(День пам'яті святителя Феофана - 23.01 по новому стилю, в той же день, що і день народження патріарха Філарета, який, якщо не помиляюсь, брав участь у канонізації святителя)
На ум. У дітей скоро виявляється тямущість. Вона сучасна говорінню і росте разом з удосконаленням останнього. Тому почати уладнання ума потрібно разом зі словом. Головне, що повинно мати на увазі, це здорові поняття і судження по початкам християнським про все, що зустрічається або підпадає увазі дитяти: що добро і зло, що благе і лихе. Це зробити дуже легко за допомогою звичайних розмов і запитань. Батьки самі говорять між собою; діти прислухаються і майже завжди засвоюють собі не тільки думки, але навіть звороти їх мови і манери. Нехай же батьки, коли говорять, називають речі завжди власними їхніми іменами. Наприклад: що значить справжнє життя, чим воно закінчиться, від кого все виходить, що таке насолода, яке значення мають ті чи інші звичаї та інше. Нехай говорять з дітьми і тлумачать їм або прямо, або, все краще, за допомогою розповідей: чи добре, наприклад, вичепурюватися; чи щастя це, коли матимеш похвалу, та інше. Або нехай питають дітей, як вони думають про те й інше, і поправляють їх помилки. Невдовзі цим простим засобом можна передати здорові початки для суджень про речі, котрі потім не буде викреслено надовго, якщо не на все життя. Таким способом, в самому корені буде придушене мирське мудрування і зла ненаситна цікавість. Істина пов'язує розум тим, що насичує його. Мирське ж мудрування не насичує і тим розпалює цікавість. Позбавивши від неї, велике благо дадуть дітям. І це ще до того, як вони візьмуться за книги. Далі, варто тільки не давати дітям книг з розбещеними поняттями, і розум їх збережеться цілим, у здоров'ї святому і Божественному. Даремно не дбають таким чином тренувати дитя, в тому припущенні, що воно ще мале. Істина доступна кожному. Що мале християнське дитя мудріше від філософів – показав досвід. Він і тепер повторюється, але перед тим він був усюди. Наприклад, під час мучеництва, малі діти міркували про Господа Спасителя, про божевілля ідолопоклонства, про майбутнє життя та інше; це через те, що мати або батько роз'яснили їм про те в простій бесіді. Істини ці зріднилися з серцем, яке стало дорожити ними до готовності на смерть за них.
На ум. У дітей скоро виявляється тямущість. Вона сучасна говорінню і росте разом з удосконаленням останнього. Тому почати уладнання ума потрібно разом зі словом. Головне, що повинно мати на увазі, це здорові поняття і судження по початкам християнським про все, що зустрічається або підпадає увазі дитяти: що добро і зло, що благе і лихе. Це зробити дуже легко за допомогою звичайних розмов і запитань. Батьки самі говорять між собою; діти прислухаються і майже завжди засвоюють собі не тільки думки, але навіть звороти їх мови і манери. Нехай же батьки, коли говорять, називають речі завжди власними їхніми іменами. Наприклад: що значить справжнє життя, чим воно закінчиться, від кого все виходить, що таке насолода, яке значення мають ті чи інші звичаї та інше. Нехай говорять з дітьми і тлумачать їм або прямо, або, все краще, за допомогою розповідей: чи добре, наприклад, вичепурюватися; чи щастя це, коли матимеш похвалу, та інше. Або нехай питають дітей, як вони думають про те й інше, і поправляють їх помилки. Невдовзі цим простим засобом можна передати здорові початки для суджень про речі, котрі потім не буде викреслено надовго, якщо не на все життя. Таким способом, в самому корені буде придушене мирське мудрування і зла ненаситна цікавість. Істина пов'язує розум тим, що насичує його. Мирське ж мудрування не насичує і тим розпалює цікавість. Позбавивши від неї, велике благо дадуть дітям. І це ще до того, як вони візьмуться за книги. Далі, варто тільки не давати дітям книг з розбещеними поняттями, і розум їх збережеться цілим, у здоров'ї святому і Божественному. Даремно не дбають таким чином тренувати дитя, в тому припущенні, що воно ще мале. Істина доступна кожному. Що мале християнське дитя мудріше від філософів – показав досвід. Він і тепер повторюється, але перед тим він був усюди. Наприклад, під час мучеництва, малі діти міркували про Господа Спасителя, про божевілля ідолопоклонства, про майбутнє життя та інше; це через те, що мати або батько роз'яснили їм про те в простій бесіді. Істини ці зріднилися з серцем, яке стало дорожити ними до готовності на смерть за них.
