Жодна нація не може бути настільки багата, щоб дозволити собі виховувати націєфобів

  Українська вимова слов'янської живить в тобі українця. Московська вимова слов'янської живить в тобі московита. Іноді кажуть, що перехід до московської вимови - це було удосконалення, перехід на кращий рівень. Для таких людей українець - це всього лише малограмотний москвин, а щоб стати грамотним і досконалим, то треба молитись московською вимовою - Бог допоможе, і забуде людина свою малограмотну українськість. Ніби прості речі, а мільйони українців на це ведуться. Українці, не ведіться, а якщо вже і ходите до храмів УПЦ МП, то вимагайте української вимови - єдиної вимови, що живить українську душу.

  Московська вимова слов'янської мови для українців - це закріплення стокгольмського синдрому - співчуття до агресора, це свого роду фіксофаний прояв цього синдрому. Тому без руйнації цієї ідеї - що московська вимова є рідна для українців вимова - сумнівними виглядають перспективи перемоги патріотичного руху в УПЦ МП і, відповідно, конструктивної їх ролі в об'єднаній церкві. Московська вимова для українців - це свідчення (несправедливе, звісно) безумовної нижчовартості української нації відносно московитської: чим більше молитовних подвигів здійснює українець московською вимовою, тим, на жаль, він більше проймається прихильністю до спільної із інструментом своїх подвигів нації - до московитів, а не до українців. Тобто московська вимова для українців - це абсолютна пастка, яка не може бути українцям корисна в нормальних умовах. Вона може бути корисна лише в умовах надзвичайно екстремальних - в умовах недоступності знань про українські історичні християнські традиції. В таких умовах і перебували деякі святі УПЦ МП - Амфілохій Почаївський, Лаврентій Чернігівський, і в тих екстремальних умовах обмеження доступу до інформації, агресивного войовничого безбожництва їм і була корисна московська вимова, бо до іншої в них доступу не було. Це можна порівняти із правилами хрещення: правильно хрестити - повним зануренням, але в екстремальних умовах, у випадку прямої смертельної загрози і т. д. допускається і лише окроплення. Так само і з вимовою: єдиною правильною і корисною для українців є українська вимова слов'янської мови, а інша вимова (московська в тому числі) може бути корисна лише в екстремальних умовах недоступності знань чи можливостей використання української вимови. 

Тому повернення до української вимови слов'янської - це першочергове завдання. І патріотичні громади мають тиснути у двох напрямках:

  1. Церковний напрямок.

 Пояснювати кожному священнику УПЦ МП згубність використання московської вимови для українців тоді, коли є всі умови для використання української. Пояснювати, що московська вимова для українців - це інструмент знищення християнської нації, що жодним чином не може відповідати волі Божій. Пояснювати персональну відповідальність перед Богом кожного священника за свідомий вибір згубної для своєї пастви ідеї. Нагадувати, що навіть за уставом УПЦ МП парафія має право на вибір мови богослужіння, і що священники, як люди, що мають визначальний вплив на парафіян, переважно і відповідальні за встановлення корисних чи згубних звичок у парафії. Пояснювати, що українські правила вимови слов'янської - це наша рідна давня традиція, яка є єдина живильна для української душі, а московська традиція хоч формально і підтримує ніби християнство, але фактично виховує зневагу до наших давніх християнських батьків - тобто фактично навчає порушенню заповіді "шануй батька і матір", накликає на націю відповідні Божі покарання, які проявляються у різнодумствах, розколах і безладах, бо чужа вимова стимулює захищати чужі інтереси. Пояснювати, що нав'язування українцям чужої московської вимови - це відверта зневага і образа щодо братів-українців, і таким людям, які дозволяють собі цю зневагу і образу, навіть до молитви приступати не варто, бо написано у Святому Письмі: «Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій» (Мф. 5, 23-24). Якщо за непримирену образу лише однієї людини не приймає Бог жертви, то тим більше не прийме Він за непримирену образу багатомільйонної нації. Це ні в якому разі не означає, що інша (московська зокрема) вимова має бути заборонена, але рекомендуватись до використання вона має лише для тих людей, які не визнають себе українцями.

  2. Напрямок державної влади. 

 Громадське патріотичне суспільство має тиснути на владу щодо сприяння переходу українських парафій на українську вимову слов'янської там, де сьогодні використовується вимова московська. Для цього в першу чергу має бути врегульоване документальне і книжкове використання для українців саме української - відмінної від московської - вимови слов'янської. Мають бути проведені процеси виправлення україномовних церковних книг, де використовується московська транслітерація слов'янської замість належної української. В першу чергу мають бути виправлені найбільш широковживані церковні книги - Закон Божий (українською мовою) і т. д. Держава має вимагати від церковних видавництв відредагувати типографські матриці на відповідні до української вимови і не допускати нові видавництва українською мовою з московською транслітерацією слов'янських текстів. Бажано застосувати і виправлення вже надрукованих книг випуском корегуючих наклейок. До усіх порушників правила видання україномовних церковних книг з українською транслітерацією застосовувати достатні для виправлення санкції і штрафи. У ідеологічному захисті цих правил зазначати, що ці правила не спрямовані проти московської нації і що московськомовних кних ми абсолютно не зачіпаємо цим правилом, а що правила спрямовані лише проти українофобських традицій, які заважають повноцінному і християнському розвитку української нації. Доводити до відома представників влади, що вони несуть персональну і найбільшу відповідальність за непротидію поширенню українофобських традицій, і жодні відмовки про невтручання держави у справи церкви тут не важать, бо питання поширення українофобії - це критичне питання безпеки держави, і церковні огранізації, які виховують українофобів і, відповідно, потенційних колаборантів, можуть взагалі бути заборонені, але високоосвічена і культурна державна влада може і не вдаватись до повної заборони, але має абсолютний обов'язок виправляти конкретні і давно визначені українофобські традиції і тим самим оздоровлювати і гармонізувати націю. Якщо ж державна влада відмовлятиметься і саботуватиме, як, на жаль, це маємо і на даний час, то нагадувати їм, що непротидія українофобським проявам і традиціям - це ознака не української влади, а влади, що ворожа до українців.