Пишут деякі тлумачі Письма Святого, що
Соломон Цар, будуючи Церкву-Храм в
Ієрусалимі, котрий посередині землі
розміщений був, Бога в Церкві як центр
або середній пункт світового кругу і
всіх сердець мати бажав — аби лінії
молитв людей проведені були до Церкви,
де б тільки не стояли, а Бог в Церкві, як
в центрі, присутнім будучи, аби молитви
слухав і їх приймав. Для того Партіархи,
Пророки, Царі, молячись, чи в пустині —
як Давид, чи в глибині морській — як
Іона, чи на ліжку — як Єзекія, чи в печі
— як три отроки, чи в рові — як Даниїл
пророк, — дивились на Церкву; і де не
могли увійти до Храму стопами тілесними,
там входили стопами думки і були
вислухані, бо молитву свою до Бога
пересилали через Церкву-Храм, як каже
псаломник: Призивали Господа, і Той
вислуховував їх (Пс. 98, 6). Яка ж молитва
буває від Бога вислухана? Така, котра
здійснюється у благодіті і ласці Божій.
А буваємо у благодаті Божій тоді, коли
жодного смертельного гріха в собі не
маємо; і щоб молитва наша була вислухана,
потрібно щоб у гріхах смертельних не
були. Те доводиться таким прикладом з
Письма Святого.
Сини Ізраїльські бачили великі Божі
дива, бачили тяжкі покарання фараону і
всьому царству його, бачили переведення
Мойсеєм через море, годування хлібом
Ангельським, водою з каміння. Однак
замість вдячності нарікали на Бога і
говорили: Хоч Господь Бог уже речей
багато виповнив, але то непевно, що Він
може нас впровадити до землі обіцяної,
бо морить нас голодом у пустелі. Такими
і подібними блюзнірствами Господа Бога
обмовляли і тим тяжко Його ображали.
Тих гріхів через покуту незгладивши,
готувалися на війну проти амаликитян
і хананеїв, побуджуючи себе до молитви:
Молімся до Господа Бога нашого, і дасть
нам перемогу над неприятелями нашими.
Що бачачи, Мойсей перечив їм, щоб не йшли
на ту війну, кажучи: Господь мені сказав,
щоб не виходили і не сіклися, бо Він не
з вами, і не вислухає вас Бог, хоч Його
і молите, але програєте, бо перебуваєте
в гріхах. Не дбали вони на те і сказали:
Бог є милосердним; коли будемо Його
покірно молити, то вислухає нас і допоможе
нам. І так, неслухаючи Мойсея, пішли на
війну, просячи допомоги у Бога. Але як
тільки стикнулися з неприятелями, то
зразу почали тікати уражені, прибігли
до Мойсея, вождя свого, і скаржились на
нещастя своє. А Мойсей на те відповів:
“О, нерозумні! Чому ж дивуєтесь, що вас
Господь не вислухав? Бо ж ви гріхами
смертельними сумління ваше замаране
мали і посміли молитись Богу. Казав вам
— і не послухали мене, і переступили
слово Господнє, і, понудивши себе, зійшли
на гору. Не дивуйтесь же, що вас Господь
Бог не вислухав, бо Він не слухає молитви
людей тих, котрі в гріхах смертельних
зостаються, але тільки тих, котрі через
Покуту святу гріхи свою викорінюють.”
(Числа 14, 39 - 45; Второзаконня 1, 40 - 46)
Іншими словами, хто молиться до Господа
Бога, гріхами смертельними маючи змазане
сумління своє, того молитва не тільки
не буває вислухана, але ще більше ображає
Бога, як каже Василій святий: та причина,
з якої Господь Бог очі свої відвертає
від нас, коли руки наші до Нього підносимо,
що тією самою молитвою Господа Бога до
гніву приводимо. Подібне це тому, якби
хто убивши кому сина, ще маючи кров'ю
його змочені руки, простягав їх до нього
— що ще у гніві — просячи, аби над ним
був ласкавий. Чи кров синівська на руках
прохача не до більшого гніву побудила
б отця? Справді б побудила. Так хто
гріхами смертельними сумління своє
замаране має і молиться до Бога — ніби
кров'ю Сина Його змазані руки підносить
до Нього, через що більше до гніву, ніж
до милосердя побуджує Його.
Дізнав того поміж інших фарисей, котрий
сумління своє гріхом смертельним
гордості мав замаране, молився до Бога,
кажучи: Боже, дякую тобі, що я не такий,
як інші люди. Тому і не був вислуханий,
бо молитвою тією гордою ще більше ображав
Бога.
Немає коментарів:
Дописати коментар