(Транслітерація із перекладом застарілих слів і полонізмів у дужках. Євангеліє учительне. Переклад руською мовою віленського православного братства - 1616-й рік, редакція Петра Могили - 1637-й рік. Слова стосуються і до всього тижня пасхального і до періоду пасхального до Вознесіння.)
Ліность
нашу освященний і Божественний Апостол
Павел до чулості побужаючи мовит: Братіє,
радуйтеся в Господі завжди, і зась
(знову) мовлю: радуйтеся; скромность
ваша нехай знана будет всіми людми.
Господь поблизу, ні о што ся не клопочіте,
але за все, в молитві, в прозьбі і в
подякованю офіри (служби) ваші нехай
бивают до Бога. І зась той же: Завжди
радуйтеся, непреставаючи молітеся, за
все дякуйте. В которих трех, през (через)
Божественного Апостола описаних
поступках і справах, тоєсть, в уставічной
(стійкій, постійній), в уставічной молитві
і в уставічном подякованю — збавенє
(позбавлення, спасіння) наше, Братіє,
залежит. То бовім (бо) же завжди радоватися,
єст властность справедливости, которої
кто пильно постерігаєт і завше єї полнит
(сповнює, виконує), радость завжди з
читого сумненя (сумління, совісти) в
сердцу своєм маєт; а при радості —
правость, сталость і досконалость. А
мовячи “справедливость” всі посполу
(спільно) добродітелі под іменем
справедливости розуміти маємо. Бо коли
добродітелі викониваєт душа, тогди
(тоді) справедливость виполняєт; а
виполняючи справедливость, впадує
заісте (заправду, справді), (хоч) би і
нерада, в преслідованє, в біди і в напасті,
але радується єднак і тішит з надії
збавеня, же для поднятих і утерплених
бід готуєтся єй вічноє благословенство,
а з виконаної справедливости вічную от
Бога утіху приняти маєт: Благословені
бовім (бо) (Збавитель наш Христос Господь
мовит) коториї преслідованє терпят для
справедливости, бо тих єсть Царство
Небесноє. А гди (коли) рекл Божественний
Апостол, жебисмо (щоб) ся завжди радовали,
не так просто рекл, жебисмо з леда (з
одної) радости певного збавеня очекивали,
але придал: в Господі радуйтеся — в Пану
Збавителю своєм жебисмо ся радовали,
учит нас. Бо єли (єсли, якщо) кто і
преслідован биваєт, єсли і муки окрутниї
(скрутні) на тілі своєм поносит, єсли і
кліщами і коньми торган биваєт, єсли і
костій ламанє, і паленє, і найскрутнійшую
смерть терпит, а то все для Христа, все
в Господі, все для правди Єго терпит і
подиймуєт, радуйтеся і завжди радуйтеся.
Виходили (мовит Божественний Лука
евангелист) Апостолове з Ратушей і от
судов радуючися, же ся годними стали
для імени Христова насміяними бити
(бути). То зась што речено єст “непрестанно
молітеся” не допущаєт, аби діавол і
найменший до нас приступ міти могл. Бо
молитва єст зброя напротив діавола, і
кто ся молит — узброюєт себе напротив
всіх здрад (зрад) і подступков бісовских,
которими он в пожадливостях телесних
человіка воюєт, жеби служил і голдовал
(корився) гріхові, а през гріх аби в
розмаїтиї покуси (спокуси), в напасті,
в фрасунки (біди) і в клопоти впадал; для
чого постерігаєт нас і Господь наш Ісус
Христос, мовячи: Чуйте і молітеся, жебисте
не впали в напасть. І Божественний
Апостол Іаков: Бог, мовит, не єст покуситель
на злоє, і не покушаєт он нікого, але
кождий своїми пожадливостями потягнен
і повален, сам себе кусит. Бо гди (коли)
молитви отправуємо, тогди чуємо
(пильнуємо) і трезво ся ховаємо
(зберігаємо); а чуючи і молячися — уходимо
покус і звитяжаємо напасті. А ово (те),
же за все дяковати, освідченє єст і
оказанє чистої до Бога любве. Бо кто
кого любит, тому і дакуєт; і коли любит,
тогди і дякуєт. А любит Бога і дякованє
єму чинит душа, коли вольна і свободна
биваєт от намітностей (пристрастей)
