Наука в понеделок світлої неделі, на утрені

 (Транслітерація із перекладом застарілих слів і полонізмів у дужках. Євангеліє учительне. Переклад руською мовою віленського православного братства - 1616-й рік, редакція Петра Могили - 1637-й рік. Слова стосуються і до всього тижня пасхального і до періоду пасхального до Вознесіння.) 

Ліность нашу освященний і Божественний Апостол Павел до чулості побужаючи мовит: Братіє, радуйтеся в Господі завжди, і зась (знову) мовлю: радуйтеся; скромность ваша нехай знана будет всіми людми. Господь поблизу, ні о што ся не клопочіте, але за все, в молитві, в прозьбі і в подякованю офіри (служби) ваші нехай бивают до Бога. І зась той же: Завжди радуйтеся, непреставаючи молітеся, за все дякуйте. В которих трех, през (через) Божественного Апостола описаних поступках і справах, тоєсть, в уставічной (стійкій, постійній), в уставічной молитві і в уставічном подякованю — збавенє (позбавлення, спасіння) наше, Братіє, залежит. То бовім (бо) же завжди радоватися, єст властность справедливости, которої кто пильно постерігаєт і завше єї полнит (сповнює, виконує), радость завжди з читого сумненя (сумління, совісти) в сердцу своєм маєт; а при радості — правость, сталость і досконалость. А мовячи “справедливость” всі посполу (спільно) добродітелі под іменем справедливости розуміти маємо. Бо коли добродітелі викониваєт душа, тогди (тоді) справедливость виполняєт; а виполняючи справедливость, впадує заісте (заправду, справді), (хоч) би і нерада, в преслідованє, в біди і в напасті, але радується єднак і тішит з надії збавеня, же для поднятих і утерплених бід готуєтся єй вічноє благословенство, а з виконаної справедливости вічную от Бога утіху приняти маєт: Благословені бовім (бо) (Збавитель наш Христос Господь мовит) коториї преслідованє терпят для справедливости, бо тих єсть Царство Небесноє. А гди (коли) рекл Божественний Апостол, жебисмо (щоб) ся завжди радовали, не так просто рекл, жебисмо з леда (з одної) радости певного збавеня очекивали, але придал: в Господі радуйтеся — в Пану Збавителю своєм жебисмо ся радовали, учит нас. Бо єли (єсли, якщо) кто і преслідован биваєт, єсли і муки окрутниї (скрутні) на тілі своєм поносит, єсли і кліщами і коньми торган биваєт, єсли і костій ламанє, і паленє, і найскрутнійшую смерть терпит, а то все для Христа, все в Господі, все для правди Єго терпит і подиймуєт, радуйтеся і завжди радуйтеся. Виходили (мовит Божественний Лука евангелист) Апостолове з Ратушей і от судов радуючися, же ся годними стали для імени Христова насміяними бити (бути). То зась што речено єст “непрестанно молітеся” не допущаєт, аби діавол і найменший до нас приступ міти могл. Бо молитва єст зброя напротив діавола, і кто ся молит — узброюєт себе напротив всіх здрад (зрад) і подступков бісовских, которими он в пожадливостях телесних человіка воюєт, жеби служил і голдовал (корився) гріхові, а през гріх аби в розмаїтиї покуси (спокуси), в напасті, в фрасунки (біди) і в клопоти впадал; для чого постерігаєт нас і Господь наш Ісус Христос, мовячи: Чуйте і молітеся, жебисте не впали в напасть. І Божественний Апостол Іаков: Бог, мовит, не єст покуситель на злоє, і не покушаєт он нікого, але кождий своїми пожадливостями потягнен і повален, сам себе кусит. Бо гди (коли) молитви отправуємо, тогди чуємо (пильнуємо) і трезво ся ховаємо (зберігаємо); а чуючи і молячися — уходимо покус і звитяжаємо напасті. А ово (те), же за все дяковати, освідченє єст і оказанє чистої до Бога любве. Бо кто кого любит, тому і дакуєт; і коли любит, тогди і дякуєт. А любит Бога і дякованє єму чинит душа, коли вольна і свободна биваєт от намітностей (пристрастей) телесних; і коли всі сегосвітниї фрасунки (біди) і печалованя зневажаєт і помітуєт (змітає, має за сміття). Тогди видит она презрочисто (ясно, чистим зором), тогди і за все дякуєт; тогди і з припадаючих на ню вшеляких бід і клопотов радується і великий з них пожиток относит. Кто бовім для Бога терпит і для правди Єго кушен биваєт, а не для (з) гріха своєго, радується той радостю великою, а на утиски, біди і напасті не дбаєт, приймуючи з них от Бога веселє і утіху Божественную і духовную, іж (що) уффность (упевненість) в невинності маєт сумненє єго. Мовит абовім (бо) Писмо святоє: Єсли сердце наше не тривожит нас, уффность маємо до Бога, і о што колвек (тільки) просимо, приймуємо от Него, поневаж (тому що) приказаня Єго виполняємо. А претож (тому) очутімося (очуняймо) з недбальства, як от сна, Братіє, а от того часу завжди пильно постерігаймо, аби вшелякії наші до Бога прозби в молитві, в обітах і в подякованю чинени били. Не ослабіваймо, прошу вас, ані униваймо, але все што колвек (тільки) чинимо, з терпеливостю і очекиванєм чинімо, в боязні і в послушенстві служачи Богові нашему, як вірниї і добриї ласки Єго справци. Жебисмо (щоб) ся завжди, ведлуг (згідно) Божественного Апостола, радовали і кріпили, а на збавенниї (спасительні) справи і на помоч душам нашим абисмо ся мощнили і твердили. За чим Великий сей День, Братіє, зацний (значний) і знаменитий, Воскресенія Христова, в празднованю обходячи, і єдин другого обиймуючи і цалуючи (цілуючи), неприязнь, которая би била в нас і злопомнініє откиньмо, єдин другого веселим і утішним Воскресенія Христова Торжеством простімо; а до тих, коториї нас ненавидят, рекнімо (скажімо): Братя ви наші єсте, простіте нас і в любов свою прийміте. І Христос абовім (бо) правдивий покой наш, которий земних з небесними поїднал, покой Свой нам дал, покой нам Свой зоставил. Мовит бовім (бо): Покой Мой зоставую вам, покой Мой даю вам. І з того познают всі, же Мої учиникове єсте, єсли любов будете міти (мати) єдин ку другому. А не только учиником і Апостолом своїм Христос Господь любов і покой Свой дал і зоставил, але в них і през них і нас синами любве і покоя учинил. Которої любве і покоя, якоби ніякого (деякого) штоденного цвіченя (свічення, світіння) по (від) нас потребуєт Господь. Для чого в покою і згоді жити повиннисмо, духовно праздновати, духовно обходитися в побожності і в справедливості, в скромності і в покорі, в терпеливості і в добротливості, і в Дусі Святом, абисмо не надаремноє і не порожнеє Христа Бога нашего о нас печолованє (печалування) на нас бити показали. Повиннисмо, Братіє, і о всем світі молитися і печоловати, молитви і прозьби приносити Богові. І Божественний абовім Апостол Павел радит і приказуєт нам чинити молитви і позьби, і подяковання за всіх людей: за Кроляі за всіх Княжат, Вельмож і Преложоних (привладних), абисмо за їх от Бога ублагословенєм тихо і в покою жили і все чисто і побожне спрововали (справували). Так бовім чинячи і так живучи, милиї і приємниї Богу праздники праздновати будемо, бо намітностями (пристрастями) опановани будучи не можемо праздновати. Як бовім может праздновати той, которий брух (брюхо, живіт) свой маєт собі за Бога, обжирству і піянству голдуєт (кориться)? Як может праздновати, кто роскошами телесними і пожадливостями палаєт? Як может праздновати, кто в заздрості і в ненависті тонет? Як может праздновати, кто в лакомстві (грошолюбстві), в неправдивом набитку, в лихві і в драпіжстві (грабіжництві) гинет? Як может праздновати, над ким порожняя слава, пиха, надутость і високоє о собі розуменє пануєт? Як может праздновати, кто вшелякими злими