Уставів моїх додержуйте; худоби твоєї
не зводь з іншою породою; поля твого
не засівай двома родами насіння; в одяг
з різнорідних ниток, з вовни і льону,
не одягайся (Левит 19. 19).
Не засівай виноградника свого двома
родами насіння, щоб не зробити тобі заклятим
збору насіння, яке ти посієш разом із плодами
виноградника свого. Не ори на волі і ослі разом.
Не вдягай одягу, зробленого з різних речовин,
з вовни і льону разом (Втор. 22. 9-11).
Бо в Мойсеєвім законі написано: "Не зав'язуй рота
волові, що молотить". Чи про волів турбується Бог?
(1 Коринф. 9. 9).
В Україні досі нема жодного на 100% україномовного телеканала. І не дуже дивно, коли чуються голоси, що "какая разніца, на каком язикє", бо якщо державна політика стосовно телебачення ведеться у руслі "какой разніци", то багато громадян вважають, що так і треба.
А як же треба?
Чутно різні голоси. Часто чути про потребу заборонити москвомовність, крім регіональних каналів. Це в людей є таке бажання, і іноді це своє бажання вони вважають реалістичним планом дій. Хоча коли запитуєш про перший крок чи перший етап плану, то вони бентежаться і мовчать. Отже, перше, що треба, - це навчитись відрізняти бажання від бізнес-плану.
Друге, що потрібно і як вчать системні корпоративісти, - визначити основний обмежуючий систему фактор. Про це саме говорили і святі отці, коли заповідали боротись із найсильнішою страстю, але то бестселери не сучасности.
Основною проблемою і обмежувальним фактором українського телебачення не є недостатність українського контенту. Хоча його і менше, ніж об'єктивна в ньому потреба, але не настільки мало, щоб саму кількість вважати основною проблемою. Основна проблема - у певних загальних розуміннях і загальних принципах українського телебачення, що не дають українському контенту посісти впевнену лідируючу позицію.
Для початку означимо вже згадане поняття об'єктивної потреби. Без заглядання у твори класиків, які ніколи не жили в Україні, це поняття бачиться компромісом між мовним і національним самоозначенням. Наприклад, беруться дані з останнього перепису населення: відсоток українців - Х, відсоток україномовних - У, об'єктивна потреба в україномовному контенті - (Х+У)/2.
Далі визначаємо основний обмежуючий фактор. Як можна здогадатися із заголовку, я таким фактором визначаю саме мішанину, відсутність 100-відсотково одномовних телеканалів. Саме ця мішанина підтримує розмивання у свідомості громадян потреби підтримки державної мови. Саме ця мішанина нівелює об'єктивні потреби. Саме ця мішанина є практичним втіленням формули "какая разніца" - це коли супротивника закликають до миру, а потім зненацька луплять його по голові.
До того ж, ця мішанина і з суто технічної сторони утруднює мовний контроль телеканалів: значно легше і дешевше підрахувати відсоток одномовних телеканалів, ніж підраховувати відсоток мови в телеканалі, який сьогодні так, а завтра сяк. От навіть я один, без допомоги міжнародних спонсорів, зміг порахувати відсоток україномовних телеканалів із доступних мені близько сорока українських каналів: цей відсоток дорівнює нулю.
Не буду вдаватись у надмірні деталі, бо ви ж розумні люди - решту додумаєте самі, а скажу лише головне. Усунення існуючої мішанини не вирішить усіх проблем, але воно забезпечить умови для поступу. І все, що потрібно зробити, - ввести квоту на 100% україномовні телеканали у відсотку означеної вище об'єктивної потреби серед телеканалів України. Як я розумію - це буде десь біля 65%. А решта - хоч 100% московськомовні, хоч 100% кримськотатарськомовні.
З технічної точки зору, то ще думаю, що варто до загально-українських телеканалів відносити усі телеканали, що мають доступ до трансляції із супутника, адже доступні вони не реґіонально, а по всій Україні і навіть поза нею. І відсоткову квоту вводити паралельно як до супутниково-загальних, так і до реґіональних. І канали треба поставити перед вибором: або вони входять і набирають квоту з українським мовленням і українським дубляжем іншомовного контенту, або вони сплачують відчутні для їх медійного бізнезу штрафи.
Друге, що потрібно і як вчать системні корпоративісти, - визначити основний обмежуючий систему фактор. Про це саме говорили і святі отці, коли заповідали боротись із найсильнішою страстю, але то бестселери не сучасности.
Основною проблемою і обмежувальним фактором українського телебачення не є недостатність українського контенту. Хоча його і менше, ніж об'єктивна в ньому потреба, але не настільки мало, щоб саму кількість вважати основною проблемою. Основна проблема - у певних загальних розуміннях і загальних принципах українського телебачення, що не дають українському контенту посісти впевнену лідируючу позицію.
Для початку означимо вже згадане поняття об'єктивної потреби. Без заглядання у твори класиків, які ніколи не жили в Україні, це поняття бачиться компромісом між мовним і національним самоозначенням. Наприклад, беруться дані з останнього перепису населення: відсоток українців - Х, відсоток україномовних - У, об'єктивна потреба в україномовному контенті - (Х+У)/2.
Далі визначаємо основний обмежуючий фактор. Як можна здогадатися із заголовку, я таким фактором визначаю саме мішанину, відсутність 100-відсотково одномовних телеканалів. Саме ця мішанина підтримує розмивання у свідомості громадян потреби підтримки державної мови. Саме ця мішанина нівелює об'єктивні потреби. Саме ця мішанина є практичним втіленням формули "какая разніца" - це коли супротивника закликають до миру, а потім зненацька луплять його по голові.
До того ж, ця мішанина і з суто технічної сторони утруднює мовний контроль телеканалів: значно легше і дешевше підрахувати відсоток одномовних телеканалів, ніж підраховувати відсоток мови в телеканалі, який сьогодні так, а завтра сяк. От навіть я один, без допомоги міжнародних спонсорів, зміг порахувати відсоток україномовних телеканалів із доступних мені близько сорока українських каналів: цей відсоток дорівнює нулю.
Не буду вдаватись у надмірні деталі, бо ви ж розумні люди - решту додумаєте самі, а скажу лише головне. Усунення існуючої мішанини не вирішить усіх проблем, але воно забезпечить умови для поступу. І все, що потрібно зробити, - ввести квоту на 100% україномовні телеканали у відсотку означеної вище об'єктивної потреби серед телеканалів України. Як я розумію - це буде десь біля 65%. А решта - хоч 100% московськомовні, хоч 100% кримськотатарськомовні.
З технічної точки зору, то ще думаю, що варто до загально-українських телеканалів відносити усі телеканали, що мають доступ до трансляції із супутника, адже доступні вони не реґіонально, а по всій Україні і навіть поза нею. І відсоткову квоту вводити паралельно як до супутниково-загальних, так і до реґіональних. І канали треба поставити перед вибором: або вони входять і набирають квоту з українським мовленням і українським дубляжем іншомовного контенту, або вони сплачують відчутні для їх медійного бізнезу штрафи.
Отакий на сьогодні я бачу перший крок. Чи мають українці на це право? Думаю, мають вже давно.
Немає коментарів:
Дописати коментар