телесних; і коли всі сегосвітниї фрасунки
(біди) і печалованя зневажаєт і помітуєт
(змітає, має за сміття). Тогди видит она
презрочисто (ясно, чистим зором), тогди
і за все дякуєт; тогди і з припадаючих
на ню вшеляких бід і клопотов радується
і великий з них пожиток относит. Кто
бовім для Бога терпит і для правди Єго
кушен биваєт, а не для (з) гріха своєго,
радується той радостю великою, а на
утиски, біди і напасті не дбаєт, приймуючи
з них от Бога веселє і утіху Божественную
і духовную, іж (що) уффность (упевненість)
в невинності маєт сумненє єго. Мовит
абовім (бо) Писмо святоє: Єсли сердце
наше не тривожит нас, уффность маємо до
Бога, і о што колвек (тільки) просимо,
приймуємо от Него, поневаж (тому що)
приказаня Єго виполняємо. А претож
(тому) очутімося (очуняймо) з недбальства,
як от сна, Братіє, а от того часу завжди
пильно постерігаймо, аби вшелякії наші
до Бога прозби в молитві, в обітах і в
подякованю чинени били. Не ослабіваймо,
прошу вас, ані униваймо, але все што
колвек (тільки) чинимо, з терпеливостю
і очекиванєм чинімо, в боязні і в
послушенстві служачи Богові нашему, як
вірниї і добриї ласки Єго справци.
Жебисмо (щоб) ся завжди, ведлуг (згідно)
Божественного Апостола, радовали і
кріпили, а на збавенниї (спасительні)
справи і на помоч душам нашим абисмо ся
мощнили і твердили. За чим Великий сей
День, Братіє, зацний (значний) і знаменитий,
Воскресенія Христова, в празднованю
обходячи, і єдин другого обиймуючи і
цалуючи (цілуючи), неприязнь, которая
би била в нас і злопомнініє откиньмо,
єдин другого веселим і утішним Воскресенія
Христова Торжеством простімо; а до тих,
коториї нас ненавидят, рекнімо (скажімо):
Братя ви наші єсте, простіте нас і в
любов свою прийміте. І Христос абовім
(бо) правдивий покой наш, которий земних
з небесними поїднал, покой Свой нам дал,
покой нам Свой зоставил. Мовит бовім
(бо): Покой Мой зоставую вам, покой Мой
даю вам. І з того познают всі, же Мої
учиникове єсте, єсли любов будете міти
(мати) єдин ку другому. А не только
учиником і Апостолом своїм Христос
Господь любов і покой Свой дал і зоставил,
але в них і през них і нас синами любве
і покоя учинил. Которої любве і покоя,
якоби ніякого (деякого) штоденного
цвіченя (свічення, світіння) по (від) нас
потребуєт Господь. Для чого в покою і
згоді жити повиннисмо, духовно праздновати,
духовно обходитися в побожності і в
справедливості, в скромності і в покорі,
в терпеливості і в добротливості, і в
Дусі Святом, абисмо не надаремноє і не
порожнеє Христа Бога нашего о нас
печолованє (печалування) на нас бити
показали. Повиннисмо, Братіє, і о всем
світі молитися і печоловати, молитви і
прозьби приносити Богові. І Божественний
абовім Апостол Павел радит і приказуєт
нам чинити молитви і позьби, і подяковання
за всіх людей: за Кроляі за всіх Княжат,
Вельмож і Преложоних (привладних), абисмо
за їх от Бога ублагословенєм тихо і в
покою жили і все чисто і побожне спрововали
(справували). Так бовім чинячи і так
живучи, милиї і приємниї Богу праздники
праздновати будемо, бо намітностями
(пристрастями) опановани будучи не
можемо праздновати. Як бовім может
праздновати той, которий брух (брюхо,
живіт) свой маєт собі за Бога, обжирству
і піянству голдуєт (кориться)? Як может
праздновати, кто роскошами телесними
і пожадливостями палаєт? Як может
праздновати, кто в заздрості і в ненависті
тонет? Як может праздновати, кто в
лакомстві (грошолюбстві), в неправдивом
набитку, в лихві і в драпіжстві
(грабіжництві) гинет? Як может праздновати,
над ким порожняя слава, пиха, надутость
і високоє о собі розуменє пануєт? Як
может праздновати, кто вшелякими злими
