхів. З однієї сторони - очищення важливе, бо в нечисту посудину чисте наливати не годиться, з іншої - існує небезпека зупинитись на півдорозі або ж і повернутись назад в іще гіршому стані (згадаймо, притчу євангельську, про нечистого духа, що був вигнаний, але коли повернувся, то знайшов оселю - душу людську лише чисту, але не освячену, не наповнену благодаттю - нечистий дух повернувся із сімома злішими духами). Тобто роглядання архетипу Мойсея без Ісуса Навина страждає на небезпечну неповність. Саме Ісус Навин здійснив найвеличніший концепт ізраїльського народу - входження і опанування Землі Обітованної.
Мойсей і Ісус Навин - чистіша пара архетипів, ще не заплямована гріхом бажання світового панування. Відхилення, звісно, були вже і тоді, але вони дуже швидко карались пророчою силою Мойсея. Мойсей - очищає. Але Мойсей більше пише, а Ісус Навин більше воює. Мойсей - більше Закон, ніж Давид, бо він Закон фундує, а Давид лише відновлює. Ісус Навин - більше благодать, ніж Соломон, бо зберігає благочестя. Можна запитати: в чому ж така велика благодать Ісуса Навина - в тому, що він вів війни і вішав нечестивих царів? Ну, думаю, в цьому також, бо це потребує великої віри і мужності, але це видається не основним. Основне - матеріальні результати цих воєн для Ісуса Навина, або точніше - його власне ставлення до своїх перемог. Здається очевидним, що той, хто увів Ізраїля в Землю Обітованну, запросто міг би стати і Царем Ізраїля, і навіть Божественним Царем Ізраїля. Здається очевидним, що Ісус Навин відмовляється від честі, влади і шани добровільно. А про матеріальний результат для Ісус Навина його героїчності Біблія пише чітко і ясно: Ісус Навин помирає у старості у небагатсві, самотності і народному забутті... Здається, плачевний кінець. Але - це і є благодать: Ісус Навин добровільно обирає багатство душевне і духовно-небесну славу замість багатства і слави дочасної і гинучої. Це і є та благодать, яка для світських людей часто не зрозуміла, але вона не нерозумна. Чому розумна? А тому, що багатіїв, мабуть, було багато в Ізраїлі за часів Ісуса Навина, але в пам'яті через тисячоліття - добрим словом і пам'яттю ніхто з них не залишився, а пам'ятають - самотнього і небагатого в старості Ісуса Навина. Іншими словами Ісус Навин переміг не тільки нечестивих царів, але і своїх співбратів у стратегії, у тисячоліттях і у вічності.
Які можуть бути проекції архетипів Мойсея і Ісуса Навина на наше суспільство? А тут я вже зупинюсь і дам волю вашій фантазії. Єдине, що відзначу: робіть так, щоб про вас українці добрим словом згадували через тисячу років - і все у вас буде добре. :-)
Немає коментарів:
Дописати коментар