Є така історія з демонського
царства. Ну, приходять різні демони до
диявола зі звітом про виконану роботу.
Один звітує: я спровокував заворушення
в місті, і загинуло 10 тисяч людей. Інший
теж звітує: я спровокував війну між
народами, і загинуло 50 тисяч людей.
Диявол спокійно сидить вислуховує,
позіхає і киває наступному до звіту.
Наступний скромно промовляє: ну, я 40
років ходив за одним монахом, щоб
спровокувати його на блуд, і нарешті я
досяг успіху... Диявол встає, підходить
до демона і кланяється йому в ноги,
промовляючи: ти найкращий демон і ти
заслуговуєш найвищої нагороди!
Є інша історія. Один ігумен
монастиря теж досліджує своїх підлеглих
монахів – хто що доброго зробив. Один
монах каже: я вирощував пшеницю, змолотив,
пік хліб, і нагодував 10 тисяч бідняків.
Інший: я служив безоплатно в лікарні і
виправ білизну для 50 тисяч хворих. Ігумен
спокійно досліджує далі. Один з монахів
звітує наступне: я впав в блуд, але після
того не полишив свого молитовного
правила. І ігумен каже всім: ось цей
монах здійснив найбільшу перемогу над
демонами і його треба відзначити і
потішити.
Здавалося б, що спільного в цих
історіях? А спільний в них висновок:
протилежності не так потішаються з
власної маси, як з відсутності своїх
протилежностей. Тобто: для зла не так
важливе збільшення зла, як зменшення
добра; і для добра не так важливе
збільшення добра, як зменшення зла. Ну,
облишимо царство зла, але запитаємо про
добро: чому так? Можна було б задати
завдання для доманшього розв'язку, але
тут не той формат. Тож пояснюю: все так
тому, що збільшити добро ми можемо лише
з Божою допомогою, а зменшити зло –
можемо і самі. Тобто збільшення добра
– це добре, але це те, що від нас мало
залежить, а зменшення зла – це саме і є
наш прояв у цьому житті. Це вам підтвердять
і психо-неврологи педагогічного
спрямування: все позитивне виховання
– це формування гальмівних механізмів
психіки. Процеси збудження відповідають
за генерування ідей і є наближенні
функціонально до інтелектуальних
здібностей, до, так би мовити, формування
диявола всередині нас. Саме так, бо якщо
брати інтелектуальні здібності без
будь-якого спрямування на добродійність,
то це буде хаос безлічі ідей. Ну, диявол
він такий. А з часом буде ще більше ідей,
і ще більше хаосу.
Замкнене коло. Чи просто коло?
Інь – той, що не янь? Хто мене визволить
із цього тіла смерті? - вигукував апостол
Павло. А чому б не сказати «кола
смерті»? Або просто - з цього
матеріального світу, що має потребу в
послідовності і поступовості? Ну, хто-хто
– Бог і визволить, але чи сподобається
тобі існування без послідовності і
поступовості?
- Як
це?
- А
чого ти запитуєш?