На волю. Дитя багатобажальне: все його займає, все тягне до себе і народжує бажання. Не вміючи розрізняти доброго від злого, воно все бажає і все, що бажає, готове виконати. Дитя, віддане самому собі, робиться несамовито свавільним. Тому батькам треба суворо спостерігати цю галузь душевної діяльності. Найпростіший засіб до поставлення її в належні межі полягає в тому, щоб налаштувати дітей нічого не робити без дозволу. Нехай і з кожним бажанням вдаються до батьків і запитують: чи можна зробити те або інше? Переконати їх досвідом власним і чужим в тому, що їм небезпечно, не запитавши, виконувати свої бажання, налаштувати їх так, щоб вони навіть боялися своєї волі. Це налаштування буде найщасливіше, але разом воно і найлегше для закарбування, бо діти і так здебільшого звертаються із запитаннями до дорослих, усвідомлюючи своє незнання і слабкість; варто лише звеличити цю справу і поставити їм в закон неодмінний. Природним наслідком такого настрою буде повний послух і покора в усьому волі батьків, наперекір своїй, налаштування багато в чому відмовляти собі і звичка до цього, або вміння; а головне – досвідне переконання в тому, що не повинно слухати у всьому себе. Це найзрозуміліше для дітей з їх же досвіду, що вони багато бажають, а тим часом це бажане є шкідливе для їх тіла і душі. Відучуючи від своєї волі, треба привчати дитя робити добро. Для цього нехай батьки самі подають істинний приклад доброго життя і знайомлять дітей з тими, у яких головні турботи не про насолоди і відзнаки, а про спасіння душі. Діти люблять наслідування і вподібнення. Як рано вони вміють копіювати матір або батька! Тут відбувається щось схоже на те, що буває з однаково налаштованими інструментами. Разом з тим і самих дітей треба викликати на добрі справи, і спочатку наказувати їм робити їх, а потім спонукати, щоб самі робили. Найпростіші при цьому справи суть: милостиня, співчуття, милосердя, поступливість і терпіння. Всьому цьому досить неважко привчити. Випадки щохвилинні, варто взятися. Звідси вийде воля з настроєм на різні добрі справи і взагалі з тяжінням до добра. І добродіянню треба навчити, як і будь-чому іншому.
На серце. Під такою дією ума, волі і нижчих сил само собою і серце буде налаштовуватися до того, щоб мати почуття здорові, справжні, здобувати звичку насолоджуватися тим, що дійсно істинно тішить, і анітрохи не співчувати тому, що, під прикриттям солодощів, вливає отруту в душу і тіло. Серце - здатність куштувати і відчувати насичення.
Коли людина була в союзі з Богом – знаходила смак в речах Божественних і освячених благодаттю Божою. Після падіння вона втратила цей смак, і жадає чуттєвого. Благодать хрещення відсторонила від цього, але чуттєвість знову готова наповнити серце. Не треба допускати до цього, треба захистити серце. Найдієвіший засіб до виховання справжнього смаку в серці є церковність, в якій безвихідно повинні зберігатись діти, що виховуються. Співчуття до всього священного, солодкість перебування серед нього, заради тиші і теплоти, відсторонення від блискучого і привабливого до світської марноти – найкраще закарбовуються в серці. Церква, духовний спів, ікони – перші витончені предмети за змістом і за силою. Треба пам'ятати, що за смаком серця призначатиметься і майбутня вічна оселя, а смак у серця там буде такий, яким утворюють його тут. Очевидно, що театри, блазновища тощо – непридатні для християн.
Упокорена і організована таким чином душа не буде, властивою їй безладністю, перешкоджати розвитку духу. Дух легше розвивається, ніж душа, і перш за неї виявляє свою силу і діяльність. До нього відносяться: страх Божий (у відповідність уму), совість (у відповідність волі) і молитва (в відповідність почуттю). Страх Божий народжує молитву і просвічує совість. Немає турботи, що все це звертається до іншого, невидимого світу. У дітей є до того нахил, і вони скоро засвоюють собі ці почуття. Особливо молитва прищеплюється дуже легко і діє не язиком, а серцем. Тому вони охоче і невтомно беруть участь в домашніх молитвах і церковному богослужінні і раді цьому. Тому не повинно позбавляти їх цієї частини освіти, а мало-помалу вводити їх в це святилище нашого єства. Чим раніше закарбується страх Божий і збудиться молитва, тим міцніше буде благочестя в усі наступні часи. У деяких дітей дух цей проявлявся сам собою, навіть серед видимих перешкод до його виявлення. Це дуже природно. Дух благодаті, отриманий при хрещенні, якщо він не погашений неправим розвитком тіла і душі, не може не оживляти духа нашого, а при цьому – що може перешкоджати йому бути в своїй силі? Найближчого, втім, керівництва вимагає совість. Здорові поняття, з добрим прикладом батьків і іншими способами навчання добру, і молитва освітлять її і закарбують в ній достатні основи для подальшої доброї діяльності. Але головне, в дітях треба утворити настрій до совісності і свідомості. Свідомість є справа надзвичайної важливості в житті; але як легко її утворити, так легко і заглушити в дітях. Воля батьків для малих дітей є закон совісті і Божий. Скільки є у батьків розсудливості, нехай так розпоряджаються своїми повеліннями, щоб не поставляти дітей в необхідність бути переступниками їх волі; а якщо вже стали такими – скільки можна налаштовувати їх до каяття. Що мороз для квітів, то і відступ від батьківської волі для дитяти; воно не сміє дивитися в очі, не бажає користуватися ласками, хоче втекти і бути одне, а між тим душа грубіє, дитя починає дичавіти. Як добре попередньо налаштувати його до каяття, зробити, щоб без остраху, з довірою і зі сльозами прийшло і сказало: «Ось я так і так зробив зле». Само собою, що все це буде стосуватися одних звичайних предметів; але добре і те, що тут покладеться основа майбутнього постійного істинно-релігійного характеру – негайно повставати по падінні, утворюється вміння швидкого покаяння і очищення себе або поновлення сльозами.
Ось порядок: нехай дитя росте в ньому, і більш розвиватиметься у нього дух благочестя. Батьки повинні стежити за всіма рухами сил, що розкриваються, і все направляти до одного. Це закон - почати з самого першого подиху дитини, почати всім разом, а не одним чимось, вести все це безперервно, рівно, поважно, без поривів, з терпінням і очікуванням, спостерігаючи, проте ж, мудру поступовість, помічаючи паростки і користуючись ними, не вважаючи щось маловажливим в справі такій важливій. Подробиці не розкриваються; бо мається за мету вказати тільки головний напрямок виховання.
