Від "шахматної дошки" до "стабілізуючих контурів"

  Якщо коливання здійснюються в певних межах, то вони набувають ознак контрольованого коливання. Контрольоване ж коливання є стабілізуючим фактором, так як водночас допускає і зміни, і ініціативу, але з другого боку - не допускає руйнацій.
  В сучасному постядерному світі, коли шахматний хід конем, як і інші ходи, вже не працює через певну втрату значення просторових обмежень, постає потреба у нових моделях політичного співіснування. До нової моделі також висувається вимога не домінантно-керівної ролі, а стабілізуючо-гармонізуючої. Ці вимоги постають із наростанням технічної складності світу, а тому - із зростаючою вразливістю світу людського перед лицем складних технічних систем. Людство вже дізналось про складність проблеми Хірошіми і Наґасакі, Чорнобиля, Фукусіми. І хоча усі уряди вживають заходів для убезпечення себе, нема жодних підстав думати, що рівень загрози техногенних катастроф здатен не те, що зменшитись, а хоча б залишитись на тому ж рівні, якщо не буде розроблено і погоджено певних психологічно- стабілізуючих моделей геополітичної взаємодії.
  Такою моделлю може стати модель стабілізуючих коливальних контурів.
  Звісно, я людина мрійлива і легко впадаю в оману, але не можу не поділитись своєю візією, яка, повторююсь, є лише частково констатацією фактів, але також значною частиною є лише мрією, хоч і наполегливою.
  У світі стабілізуючих геополітичних контурів може бути багато. Можуть бути також макро- та мікроконтури. Всякий контур має складатись із двох ліній, які мають то розходитись, то перетинатись, утворюючи ромбоподібні фіґури на карті. Як точка перетину ліній, так і точки розходження - це столиці різних держав-народів. Точка перетину ліній - стабілізуюча держава контуру, точки розходження - активізуючі держави.
  Не претендуючи на першозначимість і винятковість, мені ввижається такий макроконтур, який можна назвати умовно північно-євразійським, хоча США він зачіпає також.
  Отже, перша лінія: Вашингтон-Париж-Берлін-Москва-Астана-Пекін-Вашингтон. Друга лінія: Вашингтон-Лондон-Берлін-Київ-Астана-Токіо-Вашингтон. Вашингтон, Берлін і Астана - стабілізуючі точки контуру. Пари Лондон-Париж, Токіо-Пекін і Київ-Москва - активізуючі пари.
  Основна суть контура - взаємозв'язок, взаємоконтроль, стабілізація. Кожна із держав може входити і до іншого контура як вісьова чи суміжна, але все ж, мабуть, для кожної поліконтурної дежави (якою безперечно є США) визначаються контури головні і другорядні.
  Які цьогочасні особливості окремих ліній контура? Перша лінія: матеріалізм, соціалізм, диктатура. Друга: ідеалізм, капіталізм, парламентаризм із монархізмом. Це суперечні активуючи полюси, які врівноважуються у Вашингтоні, Берліні і Астані. Не всі полюсно-активізуючі позиції є виражені однаково і рівномірно, але, якщо теорія вірна, то нерівномірності прямують до згладження по одній лінії, а загалом контур прямує до балансу і взаємодопомоги. Теоретично можлива також скачкоподібна зміна характеристик ліній на протилежні (макроколивання, макроперехід), але думаю, що така зміна відбувається дуже рідко - приблизно раз на тисячу років - і, мабуть, є співчасовою до переформатування самих націй, держав і, відповідно, контурів, тож можна говорити не про зміну характеристик ліній, а про зміну контура загалом; а в одному контурі характеристики ліній можна вважати стабільними.
  Зупинившись на короткому викладі, можна зазначити і основні сумніви. Основні сумніви - це Кіїв і Астана, як ще не сформовані економічні центри регіонів. Не сприяє економічному становленню також і недостатня ідеологічно-рольова (національна) визначеність. Хоча, можливо, це всього лише тимчасові коливання, які будуть компенсовані тяглістю контура - не впевнений, але більше схиляюсь до такої думки. До того ж, багато чого залежить від нас самих.
  Про інші контури - колись пізніше. :-)