намітностями і пожадливостями нечистими,
і іними многими непристойними бридкостями
окалян будучи, в болоті лінивства,
недбальства і нечулости лежит? Заправди
як єст реч неподобная на горячку хоруючому
(хворому) успокоїтися, утонулому плавати
і мертвому дихати, так і намітностями
телесними і сегосвітними пожадливостями
потемнілому не єст реч подобная ясніти
і світитися, ровне (так само) і в гріхах
роскошуючому духовне праздновати не
єст реч подобная. Але я уффаю (надіюсь)
і сподіваюся, Братіє, же ви не в поменених
злостях роскошуєте, але в справах
душевному збавеню належачих (належних)
працуєте і празднуєте. То бовім єст
властность назвиска нашего христіанского,
і не іначей ми христіане на сем світі
жити маємо, только якоби на куплі
(торгівлі): завше (завжди) о духовний
пожиток і о розмноженє душевних цнот
(чеснот) стараючися, промишляючи і
забігаючи. Ми всі, духовниї Архисвященници
і Священникове, Діаконове і Монархове,
Четци і Півци, і ввесь Причет Церковний,
ні на што іншеє приготовани єстесмо,
только на промисл отправованя праздников
— Праздников, мовлю, то єст на опеку
(опіку) Святих Божіїх Церквей, на науку
і на проповід слова Божого, на псалми,
співаня і пісні, на вседневниї і на
всеночниї праци духовниї, на молитви,
моленія, прошенія і на благодаренія.
Всі єднак, ми духовниї, заровно зо всіми
вами свіцкими от найболшого стану, аж
до найнизшого і найубожшого чоловіка,
ведлуг (згідно) Бога, ведлуг Єго Приказаній
і ведлуг сомої пристойности жити повинни
єстесмо, заховуючи (зберігаючи) межи
собою любов нелицемірную, постерігаючи
зобопольної згоди, ненарушаючи
зоставленого нам от Христа покою, маючи
сердце умиленноє і милосердноє, уділяючи
от добр своїх убогим і потребуючим, єдин
за другого взаєм Бога просячи, і єдин о
другом промишляючи (піклуючись), же так
молитви і прозьби, любовію і покоєм
злучених нас з собою, з Богом злучат і
вічне з Ним жити і царствовати учинят.
А то єст заправди доброє, похвальноє і
збавенноє житіє, то єст благословенноє
мешканє і Богу приємноє, то єст пожаданая
оная (та) святобливая Пасха, то єст вічная
і завжди триваючая Пасха, отколь збігла
вшешякая болезнь і вздиханє, то єст
Пасха, в которой радость і веселє, і
вічная роскош. То єст Пасха, в которой
благословенний оний покарм Христос,
вічним добром наполнений. То єст Пасха,
в которой уставічне світячая світлость
голос празднуючих і хори торжествуючих
побужаєт (надихає). То єст Пасха, в которой
новий оний от Христа речений напиток,
где мовит: Не буду пити от того часу з
овоцу (овочу) винници сеї, аж буду єго
пити нового з вами в Царстві Отца Моєго.
Што іж не о самих только Апостолах рекл
Господь, але і о всіх нас. Той же Збавитель
наш Христос Господь там же упевняєт нас
мовячи: Не за сими только прошу, але і
за всіми віруючими в Мене для сих слов
Моїх. Таковий теди (тоді) праздник
празднуймо, Братіє! Такоє свято обходімо!
Безпрестаннє молячися всемилостивому
Богу і дякуючи Єму, жебисмо (за те, що)
ся завжди радовали, ходячи в святих Єго
Приказанях. А охотне їх, ведлуг (згідно)
сил наших, виполнивши, жебисмо (щоб)
правдивої оної і благословенної Пасхи
доступили. За чим сам Христос, которий
єст Збавенєм нашим і Воскресенієм, не
только притомниї віка сего потреби для
нас наготуєт і тим, коториї Єму вірне
служат, обфите (щедро) їх даст, але і
обіцаноє Царство подаруєт, і вічную
оную (ту) небесную Пасху в ужиток подаст.
Которої абисмо ся всі годними участниками
стали, Он же сам милосердний Господь
наш і Бог Ісус Христос, справити нам
нехай рачит (допоможе). Которому з Отцем
і з Духом Святим належит от нас Честь,
Слава і Поклон, нині і завжди, і на віки
віков. Амінь.