На наступних виборах Президента основним
критерієм перемоги залишається здатність
до об'єднання. Основною проблемою
об'єднання можна назвати виділення
політичних груп і розділення прийнятних
для держави позицій і неприйнятних.
Справді, об'єднатись можуть лише ті, хто
один одного знає і хто має переважно
спільні політичні позиції. Про політичні
позиції свідчать програми кожного з
кандидатів, але вони часто є вимушено
популістичні і не дають розуміння
позиції кожного кандидата щодо кандидатів
інших. Кожен кандидат поки що подає себе
як виняткову і безкомпромісну кандидатуру.
З відомих мені політиків поки що
об'єднались лише Чумак і Гриценко, хоча
їх окремий рейтинг ще далекий від
переможного, і вкрай важлива проблема
об'єднання залишається.
Саме питання об'єднання кандидатів у
Президенти я розділяю на три основні
частини:
1.
Визначення рейтингів у загальній групі
кандидатів.
2.
Визначення груп кандидатів і виділення
конструктивно-патріотичної групи.
3.
Визначення лідера конструктивно-патріотичної
групи.
Одразу скажу, що третє питання є найлегше
і потребує лише трохи не дуже складної
математичної роботи. Але перші два
питання є складніші і більш пов'язані
одне з одним. Справді, для об'єднання
груп потрібно знати реальні рейтинги,
щоб було зрозуміло, хто чого вартий у
цих політичних перегонах, і хто,
відповідно, може мати більше претензій
на лідерство. На жаль, ми не маємо своїх
попередніх виборів — праймеріз, не
спромоглись вимоги і рейтингового
голосування (на яке має право, скажімо,
парламент, коли не впевнений, що достатньо
голосів для важливого закону), також,
мабуть, нема у хоча б своєї “Кембрідж
Аналітікс”, що могла б обробити великі
масиви передвиборчої інформації. Тобто,
Верховна Рада, маючи можливість
рейтингового голосування, показує
важливість законів, які вона приймає —
не відомо, чи завжди для людей, чи часом
більше для себе; але вибори Президента
країни, що практично у стані тліючої
війни, чомусь не виявились для депутатів
настільки важливими, щоб дати і нам
можливість провести рейтингове
голосування.
Якщо визначати основну проблему нашого
виборчого законодавства у сучасних
умовах, то вона полягає в тому, що навіть
обидва кандидати, що вийдуть у другий
тур, разом можуть мати меншість у
підтримці виборців, і, по суті, абсолютно
не відображати виборчих вподобань.
Тобто українці можуть вибрати такого
Президента, якого насправді не хочуть
у своїй більшості. Це може здаватись
неймовірним, але це можливо через
використання математичних і психологічних
хитрощів, і недосконалості нашого
виборчого законодавства. Математична
хитрість полягає у тому, що супротивником
виділяється не один, а два або навіть
три кандидати, на яких він робить ставку,
щоб вони пройшли у другий тур. Основний
психологічний прийом полягає, кажучи
трохи буквально, у розмитті супротивності
кандидатів від супротивника. Тобто
найбільш небезпечними можуть бути не
ті кандидати, які явно виступають за
компроміс або й капітуляцію перед
супротивником, а ті, які зовні виступають
такими собі центристами і патріотами,
хоча мають таємні домовленості про
компроміс і, можливо, капітуляцію перед
супротивником.
Отже, ми бачимо, що і питання визначення
рейтингів, і конструктивно-патріотичного
групування є достатньо важкі. Але
надзвичайна важливість питання змушує
нас шукати хоч щось наближене до
ефективності. Для визначення рейтингів
у нас залишаються лише соціологічні
служби. Мабуть, патріотичним групам
варто негайно узгодити, рейтинги яких
соціологічних служб вони будуть
враховувати і як сумувати їх результати;
тобто можна узгодити рейтинг самої
служби і, відповідно, ту частку, яку
результати досліджень кожної служби
будуть мати в загальному сумарному
рейтингу, що буде прийнятий групою за
базис для визначення лідера.