намітностями і пожадливостями нечистими, і іними многими непристойними бридкостями окалян будучи, в болоті лінивства, недбальства і нечулости лежит? Заправди як єст реч неподобная на горячку хоруючому (хворому) успокоїтися, утонулому плавати і мертвому дихати, так і намітностями телесними і сегосвітними пожадливостями потемнілому не єст реч подобная ясніти і світитися, ровне (так само) і в гріхах роскошуючому духовне праздновати не єст реч подобная. Але я уффаю (надіюсь) і сподіваюся, Братіє, же ви не в поменених злостях роскошуєте, але в справах душевному збавеню належачих (належних) працуєте і празднуєте. То бовім єст властность назвиска нашего христіанского, і не іначей ми христіане на сем світі жити маємо, только якоби на куплі (торгівлі): завше (завжди) о духовний пожиток і о розмноженє душевних цнот (чеснот) стараючися, промишляючи і забігаючи. Ми всі, духовниї Архисвященници і Священникове, Діаконове і Монархове, Четци і Півци, і ввесь Причет Церковний, ні на што іншеє приготовани єстесмо, только на промисл отправованя праздников — Праздников, мовлю, то єст на опеку (опіку) Святих Божіїх Церквей, на науку і на проповід слова Божого, на псалми, співаня і пісні, на вседневниї і на всеночниї праци духовниї, на молитви, моленія, прошенія і на благодаренія. Всі єднак, ми духовниї, заровно зо всіми вами свіцкими от найболшого стану, аж до найнизшого і найубожшого чоловіка, ведлуг (згідно) Бога, ведлуг Єго Приказаній і ведлуг сомої пристойности жити повинни єстесмо, заховуючи (зберігаючи) межи собою любов нелицемірную, постерігаючи зобопольної згоди, ненарушаючи зоставленого нам от Христа покою, маючи сердце умиленноє і милосердноє, уділяючи от добр своїх убогим і потребуючим, єдин за другого взаєм Бога просячи, і єдин о другом промишляючи (піклуючись), же так молитви і прозьби, любовію і покоєм злучених нас з собою, з Богом злучат і вічне з Ним жити і царствовати учинят. А то єст заправди доброє, похвальноє і збавенноє житіє, то єст благословенноє мешканє і Богу приємноє, то єст пожаданая оная (та) святобливая Пасха, то єст вічная і завжди триваючая Пасха, отколь збігла вшешякая болезнь і вздиханє, то єст Пасха, в которой радость і веселє, і вічная роскош. То єст Пасха, в которой благословенний оний покарм Христос, вічним добром наполнений. То єст Пасха, в которой уставічне світячая світлость голос празднуючих і хори торжествуючих побужаєт (надихає). То єст Пасха, в которой новий оний от Христа речений напиток, где мовит: Не буду пити от того часу з овоцу (овочу) винници сеї, аж буду єго пити нового з вами в Царстві Отца Моєго. Што іж не о самих только Апостолах рекл Господь, але і о всіх нас. Той же Збавитель наш Христос Господь там же упевняєт нас мовячи: Не за сими только прошу, але і за всіми віруючими в Мене для сих слов Моїх. Таковий теди (тоді) праздник празднуймо, Братіє! Такоє свято обходімо! Безпрестаннє молячися всемилостивому Богу і дякуючи Єму, жебисмо (за те, що) ся завжди радовали, ходячи в святих Єго Приказанях. А охотне їх, ведлуг (згідно) сил наших, виполнивши, жебисмо (щоб) правдивої оної і благословенної Пасхи доступили. За чим сам Христос, которий єст Збавенєм нашим і Воскресенієм, не только притомниї віка сего потреби для нас наготуєт і тим, коториї Єму вірне служат, обфите (щедро) їх даст, але і обіцаноє Царство подаруєт, і вічную оную (ту) небесную Пасху в ужиток подаст. Которої абисмо ся всі годними участниками стали, Он же сам милосердний Господь наш і Бог Ісус Христос, справити нам нехай рачит (допоможе). Которому з Отцем і з Духом Святим належит от нас Честь, Слава і Поклон, нині і завжди, і на віки віков. Амінь.

