Чи всіх війна робить злішими? Чи не може бути утримання моралі однією з цілей оборонної війни?
Великі держави не ведуть оборонних воєн, а ведуть війни окупаційні. Невдачі окупаційних воєн призводять до висновків, що війна нікого не робить добрішим.
Комунізм історичний — це частина процесу переходу від династій монархічних до династій ідеологічно-групових. Комунізм СРСР — це нова московсько-російська ідеологічно-групова династія, що протрималась при владі біля сімдесяти років. На заміну ідеології комунізму прийшла ідеологія демократизму.
Іноді конкуренція ідеологій подається політиками як розподіл ворогуючих сторін. Але самі ідеології не воюють, а лише допомагають воювати: ідеологія не вбиває, але вбиває носій ідеології. Конфліктують і воюють люди: особисто, сім’ями, націями. А ідеологія — це лише інструмент, який може бути зброєю. Наприклад, інформаційна зброя “вільного доступу до джинсів” виявилась ефективнішою за інформаційну зброю “вільного доступу до піонерського галстука”.
Україна — мала держава, що приречена на оборону. Українці-роси — нація відносно давня, історично помітна і іноді навіть впливова, але сьогодні ми економічно поки що слабші наших ворогів — московитів, які захопились ідеєю, що українців треба окупувати і асимілювати, а інакше — знищити.
Одна з важких проблем сучасної України — віддаленість влади від народу, її космополітична слабопатріотичність і практична здатність до компромісів з відвертими ворогами України, попри всю показову ультрапатріотичність. Непривʼязаність до інтересів і потреб народу, яка проявлялась і при діючій демократичній системі, посилюється відсутністю демократичних виборів під час війни.
Але чому демократія не прив’язала владу до народу? Тому що демократична ідеологія — це лише інструмент? В чиїх руках цей інструмент? В руках народу? Чи в руках династії? І навіть не просто влади, а саме династії, бо: династія — це визначені і конкретні інституції, конкретні бенефіціари ідеології; а з іншої сторони династія — це природно, як природна повія, бо династія — це група бенефіціарів політичного процесу, що прагне зберегти своє панівне становище.
Фактор довготривалої війни.
В короткій війні основну роль грають наявні технології, організація, розвідка; у війні середньої тривалості значення набуває економічний масштаб і економічна стійкість; в довгостроковій війні вирішальним фактором може стати вже психологічна суспільна стійкість, що залежить і від панівної ідеології.
Якою ідеологією ми воюємо?
Схоже, що ми воюємо лише ідеологією демократичною. Але чи може ця ідеологія забезпечити нам перемогу? Деякі люди вважають, що демократія — це наш козир, бо в РФ демократії нема. Я вважаю, що це помилка. Те, що Путіну накручували рейтинги і голоси, ще не означає, що в РФ нема демократії. Формально РФ все ж демократична держава, а те, що їхня демократична династія має ознаки не лише космополітичності, а й значної регульованості зі сторони династії силових структур-спадкоємців КДБ, — ці факти свідчать лише про те, що російський народ є менш фанатичним щодо космополітизму, але це зовсім не заперечує наявність демократичної форми влади в РФ, хоча у внутрішній своїй ідеологічній структурі вона не така монопольна, як в Україні.
Тому перший проміжний висновок невтішний: на полі демократичної ідеології у нас щодо московитів нема значної і гарантованої переваги.
Але чому загалом демократична ідеологія перемогла комуністичну?
І демократична, і комуністична ідеології базувались на ідеї більшого врахування інтересів широких мас. А в чому відмінність? Відмінність була лише у формі виборів влади. Навіть зовні ніби однакові демократичні системи мають часто різні форми виборів. Основна ідея виборів — та сама, що і в демократії: врахувати більше потреб більшої кількості людей. У слові “потреби” міститься значно ширший спектр інтерпретацій, ніж у слові “бажання”: про бажання людина часто знає чітко сама і оточення легше здатне зрозуміти бажання інших, а потреби зрозуміти важче і свої, і чужі. Але більш глибокою вважають демократію, що враховує потреби. Тому виборчі демократичні системи будують різні — з різними цензами: з віковим цензом, грошовим цензом, з цензом соціальної активності, з цензом економічної активності, з цензом воєнної активності — всі ці та інші цензи відображаються у різній формі виборів, що базуються на домінуючих розуміннях потреб людей.
Тому і комуністична ідеологія може розглядатись як підвид демократичної ідеології з не дуже прогресивним і загалом тоталітарним цензом — цензом партійної монополії. Люди 20-го століття були настільки жадібні до демократії, що часто були готові і до демократії тоталітарної. Час показав, що міра важлива і в демократії. Але сьогодні мова трохи про інше: основні відмінності між комунізмом і демократією — це відмінності виборчих систем.
Тут маємо ще один проміжний висновок: українське законодавство про відмову від виборів під час війни — це удар по нашій ідеологічній спроможності. Бо ми стали більше схожі навіть на комуністів, ніж на демократів. А якщо у вас є вибір лише меншого зла, то варто, мабуть, звернути увагу на тих, хто примушує вас обирати зло.
Чи можемо ми перемогти з майже комуністичною ідеологією? Або м’якше: як ми можемо перемагати демократичною ідеологією, якщо демократії у нас під час війни вже нема взагалі?
І тут, мабуть, варто згадати основну ідею демократії: максимальне задоволення потреб широких мас. Але і знову пригадати династію. Тисячі політичних філософів міркували про ідеальну демократичну систему, але в кращому разі ідеал завжди вислизав. Мабуть, тут грає роль людський фактор — тобто та ж сама династія. Людська природа опановує будь-яку властивість системи і робить з неї монополію. А монополія означає, що бажання одних людей стають важливіші за бажання інших, не кажучи вже про потреби.
Висновок швидкий і лише тому сумнівний: найкраще будувати династію саме тоді, коли нема ніяких виборів.
Оскільки війна скорочує роздуми, то будівельники почали працювати. Тільки, на жаль, з воєнною ефективністю це узгоджується погано. Вся привабливість демократичної ідеології полягає у тому, що вона забезпечує поступову зміну династії через вибори. На жаль наших будівельників, слова “зміна династії” тут не менш важливі, ніж слово “поступово”. Це два основні плюси демократії: зміна династії усуває монополізацію, а поступовість дозволяє робити ці зміни відносно безкровно: без заколотів, державних переворотів і громадянських воєн. Але всі наші дослідження вказують на те, що демократія працює винятково лише через систему виборів, а інакше — відбувається лише монополізація влади існуючою династією.
Висновок загальний:
Варіантів у нас лише два: або проводити вибори, або міняти династію — тобто валяй і будуй заново, прораб!
Немає коментарів:
Дописати коментар