Але до визначення лідера спочатку
потрібно сформувати самі групи. Тут ми
можемо стикнутись із синдромом колективної
безвідповідальності: якщо кожен учасник
знає, що персональної відповідальності
за провал він не понесе, то це стимулює
його діяти недбайливо і використовувати
інших. Одним із способів подолання
колективної безвідповідальності може
бути чітка, зрозуміла і ефективна
об'єднавча ініціатива, що поставить тих
учасників, що до цієї ініціативи
приєднатись не схочуть, у незручне
становище і може знизити їх рейтинг. Як
на мене, то такою ініціативою я бачу
ініціативу відкритості намірів і
ставлень. Хоча книга “44 закони влади”
вчить, що свої наміри бажано приховувати,
але більше порада для війни, а не для
мирного і конструктивно-продуктивного
вирішення внутрішніх державних проблем.
Практичним проявом відкритості намірів
і ставлень може бути оголошення кожним
кандидатом свого ставлення-рейтингу
щодо кандидатів інших. Нехай ми маємо
44 кандидати (К1, К2... К44). Спочатку хто
перший, а потім, із страху втратити імідж
відкритості і чесності перед виборцями,
складають і публічно оголошують свій
рейтинг ставлення і потенційного наміру
віддати свої голоси щодо інших кандидатів.
Наприклад, кандидат К1 складає свій
рейтинг:
1.
К3
2.
К6
3.
К2
...
43.
К37
Що
це нам дає? Це може допомогти, по-перше,
визначити конструктивні групи (всі, хто
відмовиться складати свій рейтинг
ставлень до інших кандидатів, - це
кандидати неконструктивні), по-друге,
дозволить виділити певні основні групи.
Наприклад, якщо К2 найбільше підтримує
К3, і так само навпаки — К3 найбільше
підтримує К2, то ми можемо говорити про
їх певну спільність і належність до
однієї групи. Так само і з іншими:
взаємопідтримка свідчить про спільну
групу, і таке відкрите визначення
спільності стимулює до публічного
об'єднання, визначення лідера групи і
об'єднання задля підтримки лідера групи.
Тобто вже зараз нам потрібні такі
ініціативи кандидатів по відкритості
свого ставлення до інших кандидатів —
крок №1). Потім визначаються основні
групи із взаємними прихильностями
(бажано — щоб патріотично-конструктивна
група була лише одна) — крок №2 . Потім
узгоджуються рейтинги соціологічних
служб, методика визначення загальних
рейтингів, дата остаточного прийняття
рейтингів і визначення єдиного кандидата
— крок №3. Потім, мабуть, десь за тижня
два до виборів — реалізація визначення
єдиного кандидата від групи по узгодженим
методикам — складання нових
внутрішньогрупових рейтингів прихильності
щодо інших, визначення лідера — і
проведення спільної агітації за
визначеного лідера.
Звісно, і визначення груп, і визначення
лідера груп може потребувати уточнень,
а, можливо, навіть і деяких виправлень
методики і формул, але якщо взяти за
критерій істинності неупередженість,
об'єктивність і спільне благо України,
то усі ці питання можна вирішити. Хоча
об'єктивність тут не завжди означає
простоту. Наприклад, найвищий рейтинг
у групі ще не означає лідерства, а лідером
може бути навіть той, у кого рейтинг на
другому, третьому, і теоретично — на ще
нижчому рівні, бо може бути так, що умовна
велика кількість “аутсайдерів”
прихильні не до осіб з найвищими
рейтингами, а, скажімо, до особи з групи,
яка має рейтинг у групі лише, наприклад,
на четвертому місці. Тому при визначенні
лідера треба спочатку порівнювати суми
особистого і групового (які інші кандидати
з групи можуть віддати тому, до кого
вони більше прихильні) рейтингів перших
двох лідерів, але потім не зупинятись
і порівняти визначеного лідера з пари
із третім по рейтингу кандидатом, і так,
можливо, аж і до останнього, якщо тільки
буде хоч одне заперечення щодо визначеності
лідера.
Отже, методика не ідеальна, бо більш
ідеальними були б праймеріз, але все ж
відносно прийнятна. Усі математичні
неясності можуть бути вирішені за години
невеликою групою людей з математичною
освітою. Психологічна загальмованість
кандидатів може бути подолана громадським
стимулюванням. Часу мало, але при бажанні
— ще можна встигнути. Тому особисто я
чекаю на перший крок — публічне оголошення
кандидатами в Президенти своїх рейтингів
прихильності щодо інших кандидатів.
Якщо перші кроки буде пройдено швидко,
то буде надія і на успішність.
Немає коментарів:
Дописати коментар