Скоро в Рай, Шляхто

  

  Діви юродивиї для чого отвержени зостали от чертога облюбенца Христа Спасителя, азали (а чи) не для того, же з цнот своїх добрих учинков не Божеї, але людскої шукали слави? Бо гди (коли) рекли "Господи, Господи, отверзи нам", услишали от него: "Не вім вас". Якоби рекл: жесте і Дівство і Покору, і Послушенство, і Пости, і Молитви, і іншиє діла добріє заховали (зберегли), (то) не для слави Божеї, але для слави людскої; прето (тому) не знаюся до вас, ані почитаю вас за облюбениц моїх. Так мовит Григорій святий: Юродивия заправди суть Діви, бо тилко преходящеї людскої хвали іщут заплати.
  Что ся ткнет (стосується) історій: Умерл єдного часу вірний побожний і в цноти богатий нікоторий слуга Князя Баварского, которого всі дворяне і подданиє того Князя, для єго побожности і милосердних учинков, міли за святого чоловіка. Той нощи єдной рихло (скоро) по смерті своєй, з великим затрясенєм дому, в котором жена єго била, показался, которого она обачивши, що би ся с ним діяло питала. Отказал, же барзо (дуже) зле, бом праві зостал на вічниє осужден  муки. І рекла до него жена: вшак (однак) билесь побожний і милосердний, пришельци і убогиї сироти нігди з дому твоєго не виходили в порожні. Кормилесь їх, одівалесь їх, милостиню значную давалесь їм. І такіє ж добродійства не помогли тебі нічто? Отповість: не помогли. Спитала: а для чого ж (чому ж)? Отказал: а для того, жем ониї чинил не з любви, але з порожной хвали. Которая гди болш єго питати хотіла, рекл до неї: Позволено мні показатися тебі, але долго бавитися не позволено, бо діавол на подвор'ї стоячи ожидаєт мя. І тоє тебі, жено моя, мовлю: Нехай всі листвія древес обернутся в язики, якіє мої суть муки, виразити не могут. І так от неї чрез діавола визваний єст з барзо жалосним і страшним криком.
  Овож з тих двох прикладов ясно ся показуєт, же чоловік хоч би не знать якіє чинил добродітелі, гди з них не Божеї, але людскої іщет слави, не будет принят до Царства Небеснаго. Прето єсли хочем, аби наші добриї діла належитую себі от Бога одержали нагороду і нас в Царство Небесноє провадили, не творім оних з таким наміренієм, аби з них люде нас хвалили, але Бога. Що сам Христос виражаючи рекл: Тако да просвітится світ ваш пред чоловіки, яко да видят ваша добрая діла і прославят Отца вашего, іже єст на Небесех. То єст, а не да прославят вас самих.

Антоній Радивиловський. Вінець Христов.

Продовжуємо досліджувати чужі гріхи (с)

 Дивився новини на релігійному телеканалі "Надія". Розповідали про міжконфесійний круглий стіл про шляхи примирення. Говорить один із учасників:є три релігійних підходи до держбудівництва: протестантський, католицький і православно-візантійський, який Україна успадкувала від Російської Імперії. Шановні, які саме візантійські особливості Україна в собі реалізовувала історично, і що з того конкретно Україна успадкувала від Російської Імперії? А у відповідь - тиша. Ну, можуть назвати деякі особливісті візантійщини. Але ж не про це питається. Питається конкретно: що саме Україна в собі реалізувала візантійського? Майдани і олігархи - це візантійщина? Верховна Рада і Президент - це візантійщина? Навіть давньоруські київські князі не впроваджували візантійщини (за що, можливо, і поплатились). Були спроби лише в Галицько-Волинському князівстві, та і ті хилились під Рим. Чи візантійщиною називаєте короткочасне правління Скоропадського? Але Скоропадський не мав візантійського визнання своєї влади від Церкви. Чи ви окупаційну владу РІ вважаєте українською? Це при тому, що останні російські царі про українську мову знали переважно те, що це мова, яку ще не додушили, але варто? Тоді чому ви вводите в оману людей про те, що Україна має якийсь значний досвід реалізації православно-візантійської форми держави?

