Націєфобія як післяімперський камінь церковного спотикання

  Не можна заперечити, що РПЦУ (УПЦ МП) служить спасінню людей. Насамперед ця церква спасає людей від української національної пам'яті, від української національної самосвідомості і від пошани до українських християнських традицій. Потім ця церква дає людям благодатні таїнства, що закріплюють зневагу до українства і роблять цю зневагу священною. Саме в цьому ця церква, схоже, вбачає основну умову порятунку від гріха. Тобто умовою спасіння ставиться не облагородження всього українського, його виправлення згідно заповідей Євангелія, а умовою спасіння ставиться відмова від українського. Ця відмова, звісно, робиться не без хитрості: вона робиться не різко, а повільно - щоб нещасний українець не запідозрив злого умислу, а повільне знищення українського мовного простору вважав закономірним ходом подій. Для затушування загального антиукраїнського настрою то там, то тут дозволяють українською мовою богослужіння, як "западенську", а не українську традицію дозволяють на Заході України деяке використання української вимови церковнослов'янської. Але навіть через чверть століття незалежної української держави і відносно незалежної церкви українську вимову церковнослов'янської не визнано на церковному рівні (УПЦ МП) найбільш прийнятною і рідною для українців, а такою пріоритетною і надалі залишається вимова московська, що поступово, але впевнено руйнує національну свідомість вірян, руйнує зв'язок поколінь українських християн, виховує необгрунтовану і неприв'язану до дійсних заслуг прихильність до нації московитської-північноросійської з такою ж само необгрунтованою і неприв'язаною до дійсних провин зневагою до нації української. Тобто маємо суд несправедливий і нечестивий, і ці нечестиві судді ще закликають, щоб перед ними каялись і визнавали їх слугами благодаті Христової. Закореніла тупість переходить в злобу: так і ці, навчені у зваблених спогляданням власної величі московитських церковних школах церковні представники, читають про те, що "в Христі нема ні юдея, ні гелена", але не здатні зрозуміти цих слів у Дусі Святому: не здатні зрозуміти, що хоч національність і віддвинута на другий план, але ні апостол Павло, ні Христос не були націєфобами так само, як і не зневажали сімейних інституцій, а лише засуджували зловживання ними всупереч любові до Бога. Тому якщо комусь і потрібно покаятись у надмірному націоналізмі, то каятись йому варто у молитві до Бога безпосередній або в церкві національній, яка спрямовує націю до Христа, але аж ніяк не перед тими, хто видає себе посередниками між людьми і Богом, але не вважає за необхідне діяти так, як діяв Христос і апостоли, - з повагою до інститутів сім'ї (таїнство вінчання) і з повагою до інститутів нації як великої сім'ї - з непорушним правом поважного ставлення до мовних богослужбових традицій нації, які освячені церковним використанням.
 І особливо дивно читати після всіх цих націєфобських заяв УПЦ МП про якусь боротьбу за українське православ'я як значну допомогу православ'ю світовому. Так ви ж, панове з УПЦ МП, і губите українське православ'я і тим також ослаблюєте православ'я світове своїми націєфобскими заявами і традиціями, бо здорові українські православні сили, які знають своє православне українське коріння, ви цькуєте і змушуєте каятись перед націєфобами і людьми, які не знають українських православних традицій. Цим ви руйнуєте українське православ'я і змушуєте його захищатись військо-збройними способами від православ'я московитського, яке підтримує вашу українофобію, і від вас самих, які в мовних традиціях богослужіння - за незначними винятками, які лише підтверджують правило, - нічим від московитів не відрізняєтесь. 

  Тобто націєфобія (і українофобія як один з її варіантів) - це розпалювання війни між християнами, що є важкий гріх. Запалений вогонь ворожнечі гасне не швидко, тому нічого хорошого не можна очікувати тим, хто за основу своєї взаємодії з людьми ставить націєфобію і, відповідно, сіяння ворожнечі між християнами. Тому пропоную не очікувати кари Господньої, а виправлятись і відмовлятись від націєфобії, визнавати українські рідні, а не нав'язані традиції вимови церковнослов'янської, і тоді - можливо, ви не тільки віддалите від себе кари Господні, а і станете тими, перед якими і каятись іншим можна буде. Бо поки ви сівачі націєфобії і, відповідно, міжнаціональної ворожнечі між християнами, то ви не заслуговуєте на те, щоб перед вами каятись, а навпаки - людям від вас треба тікати подалі, як від пастирів лукавих, від вас треба спасатись.
  А щодо моїх власних гріхів, то їх у мене дуже багато і дуже хочу знайти наставника, перед яким можна було б очиститись без гріховного бартеру - щоб, покаявшись в одному, не здобути друге, і так святу справу перетворити на безглуздий і Богові непотрібний обмін гріхами.