УПЦ МП нараховує більше 11 тис. парафій. Мабуть, їй прямо чи опосередковано належить близько 10 тис. храмів в Україні. Десь у 8 тис. храмів щонеділі служаться богослужіння московською вимовою церковнослов'янської мови. І я не знаходжу вагомих заперечень, щоб не вважати ці парафії і храми такими собі постійно діючими центрами московсько-російської культури в Україні. Питання: чи потрібні Україні 8 тис. постійнодіючих центрів культури країни-агресора? І що мала б зробити поважаюча себе країна з такими центрами, коли в країні-агресорі навіть якійсь єдиній українській бібліотеці не дають спокою? Відповіді можуть виявитись незвичними до остраху. І правда: в нашій країні по цій темі краще мовчати, бо можуть відправити на фронт віддавати своє життя і здоров'я за безпеку цих центрів ворожої культури. Але дехто про це може говорити, бо має теми ще більш глобальніші і страшніші. Насправді нічого складного тут нема. В умовах фактично війни можна і (закреслено цензурою) прийняти рішення про націоналізацію усіх таких центрів, як недоречних і шкідливих. Ну, можна, залишити якусь тисячу, щоб і нащадкам не скучно було, а решта - 7 тис. москвовимовних - націоналізація і використання у більш корисних цілях. Тим більше, що фактично більшість тих храмів будувались простими людьми і спонсорами саме у надії на те, що вони будуть служити розвитку і благу України і української культури, а не розвитку і благу культури країни-агресора. Але це питання дрібне і нудне.
А що ж нормальні країни? В нормальних країнах розгортаються події більш цікаві. Наприклад, є значні підстави вважати, що деякі з нас ще за свого земного життя побачать глобальну зміну ролей основних політичних гравців земної кулі. Я маю на увазі те, що близиться той час, коли китайські комуністи нарешті вповні зрозуміють і оголосять всьому світові, що насправді кінцевою метою китайського комунізму було встановлення в Китаї (і у світі) демократичних норм. Здавалося б - що тут поганого? Ну, я не про погане, а про те, що поки що ми маємо лише одного основного демократизатора всієї землі - США, а після взяття Китаєм курсу на захист демократії - цього другого апокаліптичного звіра з ягнячими ріжками, що виходить із землі - буде порушено американську монополію на "примушення до демократії", і, по суті, має статись переміщення ролі головного демократизатора землі із США на Китай. Це явище настільки масштабне і глобальне, що думаю, мало знайдеться таких небожителів, які не включать свої небесно-космічні телевізори, щоб споглянути процес переходу більш уважніше. Ще раз кажу: є вагомі підстави вважати, що деякі з нас побачать цей процес навіть по звичайних земних телевізорах - ну, Соні там, еЛДЖі, Самсунг і т. д.
Можна і пояснити, чому такий перехід бачиться неминучим і недалеким у часі. Для цього треба пояснити явище демократії більш спрощеними і зрозумілішими аналогіями. Що таке демократія? Демократія - це такий собі глобальний аналог базарного кооперативу. Є базар, є кооператив, є головні члени кооперативу, яку періодично дають один одному порулити-покерувати базаром. Це - Демократія, 1 шт. Але таких демократій є багато - цілий комплект. В чому суть? А суть у тому, що великі магазини домінують і поступово, але впевнено один за одним поглинають магазини малі. В свою чергу великі магазини поглинаються супермаркетами, а супермаркети поглинаються об'єднаними мережами супермаркетів. Усе це зводиться до правила, що великий базар поглинає малі. Тобто, особливістю демократії є те, що найбільше вигод отримує найбільший за розмірами демократ, і що якщо бути демократом, то саме вигідніше - буди найбільшим демократом. І виходить те, що поки Китай є другим у світі по економічній потужності, то йому особливих вигод від демократизації і нема, але як тільки він стане першим, до чого і йде, то демократизація це лідерство і підсилить, і закріпить. Ось це і суть майбутньої глобальної зміни. Не думаю, що в Китаї мало людей, які це розуміють. Там взагалі людей багато.
Якщо хтось подумає, що подана аналогія - це неприпустиме спрощення, то прошу розглянути з точки зору цієї теорії питання московської анексії частини України. Що відбулось? А відбулось те, що більший базар поглинув частину меншого - що є цілком природнім і нормальним для базарного життя. Але той більший московський базар не є найбільшим у світі, і тому, щоб не бути поглинутим самому, мусить узгоджувати питання своїх анексій-поглинань із найбільшим базаром, і, відповідно, московський базар базарить із більшим американським базаром. Лідер базарного світу - Америка опинилась у незручному становищі: ніби і ж дали гарантії цьому меншому - українському базарові гарантували кришу, але з іншої сторони поглинання більшими базарами менших - це абсолютно природна і значною мірою - фундаментальна базарна практика і принцип. Що робить Америка? Звісно, що й роблять усі базарники - торгується: і ніби від гарантій не відмовляється, але і фундаментальні базарно-демократичні принципи не забуває, бо це основа їх домінування.
Що буде з Україною? А що люди оберуть - те і буде. Якщо оберуть, як вже 25 років обирають, базар, то буде все і по базарним принципам. Це не дуже і погані принципи (це схоже на ті раки, що маленькі, але по три, а ті - вчорашні раки були ну дуууже великикі, але по п'ять), але цілком можливо, що от особисто ви від того добра швидше загнетесь, ніж збагатієте. Якщо люди спроможуться піднятись трохи вище - то щось може буде і краще. Але в Рай - дорога важка і вузька, і небагато йдуть тією дорогою. Легше - сісти зручніше на дивані і подивитись якийсь тупенький серіал, але з гарно одягненими м'язистими мужиками і цицькастими жінками.
Немає коментарів:
Дописати коментар