   Я не маю особливого бажання якось вирізняти і підносити візантійську систему, але я вважаю своїм обов'язком відзначити необґрунтованість оцінки православно-візантійського досвіду України, яка, на жаль, часто ставиться в основу бачення шляхів держбудівництва. Оскільки найчастіше такі оцінки лунають зі сторони вірян УГКЦ і РКЦ, то дозволяю зробити припущення про найімовірніший мотив таких маніпулювань - це намагання принизити роль і значення української православної церкви, і, відповідно, забезпечити собі легкий шлях до агітації за церкву римську. Дуже шкода, що християни вдаються до таких нечесних шляхів посилення свого авторитету. Українське православ'я має багато своїх проблем, але приписувати йому досвід візантійщини - це дуже непрофесійно для істориків і богословів, і така непрофесійність і упередженість не приносить користі ні Україна загалом, ні навіть тим, хто здобуває на цьому собі якісь короткочасні дивіденди. 

  ПС Ой, я тут взагалі відстав від життя: виявляється, архимандрит Віктор (Коцаба), один із медійний презентантів УПЦ МП - племінник митрополита Володимира (Сабодана). Ну, все - можна писати сценарій третьої частини "Кінг Конг живий". Панотець Віктор серед іншого заявляє, що основною метою для покійного митрополита була не автокефалія УПЦ, а збереження миру і любові в Церкві. Так то воно так, шановний носію типажу відомого церковного бренду, але митрополит Володимир під кінець життя зрозумів, що брехні, обмани і маніпулювання історією з позиції моральності сили - це зовсім не той засіб, який забезпечує збереження миру і любові в Церкві. А конкретно вас готують до того, щоб у випадку запиту на шанування покійного митрополита виставити вас як його відображення, якому теж потрібно буде дожити до старості, щоб зрозуміти, що багато хто з його поважного церковного оточення не бажає йому ані добра, ані спасіння душі. Це я говорю вам як людина, яка на свої очі бачила і чула радісні посмішки і вислови поважного єпископату УПЦ МП з приводу хвороби і недієспроможності митрополита Володимира. Ви ще сподіваєтесь помирити овець і вовків? Чи ви сподіваєтесь, що ті вовки пожаліють вас тоді, коли ви спіткнетесь? Ну-ну, можете з'їздити в Донецьк і глянути своїми очима на те, що вовки роблять із тими, хто спотикається.

Що буває з тими, кого мати народила в понеділок?

  Українцям не вистачає публічних осіб, які б були компетентні як і в науках світських, так і богословських. Не вистачає богословсько-світських компетистів. І тому люди світських наук, які цілком варті поваги за свої дії і слова у межах своєї світської компетенції, роблять кричущі помилки тоді, коли їх запитують про зв'язок теми їх компетенції із мораллю. А українські богослови роблять дитячі помилки, коли говорять про світські речі. Мабуть, варто почати записувати ці "ляпи поважних людей", тому що це справді помилки, які нічого доброго не дають, а лише можуть завести на манівці.

Наприклад:
Олександр Савченко (поважний банкір): якщо людям дадуть матеріальний достаток, то вони стануть більш моральними.
Коментар: Підтверджень в історії цьому нема. Пророки, апостоли були переважно бідними. А в чому був гріх Содома? В тому, що вони досита їли хліба (Єзекіїль 16, 49).
.
Єпископ Євстратій (поважний богослов): Москва хвилюється та критикує - значить ми на вірному шляху.
Коментар: Пан епископ, на жаль, робить елементарну помилку собаки Павлова. Іноді ми справді робимо правильні дії, і Москва досить часто дає реакцію на ці дії критикою і хвилюванням. Але критика і хвилювання Москви, на жаль, зовсім не означають, що ми на вірному шляху, як блимання лампочки у будці собаки Павлова зовсім не означало, що їй принесли їжу.

