Чи здатен маленький українець поєднати у свідомості малодемократа Трампа і велику демократичну Америку?

                       ...and justice for all - альбом гурту "Металіка"

  Для багатьох українців перемога республіканця Трампа стала шоком. І це не дивно. Бо українцям стабільно втохмачують у голову, і самі вони раді обманюватись. що окрім демократії більше політичних цінностей не існує: демократією українцям стелять, мастять і покривають. Такий собі священний ідол, що після цієї катастрофи світової демократії можна очікувати маніфестацій киян на Видубичах із гаслами і плакатами: Видибай, демократіє, видибай!..

  Ще більше смішно стає тоді, коли з недостачею демократії пов'язують негаразди і бідність в Україні, ніби в нас колись при владі були не демократи, а республіканці. Такі люди вважають, що демократом у нас був один Ющенко, а Кравчук, Кучма і Янукович - це були наші республіканці, від яких всі біди. Ще на вищому рівні політичну комедію грають ті, хто у бідах звинувачує одночасно і недостачу демократії і Ющенка. Бо вже такого демократа, як Ющенко, ще треба пошукати. І його стали висміювати по одній простій причині - він не приховув своєї прихильности до демократії. А от решта президентів - видавали із себе республіканців, хоча принцип республіканізму розуміли дуже специфічно - так, що нічим від демократів і не відрізнялись. 

  Кожна з політичних ідеологій має свою основну ідею. Основною ідеєю демократів є рівність, республіканців - справедливість. Усі роки новітньої незалежности України основною політичною ідеєю була виборча рівність громадян, за якою всі вони мали право обрати таку владу, яка дасть їм право обрати себе знову. Рівність? Рівність. Демократія? А чому б іноді і ні? Ви запитаєте: а чому ж влада так мало дбала про людей, якщо вона була демократична? А тому, що демократія за людей не дбає, а дбає за рівність, а в нашому випадку це означало рівність у правах і можливостях для тих, хто любить Україну і бажає їй могутності, і тих, хто або її відверто ненавидить, або принаймні "нє страдаєт патріотізмом - послєднім убєжищєм нєгодяєв". Ось на такій рівності і будувалась новітня Україна. Це абсолютно демократичні принципи: усі мали рівні права у приватизації, а що можливості виявились нерівними - то треба було не дрімати і встигнути першим використати свою рівність. З розвитком приватної власности залишається лише рівність у виборчих правах; а що нема з кого вибрати, то ти і сам винен, бо проспав момент накопичення капіталу. Так що, шановні, рівністю і демократією вас ніхто не обділяв, а справедливість - то не до демократів. 

  Справедливість - це до республіканців. Але, як і справедливість, республіканство буває різним. В основному республіканство пов'язують із християнством - із християнською справедливістю. Християнська справедливість - це християнська честь і гідність, правда і любов - понад усе. Але любов починається із сім'ї, розвивається в любові до своєї нації і держави, і лише той, хто зміг полюбити свою сім'ю і націю, той зможе полюбити і інші сім'ї і нації. Республіканізм, що заснований на християнстві, - це жертовність, це здатність віддати для сім'ї і нації все, включно і з життям. Коли демократизм - це держава для народу, то республіканізм - це народ для держави і нації як основи держави. В держав можуть бути і інші основи, крім нації, але жоден республіканець не стане вишукувати для держави інші основи, коли вже наявна основа етнічно-національна. І саме це є основною причиною висновку, що в Україні при владі не було справжніх українських республіканців, бо християнство і націоналізм - це два стовпи республіканізму, які були найбільше у Ющенка, який, на жаль, виявився не республіканцем, а демократом. 

  Колись ще була буквальна Республіканська партія із Левком Лук'яненком у лідерах, але він десь загубився серед наших демократів-мільярдерів. Прихід в США до влади республіканців може дати поштовх для розвитку справжніх республіканських політичних сил в Україні - християнських і націоналістичних, задля торжества справедливости, а не рівности. Тим більше, що ненаціоналістичне і псевдохристиянське державництво показало в Україні свою слабодієздатність. Так само, як і націоналістичний демократизм. Пора вже українцям навчитись називати речі своїми іменами: не може бути в Україні ненаціоналістичного державництва і республіканізму, як і погано суміщуються між собою в нашому глобалізованому і взаємоінфільтрованому світі націоналізм і демократія.

  Для демократів і республіканців є свої окремі спокуси. Але суть спокуси -  завжди у надмірності. Демократія може спокусити своєю широтою і глобальністю. Багато українців, наприклад, можуть подумати: а чи варто взагалі боротись за Україну, якщо у світі вона зараз значить мало та й перспективи майбутнього туманні; а от долар - він, як кажуть, і в африці долар. Це спокуса сьогоденної глобальности демократії. Республіканізм спокушує звуженням кругозору - месіанством, коли виявляється надто багато республіканських месій, які чомусь ніяк не можуть дійти до спільної думки і об'єднання. А загальною спокусою є відсутність чіткого ідеологічного структурування українського політикуму: націоналісти оголошують себе демократами, демократи виставляють себе великими державниками і інший подібний бардак. Від успіху у подоланні цих спокус залежить і успіх України загалом.