ПС Ющенка можна поважати хоча б за те, що в нього, мабуть, найбільше з політиків найвищого рівня було поєднання розуміння світсько-наукового і богословського, хоча і анафема-греко-католицького. Проблема промосковських політиків в Україні - у тому, що їх найменш українофобське богослів'я - це наколки "залатих купалов". Проблема ж патріотичних православних богословів - у тому, що за безліччю клопотів і витрат їм вже не вистачає часу і грошей, щоб купити і почитати книгу про досліди над собаками Павлова.

ППС Загалом же розрив богословської і світської науки призводить до помилок як у одній, так і в іншій. А тим часом архиєреї УПЦ МП відзначають шнабсом річницю повалення режиму митрополита Володимира (Сабодана).

Операція "Друшляк" тривалістю чверть століття (або цинічні досліди без матюків)

Друшляк (від нім. durchschlagen— пронизувати, проціджувати) — предмет кухонного начиння (посуду), кругла миска чи черпак з невеликими отворами на дні, інструмент кухаря.

Використовується в кулінарії при приготуванні страв, для відділення харчових продуктів від рідини; при відварюванні чи промиванні макаронних виробів, круп, картоплі, грибів, овочів, ягід та фруктів. Виготовляють з металу чи пластмаси, з ручками чи без.

 

  В Україні ніякої революції і зміни системи не було. В Україні 2013-2014-го років відбувся протест проти повернення до моноколоніального стану. Після перебудови було здійснено "вашингтонський консенсус", який передбачав перехід України від моноколоніального до біколоніального стану - від колонії московської до колонії московсько-американської. Для українців це був значний прогрес, бо диверсифікація колонізаторів - це додаткова можливість для маневрів і певні мінімальні гарантії хоч якогось самоуправління. До справжнього самоуправління і політичної суб'єктності на міжнародному рівні було ще далеко, але з однієї сторони - яких демократично-виборчих результатів можна було очікувати від нащадків тих, хто строєм ходив на паради і вигукував "Слава КПСС", що, на жаль, означало і "Слава НКВД!", і "Слава тим, хто знищив цвіт, честь і совість нашої нації!"; з іншої сторони - демократична біколонія давала можливість активній національній частині підготувати ґрунт для переходу від проміжного стану біколонії до стану міжнародного політичного суб'єкту. У українських спецслужб періоду 90-х практично не було кращого варіанту, ніж перехід до стану біколонії, бо національна держава не могла бути сприйнята народом.

 Проблема Януковича полягала у тому, що своєю жадібністю, владолюбством і недалекоглядністю він практично повертав Україну у стан московської моноколонії: він прагнув мати в Україні максимальну повноту влади, але утримати цієї влади не міг і тому починав шукати допомоги у Москви - єдине місце, де йому могли все пробачити за передачу України в московську владу із затвердженням Януковича як постійного губернатора України-Малоросії. На нещастя російського народу таке повернення України до моноколоніального стану суперечило дуже багатьом міжнародним угодам і домовленостям та і самих українців аж ніяк не влаштовувало. Янукович став як уособленням московського впливу, так і уособленням узурпації влади; і хоча в українських протестах можна побачити антимосковські ознаки, але ці ознаки були несамостійні - вони були індуковані неадекватними претензіями Януковича на непорушність своєї влади в Україні. Але Путін відреагував так, ніби протести в Україні були чітко протимосковськими, і оскільки об'єктивних доказів цього він не зміг знайти, бо їх не було і нема, то він із Росією загалом отримав санкції та інші утиски зі сторони розвинених держав. 

  Україні було повернуто попередній умовно-позитивний стан - стан московсько-американської біколонії. І до того ж, з'являються значні можливості для отримання політичної суб'єктності, бо з однієї сторони - американцям став більш очевидний московський реваншизм - дурне і вперте бажання мати Україну своєю моноколонією, а з другої - неможливість зі сторони Америки швидко і ефективно вирішити проблему Москви, яку, на нещастя вже американське, вони навіть і обіцялись вирішувати українцям - це дає нові шанси для України і в спілкуванні з американцями, дає шанс позбутись колоніальної залежності також і від Америки.

  Якщо читачів цікавить, які ознаки здобуття Україною політичної суб'єктності, то скажу те, що ознакою цього є здобуття Україною недемократичної постійної влади, яка, в той же час, буде сприйнята народом України. На розчарування багатьох українських демократів повторю ще раз: чиста демократія для України - це лише підтвердження колоніального стану, хоч і диверсифікованого, бо фінансові потуги колонізаторів незрівнянно більші за фінансові потуги самих українців, що зумовлює неможливість самостійного демократичного вибору, оскільки нефінансових внутрішніх авторитетів нема, а фінансові - лише зовнішні. Американці могли б, звісно, спробувати залишити в Україні біколоніальний стан через фінансові вливання в демократичні інституції, що призвело б до нового витку, але в них самих зараз багато проблем, бо якщо російська бензоколонка здатна впливати на американську політику, то ще більше вони можуть очікувати від Китаю з його півмільярдом користувачів інтернету. Тому фінансова допомога на демократизацію України від Америки буде помірною, і є значна ймовірність на затвердження в Україні стабільних і постійних недемократичних, але корисних державних інституцій. 

  Що нам заважає? У будь-якій нормальній країні завжди актуальна одна з двох потреб - або потреба зміцнення вертикальних зв'язків у державі або потреба зміцнення горизонтальних зв'язків у державі. Якщо про горизонтальні зв'язки українцям розповідають усі - і радники американські, і радники московські, то зв'язки вертикальні асоціюються переважно із бійцем "беркуту", який лупцює дубинкою стареньку пенсіонерку за п'ять колосків пшениці. Значною мірою праві є ті, які кажуть, що владна українська вертикаль - це зло. Тому що не може бути добром те, чого нема. Так, саме в цьому і проблема - у фактичній відсутності української владної вертикалі. Мені, звісно, заперечать: ну, в нас же є президент. Ну і що з того? Янукович теж був президентом - і де він тепер? Які ви можете дати гарантії, що нинішній президент також, образно кажучи, не вилетить у трубу або не вийде на нуль? Владна вертикаль, яка легко виходить на нуль, - це не вертикаль, це щось інше - це вертикаль колонії.   
  Про причини відсутності української владної вертикалі. Перша причина - це те, що вона мало кому потрібна. Вона не потрібна закордонній фінансовій еліті - колонізаторам, вона не потрібна багатьом навіть громадянам України, патріотизм яких завершується за пустої кишені, і які хочуть з України брати, але давати щось Україні бажання не мають. Друга причина - це те, що ті, кому ця вертикаль потрібна, не вміють її організувати і побудувати. 

  Спадок СРСР - це спадок негативний. Словами церковними - це спадок сатани. Вертикаль, що збудована на цьому спадку не може бути істотною, бо саме зло - це лише відсутність добра, і тому неістотна вертикаль - це практично відсутність вертикалі. Ми це бачимо майже щодня: ми бачимо руйнування цієї вертикалі, ми бачимо її кричущу неефективність. Але мало хто докопується до суті - до визнання неістотності владної вертикалі або її відсутності. 

  Будується владна вертикаль - національним консенсусом і консолідацією. Найбільш звичні варіанти - це лідерство світсько-церковне або церковно-світське. У першому варіанті світський лідер проводить консолідаційну роботу у суспільстві, об'єднує церкву і здобуває її авторитет. У другому випадку - церква висуває свого лідера, який поступово здобуває авторитет світський. На жаль, ні перший, ні другий варіанти у нас поки що не відбулись, і вся наша владна вертикаль до самої України має не багато стосунку. І в такій ситуації жодні наші зусилля не принесуть значної користі: так, зміцнювати громадську горизонталь - це добре, але разом з тим ми зміцнюємо і неукраїнські сили; так, зміцнювати владну вертикаль - це теж може бути добре, але в українських умовах ми цим зміцнюємо переважно фінанси владоможців, які міцної зв'язаності із українською державою не мають, і тому наші зусилля не приносять очікуваного результату. 

  Пораду у цій справі дам цинічно-банальну: моліться на ніч. А ще краще - і вранці також. Зовнішня ситуація досить сприятлива, хто знає - може, і прорвемось.